П'ятниця, 22 червня 2018 11:35

Діброва Григорій. В обороні рідного краю [З історії роменської "Просвіти" 1917-1924 рр.]

Діброва Григорій, краєзнавець, голова Роменської міськрайонної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, член Національної спілки журналістів України і Всеукраїнської спілки краєзнавців України
Діброва Григорій. В обороні рідного краю [З історії роменської "Просвіти" 1917-1924 рр.] http://www.posullya.com.ua/kolektsii/foto.html

Ця публікація є першою спробою дослідження історії Роменської «Просвіти» 1917-1924 років, її значного внеску в національне і культурне відродження Роменщини в перші пореволюційні роки.

Лютнева революція в Росії 1917 року стала найбільшим потрясінням у світовій історії, що привело до повалення царського самодержавства і розвалу величезної і, здавалося б, непорушної Російської імперії. Вона сколихнула і покликала до життя нові політичні і громадські рухи, розбудила до того інертну народну масу, покликала їх на барикади і на творення нового, незнаного до того світу.

Активне державотворення розпочалося з перших днів існування Української Центральної Ради і було продовжене за Української держави гетьмана Скоропадського. В орбіту українського національного і культурного відродження були втягнуті мільйони українців: робітники, селяни, творча інтелігенція, кращі представники освітян, духовенства, молодь.

Революційні зрушення 1917 року дали велетенський поштовх відродженню національної культури і освіти в Україні. Дієвими організаціями, що в цей складний і доленосний час, невтомно сприяли пробудженню національної свідомості серед українців стали численні осередки «Просвіти», що почали утворюватися в багатьох населених пунктах нашого краю в перші пореволюційні місяці 1917 року.

Вони стали активними провідниками ідей української державності, віковічних прагнень українського народу до волі і незалежності, виступили активними пропагандистами і популяризаторами національних культурних і духовних цінностей, докладали чимало зусиль для його консолідації, пробудження національної свідомості. Як підкреслюють дослідники історії «Просвіти», що саме ці національно-культурні організації були найбільш ефективною організаційною формою залучення широких мас трудящого люду, інтелігенції до участі у національно-культурному житті, до творення і розбудови молодої української держави.

Серед перших просвітянських осередків, які виникли в 1917 році, слід назвати Перекопівську «Просвіту» [3]. Того ж року були створені товариства в селах Чернеча Слобода (нині входить до складу Буринського району), Красна Слобода (нині в складі Недригайлівського району) та інших селах і хуторах тодішнього Роменського повіту [8].

Підсумки діяльності новостворених осередків «Просвіти» були підбиті на їх першому з'їзді, що відбувся в Ромні 3 грудня 1917 року. Просвітяни обговорили і проблеми та завдання, що постали перед ними в цей доленосний час, обговорили свої завдання та плани, шляхи подолання труднощів і недоліків в роботі, заходи по згуртуванню просвітянських сил в місті і Роменському повіті з метою поліпшення їх культурно-просвітньої діяльності. Велика увага в обговоренні та дискусіях, що тривали на з'їзді була приділена організаційній роботі по створенню нових просвіт. Наступні повітові з’їзди «Просвіти» відбулися вже 1918 року. Так, відомо, що того року просвітяни збиралися на повітові зібрання в квітні [6] і червні [7] місяці.

В Ромні утворилося Бюро Спілки Товариств «Просвіта», яке перебрало на себе функцію керівного органу для просвітянських організацій в нашому краї. Бюро «Просвіт» свою діяльність не обмежувало лише методичною роботою, а й значне місце у своїй діяльності приділяло питанням організації просвітянських осередків, зокрема, направляло своїх посланців у села і хутори, допомагала їм у вирішенні організаційних питань, допомагала літературою, брала участь в роботі їх зборів та в проведенні тих чи інших заходів.

Попри труднощі і численні перешкоди, що час від часу зазнавали просвітяни від влади (показовим є факт заборони роботи ІІІ повітового з’їзду «Просвіт», який було відкрився, але потім заборонений повітовим старостою), кількість «Просвіт» на Роменщині постійно зростає, збільшується кількість її членів. Так, в 1918 році просвітянські осередки діяли в Протасівці, Перекопівці, на Новолозівці в Ромні. Того ж року утворено в місті і Могильський просвітянський осередок [10].

У квітні 1919 року відбувся черговий повітовий з’їзд «Просвіт», котрий яскраво засвідчив ріст просвітянських осередків та їх членів. Так, в його роботі брали участь 81 делегат від 42 «Просвіт». Однак вже влітку 1919 року Роменщина була захоплена денікінцями, які, окрім всього, заборонили діяльність просвітянських осередків, а їх члени зазнали численних переслідувань. Лише по відновленню в повіті радянської влади в грудні 1919 року, розпочинається їх активне відродження, відновлення їх культурно-освітньої діяльності, виникають нові осередки.

Так, вже в кінці грудня того року заснувалось товариство в хуторі Ладанському (Новопетрівка), організаторами котрого стали П. Овдієнко, А. Кормузакі, М. Пишний, В. Овдієнко, І. Яцун, І. Куць та багато інших місцевих жителів. Свято відкриття товариства почалось декламацією віршів українських письменників, після чого був ухвалений статут товариства. До товариства записалось майже все населення тодішнього хутора в кількості 45 чол. [9]. В той же час відновила свою роботу Хмелівська «Просвіта», що була утворена ще в 1918 році. На 1921 рік навколо неї згуртувалось 44 активістів, її бібліотека, якою завідував Кравцов (на жаль в архівному документі не вказані його ініціали) нараховувала 750 книг [2].

У травні 1920 року на Роменщині повсюдно пройшов День «Просвіт», основним завданням якого було проведення різноманітних заходів просвітян, поліпшення роботи їх осередків, заснування нових. На кінець року робота «Просвіт» Роменщини значно пожвавилась, помітно зросла кількість їх членів.

Якщо на кінець 1920 року відновили роботу 16 осередків, то на кінець 1921 року їх кількість зросла до 94. Зокрема, діяли «Просвіти» в селах Бацмани, Гаврилівці, Довгополівці, Малих Бубнах, Вовківцях, Бобрику, Біловодах, Левченках, Процівці, Глинську, Волошнівці, Локні, Артюхівці, Ріпках, Герасимівці, Смілому. З населених пунктів, що нині входять до складу Недригайлівського району, на той час осередки «Просвіти» діяли, наприклад, в Хоружівській волості в самомому волосному центрі, в Курманах, Малих Будках, Кулішівці, Костянтинові [3].

Поволі вирішувалось питання із приміщеннями. Спочатку вони проводили свою роботу в школах, волосних правліннях, в хатах своїх членів, потім починають утворювати народні будинки, а при них бібліотеки, читальні. Так, 27 травня 1918 року в с. Протасівка Смілянської волості відбулося урочисте свято відкриття читальні місцевого товариства «Просвіта». Місцева газета писала про це: «Радісно було бачить, як до старої школи поспішали на відкриття читальні і старі і молодь, чоловіки і жінки. Багато зійшлось людей не дивлячись на те, що накрапав дощ і всі були стомлені, бо ходили з процесією по полю. Була вже 5 година, коли пан-отець почав служити молебень.

У хаті так гарно – на стіні портрет Шевченка прибраний старовинними рушниками, плакат «Як жив Український народ» і декілька написів правил поведінки в читальні, та заклики до жертв; попід стінами гарні червоні осліни, столи коло них з газетами і шафи з книжками; в кутку ікона з таким, як і на портреті рушником, стіл покритий скатертиною; свічки горять і пахне ладаном і любистком. Перед молебнем батюшка сказав коротеньке слово до селян, а після молебня збори відкрив голова «Просвіти». За тим інструктор по позашкільній освіті розказав про значення «Просвіти» і, зокрема, про завдання книгозбірнічитальні і роль останньої в селі.

Учителька І.П. Кравченко оповіла історію заснування «Просвіти» і закінчила побажанням, щоб почата справа найшла відгук і співчуття у громадян. Хор проспівав «Ще не вмерла Україна», «Заповіт». Тут же був відчитаний Статут «Просвіти», приймались нові члени і були зібрані жертви на читальню [11].

Пріоритетним напрямком в роботі тогочасних «Просвіт» був розвиток національної школи, робота з дошкільнятами і дорослими. При багатьох просвітах діяли шкільні, театральні комісії тощо.

Окремо слід сказати про участь «Просвіт» у проведенні масових заходів: лекцій, пропаганді української народної пісні, вшануванню відомих діячів української культури, зокрема, вшануванню пам’яті Тараса Шевченка. Особливо діяльно працювала в Ромні театральна комісія. При роменській «Просвіті» було утворено театральну секцію, яка доклала чимало зусиль для заснування в повітовому містечку українського театру. Згодом він носитиме назву українського радянського театру при «Просвіті». Саме в цьому театрі розквітне талант Степана Шкурата, Василя Яременка, Ірини Воликівської, Андрія Воликівського та багатьох інших діячів українського театру. В ньому виступала незабутня Ганна Затиркевич-Карпинська.

Про те, який відгук мали на Роменщині вистави місцевих акторів і аматорів-просвітян, яскраво свідчить лист-подяка акторам просвітянського театру вчителів Роменського повіту, котрий в 1920 році видрукувала місцева газета «Голос селянина»:

«Шановний т. редакторе!

Прохаємо Вас помістити у Вашій газеті такого листа: «Учителі – учасники ІІ повітового з’їзду учителів рахують своїм почесним обов’язком висловити щиру подяку Роменській Просвіті та українській трупі при ній за доставлену ними змогу побачити учителям такі чудові п’єси як «Катерина», «Зимовий вечір» і «По ревізії», їх високохудожній і талановитій грі своїх артистів і особливо славної артистки Затиркевич та режисера й артиста О.І. Корольчука» [5].

Долучалися роменські просвітяни і до створення Роменського краєзнавчого музею, передавали до його фондів різноманітні історичні пам'ятки, твори мистецтва, літературу. Так, тільки з Бобрицької «Просвіти» до музею було передано більше двохсот книг, які раніше були в маєтку поміщика Безпальчева.

Активно сприяла просвітянські осередки міста та повіту і до будівництва пам’ятника Тарасу Шевченку в нашому місті, сторіччя з дня відкриття якого, не сумніваємося, буде урочисто вшановано не лише в на Роменщині, але й всією громадськістю України. «Просвіті» утворила комісію з будівництва пам’ятника великому Кобзарю і міська управа саме їй доручила вести всю організаційну роботу. І просвітяни з честю справилися з цією робото. Пам’ятник Шевченку по сьогодні є одною з найкращих і найвагоміших мистецьких скарбів нашого краю [1].

У Ромнах Бюро повітової спілки «Просвіт» відкрило художню майстерню, запозичивши кошти на цю справу у споживчому товаристві. За 1920 рік майстерня виконала замовлення 26 сільських «Просвіт» і шкіл щодо їх художнього оформлення [1, 132].

У 1919-1920 роках в Ромні виходив журнал «Просвітянин», згодом «Просвітянин-кооператор», котрий висвітлював роботу просвітянських осередків і місцевих кооперативних організацій, поширював кращий досвід в роботі «Просвіт», вказував на недоліки тощо.

З перших днів свого існування роменські просвітяни плідно співпрацювали з органами Центральної Ради, пізніше з гетьманською адміністрацією, з кооперативними організаціями, прагнули до взаєморозуміння і спільної праці на ниві розбудови української освіти і культури з владними структурами, що утворилися в нашому краї після встановлення радянської влади. Нова влада також змушена була визнавати велику роль «Просвіт» в розбудові культури і освіти в краї. На початку 20-х років ХХ століття радянські органи активно використовували досвід культурно-просвітницької роботи, набутий просвітянськими осередками для втілення своєї політики «українізації», яка почалася на Україні ще за часів Української Народної Республіки. Разом з тим більшовики бачили в культурно-освітній роботі перш за все знаряддя будівництва соціалізму і підходили до реалізації її завдань виключно з класових позицій, що не завжди співпадало з позицією багатьох членів «Просвіти». Маємо багато прикладів і в історії Роменської «Просвіти», коли влада вступала в конфлікт із просвітянами, намагалася перетягти їх на свій бік, чинила всілякі перешкоди, а в тогочасних газетах раз у раз з’являлися критичні матеріали про «Просвіту» Цікаво відзначити, що коли Шевченків «Заповіт», жовто-блакитні прапори і «Ще не вмерла Україна» мирно уживалися в 1917-1918 роках із «Інтернаціоналом» і червоними стягами, то вже в 1919-1920 роках, під тиском нових обставин, потроху почали зникати із масових заходів...

Вже з перших років по встановленню радянської влади, попри співпрацю почалася критика, а то й просто нападки на «Просвіту». І чи не вперше це проявилося в реакції на роботу режисерських курсів, відкритих при "Просвіті" і фінансованих повітовим відділом народної освіти весною 1920 року [4].

Зокрема, в статті «Про просвітянські курси», опублікованій в газеті «Вісті Роменського в.-революційного комітету», його автор зазначав: «осмілюсь казать, що такі курси є засіб розповсюдження шовінізму взагалі і петлюрівщини в данім разі. (Робиться це по оприділеному плані, чи случайно для нас однаково, але це робиться)». Цей лист викликав цілу дискусію в газеті. На захист курсів виступили Бюро товариств «Просвіта», слухачі режисерських курсів, які готували спеціалістів для сільських драматичних колективів. Цей лист став знаковим, з часом обвинувачень в усіх гріхах, а найперше в українському буржуазному націоналізмі ставало все більше.

У 1923-1924 роках «Просвіти» на Роменщині припиняють свою активну роботу, реорганізовують в «Селянські будинки», роблять все можливо, щоб применшити, а з часом і забути на багато десятиліть її величезний вклад в розвиток української національної культури і освіти. На жаль, радянська влада не лише не оцінила і не підтримала «Просвіту», але й стала чинити їй постійно різноманітні перешкоди, робила все можливе, щоб навіть пам'ять про неї стерти. Хоч про багатьох просвітян на середину тридцятих років минулого століття все ж згадали – і саме перебування в «Просвіті» їм часто ставили за вину…

Сьогодні, оглядаючись на пройдений «Просвітою» шлях, ми можемо з упевненістю сказати, що це був шлях боротьби за відродження і утвердження української культури, її національних цінностей і здобутків, це був шлях оборони України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

1. Діброва Григорій. Увічнення пам’яті Кобзаря // Вісті Роменщини. – 2005. - № 20-21. – 5 березня.
2. ДОСА, ФР-5810, оп. 1, спр. 27, арк. 8.
3. ДОСА-ФР-5810, оп. 1, спр.27, арк. 20.
4. Культурно-просветительное дело // Известия Роменского в.-революционного комитета. – 1920. - № 41. – 31 января.
5. Лист-подяка «Просвіті» і Українській радянській трупі при ній від делегатів другого повітового з’їзду вчителів // Голос селянина. – 1920. - № 217. – 7 вересня.
6. Народное слово. – 1918. – 12 травня.
7. Народное слово. – 1918. – 26 червня.
8. Наша спілка. – 1917. - № 76. – 3 грудня.
9. Нове товариство «Просвіта» // Известия Роменского в.-революционного комитета. – 1920. – № 42. – 1 лютого.
10. Просвітянин. З життя Могильського Т-ва «Просвіта» // Просвітянин кооператор. – 1919. - № 9-10-11. – С. 26.
11. Протасівка, Роменського повіту // Народное слово. – 1918. - № 33 (30 травня).
12. Фарина Сергій. Діяльність «Просвіт» на Полтавщині в перші роки Радянської влади // Виявлення та дослідження пам’яток національновизвольних змагань українського народу на Полтавщині (1917-1920 рр.). Матеріали конференції 25 травня 1995 року. – Полтава, 1995. – С. 132.

Опубліковано:  Літературно-мистецькі та історичні контексти формування національної державності в добу Української революції 1917-1921 рр. та їх педагогічна інтерпретація в сучасній освітній діяльності: матеріали обласної науково-практичної конференції з он-лайн трансляцією, 21 березня 2018 року / Редактори С.В.Драновська, Л.М.Чхайло. Електронне видання – Суми : КЗ СОІППО, 2018. – C. 101-108.