Субота, 23 травня 2020 16:55

Онацький Євген. Римські відгуки ротердамської трагедії

Євген Онацький
Онацький Євген. Римські відгуки ротердамської трагедії

18 квітня 1940 р., себто приблизно два роки після Ротердамської трагедії, що коштувала життя полк. Євгенові Коновальцеві і що ще досі для багатьох видається загадковою, я вважав потрібним зафіксувати на папері те, що знав, про події, зв’язані з цією трагедією, бо зауважив, що з упливом часу, деякі подробиці починають стиратися в пам’яті, і самий хронологічний перебіг подій не виступає вже так ясно, як хотілося б ... Приходилося вже робити деякі зусилля, щоб дещо собі точно пригадати. Тому вважав за краще зафіксувати все мені відоме на папері.

Зиму 1937 р. сл. пам. полк. Євген Коновалець із родиною проживав у нашому пансіоні в Римі, на Корсо д’Італіа 6. У нас же спинявся тоді, як приїздив до полковника, і п. Ярослав Барановський, один із найближчих співробітників полковника, фактично його головний ад’ютант.

Десь ще восени почали вони звертати мою увагу, що коло нашого будинку помітне стале перебування якихось осібняків, що походили на поліційних агентів. І дійсно, за деякий час ми цілком певно встановили, що за нашим будинком був поліційний нагляд, але я особливого значення цьому не надав, бо, за тодішнііх обставин було цілком натуральним, що за будинком, в якому було аж три пансіони, встановлено поліційний нагляд.

Але одного дня з’явився у нас, ніби шукаючи собі кімнати з пансіоном, якийсь молодик, — і який видався мені підозрілим типом, тому, хоч у нас на той час була одна кімната вільна, ми відмовилися його приняти, під претекстом, ніби кімната вже була зарезервована.

Незабаром після того мені протелефонував комендатор Е.Конті, головний інспектор поліції, з яким мені прийшлося один час часто зустрічатися, щоб зліквідувати справу групи наших українців, що були заарештовані в Італії і інтерновані перше, разом із хорватами на Ліпарських островах, а потім окремо в Сіцілії. В цій справі прийшлося мені навіть їздити, разом із цим інспектором Конті, і окремо, до Сіцілії, — і від цих подорожей залишилися мені деякі репортажі. Справа ця тяглася коло року, і за цей час у мене з комендатором Е. Конті встановилися досить добрі відносини. З огляду на те, що в цій справі було зацікавлено і Міністерство Зак. Справ, яке продовжувало вбачати в мені неофіційного українського представника, поліційні чинники, з якими я мав тоді справу, і сам Е. Конті, ставилися до мене з повного пошаною і респектом. Справу інтернованих українців, так званих “кумовців”, було зрештою розв’язано в той спосіб, шо декого було випущено на мою поруку і відповідальність, а декому вможливлено було виїхати... навіть до Китаю.

Але це окрема справа.

Отже, мені протелефонував інспектор Конті, прохаючи, щоб я прийшов до нього в дуже важливій і наглій справі.

При нашому новому побаченні, комендатор Е. Конті видався мені збентеженим. Запитав мене зразу ж, чи я не помітив, чи за мною ніхто не слідкував, як я йшов до готелю Континенталь, де він звичайно спинявся, коли приїздив до Риму.

Я відповів, шо нічого спеціяльного не зауважив.

Тоді він сказав, що має зробити мені дуже важливу заяву: шеф італійської поліції, сенатор Боккіні, наказав йому попередити мене, шо він має цілком певні відомості, що совітчики готують на мене замах:

— Ви мусите бути дуже обережні, і було б найкраще, коли б ви згодилися прийняти до себе якогось нашого агента. Ми спробували були вам його самі всадити, але ви його не прийняли ...

Я був цією заявою дуже заскочений і огірчений, бо не знав, як її власне приймати; тому відверто сказав:

— Комендаторе! Вибачте мені, але я не знаю, як ставитися до вашої заяви. Мені здається, що тут мається на увазі не так мене оберегати, як мати на мені ваше око .. .

Він одразу енергійно запротестував:

— Коли б ми того потрібували, невжеж ви думаєте, що не знайшли б для цього способу?! Але тут справа дуже поважна, і ми вирішили, що нам потрібне ваше співробітництво .. . Нам буде далеко легше вас охоронити, коли ви самі будете берегтися й виконуватимете наші поради... Зрештою, в цій, справі, ви повинні зв’язатися з Квестором (шефом римської поліції), який завтра рано буде вас ждати у себе...

На другий день, в усталеній годині я був у квестора, і той зараз же мене приняв і підтвердив те, шо говорив мені Е.Конті. Він познайомив мене з ком. Мененкінкері, головою таємного відділу римської поліції, якому було доручено справу моєї охорони.

Мененкінкері запросив мене до свого кабінету і ще раз запевнив мене, що поліція має цілком певні дані з совітського посольства про небезпеку, яка мені загрожує. Він дав мені свій секретний номер телефону з просьбою негайно йому телефонувати при найменшому підозрінні і взяв з мене слово, що я не ходитиму на ніякі побачення з малознайомими особами, не попередивши його^ Крім того, він сказав, що віддає в моє розпорядження чотирьох таємних поліційних агентів, які вдень і вночі вартуватимуть коло мого будинку, а щоб я їх знав, що то саме мої агенти, вони з’являться до мене особисто, щоб представитися. В середину, до нашого приміщення вирішено нікого не садити.

Тоді впала розмова і на полк. Є. Коновальня, що проживав у нас.

Мененкінкері сказав, що має враження, що большевики занадто добре знають те, що трапляється в оточенні полковника, — куди він їздить, де буває, тощо, і що все це йому, Мененкінкері, зовсім не подобається.

Він розпитував про людей, що стоять близько коло мене й полковника, казав, що детально простудіює минуле й сучасне наших слуг, і на тому ми розійшлися.

Я про все це розповів полковникові.

Полковник і Барановський, що теж жив тоді у мене, оповіли мені про два підозрілі автомобілі, які вони бачили коло брами нашого дому, причому Барановський навіть записав на всяк випадок їх числа. Поліція перевірила пізніше ці автомобілі, але нічого підозрілого в них не було.

Чотири агенти дійсно з’явилися до мене і потім вартували вдень і вночі,, чергуючись, яких чотири місяці, — ще довго після того, як полк. Є. Коновалець виїхав від мене на винаняте окреме помешкання при вул. Віа дель Трієсте.

Я думав — зрештою, і поліція була не від того — що замах був призначений не стільки проти мене, скільки проти полковника.

Одного разу, ще в початках охорони, Мененкінкері запропонував мені піти з полковником вулицями, наперед визначеними, по можливості, малолюдними, на прохід, щоб поліція могла встановити, чи за нами хтось слідкує, чи ні, а також, щоб агенти, на всяк випадок, пізнали полковника.

Я переказав цю пропозицію полк. Є. Коновальцеві, і ми обрали маршрут: Віа дель Муро Торто до П’яццале Флямініо, а звідти головною алеєю парку Вілли Боргезе додому. Було призначено годину, і ми пішли, констатуючи, що на кожній лавочці, яких там досить багато, сидів один агент, який передавав нас очима другому. Але ця прохідка нічого не дала.

Охорону було знято місяців зо два перед Ротердамською трагедією, коли я, відвідавши Мененкінкері, сказав йому, що не вбачаю більше в ній ніякої потреби. Мененкінкері погодився зо мною, що небезпека вже пройшла, бо замаховці побачили, що їх випереджено. На деякий час ми можемо бути цілком спокійні.

Коло дому Полковника, до якого він переїхав із нашого пансіону, охорони поліції ніколи не було, хоча я й оповів в поліції про спроби замаху на полк. Є. Коновальця в Швейцарії. Треба думати, що італійська поліція мала відомості, що замах був готовлений, таки проти Корсо д’Італіа 6...

Після вбивства полковника в Ротердамі, мене запитувано, чи не вважаю я потрібним відновлення догляду надо мною, але я відмовився, зазначаючи, що не думаю, щоб так швидко після ротердамського злочину наважилися большевики на другий...

Першу вістку про трагічну смерть полк. Є. Коновальця я одержав дня 25 травня, о 14 годині. Я допіру пообідав, як мене сповістили, що мене питають два урядовці Центральної Поліції. Вийшовши до них, я пізнав в одному з них п.Агвечі, шефа відділу чужинців. Другий урядовець був мені не знаний, — то був менший чин, що супроводив старшого.

Мене відразу вразив їх урочистий і похоронний вигляд. І к.Агвеччі, не проволікаючи часу, негайно подав до мого відома, що приходить із наказу вищих властей, щоб повідомити мене, що з полк. Є. Коновальцем сталася “нещаслива пригода”, і що мене просять, щоб я повідомив п.Ольгу Коновалець, що “похорон відбудеться завтра”, себто 26 травня.

З огляду на те, що похорон відбувається звичайно на третій день, я зробив висновок, що “нещаслива пригода” сталася 24 травня. А тимчасом замах на полковника відбувся, як тепер знаємо, 23 травня.

Агвечі відмовився дати мені будь які подробиці і тільки пізніше, по закінченні своєї офіційної місії, дав мені зрозуміти, що полк. Є.Коновалець “сам покінчив з собою”. Як я потім довідався, це була дуже зм’ягшена форма версії, яку пустили негайно в рух наші вороги, ніби Є.Коновалець, як “терорист”, загинув від власної бомби, заготовленої на когось іншого.

Я негайно з усією силою запротестував проти можливости думки, що полк. Є.Коновалець “сам покінчив з собою”, бо провідник руху не кінчає сам з собою, та ще в таких таємничих обставинах, коли ми навіть не знаємо, як і чому він опинився в Ротердамі.

Треба зазначити, що вранці цього самого дня я був у Міністерстві Зак. Справ у консула Сеганті, що був правою рукою гр. Відо, якого я давно знав, ще з справи “кумовців”, як голову відділу таємних справ і зв’язкового з Міністерством Справ внутрішніх. Від нього залежала й видача віз т.зв. апатридам та нансенівцям.

screenshot 2

Цього ранку консул Сеганті був зі мною, як і завжди, дуже ввічливий, але я відчував сьогодні в ньому щось, що мене турбувало. Він дуже цікавився, де перебуває тепер полк. Є.Коновалець.

— В Берліні, — відповів я.

— Ви цього цілком певні? — запитав він, уважно дивлячись на мене.

— Певнісінький... Ще вчора його Дружина отримала від нього звідти листа, де він писав, що за кілька днів повертається звідти до Риму.

Сеганті подивився на мене задумливо, але нічого не сказав. Він уже тоді знав про “нещасливу пригоду” в Ротердамі, але не мав уповноваження мені про те сказати...

Як тільки Аґвеччі зі своїм супровідником мене покинули, я негайно викликав до себе Мих.Мушинського, що повнив обов’язки секретаря у полк.Коновальця. Перше, ніж повідомити пані О.Коновалець про “нещасливу пригоду”, треба було щось більше довідатися. Разом із Мушинським почали ми негайно телефонувати на всі сторони, намагаючись відшукати давнього приятеля української справи, і нашого особистого, кол. депутата Енріка Інсабато, якого я знав від 20 років. Він був десь на запрошеному обіді. Нарешті нам пощастило його знайти, і ми попросили його негайно вийти до нас на побачення в дуже важливій справі.

Ми зустрілися з ним на Корсо Умберто, головній артерії Риму, недалеко парламенту. Почувши сумну вістку, він схопився за голову. Італійський темперамент виявився в ньому далеко бурхливіше, ніж у нас двох. Нарешті, ми його заспокоїли і почали обмірковувати, що власне треба зробити. На жаль, був уже такий час, що по міністерствах нікого не можна було знайти. Тому ми вирішили поїхати всі троє до п.О.Коновалець.

Відбулась дуже важка сцена. П.О.Коновалець, побачивши нас трьох, у такий незвичайний час, і з такими похоронними виразами обличчя, відразу все зрозуміла...

Від п.О.Коновалець ми поїхали вдвох із Інсабатом до міністерства зак. справ, де вдалися перше до консула Сеганті, що з ним д-р Інсабато був навіть якось споріднений.

Сеганті підтвердив сумну вістку і додав, що він власне запитував мене в цій справі сьогодні вранці, але що я був такий певний... З другого боку ще треба було б вияснити, чи в Ротердамі загинув дійсно полк.Є.Коновалець, бо щодо цього є поважні сумніви, і що для цього треба було б, щоб хтось звідси полетів туди літаком. Коли б це від нього залежало, він дав би негайно спеціяльного літака, бо справа дійсно ще дуже неясна... Зрештою, в цій справі нам краще переговорити з графом Бідо.

Ми пішли до гр. Бідо.

Він нас зараз же прийняв і сказав, що, згідно з тими відомостями, якими розпоряджає міністерство зак.справ, в Ротердамі не було ніякого “вбивства”, про яке ми тут йому говоримо, а тільки “нещаслива пригода” з бомбою.

Я рішуче, заперечив можливість будь якої “нещасливої пригоди” з бомбою, зазначаючи, що наколи там була бомба, то не залишається ніякого сумніву про доконаний замах.

Але граф Бідо відповів:

— Чому ж так? Адже відомо, що полк. Коновалець був знаним терористом, (таким його намагалися представити перед усіма міністерствами зак. справ головно польські дипломатичні інформатори. Коли міністр Бек приїздив до Риму, він домагався від італійської поліції спеціяльних гарантій щодо українських націоналістів. Тоді до мене приходили з поліції, і я перебрав на себе відповідальність, що п.Бекові не грозить у Римі від українських націоналістів найменшої небезпеки, бо інакше загрожував арешт головно наших студентів).

На заувагу гр.Відо я щиро обурився:

— Таким хотять представити його наші вороги! Але тільки в голову такого пана Бека (вибачте, що так висловлююсь!) могло вскочити, що Коновалець займається терористичними актами. Не заперечую, що в такому широкому рухові, як український націоналістичний рух, існує й бойова частина, але акти терору виникають тільки на нашій національній території, як реакція на акцію, як вияв протесту проти поневолення, але ніколи ще не було закордоном актів українського терору... Смішно навіть думати, щоб Вождь такого руху, як український націоналістичний, міг займатися виготовлюванням чи перевозкою бомб, чи чогось подібного... Аджеж і Дуче (Мусоліні) був Головою сквадристів (бойовиків першого періоду фашистівської революції), але нікому не прийде в голову говорити, ніби він брав участь у ріжних терористичних нападах... І до того ж на чужій території... В Ротердамі... Для кого і для чого могла б служити українським націоналістам там бомба?

Граф Відо помітно був збитий з своєї первісної позиції:

— Але ж ми не маємо ніяких інших інформацій і подаємо вам тільки те, що сами знаємо...

Тут втрутився і д-р Інсабато:

— Графе, — сказав він, — тут не може бути сумніву, що маємо справу з якимось большевицьким трюком, що намагається надати справі не того вигляду, яку вона має ...

— Крім того, — додав я, думаючи про Я.Барановського, який завжди супроводив полк.Є.Коновальця в таких ризиковних поїздках, — там мав бути ще й другий наш чоловік. Що з ним сталося?...

— Про це нічого не знаємо...

Від графа Відо ми пішли до парляменту, і там вислали через парляментський поштовий відділ (бо телеграми з парляменту попереджають усі інші) дві телеграми: одну до інж. Дм.Андрієвського до Брюкселя, а другу до полк.Колосовського до Амстердаму (і в копії до інж.Селешка там же).

Першу телеграму підписав тільки я. До другої додав ще й ім’я п.О.Коновалець, бо особисто полк.Колосовського мало знав.

В телеграмі до інж.Дм.Андрієвського я писав:

—           їдьте негайно до Ротердаму для опізнання трупа Коновальця.

В телеграмі до Колосовського і Селешка:

—           їдьте негайно в Ротердам для опізнання трупа Коновальця.. Попросіть телеграфічно поліцію зачекати Вашого приїзду.

Але мої телеграми залишилися без скутку.

Ввечорі я протелефонував до Берліну. Там ще ніхто нічого не знав.

Я попросив перевірити, чи полковник дійсно виїхав із Берліну і куди саме.

Чекаючи коло телефону наслідків цього дослідження, я взяв машинально до рук останнє число мілянського часопису “Іль Попольо д’Італіа” і прочитав у ньому таке:

“Ротердам, 24 травня. — Пекельна машина вибухла в одній з більш людних вулиць міста. Забито одного прохожого, жахливо покаліченого, дві інші особи залишилися поранені. Досліди поліції встановили, що вибух бомби виник, як забитий переносив пекельну машину. Чехословацький пас на ім’я Йосипа Новака, знайдений при забитому, примушує думати, що справа йде про якусь банду інтернаціональних терористів”.

В тому ж часописі на другій сторінці я знайшов другу телеграму, з Берліну:

“Ротердамська поліція затримує найсуворішу дискретність щодо наслідків дослідження в справі терористичного знаряддя, ще вибухнуло вчора в одній з улиць центру. Машина знаходилась у валізці, а її носія було розірвано на шматки. Паспорт, знайдений поміж жалюгідними рештками тіла, був на ймення якогось Новака, чехословацької національности, і мав у собі багато рахунків із готелів різних світових столиць. Як повідомляють голяндські часописи, вбитий ніби належав до якоїсь терористичної інтернаціональної організації, що, мабуть, мала, свій осідок у Празі. Поліція заарештувала другого осібняка, якого бачили вчора з згаданим Новаком...”

Ці дві телеграми надали мені духу й надії. Не було ніякого сумніву, що вони говорили про ту саму подію, про яку мене повідомила італійська поліція. Але я знав, що полк. Є. Коновалець не мав потреби користуватися чужим пасом і їздив завжди зо своїм власним. Крім того, взагалі не можна було повірити, щоб полк. Є. Коновалець переносив якісь валізки з пекельними машинами!...

Не діставши ніякої вістки з Берліну, я звернувся до Литовського посольства, і звідти пороблено спроби зв’язатися телефонічно в 11 год. вечора з литовським консульством у Ротердамі, але безуспішно.

О 7 годині рано телефон із Берліну підтвердив сумну вістку, і вже о 12 год. того ж дня п.Ольга Коновалець вилетіла літаком до Ротердаму. Вранці того ж дня пощастило зв’язатися телефоном із литовським консульством у Ротердамі, і звідти обіцяно підпомогу — себто виклопотання дозволу для п.О.Коновалець приїхати без візи (бо було свято, і візи не можна було дістати), та затримати похорон до приїзду Вдови.

Увечорі того ж дня дістав я вістку, що пані О.Коновалець була вже в Ротердамі, і що на летовищі зустрів її Я. Барановський у супроводі двох урядовців поліції.

screenshot 4

Ярослав Барановський

Другого дня вранці, себто 27 травня, я склав комунікат до преси і вислав його до Міністерства Народньої Культури, що займалося справами преси, з проханням оголосити його в італійських часописах і, крім того, вислав його безпосередньо до трьох вечірніх часописів: до “Іль Джорнале д’Італіа”, “Іль Ляворо Фашіста” і “Ля Трибуна”. Вислав комунікат і до трьох телеграфних агенцій, а саме до італійської "Стефані", до французької “Гавас” а до американської “Юнайтед Прес”. З двома останніми я говорив по телефону, і дістав запевнення, що комунікат буде розіслано в усьому світі, але... централі тих агенцій подумали інакше і комунікату не розіслали, бо він суперечив офіційним повідомленням.

Всі три вечірні часописи видрукували мій комунікат без змін, а на другий день уранці з’явився по всіх італійських часописах, та був розголошений через радіовисильні більший комунікат, зладжений, на підставі мого комунікату, агенцією Стефані в порозумінні з Міністерством Народньої Культури.

Ось тут в перекладі обидва комунікати:

  1. 1. “Українське Пресове Бюро в Римі отримує з Ротердаму:

24 травня загинув трагічно полковник Євген Коновалець, Голова Організації Українських Націоналістів (ОУН). Кілька хвилин перед тим він бачився з одним українським моряком, ніби націоналістом, шо прибув безпосередньо з Росії і передав йому пакунок, який нібито мав совітські публікації. Замість того, в пакунку була пекельна машина, яка й вибухла і забила полковника перше, ніж він дійшов до свого готелю. Голяндська поліція активно розшукує совітського агента, якого особистість, як здається, вже встановлено. Проте, побоюються, шо він, із допомогою агентів СССР, успів утекти. Українська Колонія в Римі відправить панахиду в найближчу неділю в церкві Архимандрії Ордену св.Василя В. на площі Мадонна деі Монті”.

  1. 2. Комунікат Агенції “Стефані”:

Ротердам. 24 травня (я вже говорив, чому я помилився в даті Є.О.) в одній з більш центральних і людних вулиць міста відбулась драматична сцена. Якийсь пан, років коло п’ятидесяти, дуже шляхетної зовнішности, проходив приспішеним кроком поміж натовпом, що заповнював пішоходи, і ніс під пахвою пакунок, загорнутий у брунастий папір. Нараз почувся жахливий вибух, і той пан та двоє інших прохожих, що були близько нього, впали на землю. Після першого моменту паніки, поліційні агенти, з допомогою деяких громадян, підняли впалих, що обливалися кров’ю з численних ран, і, в двох автомобілях, завезли їх до шпиталю. Найтяжче був поранений той пан, що ніс пакунок під пахвою: його вбрання було пошматоване; численні жахливі рани вкривали все тіло, і обличчя було — ніби одна кривава маса. Лікарі визнали, що він знаходиться в безпосередній небезпеці смерти, і дійсно, після короткої, страдної агонії, бідолашний перестав жити. Подія ця, що зробила величезне враження в місті, викликала негайне дослідження. Було встановлено з певністю, що вибух викликав отой пакунок, що його ніс той пан під пахвою. Хто він був? Поміж закривавленим і пошматованим убранням було знайдено паспорт на ім’я Йосипа Новака. Чи було це справжнє ймення? Нічого певного не можна було встановити, як нічого певного не можна було й сказати про причини перебування Новака в Ротердамі. Дуже ймовірно, паспорт не відповідав справжній особі забитого. Поміж усякими здогадами було висунено й такий, що забитий належав, мовляв, до банди інтернаціональних терористів, і що пекельна машина, яку він ніс під пахвою, і яка вибухла, мабуть, раніше від потрібного терміну, була призначена для якогось злочину. Але пошукування поліції не спинилися на них перших непевних висновках. Завдяки пізніше переведеним дослідженням пощастило нарешті пролити повне світло на цей трагічний факт, і таким чином виявилося, що жертвою впав полковник Євген Коновалець, голова організації українських націоналістів, що перебував деякий час у Ротердамі під іменем Йосипа Новака. Кілька хвилин до вибуху полковник зустрівся з одним моряком, що видав себе за українського націоналіста, який прибув допіру з Росії, і передав полковникові вибуховий пакунок, кажучи ніби в ньому були цікаві совітські публікації. Моряк, що був в дійсності агентом таємної служби совітського шпіонажу, сказав Коновальцеві, що йому доручили передати цей пакунок від групи українських сепаратистів, і назвав кілька імен, щоб потвердити свої слова. Полковник узяв пакунок із пекельною машиною і, подякувавши моряка, пішов до готелю, в якому жив. Але кілька хвилин пізніше машина вибухла. Полковник був забитий, а двох прохожих поранено. Голяндська поліція розшукує тепер активно совітського агента, який, як запевняють, уже кілька днів слідкував за Коновальцем, отримавши наказ із Москви його забити. Пошукування досі не дали наслідків. Побоюються, що йому вдалося втекти, завдяки допомозі інших агентів московського шпіонажу”.

Отже, як бачимо, цей комунікат покомбінував попередні відомості з моїм комунікатом і авторитетно заперечив попередню гадку, ніби замах на Коновальця був тільки “нещасливою пригодою” терориста з інтернаціональної банди.

Але якщо в Італії цю ворожу нам версію вдалося швидко зліквідувати, то в інших країнах вона циркулювала далі і перешкоджала правильному ходові слідства, — чим також допомогла вбивці своєчасно зникнути з Голяндії.

Того ж самого 28 травня, отримав я вістку з Ротердаму, що Я.Барановському загрожує небезпека видачі його ворогам. Використавши присутність в нашому пансіоні однієї голяндки, пані Ван Ольденборг, я негайно звернувся разом із нею до голяндського посла в Римі і оповів йому докладно про справу та запевнив про цілковиту безвинність Барановського, який прилетів до Ротердаму на кіпька годин пізніше від замаху, бо полк. Є.Коновалець цього разу не попередив його вчасно про призначене побачення.

Спочатку голяндський посол поставився до моїх слів із великим скептизмом:

- Звідки ви це все знаєте?

Бо голяндська поліція відразу пішла хибним шляхом і була спричиннипею поширення першої версії про “нещасливу пригоду терористів”. І мій комунікат, висланий до агенції “Гавас” не з’явився в французькій пресі тільки тому, що Централя “Гавас” вважала потрібним перевірити його в голяндському посольстві в Парижі, а те, ґрунтуючись на офіційних звідомленнях голяндської поліції, спростувала мої твердження. Голяндське посольство в Римі спочатку таксамо заперечувало вce те, що я говорив в цій справі, і мені прийшлося вжити чимало часу й аргументів, щоб переконати нарешті посла в правдивості моїх інформацій. Він того ж таки 28 квітня (?!) вислав до свого уряду, як мене повідомив, довжелезну шифровану телеграму, в якій представив правдивий стан речей. Прощаючись зо мною, голяндський посол запевнив мене, що в усякому разі Я.Барановського нікому не видадуть.

Уважаючи, що американський щоденник “Свобода” являється найкращим джерелом інформації для наших американських українців, 27 травня я вислав також телеграму до цього нашого щоденника в США, повідомляючи про трагічну смерть Є.Коновальця. “Свобода”, не довіряючи такій несподіваній і трагічній вісті і боячись провокації, негайно мені відтелеграфувала, прохаючи підтвердження моєї попередньої телеграми. Я знову відтелеграфував, але в подробиці не входив, надіючись, що “Юнайтед Прес” поширить мій комунікат. Але цього з вище поданих причин не сталося.

 

Джерело: Онацький Є. Римські відгуки ротердамської трагедії. Записки українського журналіста / Календар-альманах «Відродження» на 1953 р. – Буенос-Айрес. – С.29-38.

Новини

У Глухові відкрили меморіальну дошку Юрію Коваленку

15-03-2024

Сьогодні мали честь бути присутніми на відкритті меморіальної дошки Юрію Коваленку - відомому історику, археологу, краєзнавцю, який загинув 14 березня...

Пам’яті історика Володимира Муравського

06-03-2024

З глибоким сумом сповіщаємо, що 4 березня 2024 р. у Львові помер член Організації Українських Націоналістів (бандерівців) Володимир Муравський – «Мураха». Народився...

Віктору Ющенку – 70

23-02-2024

Сьогодні відзначає свій 70-літній Ювілей третій Президент України Віктор Ющенко. Період його президенства – це запекла боротьба з промосковською номенклатурою, яка...

Пам'яті Лідії Григорівни Шеремет

10-02-2024

9 лютого померла Лідія Григорівна Шеремет, колишній депутат міськради, екс-директор заповідника "Михайлівська цілина", знавець народних традицій, автор величезної колекції старовинних...

Російський терорист Прилєпін про перейменування в Сумах

07-02-2024

Про перейменування вулиць у Сумах він написав на своєму Телеграм-каналі. Зокрема він визнав, що Ковпак воював проти України в 1918...

На Сумщині тероборона зупинила російську ДРГ: що відомо

04-02-2024

3 лютого на підступах до Глухівської громади бійці територіальної оборони України зупинили російську диверсійно-розвідувальну групу, яка намагалася перетнути державний кордон України. Про це повідомив Сергій...