Понеділок, 25 травня 2020 08:43

Кудінов Дмитро. Діяльність Сумського інституту удосконалення кваліфікації вчителів у перші два десятиліття його існування [за матеріалами Державного архіву Сумської області]

Дмитро Кудінов, доктор історичних наук (м. Суми)
Кудінов Дмитро. Діяльність Сумського інституту удосконалення кваліфікації вчителів у перші два десятиліття його існування [за матеріалами Державного архіву Сумської області]

Здійснений аналіз процесів формування та діяльності навчального закладу підвищення кваліфікації педагогів у м. Суми протягом 1939–1959 рр. Виділені основні форми його роботи, висвітлені просвітницько-пропагандистські функції, означена залежність змісту діяльності інституту від державної політики в сфері освіти, ідеологічних змін в країні також.

 

Дана публікація є першою науковою розвідкою, присвяченої минулому Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Проте, аналіз історії закладу здійснювався й раніше в презентаційних виданнях, виданих у 2007 і 2009 роках переважно за матеріалами альбому й літопису історії інституту, окремих архівних документів з фонду КЗ СОІППО, спогадів ветеранів та співробітників інституту [1]. Утім діяльність Сумського інституту удосконалення кваліфікації вчителів (СІУКВ) в перші десятиліття його існування подавалася в них побіжно; не відтворювалася більш-менш повна картина життя закладу. Ця обставина й зумовила інтерес автора саме до висвітлення означеної прогалини в історії навчального закладу та формулювання відповідної мети публікації – розкрити специфіку функціонування Сумського інституту удосконалення кваліфікації вчителів на тлі структурних змін в сфері освіти в 1930–1950-ті роки, окреслити значення закладу для просування передових педагогічних ідей в шкільництві.

Основу джерельної бази дослідження складають, передусім, документи фонду Обласного відділу народної освіти (Ф. Р-3552) Державного архіву Сумської області (ДАСО), що відбивають основні зміни в роботі інституту, напрями його діяльності. Переважно це розпорядження обласного управління освіти. Разом із тим тут містяться накази про звільнення-призначення очільників закладу, переведення інституту з одного місця до іншого, фінансові звіти закладу тощо. Окремі документи стосовно функціонування інституту в передвоєнний період також містяться в фонді Виконкому Сумської обласної ради депутатів трудящих (Ф. Р-2196). Зміст діяльності працівників інституту також відбитий у низці публікацій, вміщених у обласній пресі, – органах Сумського обласного і міського комітетів КПУ, обласної і міської рад депутатів трудящих «Більшовицька зброя» та «Ленінська правда». Нарешті, видання інституту 1940–1950-х років слугують вагомим матеріалом для аналізу продуктивності науково-дослідної та методичної роботи освітян. Поєднання цих джерел інформації дозволяє здійснити розлогий аналіз основного змісту роботи установи.

Своїй появі заклад удосконалення кваліфікації вчителів у м. Суми завдячує двом обставинам – по-перше, ствердженню єдиної загальнодержавної системи підвищення кваліфікації вчителів та систематизації вивчення передового педагогічного досвіду в 1920–1930-ті роки, а по-друге, створенню 10 січня 1939 р. Сумської області. Напередодні під керівництвом Центрального інституту підвищення кваліфікації та заочного навчання кадрів народної освіти по країні почали формуватися педагогічні лабораторії, які наприкінці 1930-х років реорганізовувалися в інститути удосконалення вчителів, підпорядковані обласним відділам освіти. У новостворених областях, як, зокрема, Сумській, подібні установи створювалися фактично заново з організацією всієї необхідної структури.

Через втрату в період Німецько-радянської війни 1941–1945 рр. документів Сумського обласного відділу народної освіти, на жаль, неможливо встановити точну дату заснування СІУКВ. Натомість відомо, що питання його створення відповідно до постанови РНК СРСР розглядалося на засіданні Оргкомітету Президії Верховної Ради УРСР по Сумській області 7 жовтня 1939 р. (протокол засідання не зберігся). Вочевидь тоді й було ухвалене позитивне рішення [4, арк. 188]. Збережений до нашого часу перший фінансовий документ щодо діяльності інституту датований 26 червня 1940 р., коли виконком Сумської обласної ради народних депутатів затвердив бюджет закладу на поточний рік у сумі 275 тис. руб. [5, арк. 17]. Першим очільником закладу став досвідчений освітянин Сергій Митрофанович Бугаєнко, який на курсах підвищення кваліфікації вчителів викладав логіку.

У довоєнний час на інститут, як і на інші подібні установи, покладалися наступні зобов’язання: забезпечення обміну досвідом серед педагогічних кадрів регіону, розробка й поширення друкованих матеріалів про діяльність кращих шкіл і педагогів, надання методичної підтримки освітянам, організація підвищення кваліфікації вчителів [25, с. 20]. Утім, курси підвищення кваліфікації здійснювалися не лише на базі інституту, але й по лінії районних відділів освіти на базі педагогічні шкіл (училищ) – в Путивльській, Білопільській, Роменській, Охтирській, Конотопській, Лебединській педшколах, а також при Глухівському учительському та Сумському педагогічному інститутах. СІУКВ проводив переважно настановні курси та курси керівних кадрів, де слухачів знайомили з основними завданнями, які покладала партія й уряд на школу та її працівників, обговорювалися актуальні проблеми школи, досягнення педагогічної науки й новації шкільної практики. При цьому кваліфіковані викладачі підбиралися не лише з числа працівників самого інституту, але й запрошувалися з інших установ, зокрема, з Сумського педінституту та лекторського бюро обкому КП(б)У [1]. Попри розсіяність курсів підвищення кваліфікації по області, саме на адміністрацію інституту покладалося загальне керівництво перепідготовкою педкадрів. Варто уточнити, що курси підвищення кваліфікації у довоєнний період та в перші повоєнні роки традиційно проводилися переважно в літній час.

посвідчення

Загалом, у довоєнний період існування СІУКВ його працівники були зайняті, передусім, методичною й науковою педагогічною діяльністю. Відповідно, формувався штат інституту, що передбачав одиниці методистів наукових працівників. Останні надавали виважену оцінку методиці роботи педагогічних працівників. Зокрема, науковий співробітник інституту Г. А. Устименко розгорнуто проаналізував трудовий шлях і досягнення на ниві викладання природничих дисциплін учителя Тулиголовської неповної середньої школи Степана Йосиповича Коваленка, підкреслив практичне спрямування його занять із учнями, зв’язок навчання з діяльністю місцевих колгоспів, схарактеризував роботу біологічного кабінету школи, що мав дослідні ділянки, інсектаріуми, інкубатор, акваріуми, акватераріум, невеликий зоомузей і живий куток. Як результат, автор високо оцінив дослідницький підхід до організації навчального процесу з боку педагога [30]. У місцевій пресі виходили публікації й директора інституту. Зокрема, в одній із них він піддав критиці масове явище «антидержавної практики» – неадекватне знанням учнів оцінювання по школах області, виявлене в ході перевірки їхньої навчальної діяльності інститутом на початку 1941 р. [2].

Військові дії та окупація області в 1941–1943 рр. перервали діяльність інституту. Відновлення мережі освітніх закладів і правильної організації навчального процесу після звільнення області відбувалося при безпосередній участі працівників закладу, частина яких повернулася з евакуації (інститут відновив роботу навесні 1944 р.). А вже по завершенню військових дій інститут не лише забезпечував вивчення передового педагогічного досвіду регіону, але й слугував своєрідним кадровим резервом для західних регіонів СРСР, приєднаних до радянської держави протягом 1939–1945 рр. Зокрема, у травні 1945 р. науковий працівник СІУКВ Галина Олександрівна Індар була відкликана в розпорядження Наркомпросу Латвійської РСР [6, арк. 58].

У перші повоєнні роки діяльність інституту значно інтенсифікувалася, що можна узагальнити з наступних завдань, які висувалися перед його трудовим колективом: 1) розпланувати методичну роботу кущових методоб’єднань при окремих школах і районних предметних комісій при райпедкабінетах (створювалися для надання «систематичної допомоги вчителям… у підвищенні їх ділової кваліфікації і ідейно-теоретичного рівня в удосконаленні педагогічної майстерності, у вивченні і практичному втіленні у своїй роботі кращого досвіду передових вчителів» відповідно до ухвалених у грудні 1947 р. «Положення про методичну роботу в школі», «Положення про районних педагогічний кабінет» і «Положення про кущове методичне об’єднання вчителів») по області на кілька років уперед, а також положень про опорні пункти (наприклад, відносно «натуралістичної роботи в школі»); 2) розробити тематичний план занять з підвищення кваліфікації (серед них такі – «Ідеологічна робота в школі, з педкадрами і ідейна спрямованість у навчанні дітей», «Виховання в учнів радянського патріотизму і радянської національної гордості», «Боротьба за повну успішність у школі», «Ідейне виховання на уроках анатомії, фізіології людини», «Досягнення радянського спорту», «Розв’язання арифметичних завдань з поясненням», «Як використати краєзнавчий матеріал до теми «Ріки», «Розвиток мислення на уроках літературного читання», «Індивідуальна робота з учнями як засіб попередження неуспішності», «Домашні завдання з історії (з досвіду роботи)», «Робота над словником в старших класах» тощо); при цьому з наказу в наказ переходило шаблонне завдання «розробити план заходів по підвищенню ідейно-політичного рівню та ділової кваліфікації керівних і педагогічних кадрів в справі вивчення, узагальнення і популяризації передового досвіду вчителів»; 3) проконтролювати впровадження результатів роботи методоб’єднань у практичній площині й оцінити якість інновацій / реалізації ухвал; 4) надавати методичну підтримку молодим учителям; 5) організовувати або брати участь у роботі «Днів учителя», семінарів, конференцій, нарад директорів шкіл, районних і обласних педагогічних читань, серпневих нарад учителів з підготовкою відповідних матеріалів; 6) надавати методичні консультації педпрацівникам; 7) влаштовувати експозиції дитячих робіт, досягнень закладів освіти області, а також забезпечувати участь обласного відділу народної освіти в галузевих і міжгалузевих виставках; 8) здійснювати видавничу діяльність – публікувати матеріали з досвіду роботи передових закладів освіти області, методичні вказівки, листи й «методрозробки», матеріали конференцій, узагальнюючі праці дослідників Сумської області з різних галузей знань; 9) складати рецензії на підручники; 10) забезпечувати підбір фахових кадрів (у тому числі, директорів курсів), методичне супроводження для організації курсів підвищення кваліфікації й для проведення семінарів; 11) розробляти екзаменаційні матеріали для шкіл – тексти диктантів, переказів, математичні завдання; 12) відряджати працівників інституту в якості інспекторів до різних закладів освіти області (перевірка діяльності навчальних закладів відповідно поданих до органів влади скарг, готовності шкіл до нового навчального року, контроль за проведенням випускних і перевідних екзаменів, за організацією роботи учнівських навчально-виробничих бригад, здійснення контролю за виконанням наказів Міністерства освіти УРСР тощо); результати інспекції аналізувалися й узагальнювалися для потреб облвно; 13) брати участь у проведенні шкільних олімпіад (зокрема, неодмінним членом оргкомітету з проведення республіканських олімпіад юних природознавців і хіміків на початку 1950-х років був методист біології і хімії СІУКВ В. В. Нерихотський); 14) здійснювати моніторинг якості освіти в регіоні, намічаючи «низку заходів, спрямованих на усунення всіх хиб і недоліків», а також брати провідну участь у складанні річного звіту про роботу шкіл і відділів народної освіти; 15) керувати роботою районних чи міських педкабінетів, надавати їм необхідну методичну та організаційну допомогу; 16) опрацьовувати накази й розпорядження Міністерства освіти УРСР та інших центральних виконавчих органів влади з подальшою організацією їх вивчення та імплементації (для цього утворювали комісії для організації обговорення навчальних програм і підручників, проводили науково-теоретичні конференції) [7, арк. 41–57, 119–121, 392, 406; 8, арк. 88, 141; 9, арк. 14; 10, арк. 13, 67; 12, арк. 11, 39, 51, 187, 236–237; 13, арк. 72; 14, арк. 45; 15, арк. 106; 16, арк. 26, 32, 49; 18, арк. 18, 212, 330; 19, арк. 375; 20, арк. 70; 21, арк. 245]. Відмічу, що останній напрям роботи нерідко прямо був пов’язаний із систематичними в повоєнний час акціями радянського керівництва щодо «закручування гайок» в сфері народної освіти, вилучення «шкідливих» підручників і програм, з проведенням кампаній, орієнтованих проти окремих учених або цілих галузей науки, релігії тощо. У даному випадку інститутам удосконалення кваліфікації вчителів відводилася роль транслятора чи рупора партійних настанов – слід було детально роз’яснити на місцях яких ідеологічних норм дотримуватися і яких «невірних» пояснень учням на заняттях необхідно уникати. Так, у квітні 1951 р. інституту доручили для завідувача облвно надати «вичерпну довідку про стан перебудови викладання мов у школах області у світлі вчення тов. Сталіна» [2], а згодом і провести перед початком нового навчального року педагогічні читання для висвітлення процесу «перебудови викладання» відповідно до «сталінського вчення про мову» й організувати обласну виставку, присвячену цьому питанню [16, арк. 116, 313].

У зв’язку з процесами політехнізації освіти, змінами соціальної політики держави по відношенню до села в середині 1950-х років значно розширився перелік напрямів курсів. Тоді інститут пропонував підвищити кваліфікацію керівникам районних семінарів інструкторів з основ машинознавства, електротехніки та сільського господарства, інструкторам ручної праці, керівникам курсів автотракторної справи, креслення, технічних гуртків, кадрам для дитячих установ колгоспів області, викладачам практичних занять у майстернях, завідувачам шкільних і міжшкільних майстерень, керівникам виробничого навчання з механізації сільського господарства, кінодемонстраторам, керівникам авіа- та судномодельних гуртків при станціях юних техніків. З’явилися відповідні обов’язки інституту – розробка методичних листів з питань техніки безпеки при роботи учнів у майстернях та проходження виробничої практики, методичних указівок щодо організації дослідницької роботи у сільському господарстві [19, арк. 372; 21, арк. 63–64, 444; 22, арк. 185, 494; 24, арк. 111, 128–130]. Слідством політехнізації освіти стало впровадження у 1956 р. в інституті нової штатної одиниці – методиста кіно при кабінеті фізики, що започаткувало новий вид діяльності СІУКВ – збирання, селекція та систематизація кінематографічних стрічок, проведення зйомок кінохронік та документального дидактичного кіно. Дидактичні фільми, які отримував інститут, надалі могли братися для потреб різними навчальними закладами, в т. ч. Сумським державним педінститутом [20, арк. 6, 559]. По мірі зростання потужності обласного бюджету купувалися не лише фільми, але й нагромаджувалася вся матеріальна навчальна база інституту – різноманітна друкована продукція, лабораторне оснащення, слюсарні й музичні інструменти та ін.

У структурі різних напрямів діяльності інституту поступово наростала питома вага навчальної роботи. Разом із розширенням мережі шкіл області збільшувалася й чисельність педагогів та керівних кадрів шкіл, які залучалися на курси. Так, улітку 1949 р. на очне-заочне навчання було заявлено 1070 осіб. Примітним було доволі щільне навчальне навантаження. Так, місячна перепідготовка учителів історії того ж року передбачала прочитання 72 год. лекцій і проведення 28 год. практичних занять, а учителів біології, відповідно, 90 і 170 [12, арк. 44, 153]. Місячна тривалість курсів з незначними змінами в навантаженні залишалася нормою в роботі інституту до 1990-х років. Натомість, бували сесії коротшого чи навпаки більшого терміну. Наприклад, курси для учителів співу й малювання могли тривати два місяці, а для завучів 8-річних шкіл – лише тиждень. Натомість, як і в довоєнний час, більшість слухачів спрямовувалася до навчання поза стін СІУКВ. Так, улітку 1951 р. із 400 учителів-філологів лише 120 проходили курси безпосередньо в його стінах [14, арк. 85].

Інститут не залишався осторонь розробки наукових проблем або підтримки сцієнтичних проектів освітян. Зокрема, у 1944 р. він підтримав дослідження роменської вчительки біології Родіонової (зберігання тіл тварин без консервування), допоміг їй оформити наукову працю та відправив до інституту біології в Києві [27]. Працівники СІУКВ неодноразово брали участь у педагогічних читаннях при Академії педагогічних наук РРФСР і республіканських педагогічних читаннях у Києві. Нарешті, інститут інформував педагогів області про прийом до аспірантури Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР та інших наукових установ республіки [23, арк. 64–67].

Видавнича діяльність і популяризація друкованим словом кращого педагогічного досвіду та адаптованої для шкільного учителя педагогічної теорії посідали вагоме місце в роботі інституту. Відповідальними за випуск, як правило, ставали завідуючі профільними методкабінетами інституту. Вони ж нерідко були не лише редакторами, але й авторами творів, що видавалися. Окрім видання згаданих збірок матеріалів конференцій і читань, методичних листів, інститут приділяв увагу підготовці до публікацій брошур, присвячених досвіду певної установи чи навіть конкретного фахівця. Так, 1958 року видано брошуру «З досвіду роботи по здійсненню загального обов’язкового навчання в Бистрицькій семирічній школі», 1959 року – працю С. І. Дорошенко «Викладання фонетики української мови у школах з російською мовою навчання (з досвіду роботи вчителів Сумської середньої школи № 10)». Безліч статей з різних питань розвитку освіти області, краєзнавства за авторства співробітників СІУКВ віднаходимо й на шпальтах обласної преси.

Окремої уваги заслуговують літературні й наукові доробки з різних проблемних питань, видані інститутом, що й нині багато в чому не втратили актуальності. Зокрема, завдяки видавничій діяльності закладу побачили світ дослідження краєзнавця, заступника директора з навчально-методичної роботи інституту П. А. Сапухіна (1893–1970). Серед них – «Перебування Т. Г. Шевченка на Сумщині» (1956), «П. А. Грабовський у рідному краї» (1957), «Події Російсько-шведської війни 1708–1709 років на території Сумщини» (1958), «До 100-річчя з дня смерті Тараса Григоровича Шевченка (літературно-краєзнавчі методичні матеріали)» (1961), в основу яких покладена попередня наукова розвідка «Т. Г. Шевченко на Сумщині». Утім найбільшу бібліографічну цінність має перша праця Павла Андрійовича – єдина з виданих інститутом до початку Німецько-радянської війни, що збереглася, – «Краєзнавча робота школи в зв’язку з вивченням курсу історії СРСР» – передрук доповіді, прочитаній на І Всеукраїнській науково-методичній конференції в 1940 р. та опублікованій того ж року в журналі «Комуністична освіта» (№ 10, 1940 р.). У ній дослідник узагальнив майже 20-річний досвід керівництва краєзнавчою роботою великописарівських учнів: проведення археологічних розкопок, збір та систематизація оригінальних документів, накопичення фольклорного матеріалу, вивчення топоніміки, організація краєзнавчих читань, діяльність шкільного й районного музеїв, проведення популярних лекцій і екскурсій, написання рукописів учнівських наукових робіт. Автор відстоював свій погляд на краєзнавство як методичний підхід, що дозволяє уникнути «недопустимо одноманітних уроків», «мертвих схем» та «штампів» викладання за підручником, забезпечує дотримання принципів доступності, наочності й конкретності, використання низки методичних прийомів, формує в учнів спостережливість, навички самостійної роботи тощо [28; 29]. Праці сумського вченого не лише видавалися інститутом, але й рецензувалися. Так, схвальний і обґрунтований відгук про публікацію статті П. А. Сапухіна «А. П. Чехов на Сумщині» (вийшла у часописі «Література в школі: наукові записки». Київ, 1956. Вип. 1) подала завідуюча кабінетом мови і літератури СІУКВ Н. Б. Ганжа. Вона же й анонсувала вихід цієї праці окремим виданням [3] [3].

На відміну від подібних теплих відгуків пор роботу колег, на жаль, сухі звіти та розпорядження документів облвно мало інформують про внутрішній розпорядок та адміністрування СІУКВ і фактично не передають повної картини робочої творчої атмосфери, сфери неформального спілкування, організації дозвілля працівників інституту та їхньої взаємодії з освітянами інших навчальних закладів. Дещо можна певне мовити про кадрову політику облвно стосовно інституту. Обидві структури були щільно пов’язані між собою. Про це свідчить таке звичайне у перше повоєнне десятиліття явище як перехід працівників з інституту до облвно і навпаки. Прикладом тому є історія трудової діяльності перших директорів інституту: 1 жовтня 1949 р. заступник завідувача облвно Т. В. Патрікеєва була переведена на посаду директора СІУКВ, водночас її попередник С. М. Бугаєнко – на посаду інспектора шкіл облвно [11, арк. 39]. Подібне рокірування спостерігалося й надалі в межах системи освіти. Так, у 1954 р. директор Сумської середньої школи № 1 (ще раніше – завідуючий облвно) Н. І. Салівон був переведений на посаду директора інституту, а його попередниця Т. В. Патрікеєва, навпаки, очолила названий навчальний заклад. Подібне спостерігаємо й на прикладі інших співробітників. Так, у 1949 р. методист математики Ф. С. Ткаченко був переведений на посаду інспектора шкіл облвно [11, арк. 24; 18, арк. 276]. Нарешті, примітною в даному відношенні є кар’єра згаданого вище П. А. Сапухіна: 1948–1949 рр. – методист СІУКВ, 1949–1950 рр. – інспектор шкіл облвно, квітень-вересень 1950 р. – завуч Сумської середньої школи № 19, 1950–1951 рр. – учитель Сумської середньої школи № 13, 1951–1955 рр. – завідувач кабінетом педагогіки СІУКВ, а в 1955–1958 рр. – заступник директора інституту з навчально-методичної роботи [26, арк. 2].

Перелік обов’язків директора був вельми широкий, бо деякий час з керівних посад в інституту існувала лише саме ця кадрова одиниця. Окрім управлінських функцій, очільники закладу перебирали на себе завдання з підготовки та проведення занять на курсах, редагування науково-методичних праць, керівництво проведенням виставок тощо. За відсутності директора його обов’язки покладалися на одного з завідувачів кабінетами. Лише в 1951-му році впроваджена нова штатна одиниця – заступник директора з навчально-методичної роботи (частини). У 1951–1955 рр. цю посаду займав Леонід Васильович Лисенко.

За спогадами ветеранів інституту його колектив відзначався згуртованістю, відповідальним ставленням до роботи, приязним ставленням членів одне до одного. Звісно, це забезпечувалося кадровою політикою – до інституту підбиралися найпотужніші кадри з числа працівників педкабінетів області, школи та виробництва. Але до цього додавався мезофактор організації роботи закладу – тривалий час інститут функціонував на обмеженій площі, де взаємодія та взаємодопомога була запорукою правильного налагодження спільної справи. У перше десятиліття свого існування інститут займав приміщення лише на кілька кімнат в будівлі Сумської середньої школи № 4. Тож у повоєнний час особливо гостро почав відчуватися брак навчального простору – все важче ставало розміщувати слухачів на заняттях, тим більше, що поступово зростав контингент самої школи-сусідки. Навіть різні методкабінети приходилося розміщувати в одних кімнатах, а деякі з них, як, зокрема, фізики, містилися окремо від основної частини СІУКВ в приміщеннях різних шкіл обласного центру; виявлялися проблеми з розміщенням методичних посібників і фонду бібліотеки. Нарешті, у 1950 р. виконком Сумської облради депутатів трудящих постановив забезпечити заклад належним приміщенням, перевивши його до школи № 9 по вул. Кірова, 2 (нині – основний корпус Сумського обласного краєзнавчого музею, вул. Г. Кондратьєва, 2). Воно виявилося просторішим, тож від 1952–1953 н. р. курси підвищення кваліфікації проводилися вже здебільшого на базі СІУКВ. Зокрема, у 1955 р. з 22 курсів 14 проходили при інституті. Тут же давалися й квартири окремим працівникам інституту. Зокрема, за адресою вул. Кірова, буд. 2, кв. 2 жила сім’я Сапухіних. Нарешті, у 1955 р. СІУКВ отримав повністю власне приміщення – колишній будинок семирічної школи № 5 за адресою вул. Псільська, 7 (на початку ХХ ст. зводився як садиба інженера Доленко; нині тут міститься Сумська дитяча художня школа ім. М. Г. Лисенка) [13, арк. 71; 19, арк. 451–452].

За перші двадцять років свого існування інститут цілком виправдав своє призначення, помітно вплинувши на розвиток всієї системи освіти області: 1) через курси підвищення кваліфікації вчителів, організованих безпосередньо інститутом або за його участі, пройшло понад щонайменше 15 тис. педагогів регіону; 2) заклад акумулював та систематизував кращий педагогічний досвід Сумщини та максимально повно популяризував його серед освітян; 3) він опинявся на вістрі змін в системі освіти, слугуючи провідником передовим на той момент педагогічним ідеям і сприяючи розвиткові педагогічної творчості шкільних працівників; 4) СІУКВ перетворився на важливу ланку зв’язку теорії та практики педагогіки і, нарешті, на потужний осередок наукової діяльності, яка швидко вийшла за межі власне педагогічної теорії (історичне й літературне краєзнавство, українська мова й література). Разом із тим, підкорюючись інтересам тоталітарної держави, інститут випробував на собі роль транслятора ідеологем сталінського режиму, що руйнівно впливали на постановку навчального процесу в школі, істотно звужували творчу самостійність учителів, особливо, викладачів гуманітарних дисциплін. Утім ця обставина не перекривала позитивної місії установи, продуктивного характеру її діяльності та вагомого просвітницького значення.

Список джерел та літератури

  1. Alma mater педагогів Сумщини – 70 років / Редкол.: В. Ф. Живодьор, Л. М. Артюшкіна, В. В. Бєлковський та ін. Суми: РВВ СОІППО, 2009. 67 с.; Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти: історія та розвиток / Укл. І. В. Удовиченко. Суми: РВВ СОІППО, 2007. 66 с.
  2. Бугаєнко С. Про окозамилювачів / С. Бугаєнко // Більшовицька зброя. 1941. № 51. С. 4.
  3. Ганжа Н. Нова праця про А. П. Чехова / Н. Ганжа // Ленінська правда. 1957. № 49. С. 3.
  4. ДАСО. Ф. Р-2196. Оп. 1. Спр. 63. 408 арк.
  5. ДАСО. Ф. Р-2196. Оп. 1. Спр. 97. 39 арк.
  6. ДАСО. Ф. Р-3552. Оп. 1. Спр. 4. 166 арк.
  7. ДАСО. Ф. Р-3552. Оп. 1. Спр. 8. 435 арк.
  8. ДАСО. Ф. Р-3552. Оп. 1. Спр. 9. 150 арк.
  9. ДАСО. Ф. Р-3552. Оп. 1. Спр. 10. 176 арк.
  10.  ДАСО. Ф. Р-3552. Оп. 1. Спр. 12. 187 арк.
  11.  ДАСО. Ф. Р-3552. Оп. 1. Спр. 16. 54 арк.
  12.  ДАСО. Ф. Р-3552. Оп. 1. Спр. 17. 308 арк.
  13.  ДАСО. Ф. Р-3552. Оп. 1. Спр. 22. 259 арк.
  14.  ДАСО. Ф. Р-3552. Оп. 1. Спр. 23. 265 арк.
  15.  ДАСО. Ф. Р-3552. Оп. 1. Спр. 24. 703 арк.
  16.  ДАСО. Ф. Р-3552. Оп. 1. Спр. 27. 799 арк.
  17. ДАСО. Ф. Р-3552. Оп. 1. Спр. 34. 656 арк.
  18. ДАСО. Ф. Р-3552. Оп. 1. Спр. 41. 507 арк.
  19. ДАСО. Ф. Р-3552. Оп. 1. Спр. 44. 557 арк.
  20. ДАСО. Ф. Р-3552. Оп. 1. Спр. 47. 582 арк.
  21. ДАСО. Ф. Р-3552. Оп. 1. Спр. 67. 525 арк.
  22. ДАСО. Ф. Р-3552. Оп. 1. Спр. 70. 567 арк.
  23. ДАСО. Ф. Р-3552. Оп. 1. Спр. 73. 294 арк.
  24. ДАСО. Ф. Р-3552. Оп. 1. Спр. 75. 563 арк.
  25.  Зубкова Н. К. Развитие и совершенствование системы повышения квалификации педагогов в России/ Н. К. Зубкова // Вестник ТГПУ. 2013. № 9(137). С. 18–25.
  26. КЗ СОІППО. Спр. 30. 12 арк.
  27. Коновалова В. Інспектор шкіл / В. Коновалова // Більшовицька зброя. 1944. № 181. С. 2.
  28. Кудінов Д. В. Організація П. А. Сапухіним краєзнавчої роботи у Великописарівській середній школі / Д. В. Кудінов // Краєзнавство Сумщини в контексті вивчення історичної, духовної і культурної спадщини регіону: зб. матеріалів обласної наук.-краєзнавчої конф. з он-лайн зв’язком 19 квітня 2018 р., м. Суми / уклад. О. М. Малиш. Суми: Триторія, 2018. С. 44–51.
  29. Сапухин П. А. Краеведческая работа школы в связи с изучением курса истории СССР / П. А. Сапухин. Сумы: Сумской институт усовершенствования квалификации учителей, 1940. 24 с.
  30. Устименко Г. А. Як працює учитель С. Й. Коваленко / Г. А. Устименко // Більшовицька зброя. 1940. № 255. С. 2.

[1] Щодо вартості погодинної оплати викладачів курсів маємо відомості вже за 1949 р. в цифровому вираженні радянської валюти після грошової реформи 1947 року: 20 руб. за лекційну і 15 руб. за практичну годину; отже, до 1947 р. ці цифри за умов незмінної тарифікації мали виглядати наступним чином: 200 і 150 руб. відповідно

[2] Мається на увазі праця генерального секретаря ЦК ВКП(б) і керманича радянської держави Й. В. Сталіна «Марксизм і питання мовознавства» (1950), спрямована проти т. зв. «яфетичної теорії» М. Я. Марра (1865–1934)

[3] Книга з однойменною назвою побачила світ лише через 23 роки після смерті П. А. Сапухіна. Дивиться: Сапухін П. А. А. П. Чехов на Сумщині. Суми: Ред.-вид. відділ облуправління по пресі, 1993. 107 с.

Опубліковано: Освітні інновації: філософія, психологія, педагогіка: збірник наукових статей у 2-х томах / За заг. ред. О. В. Зосименко. – Суми: ФОП Цьома С. П., 2019. – Т. 1. – С. 250–259.