Український письменник Михайло Осадчий, якого вперше судили ще в 1966 році, а вдруге в 1973 році і який тепер відбуває 7-річне покарання в Мордовських таборах, звернувся був до Української Гельсінської групи з проханням прослідити обставини підступного вбивства його брата.

Поширений у самвидаві документ Осадчого друкуємо в цілості.

“Шановні українці!

5 квітня 1975 року на вул. 40-річ-чя Жовтня [м.Суми – Ред.] „швидка допомога” підібрала тіло мого брата, 33-річного Осадчого Володимира Григоровича.

Перша медична експертиза, яка з’ясувала причину смерти, була знищена. Деякі люди, які її читали, були здивовані: вона різнилася від другої, яка вже причину смерти вбачає в алькоголі і недомаганні серця. (Ще більше приломшений трагедією я, бо мене про майбутнє вбивство брата сповістили три місяці перед цією подією).

Коротко розповім, в якому порядку розвивалися події навколо мене і мого брата. Це там більше цікаво, що всі нитки подій пов’язані з КҐБ. Отож, істотна справа.

В листопаді-грудні 1974 року мене з табору особливого режиму (Сосновка, Мордовія) перевезли до тюрми КҐБ. Там, старший лейтенант Шумейко й лейтенант Єрмоленко запропонували мені зробити їм деяку прислугу, а за це вони, за мою заяву до Верховної Ради СССР, прикладуть усіх зусиль, щоб мій термін засуду зменшили до вже відбутого. Звичайно, що все буде залежати від ретельності моїх послуг.

Я сердито відмовився — і як людина несправеливо гноблена і як громадянин, який засуджує репресії в Україні 1972 року. Тоді й обвалилася на мене лавина погроз і витівок з боку КҐБ, тому, що, як відомо, КҐБ на вітер слів не кидає.

В селі Курмани Сумської області побили мою 70-річну матір, за сина — «злочинця». Ст. лейтенант Шумейко (грудень 1974): «Ми приневолимо тебе» (це мені). Лейтенант Єрмоленко (грудень 1974): «Приготови твого брата на таку подію, від якої тобі відбере розум».

Це переказали мені через сексота Громова Олешка, який в грудні 1974 року перебував зі мною в камері ч. 57 і «розкаявся» переді мною, як сексот. Після слів відразу прийшли події.[…]

Я довідався про смерть брата через місяць і довідався немов у детективній повісті. Але це вже менше важні подробиці. Від того часу я загально перевів 39 днів голодівки, домагаючися слідства і притягнення вбивців до кримінальної відповідальности. Постійно дістаю відмовну відповідь, мовляв, згідно з другою медичною експертизою, смерть не була наслідком насильства. Про першу експертизу, в якій не говорилося про наявність алькоголю в крові і яка безслідно зникла, — не згадується. Замовчується також про нанесений удар на вилиці-скроні і про силу удару. Сам цей факт стверджується.[…]

Шановне товариство! Щиро (дослівно з уклоном) прошу, по змозі прослідити цю справу, або добитися офіційного слідства. Приватно, можна почати від мого (і мого покійного брата) знайомого, поета і журналіста Миколи Данька, який живе в Сумах. Проте, він описаних тут фактів про балачки каґебістів і сексотів не знає. Але він може скерувати на слід людей, які могли б роз’яснити цю трагедію, хоч Данько вірить поголоскам і є легковірний.

Коротка довідка про брата: 1941 року народження; товарознавець, освіта вища; 7-річний стаж у Сумському обласному союзі споживчих кооператив. Усе і всіх переконував, що мене двічі засудили безвинно. Усі вивіски в його системі кооперативної торгівлі на Сумщині поміняв на українськомовні. Це його єдина діяльність у сфері «дисидентства».

Напередодні вбивства на нього дослівно полювали з метою звербування в сексоти. В Сумах, Шостці, Ромнах […], де б він не появився в командировці, всюди як… появлялись… перед ним і насильно змушували з ними співпрацювати.

В селі, де й тепер живе 70-річна мати, напередодні вбивства розгорнули страшну чорну пропаганду про те, що я шпигун, бандерівець, «злочинець», що не вернуся з Сибіру.

Про антисовєтські зв’язки зі мною допитували двоюрідну племінницю Люду Білогриченко, школярку, яку я бачив раз у житті, коли їй було 7 років. Допитував і страшив її «дядьком» директор школи і сексот Андрій Короткий. В день похорону брата 7 квітня 1975 року до села наїхало багато каґебістів, які списали усіх людей, які брали участь у похороні. Там була і моя дружина зі Львова.

Шановні! З цією своєю незагоєною раною я звертаюся також з подібною заявою до московських дисидентів, до Міжнародньої асоціяції юристів-демократів і до ПЕН клюбу. Доля моїх заяв мені невідома — вислідів жадних. Я також вислав заяви в Добровлаг, до Львівського і Всесоюзного КҐБ. У цих заявах я на доказах обвинувачую КҐБ в причетності до смерти мого 33-річного брата. Відповіді не отримав.

Довідайтеся, будь ласка, що можете, про обставини вбивства, або щонайменше надайте цій справі розголосу, всупереч сильному запереченню КҐБ. Допоможіть мені, оскільки обставини, в яких я перебуваю, не дозволяють мені зробити більше, як я роблю. У цій справі мене цілковито підтримує священик Василь Романюк, про що він публічно заявив. Як хочете, можете покликатись на заяву: за цілість і кожне окреме слово відповідаю моїм підписом.

Михайло Осадчий

Концтабір особливого режиму,

Сосновка, Мордовія

20 листопада 1977

Невідправлена кореспонденція на адресу ув’язнення Мих. Осадчого (Архів ОУН в УІС-Лондон // Архівна колекція М.Яроцького)

П. С. Кожного дня голодую: 16 листопада — день народження брата і 5 квітня — день його вбивства.

Вельмишановні! Задля святої гуманности: підтримайте мою самітню 70-річну матір, прибиту горем смерти (в 1973 році помер батько, в 1975 році вбили брата) і тягарем мого ув’язнення. Хай хто може, напише їй листа. Цим Ви додасте їй моральної і фізичної сили. Її адреса: Сумська обл., Недригайлівський р-н, село Курмани, Осадча Олена Параманова [мабуть Парамонівна – Ред.].

І ще прошу я, М. Г. Осадчий, доручіть якійсь людині з добрим літературним смаком, зредагувати мої книжки, поезії і прози (мабуть коштом вилучення слабших творів)”.

Джерело: Архів ОУН в УІС-Лондон. – Бібліотека. – Газети. – «Шлях перемоги». – 1978. – 18 червня. – С.2

Від редакції Сумського історичного порталу: Вважаємо, що ніякий злочин не має терміну давності. Тому цією публікацією хочемо привернути увагу правоохоронних органів для порушення кримінальної справи по факту зумисного вбивства з політичних причин Володимира Осадчого та переслідування його рідних, з метою тиску на його брата – політв’язня Михайла Осадчого. В науковому обігу сьогодні перебувають сотні, якщо не тисячі подібних документів, які прямо звинувачують КГБ СРСР та совєтський окупаційний режим в злочинах проти людини і людяності. Сподіваємося, що ця публікація змусить розпочати слідство щодо багатьох таких справ, подібно до того, як були порушені кримінальні справи по факту вбивств Володимира Івасюка, Василя Симоненка та інших українських патріотів.

ДОДАТОК 1

Архів ОУН в УІС-Лондон. – Бібліотека. – Газети. – «Шлях перемоги». – 1980. – 24 лютого.