«Трактат про людську природу» (1739–1740) шотландського філософа Девіда Г’юма — це одна з найважливіших і найвпливовіших праць в історії західної філософії, яка заклала основи радикального емпіризму, скептицизму та натуралізму. Головна мета твору — створення цілісної «науки про людину» на основі експериментального методу вивчення людського досвіду, за аналогією з фізикою Ісаака Ньютона. «Трактат» радикально змінив хід філософської думки. Саме ця праця, за визнанням Іммануїла Канта, «пробудила його від догматичного сну» і підштовхнула до створення його власної критичної філософії. Праця Г’юма залишається фундаментом для сучасної епістемології, когнітивістики та філософії моралі.