“Ой коню, мій коню, не стій наді мною, І землі не розкопуй копитом... Ти лети, коню мій, скажи неньці моїй, Що лежу я у полі забитий”. Тепле, «братерське» ставлення в українській вояцькій традиції до цих мовчазних і відданих помічників та бійців зафіксоване в усній народній творчості, літературі та, зрештою, в самому характері українців... Загибель «братів наших менших» переживається з не меншим, а іноді й більшим болем, ніж людини. Бо йдуть вони на той «свій світ» здебільшого мовчки, не просячи нічого…
"Проспект" - один з найстаріших цвинтарів Торонто. Тут ховали українців ще тоді, коли вони не мали власних кладовищ. Тому і розкидані їх могили по всій території, - як поодинокі зорі на непогожому небі, - спробуй відшукати...
Згадав, як один з героїв твору Багряного "Тигролови" знайшов українське село "Київ" у далекосхідній тайзі, блукаючи там після втечі з тюремного ешелону.  Свій "Київ" має й Торонто, але з менш оптимістичним призначенням. Офіційно це кладовище називається ім. Святого Володимира. Але в народі тутешні українці про померлого кажуть: "пішов на Київ"... Так, наче нелегкі життєві блукання по цілому світу мають неодмінно завершитися в омріяному "золотоверхому":
У Літопису Руському за Іпатіївським списком згадано місто Яришев, місце розташування якого досі напевно не відоме. За гіпотезою Леоніда Махновця, він міг бути розташований на місці сучасного села Глинська Роменського району Сумської області.
Люди постійно чогось шукають. Іноді – себе чи собі подібних. Шукають усе життя загублені стежки, якими доля вивела їх у світ, крутила-вертіла, але вела. І складають про це пісні… З селами – та ж історія. Відмінність тільки в тому, що село є колективним носієм пам’яті. І втраченого зв’язку. І прагнення цей зв’язок відновити…
Проходячи через газову камеру, зловила себе на тому, що постійно скошую очі на отвір у стелі. Десятки літ тому над головами збитих у одну масу людей там з'являлося обличчя без рис – бо ж маски знеособлені – і сипалися жовтуваті гранули... Концтабір в Освенцімі задумувався як місце для послідовного знищення цілих суспільних класів і націй. Хоча з цим завданням успішно справлялися перенаселення, хвороби і виснажлива праця, було створено окремий "комбінат смерті". В'язням під страхом смерті заборонялося наближатися (не кажучи вже…
Бакирівка, Бакирівка... Чи не та, де донедавна "красувався" пам'ятник Постишеву - одному з організаторів Голодомору? Виявляється - та сама... Мабуть, у свій час, не оминула пильна увага будівничих "нової доби" і цей храм. А може - занедбаний пізніше? Та немає сумніву: "почерк" один і той. Бо мета теж одна - страх і безпам'ятство.
Екскурсії можуть бути пізнавальними - такими, що надихають на творчість. І можуть бути сумні екскурсії. Але в будь-якому випадку це привід замислитись... Глянути навколо себе пильніше. А ще - можливо, знайти добродійників, які взялися б урятувати від остаточного руйнування незрівняну красу, створену нашими пращурами.
  В’язень підійшов до огорожі, звів руки долонями вверх, як давні праведники при молитві й важко опустився на дроти. Сухо затріскотіли блакитні вогники й електричний струм зім'яв його лице зморшками болю…"
"Воскресають там, де є могили". Цей афоризм Ніцше особливо часто врізався в свідомість під час відвідин Бавнд Бруку – невеличкого містечка неподалік Нью-Йорку. Саме тут знаходиться центр українського православ’я в США та величезний цвинтар-меморіал поховань української еміграції.