Вівторок, 19 лютого 2013 00:00

Коваленко Юрій. Облога Глухова 1664 року

Коваленко Юрій, завідувач науково-дослідного відділу НЗ "Глухів"
Коваленко Юрій. Облога Глухова 1664 року

Облога Глухова – одна з бойових подій московсько-польської війни 1654-1667 років, яка стала вирішальною у поході польської армії на чолі з королем Яном ІІ Казимиром.

У листопаді 1663 року польське військо загальною чисельністю близько 130 тис. чоловік вторглося на територію Лівобережної України. Союзниками короля у цьому поході був правобережний гетьман Павло Тетеря зі своїми козаками та загони кримських татар.

Наприкінці грудня 1663 р. військо Яна ІІ Казимира підійшло під стіни Глухова. Взявши перед цим безперешкодно Мену, Нові Млини, Сосницю, Борзну, Короп та Кролевець, поляки вирішили захопити й Глухів, хоча він, фактично, не мав для них особливого значення як важливий стратегічний об’єкт. У Глухові знаходився місцевий гарнізон на чолі з генеральним суддею Павлом Животовським, загін козаків київського полковника Василя Дворецького та російські війська московського стольника, полковника Авраама Лопухіна. На польському боці воювало 92 тис. чоловік: 20 тис. польської кавалерії, 12 тис. рейтарів загону королівської гвардії, 20 тис. козаків, 4 тис. німецьких драгунів, 14 тис. польської та німецької піхоти, 2 тис. гусар та 20 тис. татарського війська під командуванням двох синів кримського хана Мехмед-Гірея.

Оточивши місто, поляки спочатку запропонували здатися оборонцям Глухова без бою, та отримавши відмову, піддали його шквальному артилерійському обстрілу. Перші дні облоги для польського війська проходили як весела прогулянка. Вище офіцерство на чолі з королем влаштовувало звані обіди та вечері, які інколи продовжувались до ранку. Під час цих гулянок офіцери, бувши напідпитку, гарцювали перед укріпленнями обложеної фортеці, демонструючи свою сміливість. На їх щастя жоден не постраждав від куль глухівчан, які не оминали можливості поцілити знахабнілих шляхтичів. Один із польських офіцерів, французький посланець герцог Антуан де Грамон граф де Гіш, залишив докладний опис облоги Глухова, у якому, зокрема, є згадки про подібні казуси.

Після двотижневої облоги король на військовій раді ухвалює рішення штурмом взяти місто. На світанку, після підриву потужної міни (пороховий заряд, закладений у підкоп під земляні укріплення), у пролом, що утворився внаслідок вибуху, кинулись піхотинці та велика кількість спішеної кавалерії. Одним із перших, хто повів війська в атаку, був коронний великий хорунжий Ян Собеський (пізніше став королем Речі Посполитої). Польський король Ян ІІ Казимир, як головнокомандувач, також знаходився на полі бою. Разом із генералом Чарнецьким вони весь час очолювали польську кавалерію.

Незважаючи на зруйновані укріплення та шалений натиск польських жовнірів, захисникам Глухова вдалось відбити всі атаки. Під час першого штурму загинуло більше 4 тис. польських солдатів та понад 200 офіцерів. Польський король не міг змиритися з першою невдачею і через вісім днів знову кинув війська на приступ. На його думку, перший штурм був невдалим із-за самовпевненості та слабкої підготовки – вибух міни, від якого повинен був виникнути прохід у земляних укріпленнях, не мав достатньої потужності. В результаті прохід виявився замалим, а тому і пропускна спроможність його не була належною. Врахувавши цю та інші помилки, поляки під час другого штурму підірвали одразу дві міни, набагато потужніші за першу. Уздовж оборонного рову, впритул до фортеці, були установлені дві артилерійські батареї. Одна нараховувала дванадцять, друга – шість гармат. Як і першого разу, штурм розпочався одразу після підриву мін на світанку. О шостій годині ранку піхота при підтримці майже всієї кавалерії кинулась у проломи, які утворились внаслідок вибуху. Увірвавшись до фортеці, поляки відрубали голови всім захисникам, котрі обороняли місця проломів, й пробившись до найвищої точки фортеці, встановили свої знамена. Нападники були впевнені, що Глухівська фортеця вже от-от впаде, але свіжі сили московських стрільців на чолі з полковником Дворецьким не тільки вибили поляків із фортеці, а й знищили їх велику кількість, незважаючи на шквальний вогонь вісімнадцяти польських гармат, що прикривали наступ. Утративши майже таку саму кількість воїнів, як і під час першого штурму, польський король вимушений був зняти облогу й поспішно відступити, оскільки бойовий дух війська був підірваний, та ще й у стані поляків збільшилася смертність від голоду та хвороб. Головною ж причиною поспішного відходу були невтішні вісті від татар, котрі повернулись із чергових грабунків. Вони повідомили про те, що з кількох боків до Глухова підтягуються війська гетьмана Івана Брюховецького, російського боярина князя Григорія Ромодановського, російського князя Федора Куракіна. Знявши п’ятитижневу облогу, польське військо вирушило до Новгорода-Сіверського.

У битві під Глуховом брав участь і відомий військовий діяч, соратник Богдана Хмельницького, козацький полковник Іван Богун. Більшість свого життя він провів у походах і військових баталіях, направлених проти польської шляхти. Тому видається парадоксальним той факт, що Богун під час облоги Глухова виявився у таборі польського короля. У 1662 р. він був заарештований поляками і майже рік провів в ув’язненні. Звільнено його було на прохання правобережного гетьмана П. Тетері за умови, що козацький полковник візьме участь у московському поході Яна Казимира. Оскільки І. Богун мав величезний авторитет серед козацького війська, полякам удалось без бою взяти деякі міста Лівобережної України (саме за допомогою тих козацьких загонів, якими командував І. Богун). Але саме ці міста не були сплюндровані й пограбовані, на відміну від тих, які були захоплені польськими та німецькими солдатами. Знаходячись у таборі під Глуховом, Богун підтримував таємні зв’язки з глухівчанами. Як члену війської ради польського війська, йому були відомі всі задумки поляків, тому він заздалегідь попереджав захисників міста про бойові операції супротивника та час їх проведення. Один із учасників походу поляк Єрлич із ненавистю писав про Богуна, що той передавав осадженим свідчення про місце та час штурму, порох та провіант, показував їм місця, вигідні для вилазок. Вступивши в таємну змову з Брюховецьким та Ромодановським, Богун після підходу російсько-козацьких військ хотів ударити по полякам з тилу. Король через вірних йому козацьких офіцерів довідався про зраду Богуна й наказав його заарештувати. На військовій раді козацький полковник був засуджений до страти. Точних даних, як саме він загинув, немає, тому не встановлено і точного місця його поховання. Більшість дослідників вважає, що Богуна могли вбити під час арешту, коли він намагався чинити опір…

Підійшовши до Новгорода-Сіверського, польське військо перейшло Десну і закріпилось на правому високому березі. У боях із козацькими військами певний час поляки мали успіх. У одному з таких боїв вони знищили до 7 тис. козаків, а взявши в полон козацького ватажка (прізвище не згадується), посадили його на кіл.

Два тижні польське військо відпочивало, й татари, яким не подобалась подібна бездіяльність, на кілька днів покинули табір, щоб захопити «ясир» (взяти в полон невільників для продажу на ринках Криму). Повернувшись через вісім днів з «товаром», сини Мехмед-Гірея повідомили короля, що їх контракт на цьому закінчується, тому вони залишають королівське військо й прямують на південь до Криму. Після від’їзду татар польське військо зменшилось майже на 20 тис. чоловік. Тим часом із захоплених міст, де лишались невеликі польські гарнізони, стали надходити невтішні вісті – всі вони були знищені повсталими козаками. Таким чином, польське військо утратило продовольчі бази, які були на шляху їх відступу. Розділившись на дві половини, одну з яких очолив сам король, а другу генерал Чарнецький, поляки почали поспішний відступ. Весняна повінь, голод і часті сутички з повсталими козаками та селянами повністю знекровили польське військо, яке, втративши три чверті особового складу та (як мінімум) 40 тис. коней, повернулося до Варшави. Сучасники справедливо назвали московський похід Яна Казимира однією з найбільших національних трагедій Польщі, і, фактично, почалася вона під стінами Глухівської фортеці.

 

Джерело: Соборний майдан. - Глухів, 2010. - № 4 (40) (липень-серпень). - С. 4-5.