Неділя, 21 червня 2020 09:32

Садівничий Володимир. Микола Данько в оцінці сучасників та літературно-критичній думці другої половини XX – початку XXI століть

Володимир Садівничий, доктор наук із соціальних комунікацій (СумДУ)
Садівничий Володимир. Микола Данько в оцінці сучасників та літературно-критичній думці другої половини XX – початку XXI століть

Микола Данько (псевдоніми Дмитро Гедзь, М. Славгородський, М. Михайлович, М. Михайленко, І. Станченко, 1926-1993) увійшов у літературно-художній та журналістсько-публіцистичний процеси наприкінці 50-х рр. ХХ ст. з плеядою літераторів, названих пізніше «шістдесятниками».

У дитинстві пережив голод 1933 р., у юності пройшов фронтами Другої світової війни; закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. І. Франка (1956). Попрацював у Львівській молодіжці «Ленінська молодь» (1956-1958) та Сумській обласній газеті «Ленінська правда» (1958-1969; 1970-1973; 1989-1991). Він один із перших на Сумщині дипломованих журналістів.

У розкритті особливостей розвитку й становлення основних життєвих, світоглядних, творчих ідеалів і принципів М. Данька, його внеску в розвиток національного інформаційного простору 60-80-х рр. ХХ ст. важливе значення мають оцінка сучасників та літературно-критична й історіографічна думка про нього, висловлена в публіцистичних, літературних, науково-популярних і наукових працях. Саме в цьому й полягає актуальність нашого дослідження.

Об’єктом виступають присвячені М. Даньку поетичні та прозові літературні твори, публіцистика, наукові й науково-популярні публікації; інші матеріали, у тому числі рукописи, що зберігаються в Державному архіві Сумської області та приватному архіві автора статті.

Мета – реконструювати риси образу М. Данька як журналіста, письменника й патріота; привернути увагу нового покоління українських літераторів до його творчості; заповнити прогалини в історії журналістики та принципах розвитку соціальної комунікації на Сумщині.

Реалізація мети вимагає вирішення таких завдань: проаналізувати рецензії та відгуки на поетичні збірки «Зоряне вікно», «Червоне соло», «Й сонця прихилив би!..»; проаналізувати художні твори та наукові публікації, присвячені М. Даньку, вміщені як у вітчизняних, так і закордонних виданнях.

Особливо багато рецензій і відгуків з’явилось у періодиці після виходу першої збірки М. Данька «Зоряне вікно». Про неї широко писали чи бодай згадували такі журналісти, науковці, літератори, як М. Петренко, М. Дудченко, В. Василець, В. Сорокопуд, М. Голоденко, В. Скакун, П. Гаврилов, М. Ільницький, Б. Олійник, О. Ющенко, А. Кацнельсон, В. Пугач, В. Мордань та інші. І хоча в порівнянні з М. Даньком своїми першими книжками значно гучніше заявили представники першої хвилі «шістдесятників», такі, як І. Драч, В. Коротич, М. Вінграновський та інші, однак, уже й перша збірка М. Данька в ті роки не загубилася серед десятків дебютних збірок.

«Культура кращих віршів М. Данька, – писав Б. Олійник, – знаходиться на хорошому естетичному рівні… Приємно, що поет уміє працювати в різних ключах» [21]. У свою чергу, М. Ільницький у статті «Сім соло поетичного хору» відзначав, що «у темах загальнофілософських особливо виразно постає здатність автора мислити оригінально, вирішувати тему по-своєму» [11].

Важливо зазначити, що відгуки про М. Данька знаходимо вже в газетах за 1954 і 1957 роки, коли такі автори, як Р. Братунь [1] та В. Здоровега [9], оглядали, відповідно, «молодий літературний Львів» та альманах літературної студії Львівського університету.

Саме здатність М. Данька «мислити оригінально», а також уміння вкладати в малу кількість слів багато думок ненадовго затримала його творчість у пересічних рамках соціалістичного реалізму, що й засвідчила друга поетична збірка «Червоне соло» (1967).

Одразу після її виходу (сигнальний примірник авторові надіслано з видавництва 31 березня) журналіст Г. Петров під псевдонімом Г. Терешко вміщує повідомлення, що «у видавництві «Прапор» щойно вийшла з друку нова збірка поезій М. Данька «Червоне соло». Вона свідчить про творче зростання поета з міста Суми. Порівняно з першою збіркою «Зоряне вікно» збагатилася тематика поезій, багатшим став внутрішній світ ліричного героя, урозмаїтилась інструментовка віршів» [32]. На відміну від цього нейтрального повідомлення, тодішній перший секретар Сумського обкому Комуністичної партії Б. Вольтовський назвав М. Данька таким, який «не помічає чудесних перетворень у нашій країні, здійснених за роки Радянської влади» [27]. Натомість «найсміливішою книжкою на Україні за повоєнний час» номінував «Червоне соло» поет В. Бондар [23, 94]. Єдиною рецензією на книжку, вміщеною в тодішніх офіційних виданнях, є матеріал Л. Череватенка «Боління і тривоги» у журналі «Дніпро» [34]. Автор, зокрема, зауважував, що М. Данько «займає активну життєву позицію», «сповнений рішучості втрутитися в перебіг подій», «хоче осягнути сучасність у її небувалих зв’язках і суперечностях», «не заздриться на готові апробовані висновки, а прагне здобути істину глибинну, не кожному притаманну», «обстоює суверенність своїх роздумів і мрій…» [34, 151]. На це Є. Кокорева – редактор видавництва «Прапор» і близький товариш М. Данька – у листі до останнього зауважувала: «внимательно, и не раз, прочла рецензию в журнале «Дніпро» на «Червоне соло». Обеспокоена очень ее появлением. Боюсь, что на этот раз Ваши друзья сделали Вам медвежью услугу. Я противница организованных рецензий, они редко приносят настоящую пользу писателю. Далеко ходить не надо. Услужливо-положительные рецензии на «Собор» сделали больше вреда, чем те оглобли, которыми бьют теперь всех, кто попадает под руку» [7, арк. 101-102].

Після виходу й конфіскації «Червоного соло» відгук про книжку та добірку віршів із неї вміщено в журналі «Дукля» (м. Пряшів, Чехословаччина). У статті «Поезія Миколи Данька» П. Мурашко порівняв його з В. Симоненком: у «відображенні найактуальніших проблем сучасності», у «пошуках правдивого тлумачення світу» та в тому, що обидва майстри слова виросли із журналістів обласної преси. Загалом «жодна література, – за твердженням П. Мурашка, – ніколи не мала забагато справді великих художніх талантів […], тому приємно засвідчити прихід до нашої літератури мужнього і поетично довершеного слова М. Данька, якому властиві всі ознаки, потрібні для того, щоб конструктивно формувати мислення сучасних українських генерацій» [19, 21]. «За сприяння тодішнього голови Пряшівського відділення (українського) Спілки письменників Словакії Івана Мацинського, – пише у спогадах поет зі Львова М. Петренко, – вірші М. Данька були надруковані в журналі «Дружно вперед» [26]. За спогадами першої дружини О. Данько, його твори також друкувалися в журналі, що видавався в Мюнхені [5]. Щоправда, перевірити й, відповідно, підтвердити чи спростувати цей факт, нам поки ще не вдалося.

Для глибшого розуміння ситуації, у якій перебував тоді М. Данько, варто зацитувати лист Є. Кокоревої від 27 грудня 1968 р.: «Один «деятель» умудрился ляпнуть фразу, что вот-де стихами Данько воспользовались контрреволюционеры из Чехословакии, они, мол, их перепечатали. Какое убожество!» [7, арк. 108].

Позитивну оцінку «Червоного соло», хоча й не пряму, знаходимо в листі Б. Антоненка-Давидовича до М. Данька від 6 лютого 1971 р.: «Дуже шкода, що Ви не завітали до мене, бо я давно, прочитавши Вашу книжку поезій, хотів з Вами познайомитись і буду вельми радий, якщо Ви, буваючи в Києві, завітаєте до моєї господи» [8, арк. 1].

Аналізуючи на сторінках журналу «Дзвін» останню прижиттєву, третю книжку М. Данька «Й сонця прихилив би!..» (1991), І. Моторнюк закцентував, що автор, хоч і спирається на власний досвід, але його «цікавлять не так самі процеси, дії тих чи інших факторів, як душевні реагування, різні рівні психічної напруги і їх розумові осмислення. Беруться переважно найдраматичніші, найвирішальніші хвилини…» [18, 144-145].

Дещо інший підхід до цієї збірки бачимо у видавців журналу «Слово і час», які, описуючи книжковий потік 1991 р., зазначали, що приреченість на мовчання, цькування «не проходять безслідно, а частіше відбиваються на творчості виразками комплексів. Поряд із талановитими, справді блискучими віршами – досить наївні художні сентенції. Але не забуваймо, що й такі тендітні проліски пробивали скрижанілі душі. Слова автора повною мірою можемо віднести до нього: «Людиною ти був, а отже – всім…» [13, 41].

Колега М. Данька по роботі в «Ленінській правді» поет О. Маландій зазначав: «Від 60-х років, коли догідливі критики і партійні ідеологи з несамовитою люттю накинулися на високохудожню і глибоко патріотичну книжку поета «Червоне соло», самобутній талант був надовго відлучений від літературного процесу. Він навіть як журналіст залишався без роботи. Мусив, добуваючи гріш на хліб, найматися будь-де, потайки писати в запас та з позиченим кіноапаратом поспішати до наміченого на знесення старовинного собору, пильнувати скількомога і всіляко обстоювати пам’ятки рідної культури» [16, 141].

Водночас слід зауважити: для М. Данька знайшлося місце на сторінках книги другої «Історії української літератури ХХ століття». Оглядаючи поезію 60-70-х рр., М. Ільницький вказує на те, що «тенденція до синтезу публіцистичних і медитативних мотивів виразно помітна у В. Коломійця, Тамари Коломієць, М. Клименка, її розвивають також П. Скунць, Віт. Колодій, С. Стрижанюк, С. Литвин, В. Бровченко, М. Петренко, А. Таран, В. Терен, М. Данько, Г. Паламарчук» [10, 83-84]. Окрім цього на сторінках підручника з історії для старшокласників читаємо: «Незважаючи на постійний тиск, на всезаборонство, письменники України дедалі чіткіше й відкритіше висловлювали своє розуміння життя республіки, країни, бачили нагальну потребу оновлення суспільства. Багато хто з них не тільки констатував задуху в суспільно-політичному житті і закликав до соціальних змін, а й у своїх творах вказував на витоки такого становища. Так, у «Червоному соло» наприкінці 60-х рр. М. Данько резонно зауважував деяким письменникам: «Своїм мовчанням, невтручанням, байдужістю, дурною глухотою, зневірою, бездумністю сліпою ти люте зло привабиш на поріг»…» [15, 62].

В особі М. Данька український національно-визвольний рух другої половини ХХ ст. мав невтомного борця за свободу особистості, народу, нації. Про це писав у «Літературній Україні» О. Сливинський, оглядаючи з чвертьстолітньої вершини другу збірку М. Данька: «Роками не раз було перечитував я хвилюючі поезії з «Червоного соло». Нехай, може, не в кожному рядочку версифікаційно відточені до найяснішого блиску, зате майже завжди сповнені отого сяйва чесної, сміливої думки, перейняті палким патріотичним почуттям українця, од яких і серце стрепенеться, і думка оживає» [29, 4]. Розвиваючи цю думку, варто звернути увагу й на тезу поета, науковця А. Гризуна: «Микола Данько прагне висповідати сьогодні рідному народові пісню про всі ті глибокі рани, які закарбувала його вразлива душа з дитинства аж до сивини» [3].

Коли ж у період проголошеної перебудови та свободи слова М. Данько почав приходити до читача через друковане слово, поет Л. Стрельник про відлучення митця від літпроцесу писав: «Не кожен здатен не задихнутися в такому штучному вакуумі, коли навіть найближчі друзі, нині досить відомі літератори, відвернулися від М. Данька. А він, не зважаючи ні на що, писав. На такий душевний подвиг спроможна лише та людина, котра безмежно віддана літературі, яка справді талановита і не підвладна ніяким віянням кон’юнктури» [30, 6].

В останні роки друзі М. Данька та колеги-письменники в низці творів прагнули відтворити його життєвий шлях, показати вплив на розвиток соціальної комунікації та формування національного інформаційного простору, заглибитися в розуміння творчості тощо. Зокрема, прозаїк Ю. Царик у новелі «Так минає земна слава» з книжки «Кладка над прірвою» [33] дав уявлення про певні періоди й факти його життя. Особистість М. Данька виведена в образі головного героя Ігоря. У своїй уяві той, блукаючи манівцями, зустрічається із сивобородим дідом, якого одні називають Нігель, інші – Хронос. Ігор скаржиться, що заблукав, а Хронос велить вставати й іти, шукаючи самому, без поводиря, дорогу:

«- Твій шлях не той, що перед тобою, а той, що в тобі.
– Я заблудився і в ньому.
– Помиляєшся, як і все життя, – сказав білобородий дідусь. – Ти пройшов свій шлях, як тобі й належало, – іншого у тебе не було…» [33, 185].

Саме цією фразою, вкладеною в уста Хроноса, Ю. Царик оцінив життєвий шлях М. Данька: можливо й помилявся, можливо й не тією дорогою йшов, але обране здолав чесно. І далі в новелі ця теза розкривається, наповнюється фактами: зустріч із господарем великого кабінету, «червонолицим одноруким чоловіком в окулярах» (у ньому пізнається колишній секретар Сумського обкому Комуністичної партії); звільнення з роботи в газеті; виклики в «державні і недержавні інстанції»; запаморочення голови від голоду тощо. І ось ніби підсумовуючи пройдений шлях, Хронос говорить: «Людям досить знати, що ти учора ввечері повертався додому напідпитку, упав і роздер об асфальт обличчя. Твоя ж роздерта життям душа їм байдужа…» [33, 188].

Поетичні рядки М. Даньку присвятили Л. Ромен [28], О. Педяш [25], Т. Герасименко [2], В. Пазинич [24], О. Маландій [16, 140], В. Крикуненко [14]. Останній, зокрема, в поемі «Сходження на козацький вал», називаючи М. Данька «Прометеїв брат / З юдоллю бомжа», запитує сучасників:

«Де ті, кому Поет як заповіт
Із кров’ю виспівав «Червоне соло»?
тихіші вод і нижчі од трави,
Закляклі пред захланною косою… –
Де ми були, коли він йшов «на ви»,
Гонитву люту стримавши собою?» [14, 72].

Працюючи довгий час у пресі, М. Данько чимало сил віддавав роботі з молоддю: зустрічався з авторами надісланих до редакції матеріалів, листувався, готував до друку віршовані, прозові, публіцистичні твори, друкував огляди літературних спроб. Скільки людей пройшло таким чином крізь його руки, годі й перелічити. Чимало ж із них залишили про М. Данька свідчення, часом навіть парадоксальні. Один із таких випадків описує М. Осадчий: улітку 1993 р. в Мюнхені, в Українському Вільному Університеті, до нього підійшов співробітник Інституту економіки АН України, доктор наук В. Сікора й у розмові зауважив, що вченим певним чином його зробив саме М. Данько, сказавши колись, ще школяреві, що в нього «не стільки художнє, скільки наукове світосприймання» [22].

«…Мій добрий літературний наставник» – так схарактеризував М. Данька львів’янин В. Мартинов [17, 8].

Прозірно показує нам принципи й прийоми роботи М. Данька з молоддю ще одне документальне джерело – спогади журналіста В. Тарасенка про те, як він ще учнем технікуму приніс до редакції вірші: «Зміст пам’ятного для мене уроку полягав у необхідності такого знання мови, за якого синонімічний ряд до загальника виявився б якнайдовшим, щоб потім можна було вибрати з нього найточніше для конкретного випадку слово» [31, 108-109].

Цікаві зауваги, які дозволяють глибше пізнати М. Данька, знаходимо в листі, адресованому до нього Є. Кокоревою: «Я позволяю себе быть с Вами немножко сама собой. Веет от Вас простотой и человечностью, что так редко встречаешь теперь, к сожалению, среди даже хороших и умных людей» [7, арк. 4].

У листі до академіка Ф. Овчаренка журналіст, краєзнавець Г. Петров показав не лише М. Данька, а й тогочасну систему: «За освіченістю, ерудованістю в Сумах йому рівних майже не було. Притім це була безкомпромісна особистість. В інші часи влада б ним пишалась. Але в нас влада була чужинецька. Все, що українське, треба було нищити тільки тому, що українське. Мені здається, нема нічого огиднішого за хохляцьке прислужництво. За Миколу боляче. Боляче за його талант. Спасибі Вам, що Ви його підтримували» [20].

Можливо, «в інші часи» влада б і пишалася, але до М. Данька своє всевидяче око вона прикувала ще задовго до відкритих гонінь. Про це на сторінках «Літературної України», згадуючи 1965 р., оповів В. Мартинов [17, 8], а також зазначив, що з часом той «лейтенант, який чи не першим побачив у творах М. Данька небезпеку для тогочасної влади, дослужився до високого чину й навіть сам взявся… віршувати» [17, 8]. У літераторах ходив і приставлений до М. Данька наприкінці 60-х офіційний чоловік. Свідчення про це знаходимо в автобіографічному оповіданні «Перевертень і його діти»: «…Раптом відчув, що хтось в кімнаті знаходиться. Зайшов без стуку підполковник. Ба! Добре знайомий «письменник». Колись набридав своїми недолугими «оповіданнями». Хвалився, що був майже у приятельських стосунках з Тичиною, Сосюрою… З останнім навіть кілька разів добряче похиляли. Може, й правда. Втім казав, що має автографи.» [4, 85].

Про те, що саме від М. Данька почерпнув любов до літератури, навчився по-справжньому поціновувати її, розповідав авторові цього дослідження у лютому 1994 р. колишній слідчий КДБ у Сумській обл. О. Монастирний. Він захоплено відгукувався про творчість М. Данька: ще б пак, свого часу був найпершим і чи не єдиним читачем його віршів, оповідань, краєзнавчих розвідок, рецензій. Тож і такі люди залишили відгуки про М. Данька, дозволяючи нам сьогодні скласти цілісну картину 60-80-х рр. ХХ ст. У свою чергу М. Данько, як справжній творець, увіковічив і їх:

Я знаю, віршів цих ніхто не прочитає,
Хоч я давно підвівсь на повен зріст.
Але ніхто, ніхто мене не знає,
Хіба що кегебіст…

Хвала ж тим хлопцям, що за мною стежать
Вночі і вдень… Вони – мої брати.
За них підношу келих, як належить,
Бо славу тільки їм про мене берегти… [6, арк. 2]

…Однак усі переживання, які мужньо переніс літератор-публіцист, далися взнаки – 14 лютого 1993 р. після тяжкої хвороби М. Данько помер. Друзі та й усі, хто знав, запам’ятали його в незмінному фетровому капелюсі взимку й улітку, будь-якої погоди розхристаним, з худорлявим смаглявим обличчям, яке завжди світилося привітністю. У нестатках матеріальних жив, у нестатках матеріальних помер і похований громадою. Проте й у тих умовах зумів створити сотні поетичних, прозових, журналістських творів, зробивши значний внесок у розвиток соціальної комунікації.

Підсумовуючи викладене, можна констатувати: а) поетична збірка М. Данька «Зоряне вікно» хоч і не викликала читацького буму, але й не загубилася в літературному потоці, отримавши багато схвальних відгуків; б) здатність М. Данька «мислити оригінально», а також уміння вкладати в малу кількість слів багато думок ненадовго затримала його творчість у пересічних рамках соціалістичного реалізму, що засвідчила друга книжка «Червоне соло»; в) життєвий шлях і творча діяльність М. Данька відбиті і внесені до підручників із історії та літератури; г) поетичні та художні твори йому присвятили такі відомі літератори, як Т. Герасименко, В. Крикуненко, В. Пазинич, О. Педяш, Л. Ромен, В. Скакун, Ю. Царик, інші; д) в особі М. Данька український національно-визвольний рух другої половини ХХ ст. мав невтомного борця за свободу особистості, народу, нації. Зацікавленого читача також відсилаємо до упорядкованої Г. Хвостенком книжки спогадів і документів «Й сонця прихилив…» [12].

БІБЛІОГРАФІЯ:

1. Братунь Р. Мої літературні ровесники / Р. Братунь //Ленінська молодь. – 1954. – 29 грудня.
2. Герасименко Т. Зоря. Світлій пам’яті поета М. М. Данька //Т. Герасименко. Червона книга. Людина : [поезія] / Тамара Герасименко. – Суми : ВАТ «Сумська обласна друкарня», вид-во «Козацький вал», 2005. – С. 69-70.
3. Гризун А. Високий вересень / Анатолій Гризун //Ленінська правда. – 1991. – 13 квітня.
4. Данько М. Перевертень і його діти / Микола Данько //Творчість Миколи Данька (1926-1993) : [навч.-метод. комплекс для сту-дентів спеціальності «Журналістика» / уклав В. О. Садівничий]. – Суми : Вид-во СумДУ, 2007. – С. 84-90.
5. Данько О. М. Спогади / Ольга Данько. – Пустомити, 23.04.1995 // Архів автора.
6. ДАСО. – Ф. Р-7680, оп. 1, спр. 53.
7. ДАСО. – Ф. Р-7680, оп. 1, спр. 173.
8. ДАСО. – Ф. Р-7680, оп. 1, спр. 181.
9. Здоровега В. Звіт літературної молоді / В. Здоровега //Ленінська молодь. – 1957. – 19 червня.
10. Ільницький М. 60-70-ті роки / Ільницький М. //Історія української літератури ХХ століття : підруч. : у 2 кн. / [за ред В. Г. Дончика]. – Кн. 2: Друга половина ХХ ст. – К. : Либідь, 1998. – С. 76-87.
11. Ільницький М. Сім соло поетичного хору / М. Ільницький // Літ. Україна. – 1965. – 19 листопада.
12. Й сонця прихилив… Микола Данько : спогади і документи / [упорядкув. і прим. Г. І. Хвостенко]. – Суми : ВВП «Мрія» ТОВ, 2007. – 104 с.
13. Книжковий потік 91-го //Слово і час. – 1991. – № 10. – С. 41.
14. Крикуненко В. Сходження на Козацький вал: Поема. Пам’яті поета Миколи Данька //Крикуненко В. Вічна Атлантида : [вірші та поеми] / Віталій Крикуненко. – Москва : Незалежне вид. українців у Росії «Український огляд», 2006. – С. 71-73.
15. Кульчицький С. В., Курносов Ю. О., Коваль М. В. Історія України : пробн. підруч. [для 10-11 класів середньої школи] : у 2 ч. / С. В. Кульчицький, Ю. О. Курносов, М. В. Коваль. – Частина ІІ. – [2-ге вид.]. – К. : Освіта, 1994. – 111 с.
16. Маландій О. Вставали, падали, ішли… / Олександр Маландій // Слобожанщина : альманах літераторів Сумщини. – Суми : ВВП «Мрія-1», 2002. – Випуск восьмий. – С. 137-141.
17. Мартинов В. Кадебістський цензор / Василь Мартинов //Літ. Україна. – 2001. – 19 квітня. – С. 8.
18. Моторнюк І. Голосом зболеного серця / Ігор Моторнюк // Дзвін. – 1993. – № 1. – С. 144-146.
19. Мурашко П. Поезія Миколи Данька / Павло Мурашко // Дукля. – 1967. – № 4. – С. 21.
20. Овчаренко Ф. Д. Листи до Г. Петрова // Архів автора.
21. Олійник Б. Слово про побратима / Б. Олійник //Робітнича газета. – 1965. – 18 серпня.
22. Осадчий М. Понад 20 років із кляпом у роті : [спогади] / М. Осадчий. – Львів, 5.02.1994 // Архів автора.
23. Очима серця: Ув’язнена лірика / [упоряд. В. І. Боровий; ху- дож. оформ. В. Є. Бондар]. – Харків : Основа, 1992. – 384 с.
24. Пазинич В. Середньовічна фреска. Пам’яті поета Миколи Данька : вірш //Пазинич В. Ф. 03 : [вірші] / Василь Пазинич. – Суми : ВВП «Мрія-1» ТОВ, 2005. – С. 10-11.
25. Педяш О. «Він з нами бував… » // Луговський А. В., Педяш О. Д. Диптих : [вірші]. – Суми : ВВП «Мрія-1» ТОВ, 2005. – С. 49.
26. Петренко М. «Червоне соло» у Пряшеві : [спогади] / М. Петренко. – Львів, 1.09.2008 //Архів автора.
27. Підвищувати боєздатність партійних організацій: з пленуму Сумського обкому КП України // Ленінська правда. – 1967. – 11 червня.
28. Ромен Л. «В альтанці свято – грає духовий…». М. Даньку : тріолет //Ромен Л. Яблука з неба : [поезії] / Людмила Ромен. – Суми : ВВП «Мрія-1» ЛТД, 2000. – С. 22.
29. Сливинський О. Луна «Червоного соло»: незапізнілий відгук на поетичну книжку шістдесятих років / Орест Сливинський //Літ. Україна. – 1990. – 5 квітня. – С. 4.
30. Стрельник Л. Настала мить віддать чолом / Леонід Стрельник //Червоний промінь. – 1989. – 11 лютого. – С. 6.
31. Тарасенко В. Канат життя / Віктор Тарасенко //Слобожанщина : альманах літераторів Сумщини. – Суми : ВВП «Мрія-1» ЛТД, 2001. – Випуск сьомий.- С. 108-113.
32. Терешко Г. «Червоне соло» Миколи Данька / Петров Г. //Вперед. – 1967. – 15 квітня.
33. Царик Ю. Так минає земна слава: новела. Пам’яті Миколи Данька //Царик Ю. М. Кладка над прірвою : [оповідання, новели] / Юрій Царик. – Суми : Собор, 1998. – С. 185-191.
34. Череватенко Л. Боління і тривоги / Леонід Череватенко //Дніпро. – 1968. – № 5. – С. 151-152.

Опубліковано: Журналістська освіта на Сумщині: набутки й проблеми: матеріали п'ятої науково-практичної конференції, 27-28 травня 2009 року / Уклад. О.Г. Ткаченко. Суми: СумДУ, 2009. С. 76-86.