Вівторок, 19 червня 2018 07:39

Іванущенко Геннадій. Архіви української діаспори, як джерело уточнення подій Української революції 1917-1921 рр. на Сумщині та біографій її учасників

Іванущенко Геннадій, Центр досліджень визвольного руху
Іванущенко Геннадій. Архіви української діаспори, як джерело уточнення подій Української революції 1917-1921 рр. на Сумщині та біографій її учасників

Проведення такої конференції в 100-ліття Української Революції – це добра нагода обмінятися дослідницькою інформацією про ту епоху. Бо пройшло 100 років, а багато подій сьогодення нагадують ті часи, наче йдемо по колу: знову війна і знову ворог той самий і так само гинуть наші захисники... А все тому, що не було зроблено висновків з тих подій. Не було засвоєно уроків історії. Та й про які уроки історії може йти мова без історичних джерел? Навіть сьогодні, реконструюючи окремі військово-політичні події 1917-1920 рр. на терені теперішньої Сумщини ми користуємося, переважно, «Історією міст і сіл УРСР», або ж мемуарами учасників Перших Визвольних Змагань. І лише в окремих, нечисленних випадках, - це матеріали центральних та відомчих архівів силових структур (СБУ, МВС, СЗР), які мають у своїх фондах «конфіскати» документів органів влади та військових підрозділів УНР і Гетьманату. Значно більша кількість таких документів була вивезена за кордон відступаючими українськими військами та органами влади.

Зрозуміло, що до 1991 року не могло бути й мови про дослідження цих документів, які зберігалися в архівах, створених установами української діаспори, або в приватних колекціях. Більше того: траплялися випадки відвертого грабунку тих документальних скарбів, які сьогодні могли б стати окрасою Національного архівного фонду. Наприклад, д.і.н. Марина Палієнко  у своїй монографії «Архівні центри української еміграції» (К.: 2008) згадує, як чехословацький уряд в кінці 1950-тих років передав СРСР кілька вагонів документів періоду УНР (серед яких був цілий вагон з фотографіями) з умовою, що вони будуть залучені до фондів українських архівів. Вагони отримали, але умова виконана не була – частина документів поїхала до Москви, решту знищили [1] .

В сьогоднішніх умовах відкрилися нові напрями для дослідження цих матеріалів, і це не тільки шляхом закордонних відряджень науковців. В період інформаційної революції стало можливим сканувати ці документи і виставляти на спеціальних архівних сайтах для використання дослідниками. Одним з таких архівних проектів став Електронний архів визвольного руху, започаткований у 2013 році ЦДВР – www.avr.org.ua , іншим – відкритий у 2012  році сайт архіву Української Інформаційної Служби в Лондоні – www.ounuis.info  Власне, - це дві складові одного проекту.

Хотів би коротко поділитися інформацією про українські архівні осередки за кордоном та міркуваннями про те, чим їх фонди можуть бути корисними для істориків, які досліджують Українську революцію 1917-1921 рр.

Передусім варто згадати Український Музей архів у Клівленді (США) - http://www.umacleveland.org , де зберігається особовий фонд Осипа Майданюка, посла УНР в Швеції. Цей фонд містить деякі персональні справи й окремі документи старшин Армії УНР та українських діячів. Також, в бібліотеці архіву є багато газет. Це велика підбірка української таборової преси періоду Першої Світової війни, газети з України періоду революції та війни за Незалежність, а також газети діаспори того часу та американські, які писали про події в Україні.

Український Національний Музей в Чикаго  (США) http://ukrainiannationalmuseum.org

містить історико-військову колекцію документів та окремі речі українських діячів, які можуть викликати наш інтерес. Серед них – бандура славетного Василя Ємця, як відомо – колишнього учня Охтирської гімназії.

Осередок української культути й освіти у Вінніпезі (Канада) http://www.ukrainianwinnipeg.ca/oseredok має велику колекцію спогадів і рефератів учасників революції, та, пізніше – повстанського руху 1920-х років в Україні. Серед особових фондів найбільшу цінність для нас представляє фонд Євгена Коновальця (8 коробок документів), та фонд нашого земляка з Глухова, члена Центральної Ради Євгена Онацького (4 коробки). Також в цьому архіві, зберігаються документи й музейні експонати Стрілецької громади, серед яких  - прапори військових частин.

Архів Дослідного Інституту «Україніка» багатий на колекцію фотодокументів державний діячів і військових, зібрану свого часу Іваном Липовецьким – активним членом Стрілецької громади. Нині ці фото оцифровані і оприлюднені на сайті http://ounuis.info/events/photo.html?start=380 (вони становлять частину оп.3 Ф.30 цього архіву). Також серед колекцій тут було знайдено й мистецькі роботи Миколи Битинського (сотника Армії УНР, учасника подій 1917-1921 рр.), твори інших графіків.

Український архів в Едмонтоні (Канада) має в своїх колекціях ще малодосліджені примірники українських газет, в тому числі й за період, який нас цікавить.

Окремої уваги заслуговує архів Українського Вільного Університету в Мюнхені, і не лише, як установа де, частково, зібрані матеріали означеного періоду. Тут є чимало документів особового походження, що стосуються наших земляків, які брали участь в розбудові української науки на чужині, наприклад сумчанина Павла Івановича Зайцева – відомого шевченкознавця.

Архів Української Інформаційної Служби в Лондоні в основному відображає період організованого українського життя від 1948 року, але в його колекціях трапляються документальні знахідки періоду Української Революції початку ХХ століття. Так, наприклад, нещодавно було знайдено оригінали періодичних видань Українських Січових Стрільців – журнали «Самохотник», «Республіканський самохотник» та «Червона калина».

Іншим напрямком архівної роботи в осередках української діаспори є упорядкування періодики з відповідним скануванням. При перегляді цієї преси трапляються списки жертводавців на різні громадські цілі, які полегшують пошук місць проживання та некрологи відомих людей, в тому числі наших земляків – учасників революції. Дослідження їх біографій є дуже важливою складовою процесу вивчення подій, адже саме через персоналії найбільш рельєфніше сприймається епоха. Ці некрологи дають можливість ідентифікувати місця поховань наших героїв-земляків.

За останні півроку завдяки такій інформації вдалося знайти могили:

  • генерала Олександра Грекова, уродженця с.Сопич Глухівського району, військового міністра Директорії та головнокомандуючого УГА. Він похований на кладовищі с. Сант Андре ам Вердер під Віднем; греков 1
  • генерала Володимира Сікевича, який визволяв Сумщину, і, потім Донбас на початку 1918 року. Його могила знаходиться на кладовищі «Проспект» в Торонто.сікевич 1
  • полковника Василя Филоновича – уродженця с.Рогізне Сумського району, військового коменданта Сумщини у 1918 році. Він похований на цвинтарі Форест Лавин у Сент-Полі (штат Мінесота, США)­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­.филонович 1

 Ще раніше вдалося відшукати могилу Павла Зайцева в Мюнхені на цвинтарі Вальдфрідгоф.

Крім уточнення біографічних відомостей земляків, важливим напрямком досліджень архівів діаспори може бути пошук артефактів періоду 1917-1921 рр, повязаних з нашим краєм. Одним з них є Прапор Другого Запорозького полку під командуванням Петра Болбочана, вишитий і подарований черницями Охтирського монастиря у вдячність за визволення від більшовиків. Відомо, що перебуваючи в районі Охтирки весною 1918 року, полк мав 4000 людей, з котрих 70 – 80% було старшин і інтелігенції. Мав 16 піших сотень, 1 кінну сотню, команду піших розвідників, команду велосипедистів, саперну сотню, команду зв`язку з чотою кінних ординарців, 2 кулеметні сотні, одну бомболитну і немуштровану сотню [2].

Вперше інформація про цей Прапор зустрілася дослідникам у 1 томі «Енциклопедії українознавства» за редакцією В.Кубійовича. Згодом, а архіві УІС в Лондоні вдалося знайти статтю сотника Петра Содоля-Зілинського (колишнього коменданта м. Ромен у 1918 р.) «Товариство запорожців ім. Петра Болбочана в Америці», опубліковану у виданні, присвяченому 50-літньому ювілею організованого українського життя в Нью-Йорку [3].

В цьому виданні він пише: «Стяг жовто-блакитний з тризубом і хрестом, а на малиновому тлі з Охтирською Божою Матір`ю, був дороговказом козацтва. Розділ української історій про Запорожців прихований мовчанкою, а останні з Могікан поволі сходять з цього світу. Отже з’явилась потреба організації живучих Запорожців, щоб заховати пам’ять про величезний їхній вклад у діло визволення України. В тій цілі в 1926 р. постає за ініціативою сот. А. Тарнавського й полк. І. Дубового на терені Франції Т-во Запорожців — одна з найстарших комбатантських організацій на чужині. Св. п. генерал М. Омелянович-Павленко до кінця свого життя був почесним головою, а генерал Сварико [Василь Сварика, - уродженець с. Салогубівка Роменського р-ну – Г.І.] почесним членом Т-ва. Друга світова війна зруйнувала весь дорібок Запорожців-вигнанців, замовк журнал „Запорожець”, а багатий архів вивезли німці; де-що врятувалось у поодиноких діячів і все те пересилається американським Запорожцям. Недавно ми дістали оригінальний спис „Лицарів ордену Залізного Хреста”, учасників Зимового Походу Укр. Армії й очікуємо на найбільшу козацьку реліквію — Стяг Війська Запорожського, отриманий 2-м пішим Запорожським полком від населення Слобожанщини, в подяці за звільнення від більшовиків у 1918 році» [4]. Тут же поміщено й ілюстрацію цієї реліквії: з одного боку прапора вишитий Тризуб з написом «З вірою твердою в конечну перемогу. Вперед за Вкраїну», а з іншого – ікона Охтирської Божої Матері з підписом «Від міста Охтирки і повіту на Харківщині». В книзі Б.Монкевича «Похід Болбочана на Крим» поміщено також цю ілюстрацію з підписом:

„Тобі мій краю дорогий

Складаю я свою присягу –

Тебе любить, Тобі служить

За Тебе вмерти біля Стягу

І прапор наш жовто-блакитний

Клянусь до віку боронить,

І за народ забутий, рідний

Останню кров свою пролить [5].”

прапор

прапор 1

Пізніше, в архіві Дослідного Інституту «Україніка» в Торонто вдалося знайти детальний опис реставраційних робіт після того, як Прапор прибув до США.

Де сьогодні він знаходиться – поки-що не вдалося дізнатися. Товариство Запорожців більше не існує. Відомий історик, проф. Тарас Гунчак у приватній розмові говорив, що сліди того Прапора треба шукати у Нью-Йорку в колекціях одного з українських музеїв. У всякому разі, пошуки треба продовжувати і сподіватися що колись ця реліквія повернеться на Сумщину. Це мало б велике значення не тільки для історії, а й для виховання майбутніх захисників України.

_____________________________________________________

  1. Палієнко М.Г. Архівні центри української еміграції (створення, функціонування, доля документальних колекцій). – К.: Темпора, 2008. – С. 319-322.
  2. Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. – Нью-Йорк. – 1956. – 288 с. – с.86.
  3. Содоль-Зілинський П. Товариство запорожців ім. Петра Болбочана в Америці. // Golden Jubilee book (organized Ukrainian American life in New York. 1905-1955). – NY. – 1956. – c. 127-130.
  4. Там само, с.127.
  5. Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. – Нью-Йорк. – 1956. – 288 с. – с.87.

Джерело: Слобожанщина в 1917 - 1921 рр.: вимір революції (Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції). - Суми. - 2017. - с.37-41.