Неділя, 01 листопада 2020 16:48

Хвостенко Григорій. Чорний князь

Григорій Хвостенко (1952-2020), краєзнавець, журналіст (с. Улянівка)
Хвостенко Григорій. Чорний князь

«Слобожанщина, – відзначав найавторитетніший знавець історії України Михайло Грушевський, – слугувала московським правителем, немов пробним каменем для скасування козацьких порядків; реформи в Гетьманщині на кількадесят літ випереджали реформами у Слобожанщині».

До 1688 року Слобідські полки (в тому числі й Сумський), як й інша частина України – Гетьманщина, керувалися з Москви через так званий Розрядний приказ (колегію іноземних справ), тобто, бодай про людське око, царський уряд визнавав автономію Слобожанщини, як складову інших українських автономних земель. У 1688-у Слобожанщина насильно переводиться до Великоросійського приказу, її права опустили до Великоросійських губерній. Згодом слобідські полки приписали до Бєлгородського полку і у військових справах ті підлягали бєлгородському воєводі. Посилився тиск великоросійських воєвод на Слобожанщину, який нерідко переходив у наругу, насильство. Маємо відомості, приміром, про «подвиги» на території Сумського полку царських воєвод у селах Пристайловому, Черленому та Азаку. За те, що вони не хотіли відступати земель боярським дітям, козаків цих сіл катовано методами, яких тут зазнавали хіба що від татар: били обухом і кулаками не лише чоловіків, а й жінок, шмагали батогами, тягли на шибеницю. «Автономія Слобожанщини, – зазначає академік Д. Баталій, – зменшувалася через те, що поруч із козацьким урядом стояв московський приказний, і центральний уряд покладався на нього більше, ніж на місцевий виборчий, козацький український. Через те бували між ними суперечки. Коли у Гетьманщині при Брюховецькому піднялося повстання проти воєвод, воно перекинулося і в Слобідську Україну» (нагадаємо: з І. Брюховецьким мав таємні зв’язки і сумський полковник Г. Кондратьєв).

Усупереч козацькому спротиву, з початку ХУІІІ століття, Москва робить усе, аби ще дужче притискати автономію Слобожанщини. Петро І по-єзуїтськи намагається водночас внести і розкол в лави слобожан. 1700 року він видає грамоту, якою постановив: слобідські полковники мають до смерті залишатися на своїх посадах. З одного боку цар намагається переманити на свою сторону полковників, з іншого – руйнує козацьке виборче право, основну засаду козацької демократії. При Катерині І Слобідські полки перевели у відання Воєнної колеш і в кожному насильно створили по регулярній роті. Остаточно зламали місцеву автономію у 1732 році при імператриці Анні. У своєму указі від цього року цариця постановила Слобідські полки знищити, козаків усунути від військової служби. І ось тут на арену виходить зловісна постать князя Олексія Шаховського, якого потім історики назвуть «чорним» князем.

Цьому нащадкові іменитого великоросійського роду (засновник – ярославський князь на прізвисько Шах) й до того доручали «опікувати» українське питання, зокрема з 1727 року Олексій Петрович вів таємний нагляд за діяльністю гетьмана Д. Апостола, намагався шляхом інтриг посіяти ворожнечу серед вищої козацької старшини. Тепер же цариця доручає йому розробити і втілити на Слобожанщині реформу, котра б остаточно перетворила цей край в заштатну великоросійську губернію.

«Кн. Шаховський, – пише Дмитро Баталій, – приїхав у Слобідську Україну, оселився в Сумах і завів там комісію учреждения Слобідських полків, членами котрої були два гвардійських штаб-офіцери, а слобідських полковників звали туди рідко й то з дорадчим голосом».

Чому О. Шаховський обрав своєю резиденцією саме Суми? Думається, було кілька причин. По-перше, наше місто вважалося, і справедливо, найзначнішим у краї (набагато значимішим ніж, приміром,. Харків тієї доби) – і розвитком торгівлі, й освіти, ремесел, і кількістю населення. По-друге, підполковник Шаховський свою колонізаторську діяльність, звичайно ж, прагнув розпочати з найбільш однорідного в національному плані полку, а Сумський таким і був (на 1732 рік у Сумському полку проживав 42931 житель чоловічої статі, з них лише 14 – великоросіяни, всі вони купці і мешкали в самих Сумах). По-третє, Суми знаходяться у вигідному географічному положенні, зокрема – неподалік від Глухова, столиці Гетьманщини, на яку, за М. Грушевським, після «пробного каменя» в Сумах Москва планувала поширити духовне і суспільне закріпачення.

Де ж знаходилася в Сумах резиденція Олексія Шаховського? За численними переказами і думкою переважної більшості краєзнавців – у кам’яному будинкові, що й досі зберігся в дещо перебудованому вигляді в центральній частині міста (донедавна магазин «Дари ланів»). Кам’яницю звели у XVIII столітті (очевидно вона відразу ж задумувалася як міська ратуша). Двоповерхова будівля з цегли підкреслено тяжіє до класичних форм, скромних, логічних, офіційних. Певної пишності надає їм профільований лінійними тягами карниз другого поверху. А перший декорований широкими рельєфними смугами. Думають, що небагато змінилося в архітектурі колишньої ратуші, потім – резиденції О. Шаховського, до наших днів.

Отож, 1732 року Суми за короткий проміжок часу вдруге стали бастіоном русифікації України. Вперше то було в 1708-у, коли 13 грудня сюди приїхав Петро І, перед цим з нелюдською жорстокістю закатувавши в Лебедині 900 козацьких ватажків – соратників І. Мазепи. Із Сум Петро І не стільки керує тодішніми воєнними діями проти шведів, скільки розробляє і започатковує ще жорстокіший курс стосовно України. Один за одним видає укази, спрямовані на дальше урізування автономних прав української землі. Зокрема, шле до Москви вимоги надіслати до Сум російські календарі на заміну місцевих, написаних українською і латиною. Дає вказівку зміцнити в Москві поліграфічну базу, аби потім книжкову продукцію звідти завозити в Україну, витіснивши тут свою, україномовну. Можливо, саме в Сумах розроблявся план зруйнування Ромен – резиденції Івана Мазепи; Ромни, як перед тим Батурин, незабаром винищили зі звірячою люттю, не жаліли ні дітей, ні старих. А Сула, як згодам напише Тарас Шевченко, була загачена українськими тілами.

Князь Шаховський гідно продовжив традицію коронованого ката. При канцелярії в Сумах, окрім її членів - двох офіцерів, перебував один секретар та 8 канцеляристів і консістів, котрі платню, звичайно ж, отримували з прибутків, які збирали в Слобідських полках. Форсованими темпами впроваджується в діловодство російська мова. Прізвища козаків і селян при переписі намагаються писати на російський зразок. О. Шаховський добивається схвалення царицею скасування старовинного права слобожан займати вільні землі. Полковник не міг уже своїми універсалами роздавати підлеглим землю – самих же полковників прирівняли до прем’єр-майорів. Йде і соціальне закабалення вчорашніх козаків та вільних селян. Найбільш ґрунтовною монографією стосовно цього є на сьогодні книга О. Шиманова «Главнейшие моменти в истории старозаимочного землевладения ХарьковскоЙ губернии» (1883 р.). Автор на солідному фактичному матеріалі доводив: класове розшарування між селянами почалося саме внаслідок реформ О. Шаховського, причому набуло непривабливих, огидних форм.

Суми стали схожими на окуповане місто: скрізь великоросійські військові застави. Сюди, на нинішню Петропавлівську, 33, щодня викликали чи привозили силоміць не дише старійшину сумську, а й з Харкова, Ізюма, Охтирки, Острогожська. Допити, погрози, побої. «Петербург, – констатує Д. Багалій, – покладався лише на князя Шаховського та на його канцелярію, а вони – ці чужинці у країні – робили, що хотіли». Звичайно ж, народ не мирився з наругою. Від тяжких одбутків, котрі накладалися на вчорашніх козаків, люди, насамперед – із Сумського полку, тисячами втікали на Дон. Боячись, що край обезлюдніє, О. Шаховський видає укази збіглих – козаків, жінок, дітей – повертати додому, за кошти тих, хто цих нещасних прихистив.

О. Шаховський використовує тактику всіх колонізаторів, аби зломити народ: треба розчинити його серед представників панівної нації. У 1732–1733 роках будується так звана оборонна Українська лінія, за ним інша – Бєлгородська. Це вже само по собі тягарем лягає на слобожан – полчани мусили постачати з кожних десяти дворів по одному робітникові на будівництво, забезпечувати будівництво фурами, волами тощо. Саме тоді народилася в Сумах пісня: «Посіяли, поорали, та нікому жати, пішли наші козаченьки лінію копати». Та, окрім всього, на будівництво ліній привезли багато росіян, яким потім видавали в користування слобожанську землю. Виникали цілі російські села (зокрема в теперішніх Великописарівському, Охтирському, Краснопільському, Тростянецькому районах).

А на Слобожанщину налинули і російські регулярні війська, котрі стояли постоєм, буцімто готуючись до воєнних дій з турками. Найнестерпніше становище знову ж у теперішній столиці Слобідської України – в Сумах. «Козак не почував себе вільним навіть у своїй власній хаті, – робить висновок Д. Багалій, – бо там проживав у нього «консістент» – квартирант-москаль якого-небудь регулярного армійського полку. Козакам доводилося не лише тіснитися у своїх помешканнях, на користь консістентів, але й поставляти їм провіант, фураж». Тоді ж на території Сумського полку ходила така гірка приповідка: «Москалики-соколики, поїли всі наші волики, а як вернетеся знову, з’їсте і корову».

Єдине, звідки черпала Слобожанщина бодай моральну підтримку, була Гетьманщина, її столиця Глухів. Гетьман Данило Апостол (родич сумських полковників Кондратьєвих) уперто проводив курс на зміцнення автономії України. Колишній соратник Івана Мазепи, однодумець Павла Полуботка, він користувався винятковим авторитетом серед козаків, і Петербург остерігався відкритого на нього тиску і гоніння. Та 1734 року Д. Апостол помирає. Саме й наступив момент отой сумський «пробний камінь» кинути на Глухів.

Російський уряд призначив над Гетьманщиною правління – колегію із шести чоловік: трьох великоросів і трьох українців. З російської сторони були князь О. Шаховський, князь А. Борятинський, полковник В. Гур’єв і запасний – полковник І. Сінявін. З української – генеральний обозний Я. Лизогуб, генеральний суддя М. Забіла, підскарбій А. Маркевич, запасний – осавул В. Лисенко. Керівником призначили, звичайно ж, О. Шаховського. Оголосили, що ніби-то, це правління тимчасове, до виборів гетьмана, але в таємній інструкції Шаховському пояснювалося, що про обрання гетьмана Петербург і не думає, а згадано про це аби уникнути заворушень – Москва і досі пам’ятала урок під Конотопом, коли І. Виговський ущент розбив російську армію, і після тієї поразки не насмілювалася відверто виступати проти козацтва, діяла «тихою сапою». Отож, фактично правителем усієї України став князь Олексій Шаховський, «розриваючись» між Сумами і Глуховом. Він отримав право зміщати членів малоросійської колегії, якщо запідозрить когось у сепаратизмі, йому в таємній інструкції приписувалося вбивати в голови українського населення вигідне уявлення про російську адміністрацію «дабы і оный малоросийский народ правосудцем великоросийских судей бьш доволен и привьпеал к великоросийскому правленню». По-єзуїтськи наставляла О. Шаховського цариця й на те, що треба переконувати українців, ніби реформи, що обмежували їх автономію, мають на меті інтереси мас і захист їх від зловживань української старшини. Чітко було вказано князеві і про шляхи русифікації: ніяких українських шкіл, робити все, аби якомога більше виникало змішаних шлюбів між українцями і великоросами. Та й цих прав «чорному» князеві видавалося замало: горда українська людність не корилася, и тоді запровадили так звану Міністерську Канцелярію, чи, по-інакшому, Таємну Експедицію – таємну службу і водночас катівню для тих українців, хто був запідозрений в сепаратизмі, неповазі до царської сім’ї чи до О. Шаховського. За свідченням «Історії Русів», канцелярія «не переставала час од часу допитувати, розпитувати, катувати всілякими знаряддями і, нарешті, припікати розпеченою шиною нещасних людей. Діла її і подвиги виглядали б у нинішній час маячнею у лихоманці або верзінням божевільних. У ній тортуровано і мучено людей, наче в тому римському чистилищі, єдино за доноси та всякого роду причіпки перехожих і квартированих солдатів... Кожного обивателя, хоч би він був найчесвіша людина і знаної поведінки, тортуровано, якщо не почастував як слід солдата і всілякого московського волоцюгу...»

Найбільше лютувала Канцелярія на Слобожанщині: в Гетьманщині, ще не такій затурканій північним сусідом, були випадки, коли у відповідь на знущання козаки бралися і за шаблі. Особливо діставалося Сумам, куди О. Шаховський час від час навідувався до родини. Саме під Сумами побутував ще один народний вислів, який потім знайшов відбиття в кількох історичних джерелах: «Якби перстом руки Божої скопати клаптик землі під Таємною Канцелярією, то звідти б вдарила фонтаном кров людська. Пролита міністерською рукою».

Кривава доля О. Шаховського закінчилася 1741 року, коли на російський престол зійшла Єлизавета, а 1743 року було скасоване в Сумах і дітище Шаховського - «Канцелярія комиссии учреждения Слободских полков». Отож, майже десятиріччя Суми було адміністративним центром всієї Слобідської України, на жаль – у найприкріший для неї час. На ім’я Єлизавети почалися численні скарги про звірства «чорного» князя. Утім, О. Шаховський помер кількома роками раніше, встигнувши нагарбати для нащадків земель із сумського полку та обернути собі й родині в кріпацтво близько тисячі вчора ще вільних українських козаків чи селян. Нащадки шаховського ще довго розкошували на сумській землі. Останньою, здається була сім’я полковника Петра Шаховського (закінчив Сумський кадетський корпус), що виїхав. Емігрувавши в 1920 році, і помер у Відні в 1957-у. А О. Шаховський, за деякими даними, був похований в Сумах. Де його могила, ніхто достеменно не знає. Мабуть, це таки логічний кінець для людини, котра посіяла за життя більше чорноти, пітьми, ніж світла.

При Єлизаветі, користуючись її особистою прихильністю до братів Розумовських - козацьких нащадків з Чернігівщини, українські політики вибороли знову гетьманство, а також устрій слобідських полків (Сумським полковником став Дмитро Кондратьєв). Та не надовго. Уже в 1765 році замість козацького створено Сумський гусарський полк. Самі ж Суми цього року стають центром Сумської провінції Слобідсько-Української губернії, в 1775-у – повітовим містечком, втрачають колишнє значення одного з політичних і адміністративних центрів Слобожанщини, всієї України.

Новини

В Києві презентували віртуальний некрополь української еміграції

24-11-2020

Сьогодні в Україні з’явилась геоінформаційна система, що збирає, класифікує та оприлюднює інформацію про поховання українських емігрантів. Проєкт презентував Український інститут національної...

Відзначення Конотопського краєзнавчого музею ім. О.М.Лазаревського

16-10-2020

Президія Національної спілки краєзнавців України з нагоди 120-річчя створення установи відзначила колектив Конотопського краєзнавчого музею ім. О.М.Лазаревського за активну науково-дослідницьку...

Презентація книги історика В.Оліцького “Калнишева слава не вмре, не загине” [Відео]

13-10-2020

09.10.2020 у конгрес-центрі СумДУ відбулася презентація книги сумського історика В.О.Оліцького “Калнишева слава не вмре, не загине”. У заході взяли участь...

Презентація книги Віктора Рога

28-09-2020

Шановні друзі, 2 жовтня, у п'ятницю, о 16:00 в Конгрес-центрі СумДУ (зала "Нью-Йорк") відбудеться презентація книги Віктора Рога "Пробудження". За...

Книга про Лохвицю Анни Коршунової

08-09-2020

Новим здобутком відомої української письменниці стала історична книга для дітей про м.Лохвиця. "Ось вона, нова книжка про ще одне українське місто...