Вівторок, 14 травня 2019 12:12

Шалівська Зоя. Репресії проти селян села Мартинівка

Зоя Шалівська, журналіст (м. Конотоп)
Шалівська Зоя. Репресії проти селян села Мартинівка

Та нічого. Тільки от що.

На пронизливих вітрах

Облетіло наше листя,

Облетіло його страх.

Ліна Костенко

Масовий сталінський терор проти селянства в 20–30-х роках минулого століття за своїми наслідками – незагоєна рана на тілі української нації. Знищувались найкращі, найсвідоміші, які не корились тим нищівним, так званим кампаніям, зберігаючи прадавні українські хліборобські традиції, народні звичаї, високу духовність.

Досліджуючи репресії проти служителів УАПЦ в 30-х роках, завдяки оперативній та плідній допомозі СБУ в Чернігівській обл. знайшла матеріали їх судових справ в ДАЧО. Там же випадково виявила матеріали судової «трійки» щодо «контрреволюціонера» з с. Мартинівка на Чернігівщині. Ця справа – наглядний зразок жахливого сталінського терору проти українського селянства.

1937 рік. Українське село ледь животіє, розтерзане розкуленням, масовим вивезенням в табори, жахливим голодом. Придушуються найменші прояви спротиву, невдоволення. Не оминуло покарання і Дмитра Карпенка, батька 3-х дітей, якого засудили за суворою 58 ст. Кримінального кодексу.

Та переслідування не припинилось у рідному селі після повернення із заслання, яке відбував в концтаборах Хабаровського краю. Знову доноси, наклепи, арешт. Апофеозом безглуздя є довідка, складена сільським головою с. Мартинівки (підпис нерозбірливий. – Авт.) передати яку своїми словами неможливо, тому додаю її фотокопію [1].

untitled.fr12 0001

untitled.fr12 0002

Свідків вибирали як завжди за класовим принципом – серед селян-бідняків, при цьому свідчення всіх трьох (Пилипа Прокопенка, Устименка Івана та Якова Госала) починаються абсолютно однаково. Навожу ці рядки протоколів мовою оригіналу: «Карпенка Дмитрия Степановича знаю очень хорошо как односельчанина по его социальному присхождению, кулак раскулаченный, активный учасник к/р организации СВУ, за что был осужден и возвратился в с. Мартыновку в начале 1937 г. Активно ведет антисоветскую агитацию среди колхозников». А далі кожний наводить приклади діяльності цього «члена контреволюційної націоналістичної організації». Ніби в приватних розмовах нарікав, що в колгоспі селяни день і ніч працюють і нічого не отримують, нізащо будь-кого можуть забрати. А ще не посилає своїх дочок – підлітків на роботу до колгоспу [2].

обвинувачувальний 0002

22 грудня 1937 року справа Дмитра Карпенка була розглянута оперуповноваженим Бахмацького РО НКВД сержантом держбезпеки Чаплинським і передана до «трійки» Чернігівського облуправління НКВД. З вироком не забарились, і написаний він просто через весь аркуш звинувачення – «расстрелять» навіть без посилання на статтю кримінального кодексу. Ще й на додаток – конфіскація майна. Невідомо, що там цінне могли знайти в розкуркуленій родині Дмитра після 5 років його заслання.

виписка

Вирок виконав відомий кат – комендант Чернігівського облуправління НКВД сержант ГБ Філенко в присутності помічника Чернігівського облпрокурора із спецсправ Товчи-Гречки та начальника Внутрішньої тюрми УГБ Дроботі на виконання наказу начальника Управління НКВД ГБ Корнєва. Саме ця кривава банда фігурує в багатьох справах тих років. Скільки невинних жертв на совісті цих нелюдів! [3]. 22 серпня 1989 р. Карпенко Дмитро Степанович був реабілітований. Тільки можна здогадуватись, які важкі випробування випали на долю родини «контрреволюціонера»: дружини Параски та дочок Софії, Пелагеї та Марії. «Данные о родственниках установить не представилось возможным», – так коротко записано в реабілітаційному документі Чернігівської прокуратури радянських часів [4]. Та хто їх шукав? Тож вони, довгі роки перебуваючи в статусі родини «ворога народу», так і не дізнались про реабілітацію доброго імені свого близького.

Джерела

1. ДАЧО. - Ф. 8840. – Оп. 3. – Спр. 10975. – Арк. 5, 5зв.

2. Там само. – Арк. 11зв., 13, 15.

3. Там само. 

4. Там само. – Арк. 20.