Вівторок, 30 березня 2021 00:09

Микола Капустянський – військовий, політик, ідеолог українського визвольного руху

Алекс Сірий, історик
Микола Капустянський – військовий, політик,  ідеолог українського визвольного руху

30 березня 2021 року виповнюється 140 років з Дня народження генерал-хорунжого та одного з лідерів українського націоналістичного руху Миколи Капустянського.

Народився Микола Капустянський 30 березня 1881 року у селі Чумаки (нині Томаківського району) тепер Дніпропетровської області (за 30 км від острова Хортиця) в родині священника і був десятою дитиною з 11 синів. Освіту отримав у Катеринославській духовній семінарії, але це не стало початком його духовної кар’єри. Капустянський  обрав військову службу і став вільнонайманим 134-го Феодосійського піхотного полку, який з II половини ХIХ століття був розквартирований у різних частинах міста Катеринослава (зараз місто Дніпро). Першу військову нагороду отримав за участь у російсько-японській війні 1904–1905 рр. у складі 8-го Східно-Сибірського стрілецького полку.

У 1912 році закінчує Імператорську Миколаївську військову академію     (до 1909 р. – Генштабу) у місті Санкт-Петербурзі. За жеребкуванням йому дісталася малодосліджена тема дипломної роботи «Авіаційна військова розвідка», за яку він отримав високу оцінку (11,5 балів). Як один із найкращих випускників за успішне закінчення Академії був нагороджений орденом Святої Анни (III ст.).

За успіхи в навчанні на його прохання за наказом Генштабу № 27 в 1913 році призначається командиром роти 105-го піхотного Оренбурзького полку (Вільно), в якому він служив підпоручником після закінчення Одеського піхотного училища (1904 р.). Читає лекції з військової тематики у Віленському військовому училищі.

З початком Першої Світової війни (1914 р.) він – старший ад’ютант у Штабі 5-ї стрілецької бригади. Згодом був нагороджений Георгіївською зброєю. В 1915–1916 рр. на штабних посадах виконував особливі доручення при 21-му та 3-му армійських корпусах, де виявив себе хоробрим офіцером і був нагороджений орденами Святої Анни IV ступеня та Святого Володимира. На початку 1917 року - підполковник, начальник штабу 173-ї піхотної дивізії, невдовзі отримує чергове військове звання – полковника.

У 1917 р. із прибуттям в Україну (за власним бажанням) із Північного фронту бере активну участь у процесі українізації військових частин у Російській армії – 34-му армійському корпусі генерала Павла Скоропадського. Стає його помічником у створенні Першого Українського корпусу (переформованого з 34-го) і призначається начальником штабу 1-ї дивізії. В листопаді-грудні 1917 року під його безпосереднім командуванням дивізія у складі частин корпусу не пропустила на Київ збільшовизований 2-й гвардійський корпус, роззброїла 34-й Вітебський полк, завдала більшовикам значних втрат під Старокостянтиновом, Жмеринкою, Бердичевом. 

У 1918 році – начальник штабу Північно-Західного фронту, створенного для боротьби з більшовиками. За гетьмана Павла Скоропадського в 1918 році Микола Капустянський працював як начальник Штабу дивізії, одночасно керуючи Воєнно-Науковим Комітетом при Генеральному Штабі. Після ліквідації Гетьманату Директорія УНР призначила Миколу Капустянського начальником оперативного відділу та заступником першого генерал-квартирмейстера, а потім першим генерал-квартирмейстером Дієвої Армії Української Народної Республіки, якою командував Головний Отаман Симон Петлюра. В 1920 році Миколі Капустянському Уряд УНР надав чергове звання генерал-хорунжого. Головний Отаман Симон Петлюра призначив М. Капустянського найвищим представником Української армії при маршалі Польщі Ю. Пілсудському і його Штабі.

Микола Капустянський опрацював документ, в якому зробив висновок про шкідливість Варшавського Договору та звернув увагу на порушення його польською стороною. Цей документ був схвалений Головним Отаманом Симоном Петлюрою, підписаний Начальником Генерального Штабу генералом Володимиром Сінклером та був вручений польському Генеральному Штабу у Варшаві. Прибувши до Варшави, Микола Капустянський увійшов в контакт із відомим російським революціонером Борисом Савінковим для спільної боротьби з більшовиками. Борис Савінков визнав владу Української Народної Республіки на чолі з Симоном Петлюрою.

Восени 1921 року Головний Отаман Симон Петлюра делегує Миколу Капустянського до Бухаресту для переговорів з Урядом Румунії у справі антикомуністичного союзу трьох країн: України, Румунії та Польщі. Переговори проведені з міністром закордонних справ Румунії і начальником Генерального Штабу Румунії пройшли успішно, але їх реалізацію зірвала влада Польщі. Після цього Микола Капустянський завершує свою участь у офіційних національно-визвольних змаганнях і переходить до революційно-підпільної фази визвольних змагань українського народу.

У 1921 році Капустянський був інтернований на території Польщі в таборі Ланцут, де він керував військовим вишколом старшин армії УНР у Кашинській школі старшин. Інтернована армія навіть у таборах продовжувала вишкіл старшин і козаків, готуючись до майбутніх змагань за волю України. Капустянський одним із перших українських військових усвідомив важливість і необхідність проведення досліджень і опису військових операцій українських визвольних змагань 1917–1921 рр. Його фундаментальна праця  «Похід українських армій на Київ-Одесу у 1919 р.»  витримала декілька видань (1921–1922 рр., 1936 р., 1946 та 2004 рр.). Саме з цієї книги ми дізнаємося про існування у складі армії УНР єдиного полку з подвійною назвою «Січових Стрільців – Вільних козаків» на чолі з Р.І. Самокишем. Він був сформований із галицьких вояків – Січових стрільців та катеринославських козаків, які 1-го січня 1919 витіснили махново-більшовицькі війська з українського міста Катеринослава і вдруге відновили владу Директорії.

Він був одним із засновників Українського наукового товариства в Парижі, співзасновником першого воєнно-літературного журналу українського зарубіжжя «Табор», де публікувалися праці істориків Української Галицької Армї та армії УНР. Микола Капустянський був одним із перших військових істориків українського зарубіжжя, які в складних умовах інтернування та еміграції заклали основи історіографії Української революції 1917–1921 років. Наприкінці 1923 року за домовленістю з представниками новоствореної Української Військової Організації переїжджає до Франції,  де у 1924 році засновує Українську Громаду. 

         В 1931 році Микола Капустянський спільно з Миколою Сціборським засновує організацію «Український Народний Союз» та стає її керівником.

У Парижі він був обраний головою Української громади у Франції, при якій діяло товариство колишніх вояків армії УНР. Після смерті Головного Отамана Симона Петлюри тісно співпрацював з Євгеном Коновальцем (колишнім командиром Січових Стрільців). У 1926 р. став одним із провідних діячів Української Військової Організації, яка ставила метою своєї діяльності боротьбу за відновлення державності України.

Саме від цієї організації  він був представником на Першому Конгресі Українських Націоналістів (28 січня – 3 лютого 1929 р.) у місті Відень в Австрії.

Конгресом Організації Українських Націоналістів була ухвалена Військова доктрина на підставі рефератів Є. Коновальця «Військова справа», М. Капустянського «Військова політика України» та його доповіді на пленарному засіданні «Військова справа».

1929 kongres oun

Микола Капустянський очолює Військову референтуру Проводу Українських Націоналістів (ПУН). Розробляє основні програмні засади ОУН у галузі військового будівництва в Україні на різних етапах її існування: в умовах бездержавності, Української революції та незалежності. Ним були створені філії референтури у Відні, Гданську, Берліні. У 1931 р. під його керівництвом було розроблено програму «Загальний військовий вишкіл» для колишніх старшин армій УНР і УГА неподалік Данціга (м. Гданськ, Польша), надруковано в Парижі у 1931–1932 рр., низку брошур під спільною назвою «Військове знання».

У 1935 році як представник ОУН і відомий воєначальник за дорученням Провідника ОУН Євгена Коновальця здійснює тривалу поїздку до США і Канади. Своїми доповідями та промовами з приводу завдань українського національного руху сприяв поширенню і створенню філій українських націоналістичних організацій, зміцненню зв’язків Української стрілецької громади у Канаді з місцевими віддаленими організаціями. Перебуваючи у Канаді, він написав працю «Українська збройна сила і українська національна революція» (1936 р.), у якій відтворив ґенезу українського війська від доби Б. Хмельницького до часів визвольних змагань 1917–1921 рр. На відміну від інших істориків, М. Капустянський вважав виправданим військовий союз Хмельницького з Москвою у тій складній геополітичній ситуації. 

У 1938 р. редагує військово-науковий збірник «Війна та техніка», в якому крім своїх статей розміщає розробки українських фахівців із військових питань. У серпні 1939 році – учасник ІІ Великого збору ОУН у Римі (Італія), а після розколу в організації належав до мельниківського крила ОУН(М). Увійшов до нового складу Проводу ОУН знову як керівник Військової референтури. Очолює військовий штаб Проводу ОУН, який у квітні 1940 року перебирається до Кракова.

Зусиллями Миколи Капустянського було скликано у березні 1941 року з’їзд українських комбатантів – військових ветеранів, більшість учасників якого були колишніми старшинами армії УНР та УГА.

На початку серпня 1941 року, за одними даними він напівлегально дістався до Львова, за іншими – у складі похідних груп ОУН прибув до України. Був обраний третім заступником (з військових справ) голови Української Національної Ради, створеної у Києві прибічниками Андрія Мельника.

У 1942 році разом з іншими членами ОУН (Мельника), серед яких була Олена Теліга та Олег Ольжич, причетних до видання часопису «Українське слово» був заарештований Гестапо. Завдяки заходам колишнього командира 7-ї Львівської бригади УГА, яка брала участь у Київській операції 1919 р., полковника абверу Альфреда Бізанца був звільнений

Після Другої світової війни продовжував громадсько-політичну діяльність у Проводі ОУН. Учасник третіх (1947), четвертих (1955), п’ятих (1964) Великих зборів ОУН(М), на першому з них його було обрано довічним членом Проводу ОУН. В 1948 р. призначається військовим міністром уряду УНР в еміграції. На V Великому зборі був одноголосно обраний головою Сенату Українського націоналістичного руху.

У 1958 р. Микола Капустянський вдруге відвідав українців Канади. Його тепло зустрічали представники кількох поколінь української еміграції, для яких генерал уособлював борців Української Народної Республіки, УВО та ОУН. За свою довгу бойову та політичну діяльність був нагороджений президентом УНР в екзилі орденом (Хрест Симона Петлюри), Колегією Старшин – пропам’ятною воєнною відзнакою УГА (Галицьким хрестом), Головною Управою Української Стрілецької Громади в Канаді – Українським  Комбатанським хрестом.

Помер великий син українського народу Микола Капустянський у Мюнхені 19 лютого 1969 року у ранзі генерал-полковника, присвоєного урядом Української Народної Республіки в екзилі. Поховали його на українській дільниці мюнхенського цвинтаря Вальдфрідгоф.

Новини

У Глухові відкрили меморіальну дошку Юрію Коваленку

15-03-2024

Сьогодні мали честь бути присутніми на відкритті меморіальної дошки Юрію Коваленку - відомому історику, археологу, краєзнавцю, який загинув 14 березня...

Пам’яті історика Володимира Муравського

06-03-2024

З глибоким сумом сповіщаємо, що 4 березня 2024 р. у Львові помер член Організації Українських Націоналістів (бандерівців) Володимир Муравський – «Мураха». Народився...

Віктору Ющенку – 70

23-02-2024

Сьогодні відзначає свій 70-літній Ювілей третій Президент України Віктор Ющенко. Період його президенства – це запекла боротьба з промосковською номенклатурою, яка...

Пам'яті Лідії Григорівни Шеремет

10-02-2024

9 лютого померла Лідія Григорівна Шеремет, колишній депутат міськради, екс-директор заповідника "Михайлівська цілина", знавець народних традицій, автор величезної колекції старовинних...

Російський терорист Прилєпін про перейменування в Сумах

07-02-2024

Про перейменування вулиць у Сумах він написав на своєму Телеграм-каналі. Зокрема він визнав, що Ковпак воював проти України в 1918...

На Сумщині тероборона зупинила російську ДРГ: що відомо

04-02-2024

3 лютого на підступах до Глухівської громади бійці територіальної оборони України зупинили російську диверсійно-розвідувальну групу, яка намагалася перетнути державний кордон України. Про це повідомив Сергій...