Василь Ткаченко народився в останній день 1910 року - 31 грудня 1910 року. Їх селянська родина проживала у с. Кирилівка Костянтиноградського повіту Полтавської губернії (нині – Берестинський район Харківської області). Батьки працювали в маєтку пана Стрілецького (батько Карпо був конюхом, а мати – кухарка). Із захопленням рідного села совєцькою росією, 8-річний Василько пішов до початкової школи. Після 4-річної перерви, у 1925 році продовжив навчався у семилітній школі в Краснограді (до 1922 р. – це Костянтиноград, а з 2024 р. Берестин Харківської області).
Після закінчення школи у жовтні 1927 року вступив до Красноградського педагогічного технікумі (нині – Берестинський педагогічний фаховий коледж Харківської гуманітарно-педагогічної академії). Таким чином, Василь Карпович у 16-річному віці пов’язав своє життя із педагогічною діяльністю. У 1929 р. вступив до лав ВЛКСМ.
Закінчивши педтехнікум, у серпні 1931 року розпочав свою трудову діяльність – був направлений на роботу до Щербинівського району Донецької (з 1932 р. – Сталінської) області. Два роки він працював учителем історії та географії Щербинівської середньої школи № 3 (до окупації – це спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів навчання № 3 із поглибленим вивченням англійської мови. Сама Щербинівка – це з 2016 р. –м. Торецьк, яке у березні – липні 2014-го та з листопада 2024 р. захоплене росією). У жовтні 1936 року 20-річного юнака було мобілізовано на військову службу у лавах Робітничо-селянської Червоної армії (РСЧА). Василь Карпович був курсантом ветеринарного відділення окружної військово-навчальної кузні у майже рідному Харкові. Після демобілізації з армії у листопаді 1938 р. за направленням Сталінського ОблВНО повернувся на попереднє місце роботи, але вже до Дзержинська, як йменувався Торецьк у 1938-2016 рр. – учителем історії та географії Щербинівської СШ № 3. У травні 1941 р. вступив до лав ВКП (б).
У ході німецько-радянської війни 25-річного Василя Карповича 12 жовтня 1941 року Дзержинським райвійськкоматом було мобілізовано до лав РСЧА. Спочатку він переобував на фронті червоноармійцем 23-ї стрілецької бригади Волховського фронту. Після того, як 22 січня 1942 р. В. Ткаченко одержав обмороження кистей обидвох рук, був переведений на лікування до евакуаційного шпиталю № 1724 у Челябінськ. Після демобілізації (24 липня 1942 р.) майже два роки - до червня 1944 р. перебував на лікуванні у Челябінській обласній лікарні для інвалідів війни. Одержав інвалідність І групи.
Паралельно із лікуванням у 1942 р. поступив на заочне відділення історичного факультету Челябінського державного педагогічного інституту (нині – Південно-Уральський державний гуманітарно-педагогічний університет росії), де склав іспити за три курси. Після повернення в Україну, у 1944 – 1946 рр. – навчався на історичному факультеті Харківського державного педагогічного інституту ім. Г. С. Сковороди (нині – однойменний університет), який закінчив за спеціальністю «історія» із присвоєнням кваліфікації «вчитель історії середньої школи»). Відразу восени 1946 р. вступив до аспірантури при кафедрі марксизму-ленінізму Харківського педінституту, де перебував до 1949 р.
Був нагороджений медаллю «За бойові заслуги» у серпні 1946 р. (наказ Президії Верховної Ради СРСР № 204/75 від 06.08.1946 р.).
За направленням Міністерства народної освіти Української РСР 25 серпня 1950 р. був призначений старшим викладачем основ марксизму-ленінізму Конотопського учительського інституту. Направлення одержав замість Новоплянської Р. Й., призначення якої до Конотопського інституту було відмінене, у зв’язку з її участю в конкурсах у Харківському гірничому інституті та Запорізькому інституті сільськогосподарського машинобудування. 1 вересня 1951 р. переведений на посаду асистента.
За два роки, 1 вересня 1952 р. у зв’язку зі злиттям Конотопського з Глухівським учительським інститутом, 36-річний Василь Карпович був переведений (зарахований) на посаду старшого викладача основ марксизму-ленінізму Глухівського учительського інституту (нині - Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка). У персональній анкеті при прийомі на роботу було зазначено слабкий рівень володіння англійською та німецькою мовами.
Рік, з 1 лютого 1953-го по 1 лютого 1954 р. – перебував у відрядження на річних курсах дисертантів як слухач інституту підвищення кваліфікації викладачів марксизму-ленінізму при Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка (нині - Київський національний університет імені Тараса Шевченка). 18 листопада 1954 р. у Вченій раді цього закладу вищої освіти В. Ткаченко захистив дисертацію на тему «Комуністична партія Радянського Союзу у боротьбі відтворення машинобудівної промисловості 1921 – 1925 рр. (на матеріалах України)» та здобув науковий ступінь кандидата історичних наук.
За видатні досягнення у викладацькій та науковій діяльності, а також з нагоди 20-річчя Перемоги у німецько-радянській війні був нагороджений 8 травня 1965 р. значком «Відмінник народної освіти Української РСР».
Після того, як харківському видавництві «Прапор» побачив світ 134-сторіноковий історико-краєзнавчий нарису про Глухів, Василь Карпович, з 1 вересня 1968 р. був призначений на посаду в. о. доцента кафедри марксизму-ленінізму Глухівського державного педагогічного інституту. Також в цей активно публікувався у районній пресі, досліджував історії Глухівщини. Зокрема, підготував розлогу статтю про Глухів, яка увійшла до фундаментального енциклопедичного видання «Історії міст і сіл Української РСР».
Передчасно помер 13 серпня 1971 р. на 61-му році життя. Похований у Глухові.
