Четвер, 06 грудня 2018 13:30

Ленський Олексій. Міф про почесного громадянина

Олексій Ленський, краєзнавець (м. Суми)
Ленський Олексій. Міф про почесного громадянина

Для мене дуже болючий сумський міф за почесного громадянина Михайла Опанасовича ЛушпуДля мене дуже болючий сумський міф за почесного громадянина Михайла Опанасовича Лушпу.

До 70-х років ХХ ст. в Сумах існував чудовий архітектурний куточок, що утворювався вул. Миколаївською, і Петровською площею. Він уособлював собою перехід від середмістя до вул. Троїцької, яка була продовженням нашого міста, що зберігало неповторний колорит міста. В центрі цього чудового архітектурного куточку розташовувався залишок колишнього регулярного парку, що був тут на початку ХVІІІ ст. Потім значну його частину придбала Параска Михайлівна Штеричева. Частину саду у неї придбав купець Медведєв, що спорудив там собі будинок. План будинку склав Василь Іванович Ярославський. Сад поступово забудовувався і на його місці утворилася вулиця Миколаївська. Назву вона отримала від Миколаївської церкви, що розташовувалася на  Петровській площі, але примикала до Миколаївської вулиці.  Частину парку у ХІХ ст. придбав аптекар Кронгард, де і влаштував власну садибу. Частину будинку здавав в оренду друкарю Пашкову та аматорським трупам, що тоді гастролювали в місті. Пізніше він розпродав садибу по частинам, а на збереженій частині парку в радянські часи був поставлений пам’ятник Супруну. Ось ця стара частина міста, що мала багату історію і багато історичних будівель була знесена під будівництво нової адміністративної будівлі і готелю, що мусила символізувати нову архітектуру. Давно відомо, що стара архітектура визиває більше поваги у мешканців і гостей міста ніж цей бетонний радянський бруталізм або сучасна сарайна архітектура.  Так був знищений цей чудовий куточок. Збиралися підірвати і Воскресенську церкву, але знайшлися ті хто її відстояв.

Сад Кронгард, а потім сквер ім. Супруна

Ліворуч ви бачитесадибу і будинок Штейнера.  Проти будинкуШтейнерабула садиба  Дмитра Суханова і телефонна станція, будинок Воловика. В самому парку стояв магазин торговця квітами Коровая. Тепер на цьому місці  будинок ОДА.

 

Будинок страхового товариства ,,Росія” , що належав Штейнеру 

Приміщення здавалися в оренду.  Тут була друкарня Вертікова, Чорнобривченка, Жуховицького, Першої артілі друкарів. Потім тут побудували будинок обкому КПУ. Тепер будинок ОДА. Сумська інтелігенція всіма силами боролася за збереження будинку Штейнера, але знесли. На сучасний будинок ОДА страшно навіть дивитися. Арматура вилізла, штукатурка  обсипалася, мармурові плити падають.

В 70-х роках ХХ ст. в цьому будинку був міськвиконком, а в дворі автогосподарство УМВС. Навіть, за радянських часів це був чудовий куточок міста і його знесення було злочином, і його вчинив почесний громадянин Лушпа разом з іншими партійними дебітами на зразок Грінцова. Їм було мало старого обкому. Нікуди було дівати гроші. Не пожаліли навіть власної історії. Скільки там всього перебувало навіть за радянських часів. Що у вашому естетичному понятті  визиває задоволення цей куточок Миколаївської вулиці, чи сучасна площа Незалежності?

Мені дуже жалко цього знищеного куточка нашого міста.

Тут же поруч на Петровській площі був знищений будинок Сумської управи.

Тепер трохи вище стоїть будинок профспілок, а на цьому місці — будинок сарайного типу зі скла  і бетону.  Як могла піднятися рука на цю архітектурну красоту вандала Лушпи.

Будинок  В. Де-Коннора, а тепер на цьому   місці  убогий шинок і крамнички зі всяким мотлохом.   В 70-х роках ХХ ст. тут був краєзнавчий музей.В розумінні Лушпи місту потрібен був ресторан ,,Театральний”.Все це були зразки класики містобудування в Сумах. Щоб вам почесним вандалам і на тому світі спокою не було.

Тут в 70-х роках ХХ ст. була обласна прокуратура і обласна бібліотека, а тепер  на цьому місцізразок радянського  архітектурного бруталізму (житловий будинок з аптекою № 90)і з податковою інспекцією. Тепер обласна прокуратура і в двох будинках ледь вміщається. В наступному будинку був міський відділ народної освіти. Місто мало майже таке населення, що і сьогодні, а паразитів-чиновників було в декілька разів менше.

Проти земського будинку (зараз краєзнавчий музей) була єврейська синагога з хедером і товариством допомоги нужденним євреям. Після війни там була якась будівельна організація.  Це був красивий будинок, але його при будівництві нового театру теж безжалісно знищили.  Особливий колорит мала Лебединська (Кірова) вулиця. Якщо вже в нас була інша Лебединська, то замість того щоб міняти радянського імперіаліста Кірова на російського імперіаліста Г. Кондратьева можна було б назвати іменами видатних сумчан, що мешкали на цій вулиці.

На місці сучасного театру була садиба першого друкаря м. Суми Василя Петровича Радіонова. В радянські часи там до побудови сучасного архіву розташовувався обласний архів. На місці сучасної контори державного банку був садок № 12, куди я ходив. У 1918 р. там мешкав повітовий староста, генерал-майор Сергій Якович Гребещиков. На цій вулиці була фабрика по насіканню напилків Каніболоцького, приватне технічне училище для дівчат Каіуки. Вулицю можна було назвати Театральною, або в пам’ять про нашого визначного драматурга і театрального діяча ім’ям Бабича, що ще задовго до Кропивницького і інших корифеїв українського театру тут в Сумах творив український театр і писав вистави. Вулиця ім. Радіонова теж була б зрозуміла сумчанам. Чому все це забуто? Та тому, що ні влада, ні депутатський корпус і не чули про це.

Окрема розмова про вул. Троїцьку. Ось перед вами садиба з клумбою визначних сумських архітекторів батька і сина Шольців. Вона теж знищена Лушпою, а скільки інших будинків знищив цей почесний вандал Лушпа тільки на одній Троїцькій вулиці на місці яких постали убогі п’ятиповерхівки зі смітниками і покаліченими дитячими майданчиками.

Забудований парк біля Троїцької церкви.

Колись працював у дитячий лікарні лікар Гринько. Його добротний будинок з садибною ділянкою пішов під знос. Це для людини була трагедія. Він відмовлявся покидати будинок. Відрізали газ, воду, світло, а він не йшов з нього. Тільки коли бульдозер почав валити кутки будинку вийшов. Що отримав на заміну? Лайно зверху, матюки знизу і підірване здоров’я. Нищили найбільш урбанізовану, ще з дореволюційних часів частину міста, де був водогін, каналізація, дороги.  Це називалося економити на комунікаціях.

Старі будинки і церкви були оздоблені чудовими парканами, але і вони завадили Лушпі, і він дав команду знести їх, бо за ними треба було доглядати. Вже в наші часи частину їх відновили, але вже не в первинному вигляді.

Від вандала чудом вціліла вулиця Перекопська за виключенням одного кварталу. Частково збереглася вул. Кузнечна і Суджанська (Горького), але сьогоднішній вандалізм на них набрав незворотного характеру. Архітектурна бездуховність нових забудов породжує і внутрішню бездуховність.

Прибічники Лушпи ставлять йому в заслугу будівництво адміністративних будинків, театру, бібліотеки, парку, але більшість цих будівель будувалася за кошти соцкультпобуту підприємств, які мусили йти на будівництво житла. Завдячуючи Лушпі, багато хто житла так і не дочекався, так і померли в гуртожитках, а сучасні бандюги від влади їхніх дітей викинули і звідтіля.  На будівництво театру ганяли все місто. Я особисто над входом до театру закріплював сітку  для того щоб можна було штукатурити. На два тижні відпустили з роботи, щоб ми там гнулися. Приїхав Грінцов з Лушпою. Грінцов при всіх гримав на Лушпу за бардак на будівництві. Будівельники гнали халтуру, матеріали були низької якості ось він весь і посипався. Наш депутатський корпус в усі часи був представлений людьми, що мало знали про історію міста і не були схвильовані долею міста, тому з подачі Раїси Вороненко з ,,Корпункту”, і  представили вандала Лушпу на почесного громадянина міста Суми, і створила про нього міф.  Раїса Вороненко вдячна Лушпі за влаштування власної долі, а скільком він поламав іншим долі, це вже поза межами сприйняття.

Я і багато сумчан пам’ятає арку біля міського парку, яку теж знищив Лушпа, а тепер Мінаєв вклав 1,5 мільйона на свої дебільні арки за рахунок того, що не відремонтовані дахи в школах, не замінені гнилі вікна. Як приклад 21 школа за яку я вже писав. Місту парк подарувала родина Ліщинських і він завжди буде парком Ліщинських, яку б назву йому не тулили хоч в минулому, хоч сьогодні. Я впевнений, що в Сумах не буде ні почесного громадянина Лушпи, ні проспекту Лушпи, а ось пам’ятник вандалу Лушпі, в науку тим хто сьогодні плюндрує наше місто бандитською архітектурою, залишиться. Дивлюсь на цю ,,Мануфактуру” і тоншить від цієї сарайної американської гидоти. Навіть радянський архітектурний бруталізмЛушпи і то краще сприймається на око. А що зробили з Соборною і Воскресенською? Майже повне знищення історичної архітектури, дикі перебудови. Тут вже постаралися сучасні владні вандали.

Така ж доля повинна спіткати і подєльникаЛушпи вандала Єпіфанова за вандалізм на садибі М. Суханова (Сумовських) і садибі Харитоненків.  Чого варті тільки дві ,,силосні башти”, що тепер встановлені в садибі Харитоненків. Була не реставрація садиби, а вільне знущання над нею. Як можна було  розривати на шматки єдиний архітектурний комплекс. Розірваний на шматки почесним громадянином Єпіфановим і архітектурний комплекс М. Суханова. Як виступала громадськість проти будівництва бібліотеки, як просив Сторіжко не робити цього, а все одно сплюндрував садибу. Тепер плитка з бібліотеки відпадає, а в підвалах вода.  Це вже не вандалізм, а суцільне божевілля.

Використана література

1. Журнали земських зборів Сумського повітового земства.

2. Газета ,,Сумський вісник”.

3. ,,Харківські календарі” за різні роки.

4. Різні документи ДАСО

Джерело: Панорама