Вівторок, 25 серпня 2020 23:56

Митрополит Василь Липківський в селах на Глухівщині, Сумської области

Іван Ковальчук
Митрополит Василь Липківський в селах на Глухівщині, Сумської области

День 30-го грудня 1923 року залишився на все життя в моїй пам'яті як найдорожчий моєму серцю. У цей саме день, на прохання вірних та церковної управи, на чолі з її головою Павлом Жуком приїхав з Києва в село Дубовичі, на Глухівщині, щоб помолитись спільно із своїми духовними дітьми, Митрополит Василь Липківський.

Цей історичний для мене і всього села Дубовичі день був дуже лагідним і теплим. Падав маленький сніжок при температурі, що не спадала нижче двох ступнів Реамюру. Вся громада дружньо готовилась до зустрічі дорогого отця Митрополита. Ще ранком були вислані підводи на ст. Кролівець, за 18 км. від нашого села, а в храмі докінчували робити прикраси. Всю дорогу через село до самої церкви на протязі кілометра побожні вірні прикидали дрібними галузками сосни та ялинки. З кожною хвилиною все більше підносився настрій. Надвечір велика громада вірних вирушила на околицю села зустрічати любимого Митрополита. Пів до п'ятої урочисто задзвонили дзвони, Нарід охопило якесь надзвичайне почуття великої радости з домішкою страху. Всі заворушились і не стояли вже на місці, а один за одним посувались вперед. У цей час на віддалі яких 50-ти кроків показались із-за лісу три підводи, що їх тягли повільно змучені коні, (бо в ту пору ліпших, мабуть, і не було у пограбованих господарів.) Коли підводи під'їхали до села, всі, що стояли, зняли шапки, а голова церковної управи зустрів найпочеснішого отця з хлібом і сіллю, та обмінявся взаємними привітами, а хор гучно проспівав: «Іс полла еті деспота». Дзвони, що було на хвилину стихли, знову почали урочисто дзвонити, і Митрополит разом з усією громадою та хором рушив до церкви пішки і уже більше на підводу не сідав. Храм заповнився вірними по береги. Люди плакали... Шепотіли молитви. Почалось урочисте, велелюдне Богослуження. Ця урочиста відправа, гарний хор та палка безстрашна проповідь Митрополита Василя, залишились назавжди в душі кожного вірного. У той час люди забули про страх і небезпеку, проймаючись глибокою вірою в Бога. Хор співав з особливим піднесенням, та все ж настрій віруючих підносив найбільше сам Митрополит Липківський урочистим Богослуженням та свосю палкою промовою. Тепер по сорока трьох роках ріжних поневірянь, хіба лише пара слів залишилась у моїй пам'яті з тієї змістовної проповіді та й ті тяжко скласти до купи по причині моєї малописьменности.

Наступний день проминув під вражінням пережитого громадою піднесення. Повалив густий сніг, якого вніч з 31-го грудня на 1-січня 1924 року нападало за півметра. Морозу майже не було. Отець Митрополит в переповненому храмі служив Новорічний молебень, який закінчив о 12-й годині ночі. Здається, що всі вже були думками по своїх хатах, але раптом сталась несподіванка. В церкву зайшли якісь незнайомі люди й зголосились до Митрополита та почали його просити, щоб він з духовенством і хором відправив у них Божу Службу на Новий Рік. Це була делегація мирян села Бистрик, яке знаходилось на віддалі 4-ох км. від Дубовичів. Найпочесніший отець дав згоду, але настоятель парафії о.Смолич, з огляду на глибокій сніг та слабий, ненадійний транспорт, що складався з 14-ти підвід, почав просити Митрополита відмовитись від тяжкої подорожі. На таку пораду настоятеля Найпочесніший Отець відповів, що він не може не відчинити двері тим, які до нього стукають і не виконати того, що ще в силі зробити. Після цих слів, повернувшись до громади, додав: «Вірю милосердному Господу, що Він нас допровадить до мети».

Розмістившись на підводах в кількости 40-осіб, всі ми вирушили о першій годині ночі на с.Бистрик, надіючись лише на Бога. Дорога майже від самого початку й до кінця йшла густим старим лісом. Сани й люди глибоко загрузали в снігу, який попадав у ніздрі й очі одним і другим. Коні фиркали, зачіпаючись іноді дишлом за засніжені обвислі гілки, й точились в сторону або зупинялись. Частенько доводилось вставати з саней і помагати коням. Доводилось вставати з санок і нашому улюбленому Митрополитові. Але йому було грузнути в снігу багато гірше, бо ми всі були в чоботях, а Найпочесніший Отець виїхав з Києва в черевиках. Одначе, хоч як тяжко було посуватись вперед, все ж ми за яких дві з половиною години добрались з Божою допомогою до засніженого села Бистрик, при в'їзді в яке парафіяльний уряд зустрів Митрополита з хлібом та сіллю й обмінявся взаємними привітами. Не рахуючись з пізнім часом ночі та глибшим снігом, разом з парафіяльним урядом вийшли зустріти Найпочеснішого Отця чоловік десять активніших парафіян.

Зараз же після зустрічі всіх, що приїхали, розмістили по хатах і дали вечерю. Зазначу, що майже всіх було розміщено у гостинних родин Мороза. Відпочивати довелось не довго, бо о п'ятій годині ранку вже почалась Заутрення, а о десятій годині – величава Служба Божа. Мелодійний спів хору підвищував молитовний настрій вірних, а проповідь Митрополита була настільки зворушлива, що кожне слово западало в душу й наповняло її вірою в перемогу над злом. Ця митрополича Служба лишила в моїй пам'яті незабутній спогад про один з найсвітліших днів у моєму житті. Тяжкими податками місцева влада відповіла на цей приїзд Митрополита, але віру в перемогу добра над злом не заломила.

Після закінчення Богослуження всі, що приїхали з Митрополитом, знову розійшлись по хатах, куди запросили їх господарі, де під час спільного обіду дійшло до повної згоди в справі українізації церковних Богослужень і переходу під зверхність рідної української ієрархії на чолі з Митрополитом В. Липківським.

О другій годині дня для тих, що приїхали, і Митрополита дали 16-підвод. І ми, подякувавши за гостинність, вирушили в доброму настрої додому в Дубовичі. Цим разом їхати було вже багато ліпше й веселіше, і ті, які були ледачими, не вставали із санок всю дорогу. Повернувшись з Бистрика, Найпочесніший Отець зупинився відпочити у нас, в Дубовичах, але через два дні, себто 4-го січня, до нього прибула делегація з села Оближки, (на Глухівщині), з проханням, щоб Митрополит на Водохреща, 6 го січня, відправив у них Службу Божу та освятив воду й цим вплинув на їхню церковну управу та на противників українізації Богослужень. Делегація запевнила Митрополита, що з церковною управою та настоятелем парафії вони мають домовленість на одноразову відправу Богослуження українською мовою і що 6-січня, о 5-ій годині ранку церква для нас буде відкрита.

Вислухавши уважно делегацію, Найпочесніший Отець дав згоду приїхати з духовенством і нашим місцевим хором, згідно домовлености.

5-го січня, зараз же пополудні, прибули підводи з Оближок і приблизно о третій годині дня Митрополит з духовенством і хором вирушив у дорогу.

Довелось їхати 12 км покритим снігом, чистим полем, по якому була вже накочена саньми дорога і сніг скрипів на цей раз під ногами аж пищав, а термометр показував 25 ступнів холоду по Цельсію. Та цим разом і наш дорогий Митрополит виїхав уже у валянках і просторому простому сіряку. Хоч мороз був дошкульний, але кожного з нас гріла віра й любов до своєї рідної Української Церкви. Приїхали ми в Обліжки біля сьомої години вечора, просто до воріт хати відомого й славного Федора Тарасенка, який, вклонившись, без шапки, відчинив ворота та з групою свідомих українців зустрів і привітав нашого улюбленого Митрополита, піднісши йому хліб і сіль, після чого запросив до хати, в якій Найпочесніший Отець залишивсь ночувати, а нас було розібрано побожними парафіянами по власних хатах й подано вечерю. Зустріччю й прийняттям в Оближках всі ми були задоволені. Все відбувалось спокійно і за наміченим планом. Приблизно о десятій родині вечора ми полягали відпочивати, пригадуючи один другому, щоб не проспав та прислухався до дзвону о п'ятій годині ранку. Та не минуло й трьох годин, як почувся дзвін. Всі з просоння здивувались. Хтось спитав: «Невже так швидко минула ніч?» «Та де там минула», обізвався інший, «зараз ще немає й двох годин». «Так, так, – підтвердив інший, – зараз лише без десяти хвилин дві години, а вже чомусь дзвонять». Між нами почались ріжні припущення. Незабаром зайшов до хати один із парафіян і розповів, що церковна управа та настоятель не дотримались даного слова й вирішили не пустити нас якось у церкву, а тому почали дзвонити раніше умовленого часу. Гул дзвону в таку пору ночі відзивався в самому нашому серці, віщуючи щось недобре.

Через яких півгодини, Митрополит рішив іти в церкву разом з духовенством і хором. Для всіх стало зрозумілим, що немає іншої ради, як негайно вирушити всім разом до відчиненої вже церкви, тому тихо зібрались і пішли всі до церкви, а разом з нами посувались по снігу ще яких чоловік триста побожних парафіян із числа тих, які нас запросили. Сніг заскрипів під нашими ногами, а разом з ним скрипіли й наші серця від такої несподіванки.

Коли ми наблизились до церкви, то побачили, що вона залита світлом панікадила, свічок і лямпадок, з чого стало ясно, що в ній відправляється Богослуження. При вході в церкву нас ніхто не затримував і нічого не говорив. Церква була вже переповнена і нам тяжко було протиснутись всередину. Велика кількість людей заколихалась, немов сколихнута в казані вода, а сотні очей впились поглядом в наші постаті. Тиша спочивала мабуть лише тому, що саме правилась Служба Божа й побожніші люди возносили до Бога свої молитви.

Зараз же по закінченні Богослуження настоятель парафії звернувся до присутніх із закликом і сказав дослівно таке: «Православниє мої братья! К нам пріехал какой то неізвестний, в монашеском клобуке, с намєреніем совєршіть Богослуженіє на украінском язике. Я єтого не разрещаю і умиваю рукі от греха».

Після останніх слів настоятеля раптом знявся сильний галас і почулись викрики: «Ми не дозволимо служити!» «Повикидати їх з церкви!» – А друга сторона відповідала викриками: «Не маєте права. Ви повинні дозволити відправу Богослуження, бо ми їх запросили, це ж наші люди, то чого ж Ви їх боїтесь!» А у відповідь загриміло: «Що! Щоб у своїй церкві та ми їх боялись! О, ні! Цього не буде!»

Всі спроби Митрополита утихомирити юрбу були безуспішними, так як із-за галасу й крику він не міг сказати й слова. Ситуація робилась все гірша, бо вигуки ставали загрозливими, а деякі з юрби починали навіть штовхатись плечима. Надія па заспокоєння втрачалась і тяжко було передбачити, що може статись за якусь хвилину. Таке безладдя, спровоковане настоятелем у храмі, тривало чимало тяжких хвилин, аж доки Митрополит не знайшов виходу із загрозливої ситуації. Він сказав хористам зібратись біля нього і, облачившись за допомогою протодиякона та священиків, подав знак диригентові. Майже в ту мить сильний хор, на помах рук диригента, загремів: «Слава на небі Богові, на землі спокій, над людьми Боже змилування».

І як вода гасить вогонь, так мелодійні сильні звуки хору, залунавши, загасили все безладдя, і в храмі знову настала свята тиша. Жоден з присутніх з храму не вийшов, а протодиякон, вклонившись Митрополитові, подав возглас: «Час починати Божу службу. Благослови, Найпочесніший Отче!»

Так було разпочато пам'ятне Богослуження, яке за хвилину створило в храмі молитовний настрій, підсилюваний мелодійним співом хору. По закінченні Богослуження Митрополит виголосив палку патріотичну промову, під час якої ті, що раніше кричали, стояли потупивши очі, й стримуючи сльози, тяжко зітхали. Відправа закінчилась освяченням води, після чого було влаштовано братній обід У шанованого громадою Федора Тарасенка, де прийшло до повної згоди з церковними урядниками в справі переходу общини до УАПЦеркви й українізації Богослужень. Спільна трапеза та примирення забрали чимало часу і ми повернулись в Дубовичі 6-го січня, лише пізнім вечором, а 7-го січня вже проводжали свого любимого Митрополита Василя Липківського до Києва, благаючи його приїхати до нас. в Дубовичі, на Великодні Свята.

Вважаю, що при цьому не зайвим буде додати, що від січня 1924 р. до січня 1926 року в районі Глухова й Кролівця, було українізовано велику кількість парафій та за той же короткій час висвячено на священиків з цієї місцевости 22 особи, з яких пам'ятаю таких: Подорога Василь, Петрів Володимир, Смолич Сергій, Смолич Іван (сини священика), Сущенко Андрій (нар. учитель, помер з голоду 1933 р.), Сущенко Петро (за чутками, перебуває в Туреччині), Гузенко Омелян, Бобравицький Микола (учитель), Губенко Григорій та його брат (обидва старшини Укр. Армії) Коваль Василь і Сергієнко Мирон.

Усі перелічені були мешканцями с. Дубовичі й доля їх не відома. Крім тих, було висвячено із села Оближки старшину Павла Федоровича Тарасенка.

Не малі жертви понесло село Дубовичі за свою рідну Українську Автокефальну Православну Церкву та свій нарід. Нехай же цей мій спогад буде їм замість квітів на їх невідомі могили. Іван Ковальчук

 

ПРИМІТКА: Село Дубовичі, на Глухівщині, Сумської области, межує з територією РСФСР, себто з Московщиною, тому в згаданих мною селах відчувався сильний вплив московських батюшок, що були вороже наставлені до УАПЦеркви.

Джерело: "Церква й життя" Ч. 6(57), – С.13–15.

Джерело: Митрополит Василь Липківський в селах на Глухівщині, Сумської области

Новини

Презентація книги Віктора Рога

28-09-2020

Шановні друзі, 2 жовтня, у п'ятницю, о 16:00 в Конгрес-центрі СумДУ (зала "Нью-Йорк") відбудеться презентація книги Віктора Рога "Пробудження". За...

Книга про Лохвицю Анни Коршунової

08-09-2020

Новим здобутком відомої української письменниці стала історична книга для дітей про м.Лохвиця. "Ось вона, нова книжка про ще одне українське місто...

Нова книга Віктора Рога

08-09-2020

Вийшла друком нова книга нашого земляка, засновника й багаторічного голови Спілки Української Молоді "Сумщина", відомого історика, публіциста й видавця, а...

Знайдено скарб з монетами Володимира Святого та Святополка Ярополковича

28-08-2020

Про історичну знахідку Національного значення щойно повідомив відомий український історик, науковий співробітник Інституту історії України Олександр Алфьоров на своїй сторінці у мережі Facebook.  

На Театральній площі Сум знайшли скарб

13-08-2020

"Цікаві знахідки прямо в самому центрі міста Суми. Щойно під час прогулянки Театральною площею помітив металевий предмет схожий на монету. Підійшовши...

18-ті Затуливітрівські Читання

08-08-2020

Як завжди, Читання пам'яті відомого українського поета Володимира Затуливітра приурочуються до дня Св. Володимира і відбуваються в останні вихідні липня...