П'ятниця, 28 вересня 2018 17:06

Умнова Лілія. Лебединщинський період діяльності Никанора Онацького

Лілія Умнова, головний зберігач фондів Лебединського районного краєзнавчого музею
Умнова Лілія. Лебединщинський період діяльності Никанора Онацького

У статті досліджується Лебединський період життя педагога, знакової постаті  українського краєзнавства Никанора Харитоновича Онацького.

 Никанор Харитонович Онацький народився 8 (21) грудня 1874 року на хутір Хоменки Бірківської волості Гадяцького повіту на Полтавщині в селянській сім’ї був визначним українським живописцем, поетом, педагогом, мистецтвознавцем, громадським діячем. Закінчив народну, а потім Гадяцьку повітову школу. З ранніх літ виявив хист до малювання. З 1899 р. навчався у Московському Строганівському училищі технічного малювання, але не закінчив його. Повернувся в Україну і навчався у Одеському художньому училищі, з 1903 р. – у Вищому училищі при Імператорській академії мистецтв, де його вчителем був Ілля Рєпін. Входив до нелегальних студентських гуртків у Санкт-Петербурзі, метою яких було збереження і розвиток української культури. Викладав малювання у навчальних закладах Лебедина (19061913 pp.), Сум (1913–1933 pp.), брав участь у художніх виставках.

Саме приїзд у Лебедин став для учителя малювання Никанора Харитоновича Онацького новим поштовхом у розвитку національної ідеї на Слобожанщині. На початок викладацької роботи Н. Онацького вказує Прохання дирекора Одеського училища до Канцелярії Академії мистецтв: «...Честь имею покорнейше просить Канцелярию зачислить кандидатом на должность преподавателя рисования в средних учебных заведениях окончившаго в 1905 году полный курс наук и искусств по живописному отделению Никанора Онацкого, заявившаго ныне занять должность преподавателя рисования в средних учебных Заведениях (...) 27 января 1906 года» [4, арк. 9].

Низка документів із цього ж фонду № 769 [4, арк. 10-16] засвідчує листування директора Лебединської чоловічої гімназії з канцелярією Академії мистецтв про оформлення документації в зв'язку із викладацькою роботою Н. Онацького в Лебедині. Спочатку Н.Онацький влаштувався працювати по розряду найнятого, не затвердженого вчителя, оскільки був під негласним наглядом поліції. Але активна громадська діяльність, авторитет художника і поета сприяли тому, що через два роки його включили до складу педагогічної ради гімназії і поставили в штат. Документ листування від 4 квітня 1908 року Н. Онацький підписав вже як вчитель графічних мистецтв: «Покорнейше прошу Академию Художеств выслать все мои документы по следующему адресу: г. Лебедин Харьковской губернии, Мужская гимназия преподавателю графических искусств Никанору Онацкому. 4 апреля 1908 года» [4, арк. 9].

З архівних документів ми маємо можливість встановити межі викладацької діяльності Никанора Онацького в Лебедині: – з 26 вересня 1906 року по 26 липня 1913 року – вчитель Лебединської чоловічої гімназії; – одночасно, з 4 жовтня 1910 року по 26 липня 1913 – вчительЛебединської жіночої гімназії. Ці вісім років з1906 до 1913 дослідники назвали «лебединським» періодом педагогічної і культурно–просвітницької діяльності митця [8, с. 13].

Провідною педагогічно-просвітницькою ідеєю лебединського періоду, постійною духовною потребою Онацького, була турбота про відродження української мови, прагнення, щоб у школах (освітніх закладах) вживалась українська мова для викладання і щоб для навчання використовувались українські книжки. Про гоніння української мови в Лебединській гімназії згадує вдова просвітника, Надія Василівна Онацька (в ті часи – гімназистка Надія Кривошей): «Не дай Боже, якесь рідне слово мовить, відразу гнівне зауваження: «Ві что, с кухни пришли?» [7, с. 293].

Зі спогадів лікаря з Лебедина, тодішнього гімназиста Пантелеймона Домашенко: «Онацький з нами завжди говорив рідною мовою, і мова та була в нього добірна, виважена і ласкава. На той час це було не тільки сміливо, а й з боку вчителя ще й небезпечно для кар’єри...» [7, с. 29]. В цьому зв’язку вважаємо доцільним навести виступ у Державній Думі Г.І. Петровського: «В Лебединській чоловічій гімназії директор забороняє говорити українською мовою. На одному з уроків, коли учень обмовився українською мовою на доказ якоїсь алгебраїчної теореми, йому було поставлено двійку...» [7, с. 302]. Ці слова із промови були розповсюджені серед гімназистів і існує припущення що сааме Онацький поширив виступ. Відома просвітниця С. Русова в газеті «Рада» від 6 грудня 1906 року в статті «З Харківщини... Горе з українською мовою» писала: «Пану директорові Лебединської жіночої та чоловічої гімназії не вподобалось дуже, що учні говорять між собою українською мовою, і ось він цими днями в дівочій гімназії звернувся до своїх учениць з цілою промовою, в котрій доводив «нелепость украинского язіка». А далі заборонив уживання рідної мови як у гімназії, так і вдома» [7, с. 28-29].

Для боротьби за українську мову, культуру, традиції в Лебедині Онацький створив патріотичний гурток, до складу якого ввійшли гімназисти старших класів. Згодом гурток стали називати «Шевченківським». Він мав свою бібліотечку україністики, забороненої літератури та касу. Гуртківці пропагували вільний розвиток своєї нації: українську мову, твори українських письменників, істориків, вивчали народні пісні, Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, Олени Пчілки, розповсюджували патріотичні прокламації, утверджували віру в справедливість. Наприклад, у річницю з дня народження Кобзаря гуртківці організували шевченківський вечір. Зібралися на вулиці Середівці в хаті Бондарця. С. Таранушенко прочитав реферат про творчість Т. Шевченка; потім присутні декламували вірші, співали українських народних пісень «Ой, не ходи, Грицю», «Заповіт», «Засвистали козаченьки» [1].

«Отой наш «Шевченківський революційний гурток», – згадував пізніше відомий вчений мистецтвознавець С. Таранущенко, – був чи не першою невеличкою протидією владному великодержавному шовінізму на моїй батьківщині» [1]. Пізніше гурток розрісся за рахунок молодших класів гімназії та патріотів міста. Вони пропагували українську мову, твори Тараса Шевченка та Івана Франка, виписували літературу з Галичини і розповсюджували її. Надіслану літературу (збірочки «Зернятка») гуртківці продавали, а виручені гроші пересилали на будівництво пам'ятника Т. Шевченку. В 1913 році діяльність шевченківського гуртка була припинена. Царська охранка в Лебедині заборонила його. В цей період починається активна краєзнавча діяльність Н. Онацького: глибоко і зацікавлено вивчає побут і звичаї українського народу; досліджує місця, пов’язані з перебуванням Кобзаря на Сумщині. Художник відвідує Канів, Чернечу гору, Лифине, могилу Кобзаря. Робить начерки кобзаревої могили та краєвидів. Він створює офорт із зображенням хати під Тарасовою горою, який пізніше був виданий поштовою листівкою. Перебуваючи в Лебедині Н. Онацький вперше друкує свої вірші в журналах та альманахах «Рідний край», «Терновий вінок», «Українська муза». Його поезія, сповнена вірою в найкраще майбутнє, булла високо оцінена сучасниками. Поезія Никанора Онацького була українською письменницею Оленою Пчілкою, яка редагувала часопис «Рідний край».

В лебединський період активізується його мистецька: робить ескізи своїх майбутніх живописних полотен, постійно вдосконалючи свою майстерність, приймає участь у творчих виставках. Никанор Онацький був переконаний, що викладач образотворчого мистецтва повинен постійно творчо працювати. Так, у грудні 1911 – січні 1912 років п’ятнадцять картин експонує на художній виставці у Києві. Серед них: «Хата біля Тарасової гори» (написана підвраженням поїздок до Канева у 1909-1911 роках), «На тирлі», «У жнива», «Похмурий день», «Вітряк» [6, с. 12]. В Лебедині Онацький співпрацює із вчителями-однодумцями, серед них: – вчителька музики Лебединськогої гімназії Марія Дєдова, на квартирі якої зустрічалися гуртківці і яка пізніше була звільнена з гімназії за вільнодумство; – казначей Шевченківського гуртка вчитель із с. Токарі Микола Запорожець; – вчитель географії Каменський; – вчитель Ворожбянської недільної школи Юрій Іванович Базавлук (у подальшому Базавлука й Онацького поєднала міцна дружба в Сумському Товаристві «Просвіта»; – Грищенко М. (спочатку працював юридичним консультантом губернського земства в Харкові, згодом, завідувач шкільною та позашкільною освітою в повітовому земстві в Лебедині, обіймав посаду секретаря земства в Лебедині в 1917 році (разом з Духно, Запорожець, Пустовгар, Лойченко, Петренко, Мелешко, Сивоконь створили в Лебедині у 1917 році учительську спілку); з 1927 року викладав українську мову у вечірній школі Лебедина; – особливо Н. Онацький подружився із учителем із села Беєве Леонідом Рогальським, який згодом підтримував тісні зв’язки з Онацьким як організатор і очільник Лебединської «Просвіти». В мистецько-етнографічнійколекції Лебединськогорайонного краєзнавчого музею є старенька кобза. На її верхній деці легкими штрихами намальована могила з високоютополею. Трохи нижче вірш і підпис: «Н. Онацький. 1921 року». Бандура належала Л. Рогальському товаришу Н. Онацького. В лебединський період педагогічної діяльності Никанор Харитонович не лише розкривав перед учнями красу і правду художніх картин Т.Г. Шевченка, але й розповсюджував серед народу його твори, декламував його пристрасні вірші серед селян. За що й потрапив під нагляд поліції. Часто у дні літніх канікул вчитель мандрував по шевченківським місцях, збираючи народні перекази, а добравшись до Канева, брався за олівець та пензель, пізніше і за фотоапарат, щоб відбити й поширити епізоди народної любові до Кобзаря. Саме в Лебедині Никанор Харитонович заявив про себе і як талановитий педагог. Про вагомі здобутки Н. Онацького, безпосередньо у педагогічній роботі, свідчить Відзнака, присуджена педагогу в Харкові за перемогу в конкурсі вчителів з методики викладання образотворчого мистецтва, про що свідчить схвальний відгук та свідоцтво про його отримання. У Почесному відгуку зазначено: «Распорядитель комитета педагогической выставки при Харьковском Учебном округе, основываясь на отзывах экспертной комиссии, постановил: удостоверить почетного отзыва Лебединскую женскую гимназию за выставленнные экспонаты по постановке рисования. Харьков, 20 августа 1913 года» [2]. Ця Відзнака послужила потужним поштовхом до подальшої педагогічно-осівтньої діяльності Н. Онацького на Слобожанщині. Саме його методика викладання образотворчого мистецтва булла відзначена на виставці-конкурсі у Харкові у 1913 році. Серед 38 гімназій з різних регіонів України і Росії, що брали участь, почесний відгук одержала Лебединська жіночаг імназія за кращі роботи учнів (рисунок, креслення; викладач Онацький). «Харьковский Учебный округ. Почетный отзыв. Распорядитель комитета педагогической выставки при Харьковском Учебном округе, основываясь на отзывах экспертной комиссиии, постановил: удостоверить почетного отзыва Лебединскую женскую гимназию за выставленнные экспонаты по постановке рисования. Харьков, 20 августа 1913 года» [2]. Крім виставки робітучнів у Харкові булла влаштована почесна поїздка гімназистів до Пушкінського початкового училища в Москві, на виставку, де були представлені їхні роботи. Висновки з данного дослідження. В результаті аналізу літературних джерел та архівних матеріалів можемо стверджувати, що: як педагог-практик, Н. Онацький сповідував власні педагогічні погляди, котрі базувались на засадах демократизму, гуманізму, народності і залишаються актуальними й на сьогоднішній день. Основними засадами, на яких ґрунтувалися його педагогічні та просвітницькі ідеї сформовані саме в лебединський період педагогічної діяльності є:

– пропагування рідної мови у виховному та навчальному процесі;

– виховання на демократичних засадах і в етнокультурному середовищі, на культурних традиціях свого народу;

– виховувати любов до природи, свого краю;

– вимоги до вчителя бразотворчого мистецтва (особливо до себе) – постійно підвищувати професійний рівень, вести творчі пошуки. Він твердо бувпереконаний, що мова – це шлях творення моральних та естетичних ідеалів, через мову відбувається духовне єднання нації. Н. Онацький діяв в історичнму контексті боротьби за українську просвіту і, безумовно, як визначна особистість, небайдужа до долі своєї країни, не міг не сприйняти ідеї передової інтелігенції і не включитися в процеси удосконалення української культури та освіти.

Список літератури:

  1. 1. Никифоров А.М. Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка // Особливості Лебединського періоду педагогічної діяльності Никанора Онацького (1906-1913).
  2. 2. Науково-документальний фонд Сумського обласного художнього музею імені Никанора Онацького – СОХМ. НДФ – 121.
  3. 3. Ротач П. З любов'ю до Кобзаря / П. Ротач // Ленінська правда. – 1967. – 8 березня. – С. 3.
  4. 4. Сумський краєзнавчий музей (СОКМ). – Ф. 769. –Оп. 13. – Спр. 129. – Арк. 9, 10-16.
  5. 5. Ткаченко Б. Напис на бандурі // Народна творчість та етнографія. – 1970. – № 4. – С. 98.
  6. 6. Ткаченко Б. Никанор Воскреслий // Україна. – 1988. – № 35. – С. 12.
  7. 7. Ткаченко Б. Погром: документальний ьнарис. – Суми: ВВП «Мрія-1» ТОВ, 2010. – С. 282-364.