Четвер, 18 квітня 2019 17:48

Військова мода доби української революції 1917-1921 років

Микола Михайліченко, кандидат історичних наук, викладач (СНАУ)
Військова мода доби української революції 1917-1921 років

17 квітня 2019 року в Агенції промоції "Суми" в межах проекту "Лабіринти кліо" прочитав свою лекцію "Військова мода доби української революції 1917-1921 років" кандидат історичних наук Микола Михайліченко.

Нижче подаємо текст самої лекції.

 

 

 

 

Сьогоднішня лекція – спроба охарактеризувати військовий одяг збройних формацій, які боролися за владу в Україні у 1918-1921 рр.. Військова мода того часу характеризується певними спільними рисами, зумовленими розвитком і поглибленням тих модних тенденцій, які були закладені ще за часів Першої світової війни.

Почнемо ми з еволюції російського військового костюму періоду Першої світової війни, оскільки більшість вояків-учасників збройного протистояння часів революції служили саме в російській армії. А отже були виховані на російських мілітарних традиціях, у тому числі і тих, які стосувалися носіння військового одягу. Напередодні і протягом Першої світової війни було запроваджено низку нових предметів вояцького гардеробу, зокрема: польову сорочку («рубаху»), яка була більш зручною, ніж похідний мундир; папаху, яка добре захищала голову і обличчя від морозу; ватяні куртки та шаровари; пілотки («складные шапки») тощо.

Одночасно, відбуваються зміни «знизу», не регламентовані та не унормовані, викликані двома головними мотивами: зробити одяг а) більш зручним і функціональним і б) додати до костюму елементи шику. Виходячи з цих мотивів «статутні» предмети уніформи видозмінюються: польові сорочки отримують кишені, манжети й манжетні хлястики; ґудзики на шинелях і кокарди на головних уборах обшиваються тканиною захисного кольору; кашкети набувають специфічного крою з опущеними донизу краями тулії.

фото 1

1. Приклад носіння нерегламентованих предметів одягу – френчів та гімнастерок вільного крою (з колекції автора)

Модними стають елементи уніформи, характерні для окремих «престижних» родів військ, зокрема шкіряні куртки (шкіряний одяг був запроваджений для авіаторів і екіпажів бронеавтомобілів). Повсюдно поширюються підбородочні ремені на кашкетах (їх носіння передбачалося кавалеристами, артилеристами, військовими залізничниками та авіаторами). Популярністю користувалися папахи довільного крою. Зокрема «туркестанки» та «маньчжурки», що увійшли в моду ще за часів російсько-японської війни.  Пізніше, вже в роки Революції, серед кавалеристів поширеним стало носіння елементів уніформи кавказьких козацьких та «инородческих» частин, зокрема бурок та черкесок.

З’являються не передбачені наказами елементи одягу. При цьому можна відмітити як вплив цивільної моди (поява у армії бекеш, кожушків та іншого верхнього одягу різноманітного крою), так і уніформістичних традицій інших армій, у першу чергу британської. Під впливом британського військового костюму в російській армії поширюються френчі, розповсюджується носіння черевиків з обмотками, а на кінець війни і м’яких кашкетів – тренч-кепів. Під впливом європейської військової моди широкого розповсюдження набувають бриджі та галіфе. Деякого поширення серед офіцерів отримує німецька мода на носіння хутряних комірів на шинелях.

фото 2

2. Фото українських вояків, кінець 1917-початок 1918 рр. (з колекції автора)

Певний вплив на військову моду періоду революції справила й австро-угорська традиція військового костюму. У австро-угорській армії чи не вперше почали шити уніформу не з сукна, а з більш дешевого вельвету. Також існувала практика підбою кавалерійських бриджів шкірою, в місцях, які найшвидше витиралися сідлом. Як ми бачимо зі світлин (зокрема відомого фото генерала Юрія Тютюнника), ці практики підхопили деякі модники періоду Революції.

фото 3

3. Генерал-хорунжий Ю. Тютюнник

Поширення в українські та польській арміях набула і така австро-угорська практика, як носіння офіцерами солдатських багнетів або траншейних ножів (з офіцерськими темляками), якими вони замінювали незручні в польових умовах шаблі.

фото 4

4. Головний отаман С. Петлюра, 1920 р. (добре помітно траншейний ніж із офіцерським темляком).

Армії, що виникли у результаті Революції та розпаду трьох європейських імперій, увібрали, продовжили та розвили ті тенденції військової моди, які були поширені в арміях-попередницях. Одночасно, вони намагалися створити власні традиції військового костюму.

Так, ще в період Першої світової війни січові стрільці розробили власну уніформу. Вона, зокрема, включала в себе досить своєрідний головний убір – шапку-мазепинку, що імітувала форму козацьких шапок. Згодом мазепинка стала частиною польового однострою Галицької армії (хоча найбільшого поширення в УГА набули тренч-кепи).

фото 5

 5. Українські січові стрільці (з колекції автора)

 Характерною особливістю українських збройних формацій періоду Революції стала популярність «козацьких» мотивів в уніформі – шапок зі шликами, жупанів, чумарок, широких шароварів. Цікаво, що в деяких випадках така «історична» уніформа була запроваджена цілком офіційно. Так відповідно до наказу Головної управи Війська УНР від 8 січня 1919 р. уніформа старшин, урядовців і козаків Армії УНР мала включати сиву баракову шапку зі шликом та сірий жупан. До парадної ж уніформи належали: «1. Шапка чорного барашку, з сукняною вставкою по кольору зброї, обшитою брузументом срібним, з білим султаном, з кокардою під ним – для усіх однакова. 2. Синій жупан історичний, обшитий срібним брузументом на комірі, полах, знизу та на рукавах вугловаті клапани, які повинні бути кольорові по роду зброї, пояс з матерії кольору по роду зброї. Шаровари козацькі широкі і у всіх червоні. Чоботи чорні, холяви до колін». Проте, вже у квітні 1919 р. командування Армії УНР відмовляється від жупанів та шапок зі шликами на користь френчів та тренч-кепів. Щоправда, замість російських шинелей передбачалося носіння українських чумарок, проте їх масовий пошив так і не було налагоджено.

фото 6

6. Фото вояків, один з який вдягнений в шинель-чумарку (з колекції автора)

Унікальний, несхожий на однострої «буржуазних» армій, військовий костюм намагалися запровадити в Червоній Армії у 1919 р. Він включав у себе шапку-богатирку, шинель-каптан та шкіряні лапті. Останні елементи уніформи не прижилися, а червоноармійський шолом, за яким врешті-решт закріпилася назва «будьонівка», використовувався аж до Другої світової війни, ставши одним із символів РСЧА.

фото 7

7. Червоноармійці, Київ, 1920 р. (з колекції автора)

 Строкатість в уніформі була характерною для Збройних Сил Півдня Росії, у складі якої перебували так звані «кольорові частини», що мали власні однострої. Так, вояки Корніловської дивізії носили червоно-чорні погони та відзнаки із зображенням «адамової голови», що мало підкреслювати їх зневагу до смерті.

фото 8

8. Уніформа вояка Корніловської дивізії (сучасна реконструкція)

Впізнаваними елементами уніформи польської армії були кашкети: круглий – мацеювка (використовувалася у Польських легіонах Ю. Пілсудського) та квадратний - рогатувка (у вересні 1919 р. запроваджена в якості стандартного військового головного убору).

фото 9

 9. Польський вояк в мацеювці, літо 1919 р. (з колекції автора)

Отже, військова мода періоду Революції мала низку спільних рис, елементів, у більшій чи меншій мірі характерних для усіх мілітарних формувань революційної доби. Одночасно, в протиборчих арміях виникають власні, часто досить унікальні однострої та системи знаків розрізнення.