r: Як виникла ідея цієї книги?
Олег Корнієнко: Словник-лексикон мав стати складовою частиною моєї монографії «Нариси військової історії України: Сумський слобідський козацький полк 1659-1765 рр.», що вийшла у 2008 р. Однак видавництво «Наш Час» із певних причин змушене було скоротити книгу, бо вона сягала понад 900 сторінок. Тому більша частина виявилася неопублікованою. Ще з 2009 р. планувалося видати книгу, присвячену козацькій зброї, спорядженню та символіці, однак плани залишалися лише планами. У 2013 р. стало можливим видати словник застарілих і рідковживаних термінів. Зрозуміло, що сьогодні вкрай важко видавати книги – приємно, що зрештою вона вийшла. Це наша історична пам’ять, адже більшість із цих слів взагалі було забуто чи залишалося відомими лише вузькому колу істориків. Під час роботи над історичними джерелами з історії Сумського полку, мені зустрічалося багато цікавих, але незрозумілих термінів. Виписував їх окремо, потім дуже цікаво було знаходити тлумачення, яких для багатьох слів є декілька. Ось, скажімо, слово «дунай» - зараз його знають як назву річки, але у XVIII ст. воно означало місцевість, де річка виходила на широкий простір і розливалася. Або назва сучасних річок Локня і Лопань – у давнину перше означало «луг понад річкою», друге – «криниця на баговинні». У виданні є багато ілюстрацій, що супроводжують певні терміни, а також додатки, присвячені символіці й тогочасним вживаним абревіатурам. Епоха барокко – дуже цікавий період в історії України, сповнений героїчним і трагічним, а бароккова українська мова надзвичайно багата, насичена латинізмами й тюркізмами, запозиченнями із європейських і московської мов, що характерно для Слобожанщини.
r: У Сумах багато істориків та краєзнавців, діє обласний осередок Національної спілки краєзнавців України, який ви очолюєте. Але чому досі місто не має фундаментальної чи хоча б науково-популярної праці, яка б описувала його історію?
О.К.: Тут багато причин. Одна людина цю роботу зробити не зможе – надто багато матеріалу треба опрацювати. Адже кожен період в історії Сум діже своєрідний: полкова фортеця XVII-XVIII ст., купецьке містечко з магдебурзьким правом, імперська доба ХІХ – початку ХХ ст., обласний центр, що виріс до сучасних меж буквально за 40 років... Потрібен творчий колектив, фінансування пошукових робіт в архівах, зрештою – підтримка влади або громадськості. Дійсно, в останній час за участю владних структур витрачено значні кошти на видання книг з історії Суми. На жаль, вони містять масу історичних помилок, тенденційний підбір фактів і оцінок подій. Сама ідея вірна, але реалізується вона за висловом «Хотіли як краще, а вийшло як завжди». І знаєте чому? Бо немає ніякої колегіальності, контролю громадськості, краєзнавців, бо ідеї народжуються і реалізуються в одному-двох кабінетах.
r: Який період в історії Сум найменш досліджений?
О.К.: Темна пляма в історії міста – друга половина XVIІI – перша половина XIX ст. По-перше, значна частина архівів, за якими щось можна встановити, втрачена в результаті великих пожеж 1840-1841 рр. та під час Другої світової війни. У цей період через рішення російського уряду Суми втратили магдебурзьке право і самоуправління поступово занепадало – аж до реформ 1860-1870-х років.
r: А яка епоха в історії міста подобається саме Вам, як досліднику?
О.К.: Кінець XVII – початок XVIII століття – період швидкого розвитку міста за часів полковництва родини Кондратьєвих.
r: В історії Сум чимало легенд і міфів, що реанімуються час від часу. Які, на ваш погляд найбільш відомі?
О.К.: Самий відомий – це міф про сумки із золотом, що дали назву місту. Це заперечував ще Іаков Левитський на початку ХХ ст., а назва міста може походити від назв річок і тюркського терміну «су», що значить «вода». Але це одна з версій. Багато міфів про Гарасима Кондратьєва – його намагаються записати як до вірних служак московському царю, так і заледве не до «українських націоналістів». Насправді ж він був людиною з типовим слобожанським менталітетом, із своєрідною «багатовекторною» політикою – інакше не можна було. До речі, хочу в черговий раз підкреслити – як свідчать численні документи, його звали саме Гарасим, а не Герасим на російський манер. Не варто плутати нашого полковника з тургенєвським двірником із «Муму», як це декому хочеться. Ще один міф пов’язаний із «сестрою» Кондратьєва, яка начебто була розбійницею, а Гарасим звелів замурувати її в стіні Воскресенського храму. Романтично, але неправда, про що писав вже згадуваний Левитський. Насправді мова йдеться про Марію Гарасимівну, яка померла молодою невдовзі після шлюбу із Дмитром Зеленським і була похована із почестями. Зараз активно мусується вигадка, про те, що насправді «батьком міста» був не Кондратьєв, а московський воєвода Кирило Арсеньєв. Майже З50 років ніхто не піддавав сумнівам роль козацького осадчого, при якому воєвода виконував лише функції «государева ока». Але це тема окремої розмови. Ще один міф – виключна роль Івана Харитоненка у розвитку міста в позаминулому столітті. Насправді ж постать Дмитра Суханова була не менш значущою, але він незаслужено забутий. До того ж Харитоненко був не стільки меценатом, скільки спонсором, який вигідно вкладав гроші у розбудову міста, отримуючи від цього зиск. Або взяти, наприклад, міф про «молодців-гусарів», яких у Сумах начебто всі любили… Насправді ж, тривалий час після ліквідації козацького полку, сумці виявляли до новоствореній «гусарії» тотальне несприйняття на межі з саботажем, що призвело до потреби її передислокації у 1806 році.
r: Як з історичної точки зору виглядає сучасна ситуація в Україні?
О.К.: Це логічне продовження того, що відбувалося за минулі 20-25 років. Солідний радянський матеріально-технічний спадок був розбазарений і зруйнований, виробничі сили зазнали депрофесіоналізації. Справжню національну еліту, що переймалася б держаними проблемами, не виховали за відсутністю навіть самої концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді. Дегуманізація значною мірою призвела до втрати загальнолюдських духовних і моральних цінностей у житті людей, відмови від світогляду, заснованого на справедливості та людяності, на увазі і повазі до особистості… Повертаючись до історичного минулого, варто зазначити, що духовний світ українця доби барокко був незмірно багатшим, аніж у наших сучасників, а морально-етичний аспект буття був на порядок вищим, оскільки матеріальне життя не займало заледве не 99% свідомості, як тепер у декого. Бути обраним до тогочасного органу самоуправління – магістрату, означало почесний обов’язок гідно представляти громаду й забезпечувати її існування, але аж ніяк не розбазарювати скарбницю… Суспільству бодай частково необхідно звернутися до старих добрих традицій та історичного досвіду, котрий зберігає багато готових рішень актуальних проблем сьогодення.
