Вівторок, 12 червня 2012 00:00

Map of concentration camps in Soviet Russia [Карта концентраційних таборів у Радянській Росії]

Іванущенко Геннадій
Map of concentration camps in Soviet Russia [Карта концентраційних таборів у Радянській Росії]

Карта, виготовлена для поширення серед англомовних користувачів, дає основні уявлення про систему концентраційних таборів у Радянському Союзі після ІІ Світової війни.

Оригінал карти знаходиться в архіві Української Інформаційної Служби в Лондоні - Колекція карт. - Інв. № 8.

Перші концтабори

Більшовики запровадили концентраційні табори під час громадянської війни в рамках політики "Червоного терору". Створення системи місць примусової праці ініціювала тимчасова інструкція "Про позбавлення волі як міри покарання і про порядок його відбування", затверджена постановою Народного комісаріату юстиції (НКЮ) РРФСР від 23 липня 1918 р. 2 вересня 1918 р. ВЦВК проголосив: "Радянська республіка перетворюється у військовий табір", а 5 вересня 1918 р. РНК РРФСР прийняла постанову "Про червоний терор". Відповідно до неї "класових ворогів" радянської влади ізолювали в концентраційні табори.

На законодавчому рівні введення нового виду позбавлення волі – концентраційних таборів (таборів примусових робіт) – було закріплене декретом ВЦВК від 15 квітня 1919 р. і постановою ВЦВК від 17 травня 1919 р. "Про табори примусових робіт".

Організація та керівництво таборами належали до компетенції Всеросійської надзвичайної комісії (ВНК). На поч. 20-х рр. функціонувало 5 типів таборів: табори примусових робіт особливого призначення, загального типу, виробничі, для військовополонених, розподільники. Проте така класифікація була умовною. У 1920 р. за вказівкою Голови РНК РРФСР Володимира Леніна почали утворюватися концентраційні табори для заарештованих за "контрреволюційні злочини".

За пропозицією засновника ВНК Фелікса Дзержинського у травні 1922 р. керівництво всіма місцями позбавлення волі віддали до компетенції правонаступника ВНК Державного політичного управління (ДПУ), у складі якого утворили Головне управління місць ув'язнення (ГУМУ). У Наркоматі внутрішніх справ України організували Управління місць ув'язнення (УМУ).
Першим концтабором для політичних в'язнів, заарештованих і засуджених радянськими органами державної безпеки став Соловецький табір особливого призначення (СЛОН). Наступні концтабори з’явились на Кольському півострові, Карелії, Ухта-Печорі (Комі АРСР), в р-ні р. Колими (Сибір), о.Вайгач (Карське море), Нерчинська, Іркутська,п-ова Таймир та в інших місцях.

 

Створення і структура ГУЛАГу

Наприкінці 1929 – поч. 1930-х рр. на півночі РСФРР, а потім на всій території СРСР для ув’язнених Об’єднаного державного політичного управління (ОДПУ) було утворено мережу виправно-трудових таборів (ВТТ). З квітня 1930 р. ці табори були підпорядковані Головному управлінню виправно-трудових таборів ОДПУ СРСР – ГУЛАГу.
Спочатку абревіатуру ГУЛАГ використовували лише як назву табірної системи ОДПУ СРСР (ГУЛАГ ОДПУ СРСР). Ця структура керувала вже існуючими таборами: Соловецьким, Вишерським, Північним, Казахстанським, Далекосхідним, Сибірським і Середньоазіатським. З літа 1931 року до компетенції ГУЛАГу переходять спецпоселення, з осені того ж року – будинки ув’язнення, ізолятори, виправні колонії, будинки примусових робіт, що підпорядковувалися наркоматам юстиції союзних республік.

 

IMG 2196

У ті роки свої системи таборів мали також НКВС та НКЮ союзних республік. Через ліквідацію ОДПУ (1934 р.) і створення загальносоюзного НКВС відбулося злиття усіх табірних систем в одну під назвою ГУЛАГ НКВС СРСР. У його відання передали також інші місця позбавлення волі. На ГУЛАГ покладалося утримання засуджених та ізоляція "неблагонадійних елементів", використання робочої сили у таборах, відкриття нових табірних комплексів тощо.
У структуру ГУЛАГу входили політуправління, управління кадрів, управління охорони та режиму, відділи лісозаготівель, капітального будівництва, сільського господарства тощо. Наприкінці 30-х рр. було утворено спеціалізовані головні управління — Дальстрой, ГУШосДор та ін. У системі ГУЛАГу діяло власне судове відомство НКВС (МВС) — лагколегії (лагсуди). Кожен табір мав свої автономні підрозділи охорони. З осені 1939 р. ГУЛАГу підпорядковувалися трудові колонії для неповнолітніх, дитячі прийомники-розподільники та пересильні тюрми. Кількість табірних комплексів ГУЛАГу на середину 1940-х рр. сягнула кількох сотень. У 1950 р. наказом МВС СРСР у складі ГУЛАГу організували особливі табори зі спеціальними табірними командами (4-й відділ), призначені для утримання засуджених за шпигунство, тероризм, диверсії та інші антидержавні злочини.

Після смерті Й.Сталіна та у зв'язку з об'єднанням МВС і МДБ в одне відомство (МВС СРСР) ГУЛАГ було передали Міністерству юстиції. З лютого 1954 р. Управління знову опинилося в системі МВС СРСР.

В’язні

Дані про чисельність в'язнів у ГУЛАГу тривалий час були державною таємницею, чим пояснюються різні думки щодо остаточної цифри. У 1933–1934 рр. серед засуджених найбільше було селян — жертв насильницької колективізації. Великий потік ув'язнених припадає на період репресій 1934–1937 рр., коли їхня кількість сягнула кількох мільйонів.

У концтаборах ув'язнювали опонентів і противників більшовицького режиму, учасників національно-визвольного руху, представників небільшовицьких політичних партій, громадських організацій, інтелігенції. Значну кількість ув’язнених засуджували за ст. 58 Кримінального кодексу СРСР "конттреволюційна діяльність" та відповідних статей КК союзних республік.
На поч. 1953 р. у підпорядкуванні ГУЛАГу МВС СРСР було 146 виправно-трудових таборів, 687 виправно-трудових колоній та 52 пересильні тюрми загальною чисельністю в'язнів 2 237 961 осіб, а також 10 особливих таборів з 210 тис. в'язнів. Після смерті Й. Сталіна та у зв'язку з об'єднанням МВС і МДБ в одне відомство (МВС СРСР) ГУЛАГ було передали Міністерству юстиції. З лютого 1954 р. Управління знову опинилося в системі МВС СРСР.
Усього, за 1920–1953 рр. через систему ВТТ пройшло близько 10 млн осіб, у тому числі 3,4–3,7 млн осіб за "контрреволюційні злочини".
Наприкінці 20-х рр. працю в’язнів почали використовувати на будівництві великих промислових об’єктів. З 2-ї пол. 30-х рр. внутрішній режим у таборах став жорсткішим. Заборонили побачення в'язнів з рідними і близькими, похорони за межами ГУЛАГу, посилили охорону таборів, скасували заробітну плату, яка становила 25% від ставки робітника в державній промисловості, збільшили кількість годин літнього робочого дня. Прийнятною вважали працю у 50-градусні морози.
Наприкінці Другої світової війни і після її закінчення в ГУЛАГу з’явилися нові категорії ув’язнених: власовці, учасники національно-визвольних рухів, колишні радянські військовополонені та інші "ворожі елементи" з України, Прибалтики, Польщі, Східної Німеччини, Румунії, Болгарії, Угорщини. Їх звинувачували в "антирадянських висловлюваннях", скаргах на режим тощо. Особливо скрутне становище для в’язнів в системі ГУЛАГу було в 1946–1948 рр., а також у 1950 р. Фізичні сили в’язнів після війни вичерпалися. І все ж їх змушували виконувати норми, встановлені в радянських таборах. За невиконання норми погіршували харчовий раціон, що призводило до смерті. У1950 р. за наказом адміністрації ГУЛАГу у всіх таборах відбулися масові розстріли в’язнів відповідно до вказівки про знищення 5% в’язнів. Через збільшення смертності в'язнів та потребу СРСР в робочій силі влада вимагала експлуатувати в’язнів з більшою віддачею, а тому покращити їхній раціон харчування і побут. З 1950 р. ті, хто виконував норму, мали в середньому такий раціон харчування: хліб – 0,8 кг, жири – 20 г, крупи – 120 г, м’ясо – 30 г або риба – 75 г, цукор – 27 г. Особисто в руки видавали лише хліб. Інші продукти використовували для приготування гарячих страв (двічі на день: зранку та ввечері). Тим, хто провинився, давали лише 200 г хліба. Прокидалися в’язні о 4-й годині ранку, лягали спати о 10-й вечора. Робочий день тривав 10–12 год., не враховуючи часу для приходу на роботу і повернення. Для заохочення "передовиків" почали виплачувати заробітну плату – від 10 руб. і більше, видавали махорку. На зароблені гроші (10–20 руб. на місяць, що було в 20–30 разів менше заробітної плати вільного громадянина СРСР), ув’язнений міг купити додаткові продукти в табірному кіоску.


Повстання в’язнів. Ліквідація ГУЛАГу

З середини 40-х до середини 50-х рр. у системі ГУЛАГу відбулося майже півсотні повстань. Найважливішими серед них були повстання в Екібастузькому таборі (Казахстан, січень 1952 р.), Норильську (травень-серпень 1953 р), Воркуті (26 травня – 4 серпня 1953 р.), таборі Кенгір під Джезказганом (Казахстан, 16 травня – 25 червня 1954 р.). Знесилені виснажливою працею в умовах постійного нагляду люди змогли кинути виклик радянській машині терору.
Боротьба в'язнів наприкінці 40-х – у 1-й пол. 50-х років спричинила кризу системи трудових таборів. Страйки і повстання стали поштовхом до поступової ліквідації системи ГУЛАГ.
Офіційно ГУЛАГ скасували за наказом МВС СРСР 25 січня 1960 р.


Джерело: Територія терору