Середа, 08 липня 2020 21:49

Українці в Єгипті

Божок Григорій, хорунжий 1-го Українського запасного полку в Одесі, підпоручник Армії УНР (Текст підготував Юрій Юзич)
Українці в Єгипті

Весною 1920 року до Єгипту прибуло біля 4500 біженців з колишньої російської імперії. Три чверті з-поміж них були українцями або «малоросами» українського походження. Усіх поселено у пустельний наметовий табір в Тель-ель-Кебірі (залізнична станція між Каїром і Суецьким каналом)

На початку 1921 року їх переміщено у колишній табір турецьких військово-полонених в Сіді Бішр. На узбережжі Середземного моря, в околиці Олександрії – міста, заснованого Олексанором Македонським. У 1922 році влада Єгипту майже усіх цих біженців вивезла до Болгарії.

В російській історіографії цей єгипетський фрагмент білогвардійської армії загалом добре досліджено. Зокрема, мартирологія та місця поховання. Очевидно, що шукати там згадки про український рух марна справа. Тим не менше в цих таборах українське життя було досить сильно розвинутим. І ключовим джерелом є цей спогад Г.Божка, який вперше опублікували в січні-березні 1941 року краківські "Ілюстровані вісті" (автор спогаду у той час викладав в середній сільсько-господарській школі на Лемківщині).

У 1946 році спогад опубліковано окремою книжечкою в м. Реґенесбурґ (де у той час перебував автор), однак без жодної ілюстрації. Саме з цього видання він увійшов до збірника  "Сумщина в боротьбі" (Київ, 2017), адже основні герої тексту походять із цієї області. Пропонуємо Вашій увазі скорочений варіант спогаду із згаданого збірника, з доповненням світлин, опублікованих у 1941 році, та іншими додатковими зображеннями.

(…) Нарешті, в долині замайоріла Олександрія. Всі, хто тільки міг, повиходили на палубу голосно та радісно привітали країну старовинних фараонів, бо досі ніхто не знав, куди нас везуть. Нам, що в Криму покинули люту зиму, приємно було зустріти тут зелені пальми і надихатись теплим повітрям.

На пристані була чимала розвага з чорномазими дітваками, що човнами привозили до корабля всякі овочі: ми на шнурку спускали прив'язану монету, а назад витягали, причеплені ними, банани, помаранчі, цитрини, гранати...

0996a76 ulitsja. leksandrija

Олександрія. Вулиця

Сама Олександрія, або мовою туземців "Скандрія" (від al-'Iskandariya – Ред.), робить дуже гарне враження: це справжнє європейське місто, розташоване вздовж моря, обсаджене густо пальмами, фікусами (нагадують наші верби), стрункими кедрами, величезними, в цвіту, олеандрами й могутніми баобабами. Європейська частина міста чиста й приємна; тут можна зустріти представників народів усього світу, бо Олександрія – важливий торговельний центр.

Зате та частина, де мешкають араби, жахливо брудна і неприємна – просто великий смітник: вузенькі вулички, обліплені з обох боків помешканнями-гніздами, де живуть туземці з родинами, щурами, скорпіонами й мільярдами блощиць; діти – всі в піску, брудні, з каправими очима (з очима, що гнояться. – Ред.), де повно мух, яких ніхто не відганяє.

41c4a79 azar. leksandrija

Олександрія. Базар

На базарах можна знайти найрізнородніший товар, а сморід відганяє звідти кожного європейця. Під звуки страшної для європейських нервів східної музики, танцюють брудні арабські дівчата танок черева. Захоплений екзотикою, але перестрашений екзотичним брудом і смородом – європеєць утікає в надморську частину міста, де ходять двоповерхові електричні трамваї, самоходи, де хідниками проходжується елегантна публіка...

Каїро

З радісним почуттям покинули ми корабель, задоволені, що маємо твердий ґрунт під ногами, хоча ще довго здавалося, що підлога вагонів хитається й кидає з кутка в куток. Оповідаючи вражіння із зустрічі зі Сходом, ми й снували здогадки щодо Каїра, куди віз поїзд. (…)

Ще за кілька кілометрів до Каїра на обрії показалися піраміди, що з кожним поворотом коліс поїзду приближалися й більшали.

7b1ae02 a vershku piramidi eopsa avtor spogadu u 1921 rotsi vishkrjabav napis aj zhive krajina togochasnij sinonim gasla lava krajini

На вершку піраміди Хеопса автор спогаду у 1921 році вишкрябав напис "Хай живе Україна!" (тогочасний синонім гасла "Слава Україні!")

Нас цікавила кожна станція, кожний перестанок – все було таке чуже й невідоме, екзотичне.

Ось ми вже встаємо. Прекрасна станція не нагадує нам зовсім Орієнту (Сходу – Ред.), лише дивне вбрання та незрозуміла арабська мова, якою говорять і європейці, нагадує дійсність. Маса публіки на пероні, з цікавістю оглядають нас і наші однострої.

Ми пройшли, один по одному, скрізь шпалір публіки, до вантажних самоходів, що мали нас завезти на периферію, до табору, де давніше сиділи за дротами турецькі полонені. Незчулися, як і доїхали до величезного табору, огородженого в чотири ряди колючим дротом, а кругом походжала з рушницями чорношкіра сторожа...

45c4d65 bozhok hryhorij

Автор спогаду – інженер Григорій Божок (1890, Глухівщина – 1993, Австралія). Хорунжий 1-го Українського запасного полку в Одесі, підпоручник Армії УНР. Вояк "Карпатської Січі", один з командирів бою на Красному полі під Хустом

Вмить пропав гарний настрій, все стало осоружне, вороже... Пробували заговорити до індусів, але даремно – не помогли жадні слова різних мов. Марна справа. Що це? Чи ми полонені, і в яких боях нас узяли? Що за насильство! Вибрали делегатів, щоб вияснили становище – що ми не полонені, а гості англійського короля. Даремно! Треба було погодитися з дійсністю й порозміщатись: офіцерам в бараках, воякам – по шатрах.

Годували нас досить добре, обслуговували полонені турки. Незабаром дійшло до ближчого знайомства. Ми лежали на піску та грілися цілющим промінням єгипетського сонця. Попливло одноманітне таборове життя, переповнене турботами та мріями про далекий світ, який ми покинули. Гаряче єгипетське сонце розлінивлювало нас. Ішли дні за днями...

Українці в таборі

Нудьгувате життя зближало таборовиків. Мало-помалу знайомились між собою українці. А мусіло їх бути тут немало, коли згадати, що воєнні операції [білогвардійської] армії проходили на українській території й тут переводжено здебільшого мобілізації. Як армія, так і видуженці складалися більшою частиною з "інородців", насамперед українців.

Отже, почало ферментувати українське життя в безпросвітньому чужому морі. На кожнім кроці відчувалося, що не вся ця маса, яка репрезентує царизм, однозгідна з розгнузданим неделімством (від "єдіная нєдєлімая Рассія" – Ред.). Кругом лунав чужий дух, але почувалося, що в цій великій масі щонайменше 3/4 українського елементу, зовсім ворожого тим усім добровольчеським настроям...

6993944 1

Українці у ботанічному саду в Каїрі. Шостий cправа – рідний брат Бориса Грінченка

Правду сказав поет: "Наша пісня не вмре, не загине..." і вона, ця пісня, не чекала нашого вирішення, але прискорила його і показала шлях до порозуміння. Не помогло маскування – кожний інстинктивно відчув один одного. Без агітації, без палких промов, гуртувала пісня українців.

Кілька близьких сусідів вийшло з бараків надвір погрітись та поговорити. Кілька від нудьги заспівало півголосно пару пісень. Співали всяких, між ними московську "Ваньку-Гришку"...

Хтось запропонував "Зозулю" (пісня "Закувала та сива зозуля". – Ред.) [Петра] Ніщинського. Багато хто знав її слова! З кількох осіб склався добрий хор, і помчала козацька пісня на землі фараонів, гнана вітром далеко за табір, понад верховини тисячолітніх велетнів-пірамід.

Повторювались такі хорові сходини щодня і щодня більше зближувались українці між собою. Українських студентів-старшин турбувала одна думка: як позбутись чорносотенного верховенства тут, на чужині?

Були тут представники різних земель України. Забулося чуже оточення, почався новий напрям думок, уже без почування себе самотнім. Якось само собою повернулось довір'я до людей, яких уперше в житті зустрічаєш. Вчора були далекі, чужі – сьогодні близькі, свої. Почулась потреба організації, щоб спільними силами стати проти кацапні.

Минали дні за днями на спільних розмовах, і незабаром тихо, без слів та особливих приготувань українці відсепарувалися зовсім від решти табору. (…)

Тель-Ель-Кібір – Широка Долина

І знову навантажують авта. Куди везуть? (…)

Тель-ель-Кібір (Ет-Телль-ель-Кебір – Ред.) – це невеличке село, що міститься по один бік Нілового каналу, а по другий бік розташований табір полонених – наша нова резидента. Це невеличка залізнична станція, що веде від Порт-Саїду рівнобіжно (паралельно – Ред.) з каналом до Каїра та Олександрії. Кругом пустиня, на обрії видно пальмовий ліс та поодинокі пальми, що помелом стирчать до неба. Малі арабські оселі купчаться біля каналу, здовж якого тягнуться поля й сади. Все це справляло гарне враження.

1c3c1d9 kartyna rerberga

Табір в Тель-ель-Кебірі. З картини генерала Федора Рерберга, 1920 рік

Тепер не було вже сторож коло табору; замість дерев'яних бараків були намети – кожен на три особи. Намет мав троє ліжок, сінники, сітки над ліжками для оборони від москітів, столик і т. д. Рядовики ліжок не мали, спали на сінниках.

Великої ваги у нас, українців, набирало питання вибору собі товаришів до намету. Справу полегшило знайомство із співів ще в каїрському таборі. Так повстали українські острови-намети, що пізніше помогло нам зовсім відсепаруватися від царської офіцерні.

В нашому наметі мешкала трійка поручників. Гриць Пустовар, Федір Ільченко та я. Нас можна було так схарактеризувати: перший був стриманий, два останні – гарячі, вразливі й рішучі, але запалкі... Але так чи сяк, українці сепарувалися і то, як показалося пізніше, досить влучно й добірно.

f1891d5 pustovar hryhorij

Григорій Пустовар (1889, м. Лебедин – 1960, Словаччина). "До першої світової війни був членом української демократичної партії… закінчив Олексійовське "Воєнне Училище", рангом поручник". Член студентської спілки в Болгарії, випускник Подєбрадської академії. Знав німецьку, французьку та англійську мови

Життя в таборі було напіввійськове, а в чоті рядовиків – зовсім військове: муштра, співи, переклички... Хоч старшини й вільні були від муштри, єгипетський клімат примушував їх до різної руханки: бігання, борикання (боротьби – Ред.) і т. д.

Багата на товщі страва в гарячому кліматі була затяжка для шлунків таборовиків, і багато з них захворіло на дизентерію. Щоб запобігти хворобі, перестали лежати безчинно на піску та грітись під промінням єгипетського сонця, а стали робити більше прогулянок у пустиню, далеко за табір, і бігати. Так організувалися різні спортові гуртки.

Було два табори: "А" й "Б" – нежонаті й сімейні, відділені одні від одних колючим дротом; як виявилось потім – не досить це була безпечна охорона, а ще для вояків колишньої добрармії (за російськими джерелами це був найбільший їхній табір у Єгипті; в сімейному таборі мешкало близько 400 осіб, а іншому таборі – більше тисячі солдат і офіцерів Добровольчої армії Денікіна. – Ред.).

Між таборами "А" і "Б" були досить [жваві] взаємини і це давало привід до різних інтриг інтимного характеру. Мали ми й розвагу з хижими шуліками, які вміло ловили їжу в повітрі. І як тільки бувало дзвінок задзвонить на обід, вже й появляються ці гості, чекаючи куснів мяса від нових мешканців пустелі.

Щоночі розважали нас своїми концертами шакали, що приходили майже до самої огорожі. Немало було й таких гостей, що побачивши їх ранком, відчуваєш, як мороз по тілі проходить, а то: скорпіони, фаланги, щурі і т. п., що грілися на теплій постелі коло людського тіла.

Головне керівництво таборами було в англійських руках, але до внутрішнього життя англійці не втручались і передали все росіянам.

У той час ще добрармія існувала, і Врангель ще мав надію на успіх. Вів переговори з українськими повстанцями. Існувала немила перспектива, що ми, таборовики, знову вернемось битися під командою білого авантурника; а цього з нас ніхто не бажав.

Нахабність чорносотенних патріотів

Наші здогади не були безпідставні, бо незабаром збільшено увагу до муштри й бойового вишколу мужви. Призначено комісію з лікаря-українця та асистентів – "корніловських ударників". Комісія ставила питання: "Чи бажаєш їхати до Росії?". Більшість відповідала, що – по виздоровленні.

Мене та [Федора] Ільченка комісія призначила до "нестроєвої роти", а тому ми подали заяви, щоб нас із командного складу солдатської роти виключили. Така поведінка примусила до утворення нової комісії із збільшеною контррозвідкою і, коли впадало питання: "Желаєш єхать?" – українці відповідали: "Ні!".

2c1b712 seredini sidit rigorij ustovar zprava stojit u kapeljusi avtor spogadiv rigorij ozhok. rupa ukrajintsiv v gipti sche u odnostrojakh z krajini

Група українців в Єгипті (ще у одностроях з України). В середині сидить Григорій Пустовар, зправа стоїть (у капелюсі) автор спогадів – Григорій Божок

Нас підтримували й деякі москалі, що з політикою добрармії не солідаризувались, і через те поділився табір на дві ворожі партії: на "патріотів" та "зелених", що не хотіли їхати.

Почалась нагінка на "зелених", яка унеможливлювала життя в таборі й багато почало думати над тим, як би покинути табір, але що ж, коли "пропуск" давали "патріоти". Ті, що записалися їхати, зорганізували батальйон і були відділені до однієї половини табору, а решта – до другої. (…)

Почалися знущання з вояків, яких підозрівали в якихось недоказаних гріхах: серед білого дня катували шомполами, при чому катами були самі капітани "побєдоносной" армії, із золотими пагонами на плечах і георгіями на грудях.

Само собою, що багато "зелених" боялося поодинці ходити, тим то й ходили більшими гуртами, що знову допомогло українській справі, бо мали можливість ближче пізнати один одного.

Почалися муштри, приготування до виїзду на допомогу Врангелеві. "Патріоти" хворобливо мріяли про бойові лаври, про аванси. Щоночі лунали серед єгипетських пісків "патріотичні" московські пісні. На переді бойових рот маршерує капітан [Володимир] Коломієць (киянин), пораненою рукою притримує свого георгія та поглядає на пагони – чи не видніється вже генеральський зикзак.

Українці голови не втратили

Але українці ходили до лісу по десятеро, а на другий день уже вдвічі більше. Раділи-сумували, але голови не втратили. Написали прохання головному [британському] командуванню в Єгипті – генералові [Вальтеру] Конгривові (Walter Norris Congreve – Ред.) – з 60 підписами про те, що офіцери чинять насильство над утікачами на чужій території, та просили захисту.

589edda ongriv. . ritans kij gen

Британський генерал Вальтер Конгрив

Це ж таки життя серед тієї задушливої кацапської атмосфери ставало неможливе: гидко було дивитись на такий "патріотизм". Багато українців старалося влаштуватися десь поза табором. Так і ми – я й Ільченко – рішили виїхати на кілька днів до Каїра, – а там – буде видно, що далі.

Дістали "пропуск" на один день і від'їхали до столиці, де й залишилися довший час, продовжуючи "пропуск" у консула. Через те, що російські документи не мали ніякої вартости, ми записалися до французького інтернаціонального легіону; діставши пашпорти і, як консул видав усі візи до Бейрута, ми залишилися в Єгипті, не думаючи зовсім виїздити.

Ільченко почав продавати папіроси, ходячи з "лотком" поперед себе, по ресторанах. Сам він – у пагонах старшин, із закрученими вусами – не знав ні однієї європейської мови; я влаштувався в одній грецькій фабриці. Добре нам жилося. Та в мене була інша мета, і тому, залишивши "маршамдіста" (крамаря – Ред.) Ільченка, я повернувся назад до табору.

При зголошенні полковник заявив мені, що все-таки візьме мене із собою. Я йому показав французький пашпорт із візами. Здвигнувши плечима, він сказав "Да, ви хитрий" і, насупившись, одвернувся. Але багато вже почало втікати з табору божевільних – хто куди... Без "пропуску", без грошей, без зброї мандрують наші козаки по пустині – хто куди хотів.

По від'їзді добровольців

Вислане українцями прохання про захист від нахаб-чорносотенців до головної комендантури мало те значення, що до табору приїхав сам генерал Конгрива полагоджувати справу.

Заметушився табір: приїхав головний комендант!

По привітанні генерал сказав, що всі таборовики є на єгипетській землі вільні, і ніхто не має права робити над ними насильства. Хто записався їхати в добрармію добровільно – нехай їде, а хто під натиском – може виписатися. "Патріоти" похнюпили носи.

Трохи відрадніше стало в таборі, коли добровольці від'їхали на Крим. Не чекали їх там генеральські пагони – небагато залишилося живими з Врангелевої авантури; решта – спить у сирій землі, або, каліками ставши, проклинає свою долю. (…)

Ще раз на нове місце – лишаємо далеку Сахару

За пару місяців (на початку 1921 року – Ред.) нас перевезли в табір Сідібішр, за 3-4 кілометри від Олександрії (тепер частина міста, мікрорайон Sidi Bishr – Ред.), недалеко від моря, де за Світової війни перебували полонені турецькі старшини. Тут українці цілком були вже зорганізовані й почували себе досить певно, бо підтримував їх командант табору полковник – українець.

89ac071 oshtivka. ipovij barak u idibishri u chas perebuvannja tam turets kikh ofitseriv

Типовий барак у Сідібішрі у час перебування там турецьких офіцерів. Поштівка

В урядовій командантурі був ад'ютантом колишній російський старшина, що раніше жив у Харкові й симпатизував українському рухові. Всі відсапнули, бо ніхто вже не мріяв організовувати рештки "патріотів", які дедалі ледащіли, розпиячувалися, як, зрештою, й личить представникам "великої нації".

Сідібішр складався з таборів А, Б, В. Нежонаті – А, сімейні – Б, генерали – В. Кожний табір жив окремим життям. Переважна більшість українців була в таборі А – щось понад 60 чоловіка.

Осередком українського життя був барак ч. 11 з постійним командантом Грицьком Пустоваром, що своєю тактовністю викликав симпатію і в противників. На бараці ч. 11 вивішено тризуб, усі написи – в українських національних барвах.

В коридорі був вивішений статут українською та англійською мовами, з величезним гербом – тризубом угорі. Влаштовували концерти, свята, лекції. Свято [Тараса] Шевченка справили в той спосіб, що розібрали перегородки кімнат і перетворили барак на 30 метрової довжини залю, де можна було вмістити 200 людей. Крім різних прикрас, – на чільному місці повісили великий портрет Тараса Шевченка.

Під час концерту заля була битком наповнена, програма концерту досить добра і різнородна.

c2aadfa melik vidanij u 1920 rotsi v razi uljublene chtivo ukrajintsiv idibishru roman pro poltavs kogo junaka jakij mandrue svitom a oselivshis v vstraliji tuzhit za krajinoju

"Чмелик", виданий у 1920 році в Празі – улюблене чтиво українців Сідібішру (роман про полтавського юнака, який мандрує світом, а оселившись в Австралії тужить за Україною)

Налагодили зв'язок із цілим світом – новим і старим. Появилися часописи, наукові книжки; бібліотека збільшувалася майже щоденно. Пізніше й читальню в малій кімнаті заснували, де Андрієвський улаштував в мініятюрі українські хатки, виклав зразки вишивок, що творило дуже приємний український куток; на хвилину забувалося, що кругом нас море мандрівного піску єгипетської пустелі.

Як араб дивиться в далечінь пустелі мандрівного піску з надією, що дійде щасливо до своєї цілі, так і ми вірили в щасливий поворот на батьківщину.

Читальня в Сідібішрі

Життя стало цікаве й поважне. Почали видавати журнал, друкований на машинці, з чудовими карикатурами, з кольоровими віньєтками (журнал "На руїнах", почав видаватись що два тижні ще у Тель-ель-Кебірі – Ред.). Стали виходити й генерали з кемпу "Б". Генерал Цвітанович помістив свій вірш у нашому журналі. Редактором, коректором і видавцем журналу був Пустовар. Були поети, мистці, музики, співаки й актори.

У журналі містили карикатури і на таборовиків, і на англійську команду, і на всіх тих, що помилково "щось зробив чи сказав". Приклад: при співі "Сонце заходить, гори чорніють..." Майстренко, колишній учитель, нарікав на бемолю, що не може її взяти. За п'ять хвилин бачить у журналі, як воює з бемолею, зачепившись ногами й руками за рядки з нот...

d35b97c krajins ka chital nja v tabori idi ishr

Українська читальня в таборі Сіді Бішр

Барак ч. 11 обернувся в школу, де від ранку до пізньої ночі відбувалися лекції чужих мов, математики, фізики та ін. Треба було використовувати безділля й надолужити те, що втрачено через війну. Адже це був здебільшого молодий люд, який хотів до чогось дотягтися. Тому вчилися. Вчився не тільки барак ч. 11 (30 людей); на наші виклади приходили таборовики з інших бараків, а навіть багато москалів.

В бараці всеціло панувала українська мова: гідність українця й пошана до всього були понад усе. Партій не було – а були лише українці й тому була "згода в семействі, мир і тишина..." (…)

Прихильність до нас інших таборів

Тут треба відзначити з подякою велику заслугу в нашому житті інженера професора Миколи Косюри з його моральною для нас піддержкою, бо вже сама присутність ученого агронома в нашій колонії надавала позитивного значення нашим будням.

Дуже часто читав нам свої чудові лекції з усіх ділянок агрономії, водив нас за табір на вправи, потрібні для зафіксування лекцій. Давав поради і тим допомагав переобтяженому в різних ділянках безкорисливої праці студентові агрономічного факультету Пустоварові.

f59205d ozhok . uvav u nas schodnja za scho vid reshti generaliv distavav zakidi scho movljav dejstvitel nyj statskij sovetnik rosijs kij tsivil nij general s kij rang mozhe schos spil nogo mati z ukrajints

Професор Микола Косюра. "Бував у нас щодня, за що від решти генералів діставав закиди, що, мовляв,

"действительный статский советник" (російський цивільний генеральський ранг) може щось спільного мати з українцями" (Г.Божок)

Колонія зросла до понад 60 чоловіка щиросвідомого елементу, переважно гімназистів, семінаристів і чимало студентів високих шкіл.

Життя єгиптян-українців пливло швидким темпом – без переобтяження працювали систематично, кожен день клали по малій цеглині, маючи на увазі слова [Бориса] Грінченка: "Праця єдина з неволі нас вирве, нумо ж до праці, брати!"

Самопоміч українців

(…) Одного разу в олександрійському театрі давали концерт причому, під час виконання невмирущої і вічно нової "Зозулі" Ніщинського, в місці, де співається: "Султани… ку-ва-ти кай-дани!" публіка не витерпіла і навперейми кричала: "Біс! Браво!" Грюкали стільцями, аж поки [ми] знову й знову не повторювали.

Пізніше меткіші офіцери організували окремий хор і мандрували з репертуаром українських пісень і на афішах зазначали їх "русскими песенками". Та українці загрозили скандалом, якщо буде й далі так продовжуватись. Організація українців була солідна й на вітер нічого не говорилось, а тому й попередження прийнялося з респектом – більше вже цього не робили.

Табір "А" мав різні партії й організації. Були там монархісти, соціалісти різних відтінків, студентська організація, яку вів наш лебединський землячок Григорій Радченко (російський) есер та інші. Російські монархісти ставилися до нас, зрозуміла річ, вороже, а останні організації – більш-менш прихильно, і тому наша позиція між російськими "патріотами" була ніби [при]крита згаданими групами. (…)

Українці не лише студіювали та співали, пам'ятали вони теж і про фізичний стан, а то тим, що плавали, бігали, вправлялися з тяжкої атлетики. А пізніше організували й мали заробіток за допомогою свого ж таки чоловіка – Василенка, що влаштувався в англійських складах за доглядача над іншими робітниками.

3d10c0c idjat vnizu asilenko z metelikom i ustogar. rupa ukrajintsi sered pal m giptu

Група українці серед пальм Єгипту. Сидять внизу Василенко (з метеликом) і Пустовар. "Дякуючи Василенкові, українці добре заробляли і були одягнуті, обуті по-людському,

а це було сіллю у вічі росіянам, які поширювали байку, що українцям присилає гроші Петлюра"

Завдяки Василенкові, і ми в "кемпі" не всиділи, бо витяг нас до праці в Абу-Кір, недалеко від Олександрії містечка, де загинула Наполеонова фльота у війні з Англією. (…)

Замір ліквідації українців

Наш табір значно порідшав, а головне – наш барак майже спорожнів. Тому моряки-юнкери, що приїхали до табору, були приміщені в нашому бараці.

Новий командант, полковник-москаль, лебединський військовий начальник, заявив, що в бараці не стерпить ніяких українців. Для цього він зорганізував монархістів із розбишацького елементу, які повели наступ на барак ч. 11, щоб скомпрометувати нас в очах командантури.

Але московським чорносотенцям не повелося. Для боротьби з нами була організована група авантурників на чолі з капітаном гвардії Воїновом, що за допомогою курського поручника Халіна почали свою акцію з того, що приходили до наших новоприбулих мешканців та робили бешкети.

В таборі був такий порядок, що до 10 години вечора можна було хоч і на голові ходити, але після того мав панувати цілковитий спокій: електрика мала бути погашена й усі повинні були лежати в ліжках. Проте, завжди після означеної години в нашому бараці життя продовжувалося, як звичайно, лише вікна й двері були позавішувані чорними коцами: і кесареве кесареві, мовляв, і Боже Богові.

a229cdd abir v idibishri

Табір в Сідібішрі

Монархісти використали це і в заборонений час почали зчиняти крики й бешкети в коридорі нашого бараку, щоби звернути на нас увагу англійців. На наш протест вони відповіли ще більшим криком.

Тоді Василь Жиленко погрозив, що, коли за п'ять хвилин не залишать бараку, він викине всіх, як курчат. Не помогло, крик продовжувався. По п'ятьох хвилинах Василь устав, узяв нахабу боксера Халіна під руки й виніс із бараку. Боксер Халін почав пищати, боксувати, але вирватись із Василевих рук не міг.

На крик Халіна прибув його співмешканець капітан гвардії Воїнов, і Василь хотів передати йому Халіна, щоб відвів його до своєї кімнати. Але Воїнов вхопив палицю і хотів ударить нею Василя по голові. Палицю Василь вирвав йому з рук і взявся за бокс, а за ним усі ми, що повискакували з бараку. За момент гвардієць лежав уже на піску, лежали поруч з ним й інші нахаби. Скандал був зліквідований.

Другого дня Пустовар зголосив емігрантському командантові про те, що трапилося вночі. Командант перелякано запитав, чи хочемо ми, щоб про цей інцидент повідомлено англійців? Наш комендант відповів: "Ні. Ми тільки зголошуємо це вам, але попереджаємо, що на випадок нового інциденту – ми за себе не ручимося".

Більше нас ніхто не посмів турбувати, а капітан Воїнов, зустрічаючи мене або Жиленка, ще здалека скидав шапку. Так грубу силу давалося спинити тільки грубою силою.

Книга Г.Божка "Українці в Египті"

Праця емісарів

У таборах почалася ганебна агітація за повернення додому. Багато наших молодих хлопців та тих, що лишили родини, повірили в амнестію й від'їхали до краю, де їх усіх скоро зліквідували...

Я через М. Косюру дістав візу з ЧСР на виїзд туди (попередньо Косюру українці Єгипту вислалали до Чехії на розвідку, щодо переїзду до Європи – Ред.). Чекав лише, щоб минула зима, бо з теплого єгипетського клімату повертатися до Європи було трохи страшно.

Вільний час використав тепер я на ознайомлення з Єгиптом. Кілька разів був у Каїрі. Оглядав там парки, музеї, зоологічний сад, мечеть. Враження було незвичайне! (Г.Божок виїхав до Чехії 23 червня 1922 року – Ред.) (…)

Наш знайомий Федір Ільченко дуже зручно продавав папіроски в Каїрі й уже сотню фунтів штерлінгів наскладав у касі. Задумує вивезти сюди свою родину із Сум. Бігає, метушиться. Має різні пляни: старий купець знає, що без грошей людина не має вартости. Часто його англійські поліціянти вели на мотузку з партією арабів до буцигарні, але початого діла він не лишає.

Ліквідація Сідібішру

Нарешті настав час ліквідації англійських таборів і передачі втікачів у розпорядження Ліги Націй. Занепокоєння було велике. Ті, що хотіли лишитися в Єгипті, мусіли підписати запоруку, що не будуть звертатися по допомогу до уряду! (станом на 1933 рік багато українців в Єгипті, зокрема колишні вояки УГА, які опинились у Румунії, продовжували жити в шатрах, наданих урядом. – Ред.)

Решту посадили на корабель і відвезли до Болгарії.

Лише невелика кількість українців, службовиків англійських установ, на різних працях, залишилася й донині (до початку 1940-х років – Ред.) в Єгипті. Вони пізніше спровадили до себе своїх жінок, побудували будинки й жили там досить добре до останніх часів.

4b03984 rija . istse pokhovannja generala rmiji risanta opello v ajiri kaplichka na tsvintari monastirja v

Місце поховання генерала Армії УНР Хрисанта Попелло в Каїрі (капличка на цвинтарі монастиря Св. Юрія). Аналогічна капличка, де похований генеральний значковий Армії Української Держави Олександр Безкровний, є на православному цвинтарі Шетбі в Олександрії. В цих двох місцях похована більшість біженців 1920 року, які померли в Єгипті, зокрема й українці.

Про єгипетське життя залишилися в моїй пам'яті найприємніші спогади. Там українці творили одну міцну родину. Не було у нас партій, були лише українці, для яких національна справа була більшою за все.

Текст для публікації підготував Юрій Юзич

 

Джерело: Українська правда

Новини

Вшанування пам'яті журналіста, члена Конотопської "Просвіти" Анатолія Соболєва

03-08-2020

У селі Попівка та місті Конотоп вшановували пам’ять журналіста, патріота, громадянина Анатолія Соболєва з нагоди його 80-річчя. До заходів долучилася...

В Чикаго знайдено вишиванку Леоніда Полтави

17-06-2020

Мовою музейних експонатів: Ще одна знахідка в колекції чоловічих вишиваних сорочок Українського Національного Музею в Чикаго. Серед багатьох із них...

50 років Віктору Рогу

24-05-2020

21 травня 1970 року в с.Погожа Криниця Роменського району Сумської області народився Віктор Олександрович Рог - чільний діяч українського націоналістичного...

100-ліття з дня народження Пилипа Гаврилова [Спогад]

16-04-2020

Друзі! Сьогодні (14 квітня ) виповнилося століття з дня народження Великого Вчителя України, педагога від Бога... А ще патріота і...

Про історичні зв'язки Русі-України з хрестоносцями

15-04-2020

Про історичну знахідку (уламок печатки Ордена Госпітальєрів), яка підтверджує зв'язки України-Русі з хрестоносцями, розповідає відомий український історик, науковий співробітник Інституту історії...

Звіт про діяльність Сумської обласної організації Національної спілки краєзнавців України за 2019 рік

25-03-2020

За звітний період відбулося 4 засідання Правління Сумської ОО НСКУ: 12 січня, 8 червня, 13 вересня, 30 грудня. У 2019 р. проведено низку краєзнавчих...