Субота, 12 січня 2019 09:19

Кириєвський В'ячеслав. Голова шосткинського українського гуртка М. І. Федоренко (1884-1937)

В'ячеслав Кириєвський, краєзнавець (м. Шостка)
Кириєвський В'ячеслав. Голова шосткинського українського гуртка М. І. Федоренко (1884-1937)

Федоренко Михайло Іванович народився 28 вересня 1884 р. в селі Ображіївка Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії. Він зростав у багатодітній родині заможного селянина Івана Федоренка, який походив з міщан міста Коропа Чернігівської губернії [1, арк. 57 зв., 64]. Батько мав в Ображіївці 160 десятин землі, чимале підсобне господарство, де постійно працювало 2-3 найманих робітників та півтора десятки сезонників, а іноді й більше в залежності від робіт [1, арк. 12]. За переказом, федоренківські землі знаходилися на південно-східній околиці Ображіївки, ближче до Лазарівського хутора. 

У 1898 р. Михайло Іванович успішно закінчив ображіївське начальне училище [1, арк. 64]. У 1901 р. закінчив новгород-сіверське трьохкласне міське училище [1, арк. 57 зв.]. У вересні 1901 р. поступив в піротехнічну артилерійську школу в Петербурзі. У 1903 р. поступив в юнкерське піхотне училище в місті Чугуєві під Харковом. По закінченню якого в 1907 р. був призначений підпоручиком 71-го Белевського полку. Через три місяця вийшов зі складу полку з метою поступити до університету, проте батько не дав грошей на навчання, тому нову пішов служити в 45-й Азовський полк.

У 1911 р. Михайло Іванович одружився на Людмилі Михайлівні Савицькій (31.06. 1890 р.-?), дочці ображіївського священика Михайла Савицького [1, арк. 19 зв., арк. 65 атестат ]. Людмила Михайлівна була вихованкою Чернігівського єпархіального жіночого училища (1901-1907) [1, арк. 65]. У 1912 р. в родині Михайла Івановича народився син Ігор. Того ж року Михайло Іванович перевівся з 45-го Азовського полку до Шосткинської місцевої піхотної команди з охорони заводу. 2 березня 1915 р. Михайло Іванович отримав звання штабс-капітана. Після Лютневої революції Михайло Іванович був призначений в березні 1917 р. тимчасово виконуючим обов’язки начальника Шосткинської місцевої піхотної команди, яка невдовзі була перейменована в охоронний батальйон. Також штабс-капітан Федоренко Михайло Іванович з березня 1917 займав посаду військового коменданта Шостки [1, арк. 58 ].

У квітні 1917 р. Михайла Івановича було обрано головою щойно заснованого в Шостці українського гуртка. Федоренко доволі активно зайнявся українською справою, було засновано товариство «Просвіта», створено український клуб з читальнею [3, 27]. Український гурток в Шостці, як зазначено у вітальній телеграмі від 31 травня 1917 р. голови гуртка Федоренка на адресу Центральної Української Ради в Києві, щиро підтримував Центральну Раду, щодо її вимоги до Тимчасового Російського уряду оголосити Автономію України [4].

У листопаді 1917 р. штабс-капітан Федоренко, за наказом по Київському військовому округу, був командирований у штаб Київського військового округу [1, арк. 58]. У Києві Михайло Іванович, за проханням товариша по Чугуївському юнкерському піхотному училищі Шаповалова Микити Юхимовича (1882-1932) Генерального Секретаря міністерства зв’язку, влаштувався працювати головним комісаром пошти й телеграфу при Центральній Раді [1, арк. 11]. Робота комісара полягала в розборі та вирішенні конфліктів між службовцями, робітниками та адміністрацією пошти й телеграфу, тобто Михайло Іванович виконував функції голови профкому [2, арк. 20].

У лютому 1918 р., перед вступом червоних до Києва, Михайло Іванович повернувся до Ображіївки. Якраз в цей час місцеві більшовики створили комітет незаможних селян та розпочали націоналізацію поміщицьких земель. Комнезамівці відібрали значну частину земель у батька Михайла Івановича [1, арк. 28]. Той не витримав такого вдару й помер. Також помер того 1918 р. й старший брат Михайла Федір. Батьківський спадок, землі та майно, було поділено між трьома братами Михайлом, Василем та Володимиром. Володимиру дістався млин, що працював на нафтовому двигуні.

Влітку 1918 р., за влади гетьмана Скоропадського, Михайло Іванович заснував в Ображіївці осередок «Просвіти» Він активно залучав до осередку молодь, спільно з вчителем Іваном Яковичем Базилевичем (1892-?), сином священика, ставив в школі українські спектаклі й агітував за Самостійну Україну [1, арк. 32 зв., 35].

Восени 1918 р. Михайло Іванович знову виїхав до Києва, де влаштувався працювати в управління Південно-західної залізниці. Служив перепищиком, проживав на квартирі свого родича Івана Пустовойта [1, арк. 11 зв.]. У 1918 р. у Михайла Івановича народилася дочка Оксана.

Наприкінці 1918 р. р., за влади петлюрівців, Михайло Іванович працював у головному штабі пенсійного відділу Директорії УНР. Під час захоплення більшовиками Києва в січні 1919 р. Михайло Іванович залишився живим, а ось його родича Івана Пустовойта розстріляли як контрреволюціонера [1, арк. 35] Михайло Іванович знову повернувся до Ображіївки, де з 25 квітня 1919 р. почав працювати вчителем у школі [1, арк. 12]. У селі Михайло Іванович товаришував з вчителями Іваном Назаровичем Тарасевичем (1877-?) та Іваном Яковичем Базилевичем (1892-?), випускником духовної семінарії. Також Михайло Іванович мав дружні відносини зі священиком Ображіївського приходу Євгеном Івановичем Базилевичем [1, арк. 13].

З 1924 р. Михайло Іванович вже працював в Шостці «шкрабом» («шкільним робітником»). Він викладав українську мову в 7-річній школі. У 1927 р. Федоренко продав своє господарство й перебрався до Шостки, на вулицю Марата, 52 [2, арк. 20]. У Шостці проживала ще й його рідна сестра Єфросинія, заміжня за Спурре Григорієм Івановичем (1888-?), та сестра жінки Ольга, заміжня за Ревою Костянтином Михайловичем (1882-1938) [2, арк. 20 зв.].

У 1928 р. старший брат Михайла Івановича Володимир та його компаньйони спалили нафтовий млин з метою отримати від держави страховку, бо його експлуатація була невигідна за високої ціни на нафту. Володимира Івановича негайно позбавили виборчих прав (права голосу) й він помер від розриву серця [1, арк. 16, 30].

16 жовтня 1930 р. Михайло Іванович був заарештований ДПУ за причетність до міфічної «Спілки визволення України» («СВУ») [1, арк. 14]. Разом з Михайлом Івановичем проходив по сфабрикованій ОДПУ справі «СВУ» шосткинський лікар Євген Платонович Сербін [2, арк. 23]. Михайло Іванович утримувався в конотопській тюрмі в одній камері з вчителем воронізької неповної середньої школи Олександром Кузьмичем Надточієм (1891-1937), теж по справі «СВУ» [1, арк. 22]. Слідчі ДПУ не зуміли довести вигадані ними докази причетності Михайла Івановича до «СВУ», справа була закрита 23 січня 1931 р. й він повернувся до Шостки [1, арк. 14].

У 1931 р. розкуркулили брата Михайла Івановича Василя та вислали його в адміністративному порядку з Ображіївки у віддалені місця СРСР [1, арк. 15 зв.].

У 1932 р. Михайло Іванович закінчив повний курс Сумського інституту соціального виховання (соцвиху) й був кваліфікований викладачем мови та літератури неповної середньої школи [1, арк. 44].

У 1933 р. Михайло Іванович був висланий з Шостки, за постановою Шосткинського райвиконкому як соціально небезпечний, до с. Княжичі Ямпільського району, де вчителював та повернувся до Шостки наприкінці 1934 р. [1, арк. 15 зв.]. Михайло Іванович знову влаштувався працювати викладачем мови та літератури неповної середньої школи (семирічки, нині на її місці Центр естетичного виховання, Садовий бульвар, 11). Він проживав по вул. Совєтській, 20, майже навпроти школи [1, арк. 7]. Дочка Михайла Івановича Оксана (за прізвищем по чоловікові Бабуха) теж працювала вчителькою, син Ігор вчився в хімічному технікумі міста Рубіжне Донецької області (нині Луганської).

2 жовтня 1937 р. Михайла Івановича знову заарештували. На цей раз його утримували в Глухівській тюрмі й недовго. Слідство провели поспіхом за два місяці. В якості свідків залучили колишніх односельців та вчителів по шосткинській семирічці.

Першим 10 листопада 1937 р. дав свідчення помічнику оперуповноваженому 3-го відділення сержанту держбезпеки Стасюку вчитель воронізької неповної середньої школи Надточій Олександр Кузьмич, 1891 р. н., який перебував у сусідній камері Глухівської тюрми. Надточій пригадав старі розмови з Федоренком, коли вони ще в 1930 р. сиділи в одній камері Конотопської тюрми. Федоренко розповідав тоді Надточію, що батько був в селі напівпоміщиком, багатим та впливовим, не тільки в Ображіївці, а й у Шостці. За свідченням Надточія, Федоренко «ориентировался на самостийну буржуйскую украинскую державу» [1, арк. 23 зв.].

11 листопада 1937 р. оперуповноважений Стасюк здобув нові свідчення Михайла Івановича в Ображіївці. Голова ображіївського колгоспу «Червоний партизан» Антон Климентійович Марченко (1900 р.н.) переказав Стасюку старі плітки, що царський офіцер Михайло Іванович займався «мордобитием» солдатів та експлуатував їх на роботі в господарстві свого батька [1, арк. 32 зв.]. Марченко запам’ятав ще з років своєї молодості, як після революції Михайло Іванович приймав участь в організації «Просвіти» в селі Ображіївка, створював гуртки чисто націоналістичного характеру. Гуртки ставили п’єси в сільській школі. Михайло Іванович був тісно зв’язаний з вчителями Іваном Назаровичем Тарасевичем, Іваном Яковичем Базилевичем, Євгеном Івановичем Базилевичем та священиком Петром Бюселем. Усі вони збиралися в сільській школі й «обрабатывали молодежь в националистическом духе за самостийну Украину» [1, арк. 33].

Також 11 листопада 1937 р. голова ображіївської сільради Савицький та секретар Науменко підтвердили Стасюку в довідці, завіреною печаткою, що Михайло Іванович приймав активну участь в створені на селі «Просвіти» та в її роботі, тому він є соціально небезпечним елементом [1, арк. 9, 9 зв.]. Науменко в своїх додаткових свідченнях від 11 листопада вказав, що до революції Михайло Іванович разом з братами верховодив в Ображіївці. В разі, коли корова або кінь під час пасовища заходили на посіви Федоренка, то він заставляв селян відпрацьовувати завдану шкоду [1, арк. 30]. Михайло Іванович, як сільській вчитель, знущався над дітьми бідняків, бив їх без причини та спільними з духовенством Ображіївки заходами, прививав в школі Закон Божий. Також Михайло Іванович прививав молоді націоналістичні погляди, доводив необхідність відокремлення України в самостійну державу, компрометував совєтський устрій [1, арк. 28 зв.].

11 листопада 1937 р. Стасюк встиг побувати в Шостці та взяти обтяжливі негативні свідчення на Федоренка від викладача хімтехнікуму Якова Сильвестровича Дикого (1887-?). Дикий зазначив, що Федоренко неправильно навчав дітей в совєтській школі, «охалащивал» російську та українську мови, тим самим гальмував їх розвиток. Михайло Іванович дуже хитрий, скритний та практично втілював свої націоналістичні ідеї, отже Федоренко є «крайне антисоветской особой» [1, арк. 26].

19 листопада 1937 р. колишній колега Федоренка по семирічці вчитель Кузьма Юхимович Мосіяшенко, теж засвідчив оперуповноваженому Стасюку, що Михайло Іванович не є «советским человеком», бо за своїми політичними поглядами є ярим українським націоналістом. Він завжди був прихильником самостійності України, її відокремлення від СРСР. У шосткинській школі, де Федоренко викладав українську мову, був ще й його однодумець українець Приходько [1, арк. 18 зв.]. У 1920-ті рр. українізації Федоренко, вважав, що українські кадри на Україні будуть кріпкими, й інші національності від управління республікою поступово відійдуть [1, арк. 19].

федоренко

  20 листопада 1937 р. сержант Стасюк узгодив зі своїм начальником 3-го відділу УДБ Шосткинського райвідділу НКВС молодшим лейтенантом ДБ Коцюбенком звинувачувальні висновки щодо вчителя Федоренка та затвердив їх начальником Шосткинського райвідділу НКВС старшим лейтенантам ДБ Марченком [1, арк. 35, 36]. Справа Федоренка була направлена на розгляд трійки при УНКВС Чернігівської області.

23 листопада відбулося засідання трійки при Чернігівському обласному управлінні НКВС. Трійка заслухала доповідь ст. лейтенанта Марченка, що вчитель Федоренко «обвиняется в том, что проводил националистическую деятельность, высказывался за отделение Украины от СССР, высказывал резкие пораженческие настроения». Трійка постановила: «Федоренка Михаила Ивановича РАССТРЕЛЯТЬ. Лично принадлежащее имущество – конфисковать» [1, арк. 37].

На підставі виписки з протоколу № 42 від 23 листопада 1937 р. про постанову трійки, комендант Чернігівського обласного управління НКВС сержант ДБ Філенко видав наказ розстріляти Федоренка в присутності обласного прокурора [1, арк. 38]. Наказ було виконано 4 грудня 1937 р. Федоренко був розстріляний Філенком за присутності заступника обласного прокурора Донченка та начальника внутрішньої тюрми Дроботи. По виконанню складено акт в Чернігові в трьох примірниках [1, арк. 39].

федоренко2

Посилання

  1. Державний архів Сумської області (далі – ДАСО). - Ф. Р-7641. - Оп. 5. - Спр. 539.
  2. ДАСО. - Ф. Р-7641. - Оп. 3. - Спр. 546.
  3. Український з’їзд у Чернігові: (8–10 червня 1917 р.): матеріали та коментарі / Упоряд.: В.М. Бойко, Р.Б. Воробей, Т.П. Демченко. – Чернігів: Сіверський центр післядипломної освіти, 2012. – 98 с.
  4. Нова Рада. - Київ, 1918. – № 51 (31 травня).