Середа, 24 березня 2021 15:02

Україна-Греція: історичний екскурс у взаємовідносини (до 200-річчя Грецької національно-визвольної революції)

Алексіос Сірий, історик, грекознавець
Україна-Греція: історичний екскурс у взаємовідносини (до 200-річчя Грецької національно-визвольної революції)

Стосунки України з еллінським світом завжди були дуже близькими, починаючи з появи грецьких міст-полісів Північного Причорномор’я та  отримання Київською Руссю християнства від Візантії. Сучасність ще більше наближає Україну до грецького світу, бо після підписання Вселенським Патріархом Варфоломієм Томосу Православній Церкві України та визнання «грецькими церквами» Олександрійською Православною Церквою, Кіпрською Православною Церквою та Елладською (Грецькою) Православною Церквою автокефалії Православної Церкви України засвідчило, що надалі зміцнюються зв’язки України та грецького народу. Визнання автокефалії Православної Церкви України - це свідчення єдності еллінського та слов’янського православних світів у протистоянні путінській Росії.

25 березня 2021 року виповнюється 200 років Грецькій національно-визвольній революції, в результаті чого було ліквідовано Османське панування та здобута незалежність православної Греції.

Початок повстання відзначається в Греції як національне свято - День незалежності Греції.

Важливим фактом у взаємовідносинах Греції та України фактом є те, що початок боротьби за незалежність грецької нації поклала визвольна організація «Філікі Етерія», заснована етнічними греками в українському місті Одеса.

«Філікі Етерія» в перекладі з грецької (Спілка друзів) - це грецька націоналістична таємна організація, заснована 1814 Ніколасом Скуфасом, Еммануїлом Ксантосом та Афанасієм Цакаловим, які прагнули звільнити Грецію від османської окупації. Основним своїм завданням члени «Філікі Етерія» бачили підготовку збройного повстання.

Ідейним організатором та натхненником «Філікі Етерія» був Еммануїл Ксантос, який мав задум створити спілку за зразком західноєвропейських таємних товариств. Ніколаос Скуфас допомагав йому в розробці проекту, а Афанасій Цакалов вже мав практичні навички в діяльності таємних товариств.

Членами організації «Філікі Етерія» ставали переважно представники дрібної та середньої буржуазії.

Структура «Філікі Етерія» була перейнята у масонів та карбонаріїв. Всі члени відповідно до своїх функцій та обов’язків поділялись на чотири ієрархічні групи:

  1. брати (грец.αδελφοποιητοί), або вламіди (грец. βλάμηδες);
  2. рекомендовані (грец.συστημένοι);
  3. ієреї (грец.ιερείς);
  4. пастирі (грец.ποιμένες).

До першої й другої групи входив простий люд, до третьої та четвертої відносили освічених осіб із певним суспільним становищем. В 1818 році центр організації перенесли до Стамбулу.

До 1817 року товариство залишалося малочисельним, оскільки вербування у самій Греції розпочалося напередодні повстання. На початковому етапі, коли діяльність організації полягала переважно у залученні нових, бажано впливових у суспільстві членів товариства, цим займалась група «ієреїв». Напередодні повстання 1818 року заснували фракцію «апостолів», які відповідали за залучення нових членів, збір коштів, підготовку зброї та іншого військового спорядження.

Наприкінці 1818 року до складу вищої керівної групи «Невидима влада» (Αόρατος Αρχή) входило семеро керівників Еммануїл Ксантос, Афанасій Цакалоф, Панайотіс Анагностопулос, Панайотіс Секеріс і його брат А. Секеріс, Антоніос Комізопулос, Антімос Газіс. Діяльність «Невидимої влади» перед повстанням набула особливої таємності. Саме тоді «Невидима влада» офіційно просила Іоанніса Каподістрію очолити організацію, сподіваючись нейтралізувати опозицію всередині товариства та здобути принаймні політичну підтримку від Російської імперії. У 1820 році Еммануїл Ксантос зустрівся із Каподистрією, проте останній відповів відмовою, оскільки був категоричним противником Революції.

Тоді Ксантос звернувся до етнічного грека Олександра Іпсіланті, генерал-майора російської служби. Він прийняв пропозицію і висунув вимогу про одноосібне керівництво «Філікі Етерією» та повстанням. Відповідну угоду етерійці та Іпсіланті уклали 12 квітня 1820 року в місті Санкт - Петербург.

Олександр Іпсіланті вважав Грецію готовою до Національно-визвольної революції, його родина була пов'язана з Рігасом Фереосом, ідеологом Грецької революції.

screenshot 4

Вселенський патріарх Варфоломій та предстоятель Православної церкви України Митрополит Епіфаній

13 жовтня 1820 року Іпсіланті скликав в Ізмаїлі нараду «Філікі Етерія». Оскільки на той час у Північній Греції впродовж 4 місяців точилася боротьба між Алі-Пашею та Махмудом ІІ, нарада вирішила розпочати повстання в грудні 1820 року. За відведені два місяці Іпсіланті мав дістатись із Трієсту до півострова Мані та звідти розпочати національну революцію. Одночасно повстання мало розпочатися в Дунайських князівствах. «Філікі Етерієя» розраховувала на підтримку сербського князя Милоша Обреновича, який очолював антитурецьке повстання сербів 1815 року. Коли «етерійці» вже почали підготовку до виконання Ізмаїльських рішень, Олександр Іпсіланті одноосібно змінив план, що вірогідно, спричинило внутрішню боротьбу у «Філікі Етерії» між різними групами. Тепер Іпсіланті вважав за потрібне спочатку підняти повстання у Дунайських князівствах, а звідти через Македонію пробиватися до Греції.

24 лютого 1821 в Яссах Олександр Іпсіланті звернувся до повстанців у своїй відозві «У бій за віру й Батьківщину», після чого сотні грецьких патріотів прибули до його табору в Молдові. За місяць повстання поширилося по всій Греції. Розпочалась Грецька національно-визвольна війна за незалежність.

Повстання в Греції розпочалося у другій половині березня 1821 року. Впродовж трьох місяців воно охопило увесь Пелопоннес, частину континентальної Греції, та островів Егейського моря. Рушійною силою Революції було селянство. Керівником виступила національна буржуазія, що  лише починала формуватися. Зібрані в січні 1822 року в Піаду (поблизу Епідавра). Національні збори проголосили незалежність Греції та прийняли демократичну конституцію (Епідаврський органічний статут 1822 року).

Султанський уряд у відповідь здійснив жорстокі репресії проти етнічних греків. Влітку 1822 року тридцятитисячна Османська армія вдерлася у Пелопоннес, але відступила, зазнавши значних втрат. Грецькі війська, керовані талановитими полководцями Маркосом Боцарісом, Феодоросом Колокотронісом, Георгіосом Караїскакісом стійко трималися та протидіяли військам Османської імперії.

Проте суперечності між різнорідними силами, які об’єдналися під прапором Національної революції, призвели до двох громадянських війн.

У першу громадянську війну (кінець 1823 травень 1824 року) тісно пов’язані із селянством військові керівники (на чолі з Колокотронісом) боролися проти кодзабасів - багатих землевласників Пелопоннесу, що вступили у союз із судновласниками острова Ідри. У другій громадянській війні (листопад 1824 - початок 1825 року) виник конфлікт між кодзабасами (до них приєднався сам Колокотроніс) та судновласниками.

У лютому 1825 року на допомогу султану Махмуду ІІ прийшла армія його єгипетського васала під командуванням Ібрагіма-паші, яка спустошила більшу частину Пелопоннесу і разом з Османською армією 10 квітня (22 квітня1826 року опанувала Месолонгіоном. На допомогу грецьким військам прибували іноземні добровольці. В першу чергу, тиск громадської думки у світі, а також суперечность у так званому «Східному питанні» змусили уряди європейських держав втрутитися в грецьку справу.

Обрання Національними зборами в Тройзені (квітень1827 року) Іоанна Каподистрії, колишнього міністра закордонних справ Росіійської імперії, президентом Греції розцінювалося західноєвропейською дипломатією як свідчення зростання російського впливу. Щоб усунути вплив романівської Російської імперії і зміцнити свої позиції, Велика Британія та Франція уклали з нею Лондонську конвенцію 1827 року, за якою три держави зобов’язувалися спільно вимагати від османського уряду надання Греції автономії за умови сплати нею щорічної данини султану.

Результатом ігнорування Османською імперією Лондонської конвенції стала Наваринська битва 8 жовтня (20 жовтня) 1827 року, в якій союзницька англо-франко-російська ескадра знищила османсько-єгипетський флот.

За Адріанопольським мирним договором 1829 року, укладеним після перемоги Російської імперії в російсько-турецькій війні 1828-1829 років, Османська імперія визнавала автономію Греції за умови сплати нею щорічної данини султанові, а 1830 року Греція проголосила себе незалежною державою, що офіційно засвідчив Лондонський протокол від 3 лютого 1830 року, який підписали Велика Британія, Королівство Франція та Російська імперія, визнавши таким чином остаточно визнавши незалежність Грецької республіки.

 

Джерело: А.Сірий, спеціально для Сумського історичного порталу. Суми - Салоніки

Новини

Нове дослідженння з історії репресій на Сумщині

18-04-2021

Шановні друзі, хочемо повідомити вас про нове дослідження з історії сталінських репресій на Сумщині. Книга має назву "Засуджені комунізмом. Історія...

Борцеві за волю Леонтію Христовому відмовлено в реабілітації

01-04-2021

25 березня 2021 р. Національна комісія з реабілітації відмовила в реабілітації легендарного отамана. Відкритий лист до Інституту національної пам’яті У березні...

У Сумах серед промислових приміщень знайшли залишки старовинної церкви [Відео]

26-03-2021

У Сумах серед промислових приміщень на Горького, 12 знайшли будівлю, в якій понад 100 років тому була церква. Зараз вона...

Підведено підсумки онлайн-вікторини "Шевченко і Сумщина"

17-03-2021

Про це повідомила на своїй сторінці Ольга Резніченко - заступник начальника управління-начальник відділу у справах молоді управління молоді та спорту...

Держархів Сумської області розгорнув фотовиставку про Революцію Гідності

18-02-2021

18 лютого 2021 року на вебсайті архіву розгорнута фотовиставка до Дня вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв...

Відійшла у вічність Лада Павлівна Сапухіна

16-02-2021

Редакція Сумського історичного порталу глибоко сумує з приводу смерті Лади Павлівни Сапухіної і висловлює свої співчуття рідним та близьким. Народилася Лада Павлівна...