Вівторок, 15 грудня 2020 17:51

Козаччина і гусарія – частина Сумської історії

Олег Корнієнко, історик, голова Сумської обласної організації Національної спілки краєзнавців України.
Козаччина і гусарія – частина Сумської історії

Не зважаючи на доволі значний час, що минув після здобуття Україною незалежності, рецидиви імперського осмислення нашої історії на реґіональному рівні проявляються з дивовижною впертістю та нахабством: чого варті лише намагання встановити численні пам’ятники «вражій бабі» – Катерині ІІ. Не обійшла ця біда й Слобожанщину – давній козацький край. Слобідська Україна являє собою історико-географічну область, територія якої охоплює сучасну Харківську, частину Сумської, Луганської, Донецької та Полтавської областей України та частково Білгородську, Воронізьку та Курську області Російської Федерації. У 50-80-х рр. XVII ст. на цих землях, що формально належали Московській державі, з числа українських переселенців утворилися шість слобідських козацьких полків: Острогозький (1652-1765), Охтирський (1658-1765), Сумський (1659-1765), Харківський (1660-1765), Балаклійський (1669-1677) та Ізюмський (1685-1765). В 2004 р. з подання тодішнього голови Харківської облдержадміністрації Є.Кушнарьова на офіційному рівні було влаштовано вшанування Євдокима Щербініна – царського чиновника, безпосередньо причетного до ліквідації слобідського козацтва. Без відповідного рішення Харківської міськради і погодження з архітектурно-будівельною радою біля споруди облдержадміністрації йому було встановлено пам’ятник, до того ж низької мистецької цінності. Вдумайтеся: пам’ятник істоті, яка не в 1937 чи 1941 рр., а ще в середині XVIII ст. брала заручників, відправляла на заслання у Сибір та карала на смерть старих батьків, чиї сини переховувались від «навернення» до гусар!

У цьому році виповнилося 254 років із часу ліквідації російським самодержавством п’яти українських слобідських козацьких полків. Вони були першою жертвою в процесі ліквідації царатом залишків української державності. На превеликий жаль про цю подію своєчасно не згадала жодна «національно-демократична» газета. До уваги читачів пропонується коротка історична довідка.

Ще на самому початку свого правління (1762-1796), імператриця-німкеня Катерина ІІ вирішила будь-якою ціною покінчити з українським козацтвом. В 1762 р., на підставі одного з брехливих доносів, вона призначила слідство над козацькою старшиною Острогозького полку, проведення якого було доручено хвацькому й запопадливому секунд-майору лейб-гвардії Ізмайлівського полку Євдокиму Олексійовичу Щербініну.

Російська армія відчувала гостру потребу в реґулярній легкій кінноті. В березні 1763 р. на засіданні петербурзької Військової колегії, що саме вивчала стан збройних сил Російської імперії, тому ж таки Щербініну було доручено створити «Комісію по Слобідських полках» начебто для виявлення причин неблагополучного стану в слобідських козацьких полках та пошуку шляхів його усунення. Водночас сенатори Шаховський та Олсуфьєв подали імператриці доповідну записку, в якій негативно змальовували суспільно-політичний устрій Слобожанщини і пропонували здійснити корінні реформи щодо її управління. Ця пропозиція була повністю схвалена Катериною ІІ. Тим часом робота комісії Щербініна тривала більше року – звіт був представлений в грудні 1764 р., а через деякий час, в 1765 р. Військова колегія повторно розглядала слобідське питання. Безпосередньо пропонувалося збільшити кількість реґулярної легкої кінноти шляхом перетворення в гусарські полки п’яти слобідських реґіментів. Імператриця проект комісії схвалила і віддала наказ щодо його негайного здійснення. Результатом став маніфест від 28 липня 1765 р., що проголошував ліквідацію козацьких полків і полково-сотенного устрою в цілому. На їх основі передбачалося створення гусарських частин і нової російської губернії.

131266953 3780631781967645 3308955653774686316 o

Висновки роботи комісії через листи ізюмського полковника Федора Краснокутського, що випадково був у Петербурзі, стали блискавично поширюватись від однієї слобідської сотні до іншої. Заклики про захист старовинного устрою та вольностей залишилися без відповіді – більшості слобідських старшин було зрозуміло, що доля козаччини вже визначена, а тому, побоюючись навернути на себе додатковий гнів імператриці, ніхто й не рвався в Санкт-Петербурґ захищати автономію Слобожанщини.

Для здійснення реформи в Харкові була утворена спеціальна комісія – «Экспедиция формирования гусарских полков» на чолі з Є.Щербініним. «Хроніка гвардійських козацьких частин», видана для імператорської квартири в 1912 р., відзначає: «Слободские казачьи полки переформированы в регулярные гусарские: Сумской, Изюмский, Ахтырский, Харьковский и Острогожский. Из этих полков Острогожский расформирован в 1796 г., а преемниками остальных являются полки: 1-й, 11-й и 12-й гусарские и 4-й уланський». Таким чином слобідські козацькі полки, зігравши відведену їм історією роль, остаточно перетворювались на реґулярні військові частини – легкокінні полки шестиескадронного складу.

Як вже зазначалося, реформа передбачала створення на території п’яти козацьких полків Слобідсько-Української губернії, до складу якої входили Ізюмська, Острогозька, Охтирська, Сумська і Харківська провінції. Окрім того, військовому губернаторові було підпорядковане українське населення Землі Війська Донського, Білгородської, Воронезької, Казанської, Саратовської та Астраханської губерній. Кожна новоутворена провінція поділялись на 6 комісарств, на які покладалось виконання поліцейських і судових функцій. Їм підпорядковувались отамани і десятники військових слобід. Головною адміністративною установою ставала губернська канцелярія в Харкові. Населення московських анклавів залишалося в підпорядкуванні Воронезької та Білгородської губернських канцелярій, а тому в деяких містах і містечках Слобожанщини одночасно розміщалися воєводська канцелярія і комісарське правління. Козаки, підпомічники і козацькі підсусідки переводилися до нововигаданої категорії «військових обивателів» – особисто вільного оподаткованого стану, згодом прирівняного до державних селян.

Особовий склад гусарських полків вербувався з-поміж колишніх місцевих козаків, і старшинських дітей. До складу новоутворених полків увійшли гусари ліквідованого цього ж року Слобідського гусарського полку, а також по два ескадрони та офіцери розформованих в 1764 р. гусарських полків військових поселенців – одного з Нової Сербії та Бахмутського і Луганського зі Слов’яносербії. Кольори гусарських мундирів залишалися такими ж, якими були раніше однострої в кожному слобідському полку. За рахунок „охотників” із числа панських підданих формувався «Український гусарський полк», який вирізнявся малиновими мундирами. Командирами новоствореної «гусарії» були, головним чином, російські офіцери. Як влучно каже слобідське прислів’я, «Марків кінь, та не Марко на нім. Маркова зброя, та не Маркова мова»...

131589751 3780630081967815 893482931352868736 n

Рядові гусари записувались на 25-річну службу, а колишня козацька старшина мала вибір: або йти у абшит (відставку), або залишатись у реформованих полках на офіцерських посадах. Перетворення козаків на гусар виявилось справою непростою. Населення ставилося до реформи вороже, а до нових гусар з неприхованою ненавистю. Козацька старшина не тільки не співчувала реформі, яка позбавила їх влади та прибутків, а навіть повністю дистанціювалася від участі у її проведенні Як писав той же ґвардії секунд-майор Щербінін, гусар кривдили не тільки місцеві урядовці, а й власні батьки й брати, які не дозволяли їхнім жінкам і дітям брати участь у володінні загальними землями і угіддями, а деякі навіть виганяли їх зі своїх хат. Давні зневажливі вуличні прозвища та прізвиська на кшталт «Гусаринові» збереглися по слобідським селам і до сьогодні.

Серед призначених в гусари дедалі частішали втечі. Утікачів ловили і нещадно карали нагаями. Щербінін наказав замість дезертирів брати їх найближчих родичів, а якщо таких не виявлялося – записувати на службу представників заможних родин і тримати їх до повернення втікачів. За переховування останніх російським законодавством передбачалося биття канчуками, виривання ніздрів і відправка на заслання. Такому жорстокому покаранню підлягали навіть батьки, які намагалися врятувати своїх синів від суворої кари за втечу. Щоб хоч як-небудь заохотити кандидатів до служби в «гусарії», Є.Щербінін видав указ, згідно якого на час служби гусари та їх родини отримували певні пільги. Але ні жорсткі каральні заходи – до взяття заручників включно, ні «обіцянки-цяцянки» не приносили бажаних результатів. Тотальне неприйняття слобідським населенням реформованих полків, які треба було ще й утримувати, призвело до відвертого саботажу та бойкоту реформи: навіть провінційні та комісарські канцелярії, аби позбутися будь-яких домагань гусар, розпочинали волокиту – заводили довге й безрезультатне листування.

Як зазначалося, особливо нестерпно зневаженою вважала себе козацька старшина, якій було запропоновано або отримати абшит, або йти на службу в гусарські полки. Причому, у випадку переходу на гусарську службу, зміна козацьких чинів на армійські відбувалася не на користь старшини. Полковники, що брали участь у бойових діях, отримували чин підполковника армії або надвірного радника в цивільних чинах. Полкові обозні, які ходили в походи отримували чин прем’єр-майора, а не бувші – секунд-майора. Полкові старшини – відповідно капітана та поручика, сотники – поручника та прапорщика. Підпрапорні сотницького уряду отримували звання вахмістра, а всі інші – унтер-офіцера і капрала. Полкові старшини, що бажали служити цивільними урядовцями, отримували чин титулярного радника. Полкові писарі, у відповідності до заслуг і здібностей, ставали секретарями різних класів. Відсутність підтвердженої участі в бойових походах автоматично зменшувала отримуваний військовий ранг. Виходило, що козацькі чини були понижені на 1 або 2 чини порівняно з армійськими. Козацька старшина, втративши старшинську службу, яка давала їй майже необмежену цивільну і військову владу, була остаточно вражена ще й цим ранговим знущанням. І коли Є.Щербінін, як новопризначений правитель Слобідсько-Української губернії, видав указ про збір у Харкові всієї старшини для „оглядин” і подальшого призначення на службу в гусарські полки, на його заклик не приїхав ніхто.

131269480 3780628268634663 3455250542560646867 n

У 2-й пол. XVIII ст. Російська імперія крок за кроком остаточно ліквідувала українське козацьке військо – слобідські (1765), лівобережні полки (1770-80-і рр.) та Військо Запорізьке Низове (1775). Ця тяжка втрата для українського народу означала кінець існування його національних збройних сил і, тим самим – унеможливлювала на довгі десятиліття подальший повноцінний соціально-економічний, політичний і культурний розвиток України. Позбавлена власної військової сили, а отже й залишків своїх державних форм, і, як наслідок, перетворена остаточно в складову частину Російської імперії, Україна на тривалий час втратила перспективу свого національного розвитку.

Джерело: facebook

Новини

47 робіт Ніла Хасевича — вже онлайн

23-12-2020

47 робіт Ніла Хасевича — вже онлайн Електронна колекція творів видатного повстанського графіка включає: портрети провідників та діячів ОУН і УПА; ...

Вітаємо з відзнакою Валерія Власенка

16-12-2020

Правління й членство Сумської обласної організації Національної спілки краєзнавців щиросердно вітають члена НСКУ, доцента кафедри історії Сумського державного університету, кандидата...

Проєкт «Імена самостійної України» потребує оплати хостингу

10-12-2020

Благодійна ініціатива «Героїка» нарощує масштаби роботи із документами Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Меморандум про співпрацю та...

У Сумах презентували виставку "Герої серед нас!"

06-12-2020

Це — проєкт про 13 героїв учасників АТО/ООС, які пройшли горнило війни, повернулися додому, живуть і працюють поряд з нами...

В Києві презентували віртуальний некрополь української еміграції

24-11-2020

Сьогодні в Україні з’явилась геоінформаційна система, що збирає, класифікує та оприлюднює інформацію про поховання українських емігрантів. Проєкт презентував Український інститут національної...