Тимошенко Сергій Прокопович (23.01.(5.02).1881, с. Базилівка (нині Крупське Конотопського р-ну Сумської обл.) — 6.07.1950, Пало- Альто) — державний і політичний діяч, архітектор, професор. Народився в родині землеміра. Мати походила з польської родини Сарнавських. Початкову освіту здобув удома. Закінчив Роменське реальне училище, 1906 — Петербурзький інститут цивільних інженерів. Член Української студентської громади, з 1903 — петербурзького осередку РУП (пізніше — УСДРП).
Про останню, найкровопролитнішу в світовій історії війну, говорилось і говориться багато. Домінуючою темою є героїзм бійців і командирів, опис їх подвигів. Є багато і біографічної інформації. Проте, тільки останнім часом дослідники звертаються до такої теми, як «родове коріння» учасників і героїв війни. Потреба у висвітленні саме цих сторінок біографії посилюється ще й тим, що в багатьох випадках про деталі життя декого з них, та про їх дійсно людський подвиг ми дізнаємося тільки сьогодні. І це на 65 році після закінчення…
Життя і діяльність цієї людини проходили ніби понад часом, адже він був свідком і активним учасником двох революцій, низки пам’ятних подій в історії України ХХ століття. Для кожної події він був легендою з попередньої епохи і, здавалося, виринав на арену історії для того, щоб, зробивши свою справу, знову канути у небуття.
В наші часи ім’ям колишнього військового міністра Української Народної Республіки та командуючого Українською Галицькою армією генерала Грекова названо невеличку затишну вулицю у Львові, на якій розташовується штаб Західного оперативно-територіального командування сучасних Збройних сил України. Оце — і все про нашого земляка - глухівчанина, якому пів-України має завдячувати територіальною цілісністю. Йому 21 листопада 2011-го минає 136 років. Раніше про цю людину було написано багато. Проте інформація переважно була розкидана по закордонних виданнях. Тому прізвище генерала зустрічається в двох варіантах: Греків і…
Він увірвався в Українську революцію яскравою, загадковою постаттю так само несподівано, як і зник. Принаймні, про це говорять відомі на даний час історичні джерела. На відміну від багатьох сучасників, які, вже перебуваючи на високих посадах, продовжували ідеологічні шукання та постійно, безперервно, а деякі й безнадійно «еволюціонували», він, здавалося, не мав такої потреби, адже, надзвичайно органічно поєднаний з народною стихією, ніколи не був «кабінетним» політиком. Саме відчуття тієї стихії й давало йому право виконувати найскладніші доручення, брати на себе всю відповідальність…
Науковими працями цієї людини користувалося багато видатних учених, письменників, діячів української культури. Його фундаментальні розвідки про Шевченка стали доброю базою для кількох серйозних видань та безлічі публікацій. Він є автором цілих томів наукових праць, досліджень-спогадів. Знаний у світових наукових колах, на жаль, він маловідомий на Батьківщині. Вперше я про нього дізнався... в Мюнхені 1999 року, коли навчався в Українському Вільному Університеті. На моє запитання про цю людину ректор УВУ проф. Леонід Рудницький відповів просто: «Так він же вчив мене рибу…
Образ і біографія цієї людини виявилися ключовими в історії націоналістичного підпілля на Сумщині часів німецької окупації 1941—1943 рр. Настільки ключовими, що до сьогодні вістря нападок недругів української справи спрямовано в першу чергу проти його пам’яті. Втім, у вітчизняній історії це вже бувало не раз, адже персоніфікуючи визвольний рух, легше знайти «підстави» для його очорнювання, якщо поставити перед собою таку мету.
  Для координації дій повстанських загонів в Україні з урядом УНР у вигнанні було створено повстанський комітет "Козача рада". Настя Гудимович стає зв'язковою штабу, де разом із Марійкою Тарасенко готує людей для великого повстання. Українська революція 1917-1921 років покликала на історичну арену тисячі нових людей, іменами і цитатами з творів яких наповнені підручники історії. Але були мільйони скромних і непомітних, чиї біографії лише сьогодні стають предметом гордості й шани. Згадка про зв'язкових армії Української Народної Республіки Анастасію Гудимович та Марію…
Втікши з полону, розвідник приєднується до повстанчої групи "зелених" - кубанських козаків, що боролись за самостійність Кубані. Очоливши групу, він із боями перейшов через Сухумський перевал на територію Грузії, де в січні 1920-го дістав призначення до Української військової місії... Нащадок давнього українського роду Филоновичів, діти якого воювали за Україну від Богдана Хмельницького до Другої світової війни, лише три роки не дожив до незалежності України... Хто він, Василь Филонович - генерал-хорунжий, дипломат, архівіст і, як з'ясувалося недавно, непересічний контррозвідник?
  Хоружівка на Сумщині може похвалитися не тільки третім президентом України. Тут народився й Іван Литвиненко - полковник Армії УНР, один із десяти найбільших ворогів радянських спецслужб у 1930-их роках, згодом - вчитель офіцерських шкіл УПА. Якщо в СРСР по закінченню Другої Світової війни на книгах про Кузнєцова і фільмах про Штірліца виховували молодь, українська наука в діаспорі практично нічого писала про наші спецслужби. Справжній розвідник не залишає слідів - і ми про нього майже нічого не знаємо... Одним із…