На початок 1917 року територія нашого краю перебувала у складі чотирьох російських губерній: Сумський повіт, до якого входила і територія нинішнього Білопільського району, належав до Харківської губернії. До неї ж входили: Лебединський повіт з частиною сучасної Недригайлівщини та Охтирський, що мав у своєму складі Тростянець і Краснопілля. Чернігівська губернія мала у своєму складі Конотопський, Кролевецький і Глухівський повіт (з Ямполем і Шосткою). Північно-західна частина теперішнього Шосткинського району разом з Середино – Будою знаходились у складі Новгород – Сіверського повіту Чернігівщини.…
Подаємо розвідку про Архангело-Михайлівський храм в с. Бездрик - один з найдавніших храмів "черкаського" (українського) стилю на Слобожанщині. яка належить перу протоієрея Благовіщенського собору м. Харкова Петра Георгійовича Фоміна (1866-1938). Ось як про село Бездрик пише сам П. Фомін:  «…село Бездрик расположено между лесами на холмах, пересеченных глубокими балками. В одном месте самая высокая гора выходит своею оконечностью в направлении на юг к двум глубоким прудам, к которым спускается почти обрывами и которыми она окружена с трех сторон. Вершина горы…
 Подаємо історіографічну розвідку сумського історика Дмитра Кудінова про селянський рух на території Сумщини періоду Першої російської революції (1905-1907 рр.).  
 У статті розглядаються деякі аспекти політичних репресій проти інженерно-технічної інтелігенції на початку 1930-х років, зокрема, справа так званої "Промпартії" та одного з її осередків в Україні - на Сумському машинобудівному заводі імені М. Фрунзе.  
Відомий український історик Борис Дмитрович Крупницький (1894-1956), перебуваючи в еміграції, продовжив досліджувати розпочату М. Грушевським, Д. Донцовим, В. Липинським, Ю. Липою, Є. Маланюком проблему цивілізаційного "місцезнаходження" України. Цей останній з неопублікованих текстів Крупницького редакція "Української літературної газети" отримала за кілька тижнів до його смарті.
15 березня 2014 року виповнюється 75 років з дня проголошення політичної незалежності Карпатської України. Подаємо статтю сумського історика Валерія Власенка про  уродженця Сумщини, фактичного керівника Збройних Сил Карпатської України, полковника, а в майбутньому генерал-хорунжого, військового міністра Уряду УНР в екзилі у 1973-1978 рр. Василя Захаровича Филоновича. Джерело: Сумський історико-архівний журнал. - 2009. - № VI-VII. - С. 141-148.
 У статті аналізується 200-річна історія питання локалізації літописного міста Римова, що зводиться до п'яти основних гіпотез. Обгрунтовується точка зору про рух хана Кончака на зворотному шляху від Переяславля не вздовж Дніпра, а на північ і північний схід по Лосицькій дорозі до Середньогоу Сіверського Дінця. Пропонується повернутися до відкинуто більшістю сучасних дослідників давньої гіпотези, висунутої ще на початку ХІХ в. Н. М. Карамзіним і П. Г. Бутковим, і звузити район пошуків до території Верхнього Посулля.
Меморіальну дошку на честь свого земляка, одного з найвідоміших на сьогодні дослідників творчості Тараса Шевченка Павла Зайцева сумчани встановили  біля Олександрівської гімназії – освітнього закладу, де свого часу навчався Павло Іванович. Урочистості  зібрали представників місцевої інтелігенції: освітян, краєзнавців, митців, літераторів. І, звичайно ж, шевченкознавців. До небуденної події долучилися гімназисти: вони читали вірші Тараса Григоровича. Ініціатива встановлення дошки належить громадським організаціям. Міська влада посприяла втіленню проекту у життя коштами, взявши на себе витрати, пов'язані з її виготовленням і монтажем. Освятив пам’ятний…
 У даній статті вперше публікується невідома досі архівна замітка ХІХ ст., яка подає коротку історію визначної пам’ятки української історії і архітектури - церкви св. Анастасії у Глухові. Наводиться також перелік раритетів ХVІІІ-ХІХ ст., які зберігалися у церковній ризниці у середині ХІХ ст.  
Шановні друзі! Вчора, 24 лютого 2014 р., пізнім вечором я, Роман Коваль, побував у маєтку Віктора Пшонки, що в моєму родинному селі Гореничі. В цьому селі народився мій батько Микола, мій дід Федот, мій прадід Василь та багато інших моїх предків. Тут могили моїх рідних – бабусі Одарки, брата Віталія (Віктора), дядька Василя, його синів та багатьох інших. Сьогодні село втратило своє національне обличчя. Тепер у ньому живуть 16 тисяч людей, абсолютна більшість – прибульці. Серед них – Ганна Герман,…