Середа, 16 січня 2019 07:04

Ткаченко Валентина. Т. Шевченко і Н. Онацький: «…мої думи, мої кращі святі почуття будуть линути до тебе…»

Валентина Ткаченко, старший науковий співробітник Сумського обласного художнього музею ім. Никанора Онацького
Лебедин, Н. Онацький з офортом Т. Шевченка “У шинку”, фото 1925 р. Лебедин, Н. Онацький з офортом Т. Шевченка “У шинку”, фото 1925 р.

З кожним роком в усьому світі зростає інтерес до життя і творчості видатного діяча української культури Тараса Григоровича Шевченка (1814-1861). Не дивно, що до непересічних людей, яким був Т. Шевченко, притягуються не менш незвичайні люди. Проте, залишаючись осторонь, в тіні, підкреслюють та доповнюють постаті величі нації.

Однією з таких особистостей є український художник, поет, драматург, етнограф, мистецтвознавець, педагог, активний громадський діяч, перший директор Сумського художньо-історичного музею – Никанор Харитонович Онацький  (1875–1937). Через усе своє життя він проніс любов та повагу до Кобзаря.

Метою даного дослідження являється завдання прослідкувати життєвий і творчий шлях Н. Онацького, пов’язаний з мистецькою діяльністю, присвяченій шевченківській тематиці та збиранню «музейної шевченкіани».

Виходець із Сумщини, Никанор Харитонович народився в багатодітній родині козака-хлібороба Харитона Онацького. Незважаючи на матеріальні нестатки, батьки прагнули дати сину хоч якусь освіту. У повітовій школі  хлопець старанно вчився, виявляв хист до малювання та складання віршів, мріяв будь-що здобути художню освіту. А подарований батьком  Шевченків «Кобзар» став постійним супутником його життя. Як згадував пізніше Н. Онацький: «Любов до української літератури зародилася в мене ще змалку під впливом «Кобзаря» [7, с. 5]. І це не дивно, адже у кінці ХІХ ст. чи не єдиною книжкою в більшості сільських хат України був «Кобзар»: його вірші вчили напам’ять, за ним училися читати.

Вже студентом Одеського художнього училища у 1903 р. Онацький придбав бібліографічний посібник «Т. Шевченко в літературі і мистецтві», автор якого український бібліограф, критик, фольклорист, мовознавець Михайло Комаров (псевдонім Уманець). Видання справило на нього неповторне враження, вплинуло на становлення мистецького хисту. Крім того, юнак брав активну участь у літературних та мистецьких вечорах, зустрічався з професором Новоросійського університету Олексієм Маркевичем, якому в 1859 р. довелося бачити і спілкуватися з Тарасом Шевченком. Ці зустрічі надовго запали в душу молодого студента.

У вересні 1906 р. Никанор Харитонович, працюючи вчителем малювання у чоловічій та жіночій гімназіях міста Лебедин Сумської області, проігнорувавши російську мову, викладав свій предмет українською, Тоді ж, у Лебедині, подорожував та вивчав місця, пов’язані з перебуванням Кобзаря в нашому краї.

Слід наголосити на той факт, що Н. Онацький неодноразово приїздив до Канева на Чернечу гору. Із листів його дружини Надії Василівни дізнаємось, про те, що вперше там він побував у 1908-1909 роках [5, с. 19 ]. В ті часи шанувальників великого поета зустрічав Іван Олексійович Ядловський (1846-1933), який був доглядачем святої могили. Він розповідав гостям про Тараса Шевченка, читав його поезії, пригощав гостей чаєм із польових квітів, трав, дарував на згадку власноруч зроблені дерев’яні вироби.

На Чернечій горі Н.Онацький познайомився з І.Ядловським. Цікавим видається той факт, що Н. Онацький був прекрасним фотографом, а зроблені ним  у 1911 р. світлини розповідають нам, якою була на той час Тарасова гора, могила Шевченка, краєвиди Канева та його людей. В музеї-заповіднику на Чернечій горі у книзі відгуків залишив запис від 11 липня 1911 р., який звучить немов би відповідь на Шевченків «Заповіт»: «Спи, дорогий Кобзарю. Хай високі гори, хай Дніпро і кручі стережуть твій тихий, вічний сон. З кожною хвилею Дніпровою, з кожним подихом вітру вільного, з кожною зіркою, що засяє в безмежній блакиті над твоєю високою могилою, мої думи, мої кращі святі почуття будуть линути до тебе, страдниче великий» [8, с. 3]. Проте, як зауважила завідуюча науково-досдідного відділу Канівського заповідника Раїса Танана «не всі книги відгуків зберелися до наших днів. Тому ми не можемо прочитати запис Никанра Онацького безпосередньо у книзі вражень. Та його дружина дбайливо зберегла в архіві чернетку із записом чоловіка… » [ 4, с. 51]. Про цю подорож Н. Онацького згадує у хроніці його життя і діяльності  сумський краєзнавець, дослідник Геннадій Петров [ 3, с.889].

Онацький Н.Х. «Хата біля Тарасової гори», 1911 (з колекції Сумського художнього музею)

Повернувшись до Лебедина, Н. Онацький стає ініціатором створення «Шевченківського гуртка», його душею, а після від”їзду до Сум цю справу продовжив С. Таранушенко [ 6, с. 9]. Слід наголосити, що ці подорожі надихали художника на створення ескізів до майбутніх картин. Він не тільки популяризує серед учнівської молоді міста творчу спадщину Кобзаря, а й створив цілу серію робіт [4, с. 52 ]. Серед них і офорт «Хата біля Тарасової гори» (1911) з колекції Сумського художнього музею, що пізніше тиражувався на поштових листівках. Звертався художник і до ілюстрування поетичної спадщини Кобзаря. До таких належить незакінчений начерк титульного аркуша до вірша «Заповіт» (1919). Митець створив оригінальну композицію у картуші, що складається із мальв та атрибутів поета: бандури, книг, паперу, а також портрету Кобзаря.

Онацький Н.Х. Незакінчений начерк титульного аркуша до вірша «Заповіт», 1919

Як відомо, у липні 1913 р. Онацький переїздить із Лебедина на постійне проживання до Сум. Никанор Харитонович бере активну участь у мистецькому житті міста: в соту річницю від дня народження Т. Шевченка влаштовує літературно-мистецькі вечори, бере активну участь у виставках, а його квартира стає одним із культурних осередків, де постійно збиралася інтелігенція. Зокрема, помітним явищем у культурному житті Сум у 1920 р. стало створення Сумського художньо-історичного музею. Цілком зрозуміло, що Н. Онацький, як художник-професіонал, не міг стояти осторонь таких подій. За дорученням наросвіти він береться за організацію і створення музею. Як зазначає його донька Онацька Оксана: «Музейна робота його поглинула». [ 7, с. 27]. Кандидатура  Онацького на посаду очильника майбутнього закладу також відповідала часу. Як свідчать архівні дані, вже з 1918 р. він мав досвід у пам’яткоохоронній комісії, яка збирала коштовні речі з покинутих садиб і маєтків. У наступні роки він очолив цю сферу в сумському регіоні за дорученням Українського Комітету Охорони пам’яток культури при Укрнауці наркомату освіти. 1 березня 1920 р. Никанора Онацького призначили на посаду директора. Ця дата на сьогодні вважається днем заснування Сумського обласного художнього музею [1. с. 18].

Як бачимо, не випадково Н. Онацький першим почав збирати експонати, пов’язані з ім’ям Шевченка, задля чого багато подорожує. Під час пошукових експедицій по місцях, де знаходились панські маєтки, а також по містах і селах, де перебував Тарас Григорович, він вже тоді мав папку під назвою «Т.Г. Шевченко в панських спогадах», куди записував цікаві подробиці із життя поета. На його думку: «Спогади ці заслуговують на увагу через те. що в них Шевченка змальовано таким, яким яким він уявляється «на панське око». [ 4, с. 55 ].

Хочеться звернути увагу на привезений у 1925 р. Никанором Харитоновичем з маєтку Хрущових до музею офорт «У шинку» (1859). Цей твір Шевченко виконав в останні роки свого життя, після повернення з 10-річного заслання до Петербурга. Тарас Григорович ще у Новопетрівському укріпленні мріяв познайомитися з гравером Йорданом, а  через нього з новими досягненнями в галузі офорту. Про це він писав у «Щоденнику» – «Он слышал о моём намерении заняться акватинтой и предложил мне свои услуги в этом новом для меня деле… ». Знайомство відбулось у травні 1858 р. в Ермітажі.

Варто згадати той факт, що Шевченко не одноразово звертався до офортних інтерпретацій інших митців. Тарас Григорович високо цінував творчість і російського художника Івана Соколова (1823-1918), з яким вперше зустрівся на початку 1858 р. в Петербурзі. Знайомство переросло в щиру дружбу, яка доповнювалась ще й творчим співробітництвом: згаданий офорт «У шинку» написаний з картини І. Соколова.

Зазначимо, що цей твір пов’язаний не лише з Україною, а й з Сумщиною безпосередньо. Під зображенням – автограф художника з дарчим написом Наталії Олександрівні, дружині поміщика Д. Хрущова, на запрошення якого поет приїздив до маєтку  Лихвин  Лебединського  повіту  в  червні  1859 р.  За цей офорт (та «Притчу про робітників та виноградаря») Рада Петербурзької Академії художеств надала Шевченку звання академіка гравюри. Урочисте проголошення Шевченка академіком „при звуках труб і літавр” на загальних річних зборах Академії 4 вересня 1860 р. було гідною оцінкою сучасниками того величезного внеску, який зробив Тарас Григорович у розвиток образотворчого мистецтва. Ось що писав  Шевченко у „Щоденнику”: «Із усіх красних мистецтв мені тепер найбільш подобається гравюра. І не без підстав. Бути добрим гравером – значить ширити серед громади прекрасне і повчальне. Значить бути корисним людям і угодним Богові. Найкраще, найблагородніше покликання гравера!»

Як зазначалось вище, Никанор Харитонович мав досвід у пам’яткоохоронній сфері. Тому не дивно, що 28 жовтня 1918 р. він був присутній при відкритті пам’ятника Тарасу Шевченку роботи І. Кавалерідзе в Ромнах. У 1926 р. до шевченківських днів пам’яті стає ініціатором спорудження пам’ятника Т. Шевченку в Сума тогож скульптора.

Отже, внаслідок пошукових експедицій, організованих Н. Онацьким, у  музеї з’явилась кімната, яка називалась «Шевченківська зала», де експонувались речі поета, прижиттєве видання «Кобзаря», а також художні твори ─ три офорти, що є домінантою збірки і сьогодні.

На превеликий жаль, життєвий і творчий шлях Н.Х. Онацького закінчився трагічно: за сфабрикованою справою його розстріляли у Полтаві 23 листопада 1937 р. [ 9, с. 160]. Вшановуючи пам’ять першого директора музею, ми згадуємо його як надзвичайно працьовиту і талановиту людину, яка все своє життя присвятила рідному краю і залишила по собі вагомий слід. Від 1994 р. створений ним у 1920-ті роки художній музей носить ім’я свого фундатора. [ 2, с. 2 ].

(З матеріалів наукових читань «Становлення музейної справи на Сумщині», присвячених 100-річчю Лебединського міського художнього музею ім. Б.К.Руднєва, 20 листопада 2018 року).

Список використаних джерел:

  1. Ареф’єва Г. В. До питання визначення дати заснування музею / Г. Ареф’єва // Художній музей. Минуле та сучасністью Матеріали наукової конференції, присвяченої 80-річчю заснування сумського художнього музею імю Никанора Онацького. – Суми: Університетська книга, 2001. – 134 с.
  2. Ареф’єва Г., Юрченко Н. Н. Х. Онацький (1875-1937) (до 130-річчя від дня народження) / Автори тексту Г. Ареф’єва, Н. Юрченко. – Суми: Університетська книга, 2005. – 23 с.
  3. Петров Геннадій. Щоденники. Нариси. Статті. Матеріали другої науково-практичної конференції дослідників «Петровські читання» / Упорядники: Покидченко Л. А. (відп. упоряд.) та ін.; під редакцією Л.А. Покидченко. – Суми, 2016. – 977 с.
  4. Танана Р. Він часто бував на Шевченковій могилі /Р. Танана // Тарас Шевченко та його мистецьке оточення (твори із зібрання Сумського та Лебединського художніх музеїв): альбом-каталог [ автор концепції та укладач В. М. Ткаченко]. – Суми: Університетська книга, 2014. – 102 с.
  5. Танана Р. В. Тарасова світлиця / Р. В. Танана. – Черкаси: Вертикаль, видавець Кандич С. Г., 2011. – 160 с.
  6. Ткаченко Б. Никанор воскреслий. / Б. Ткаченко. – Київ, 1988.- № 35. – С. 8-12.
  7. Скакун В. П. Митець незвичайної долі / В. Скакун. – Суми: ВВП Мрія 1 ТОВ, 2006.- 74 с.
  8. Юрченко Н. С. Н. Х. Онацький: каталог творів / Н. С. Юрченко. – Суми: Слобожанщина, 1995. – 28 с.
  9. Юрченко Н. С. Художник Никанор Онацький – митець української глибинки / Н. Юрченко // Художник у провінції: мат. Міжнарод. наук. конф. (24-25 вересня 2009 р. М. Суми) за ред Л. К. Федевич. – Суми: Університетська книга, 2009. – 196 с.

Джерело: Лебединський міський художній музей ім. Б. К. Руднєва