Неділя, 10 березня 2013 02:00

Сила історичного міфу

Сила історичного міфу

У нашому уявленні українці тільки й робили, що страждали. Коли їм це набридало, вони повставали: чергові гайдамаки брали чергову Умань, героїчно різали "ворогів і зрадників" (часто - цілими сім'ями). Але тут влада підганяла війська і садила народних месників на палі, а решта населення продовжувала страждати. Таке життя тривало до 1991 року, коли Україна стала незалежною, але українці все одно продовжують страждати.

Над міфотворчістю розмірковував: Євген Лакінський, http://texty.org.ua

Але століттями ми жили, кохали, будували, торгували, сіяли. Українці ставали міністрами і маршалами, винахідниками і бізнесменами, письменниками і громадськими діячами, та й просто добре працювали. Нам є чим пишатися.

Відомо, що реальність неможливо точно передати за допомогою слів. Будь-який опис реальної ситуації буде неповний та суб'єктивний. Це особливо добре видно на прикладі підручників з історії: залежно від політичних переконань автора, ті самі факти можна інтерпретувати абсолютно по різному.

У більшості випадків автор підсвідомо "підганяє" реальність під свою концепцію: відповідно, активно висвітлюються "зручні" факти; а "незручні" подаються, як другорядні чи непевні, або ж про них взагалі не згадують.

Прикладів занадто багато, щоб їх цитувати, але достатньо лише порівняти українські, радянські, польські та російські підручники історії.

Зрозуміло, що в ідеалі треба якомога наближати історичні міфи до реальності - інакше вони виглядатимуть просто смішно (як історія, що Ісус Христос був галичанином). Але навіть якщо спиратися на перевірені факти, все одно багато що залежить від загальної концепції.

Отже, з низки можливих інтерпретацій реальності (історичних міфів) варто обрати найкорисніші і найпрактичніші.

Страждання

Міф має бути позитивний. На приклад, домінуючий український міф - "історія поразок і страждання": уся історія України складалася з окупацій, пригнічення і кривавих повстань... які закінчувалися ще кривавішими поразками.

Виходить, що українці тільки й робили, що страждали. Коли їм це набридало, вони повставали: чергові гайдамаки брали чергову Умань, героїчно різали "ворогів і зрадників" (часто - цілими сім'ями). Але тут влада підганяла війська і садила народних месників на палі, а решта населення продовжувала страждати. Таке життя тривало до 1991 року, коли Україна стала незалежною, але українці все одно продовжують страждати.

Такий міф привабить хіба що мазохіста. Мало-мальськи оптимістичній людині просто не хочеться вписуватися у цю концепцію. Хіба хочеться почувати себе постійним страждальцем та невдахою, що тільки й мріє комусь помститися?

Не хочу здатися Зрадником Нації, але протягом останніх століть, українці займалися не тільки стражданнями і різаниною. В них було багато інших, не менш цікавих справ. Та й не всі українці були бідними страждальцями...

Ну з чим, на приклад, асоціюється 17 століття? З Хмельниччиною, козаччиною, громадянськими війнами, фатальним союзом з Москвою.

Але було нормальне життя

Але у романі Валерія Шевчука "Срібне молоко" постає зовсім інше життя. Молодий дяк - поет і донжуан - мандрує Україною. Він наймається учителем до сільських шкіл... але довго ніде не затримується: якось так виходить, що усюди він поринає у романи з місцевими жінками - і йому доводиться шукати нову працю.

Через ті романи періодично потрапляє до судів різного рівня, але завжди викручується. Від Житомиру (який ще під Польщею) він доходить до вже вільної Гетьманщини, але у романі - жодного слова про політику. Усюди - мирне і більш-менш забезпечене життя.

Люди живуть, займаються коханням, віддають дітей до шкіл. Є закони і адекватна судова система: на Житомирщині вона трохи інша ніж на Гетьманщині, але й там і там вислуховують свідків, всебічно розглядають справу, а звинувачуваний (навіть бідний мандрівний дяк) має певні права.

Це нормальна країна, нормальне життя, нормальні люди. В такій країні хочеться жити, нею хочеться пишатися, з неї не хочеться виїздити.

Це - вигадка письменника? Ні. Книжка у значній мірі базована на історичних документах, зокрема на судових звітах. З описів судових справ можна скласти уяву про тодішній побут, норми поведінки, мораль і рівень життя. Виявляється - була-таки нормальна Україна.

Інший доказ - творчість Климентія Зіновіїва. Був такий український поет-мораліст 17-го століття. Таке враження, що ходив він тогочасною Україною і критикував усе, що бачить: побачить кота - критикує кота, побачить, що хтось вживає мило - критикує мило. Деякі з його віршів тепер здаються смішними.

Але попри все - це свідчення про тогочасне життя і побут, у всіх його проявах: від лазень до шинків, від сімейних відносин до ставлення до домашніх тварин. Висновок - той самий: в мас була нормальна країна із нормальним життям (тільки що не незалежна - але й Чехія тоді не була незалежною, та й Італія була поділена на частини).

Чому б не будувати ідентичність саме на цьому?

Замки і шляхта

Або, чому не пригадати, що й в Україні була своя аристократія і свої замки? Чим ми, зрештою, гірші від білорусів?

Ще у 1950-1970-ті, білоруський письменник Уладзімер Караткевіч написав низку історичних романів. У найвідоміших (http://uladzimir-karatkevich.com/bibl/bel/apovest/dpks.html";Дзікае паляваньне караля Стаха" і "Чорны замак Альшанскі" дія відбувається у старовинних білоруських замках, повних легенд, таємниць і ледь не привидів.

Герої постійно пригадують про події 15-16 століття, про білоруську аристократію того часу, її подвиги, її зради, читають давні книжки, писані старою білоруською...

В Білорусі кепська ситуація з мовою і національною ідентичністю, але національно свідомій молоді є, принаймні, чим надихатися.

Ось, наприклад, уривок пісні молодої рок-групи "РОКАШ":

"Зноў патанула ў снезе зямля
Халодны змрок над замкавай вежай
Паміж святлом і цемрай бязмежнай
Наше каханне з ільду крышталя"

Замок, сніг, таємниця, неземне кохання - що може бути краще?

В Україні теж були і замки, і шляхта, і таємниці і (впевнений) наші українські привиди. Біда у тому, що на початку 17-го століття більшість наших д'Артаньянів, Арамісів та Донів Кіхотів перейшли у католицьку віру - а отже були записані у категорію "вороженьків" і, ще гірше, чужинців-окупантів.

Цікаво, що одним з головних супротивників Хмельницького був український князь Вишневецький, нащадок знаменитого Байди Вишневецького. А ще на боці поляків бився, на приклад, князь Корецький і море інших етнічних українців.

Звісно, тоді була війна. Але тепер, за 350 років, можна собі дозволити не записувати у інопланетяни абсолютно всіх супротивників Богдана. Зрештою, й вони чимала зробили для України. І у тому, що Хмельницькому взагалі було що визволяти, є частина й їхньої заслуги.

Міф про старовинні замки значно привабливіший від міфу про вічно пригноблених селян-страждальців.

Звісно, це теж міф: справжнє життя у замках не було аж так романтичним. За нашими мірками, воно було а) нудне (єдина розвага - полювання), б) незручне (зимою там було просто холодно), в) брудне (панство милося мало і рідко чистило зуби).

Але у 19-му столітті романтики створили замкам чарівний імідж: Прадавні Стіни зберігають Таємниці Минулого; Духи Предків блукають Закинутими Вежами і Підземеллями; колись тут Чарівні Панни кохали Благородних Лицарів, і те Кохання проходить крізь Віки...

Це вже стало стереотипом. Не обов'язково ж вигадувати щось неземне. Достатньо розповісти про цілком реальні речі: про Луцький, Корецький та інші замки, про аристократів 15-го, 16-го та 17-го століття (а чому б не 18-го чи 19-го? Що вони – усі українофоби? А Гоголь? А той-таки Скоропадський?)

Козацтво

Знов-таки, як ставитися до козацтва? Багато хто його уявляє так: “... горілка, замаслені пики, приклеєні вуса й між матюками вигуки “гей-гей”... Ось такий образ дуже довго і вперто витворювався й міцно постав у радянській історичній традиції – зображення козацтва запорозького як банди”. Це - слова українського режисера Олеся Саніна.

Сам він спробував зламати стереотип: показати козаків не гопниками, а нормальними людьми. Його фільм “Мамай” - гарний, романтичний, екзистенціальній. Одна біда - настільки повільний, що витримає його лише естет. Попри цей недолік, “Мамай” викликає гордість за Україну і предків (а не сором і не жалість).

Чому б не взяти за основу таку версію історії (тільки додати динамізму).

Якщо казати, що Україна тільки те й робила, що невдало намагалася звільнитися, то це - оборонна позиція. Виходить, що саме існування країни і нації ставиться під сумнів.

Треба навпаки наголошувати, що Україна була, є і буде. І що крім невдалих повстань, було ще нормальне повсякденне життя.


Новини

Нове дослідженння з історії репресій на Сумщині

18-04-2021

Шановні друзі, хочемо повідомити вас про нове дослідження з історії сталінських репресій на Сумщині. Книга має назву "Засуджені комунізмом. Історія...

Борцеві за волю Леонтію Христовому відмовлено в реабілітації

01-04-2021

25 березня 2021 р. Національна комісія з реабілітації відмовила в реабілітації легендарного отамана. Відкритий лист до Інституту національної пам’яті У березні...

У Сумах серед промислових приміщень знайшли залишки старовинної церкви [Відео]

26-03-2021

У Сумах серед промислових приміщень на Горького, 12 знайшли будівлю, в якій понад 100 років тому була церква. Зараз вона...

Підведено підсумки онлайн-вікторини "Шевченко і Сумщина"

17-03-2021

Про це повідомила на своїй сторінці Ольга Резніченко - заступник начальника управління-начальник відділу у справах молоді управління молоді та спорту...

Держархів Сумської області розгорнув фотовиставку про Революцію Гідності

18-02-2021

18 лютого 2021 року на вебсайті архіву розгорнута фотовиставка до Дня вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв...

Відійшла у вічність Лада Павлівна Сапухіна

16-02-2021

Редакція Сумського історичного порталу глибоко сумує з приводу смерті Лади Павлівни Сапухіної і висловлює свої співчуття рідним та близьким. Народилася Лада Павлівна...