Понеділок, 31 травня 2021 17:00

Роль визначних особистостей Сумщини в становленні Української державності 1917-1918 рр.

Сумська обласна універсальна наукова бібліотека
Демонстрація в Сумах, липень 1917 р. Демонстрація в Сумах, липень 1917 р.

Становлення української державності 1917-1918 рр. пов’язане зі створенням та діяльністю першого українського парламенту – Центральної Ради. Говорячи про Сумщину в цей час, маємо на увазі території сучасної області, які по 1917 рік перебували у складі чотирьох колишніх російських губерній: Харківської, Чернігівської, Полтавської, Курської. 1917 рік відкрив в історії України нову добу, основним змістом якої став шлях до свободи. І почався він із створення Української Центральної Ради. 1917-1918 роки – один із найбільш складних періодів у розвитку української державності. Це час ствердження суверенітету Української Народної Республіки як повноправного суб’єкта міжнародних відносин, створення чотирьох Універсалів, виходу на державницькій рівень української мови, початок розвитку національної освіти та культури.

Совєтська історіографія наполегливо зображала Центральну Раду як контрреволюційну, буржуазно-націоналістичну інституцію, ворожу інтересам українців, навіть не згадуючи людей, які стояли у витоків української державності, боячись самої ідеї незалежності країни, такої бажаної для імперії. Ідеологи тоталітарного режиму подбали про те, щоб ці імена назавжди зникли із свідомості багатьох поколінь українців, як і сама подія – поява на карті Європи нової держави – Української Народної Республіки.

Серед активних державотворців цієї доби чимало уродженців Сумщини, які проявили себе під час Української революції 1917-1921 рр. в різних галузях суспільного життя, в тому числі брали активну участь у розбудові українських державних інституцій та у діяльності головного органу влади – Української Центральної Ради. Важливу роль у залученні до цієї роботи відіграв М. Грушевський як її голова, особисто знайомий з багатьма із наших земляків. Дослідження цих зв’язків обговорювалось під час науково-краєзнавчих діалогів, проведених на базі обласної бібліотеки у 2016 році, «Сумчани в колі Грушевського», присвячених 150-річчю від дня народження М. С. Грушевського.

Так відразу після Лютневої революції до Центральної Ради на посаду заступника голови був запрошений Микола Прокопович Василенко, відомий на той час вчений-історик та авторитетний юрист. Народився Микола Прокопович у с. Есмань Глухівського повіту. Був членом Центральної Ради першого складу. У січні 1918 року його було обрано членом колегії Генерального суду УНР. В подальшому – в. о. Голови Ради Міністрів Української Держави (П. Скоропадського), міністр народної освіти та мистецтв (1918), президент Державного Сенату (1918). Але основна діяльність Миколи Прокоповича була тісно пов’язана з організацією та створенням Української Академії наук, другим президентом якої він і став. Академія наук України виникла не на порожньому місці. Кращі представники української інтелігенції як в Росії, так і в Австро-Угорщині завжди мріяли про власну Академію наук – не імператорську і не цісарську. В ній вони вбачали один із засобів національного відродження. Але її створення стало можливим тільки після 1917 року. Треба розуміти, що діяльність УАН розгорталась у політично нестабільній обстановці війни, і вклад науковців, в тому числі нашого земляка М. П. Василенка – неоціненний. Репресований, як і багато інших, у 1924 році, засуджений до 10 років позбавлення волі, офіційно звільнений під тиском міжнародної громадськості і науковців Академії М. П. Василенко проніс тавро контрреволюціонера не тільки до кінця свого життя – 1935 року. Радянська влада затаврувала «українського буржуазного націоналіста»: довгий час ім’я вченого було викреслено з історії України, замовчувалась його наукова і суспільна діяльність. «Історія Академії наук Української РСР» (1982) лицемірно не згадує, що створення Української Академії розпочинається зовсім не з 1919 року, періоду встановлення радянської влади, а значно раніше – з буремного для України 1918. Свідомо піддавалось забуттю ім’я людини, яка ще за часів царизму віддавала всі сили розвитку в Україні історичних досліджень, правознавства та етнографії. Лише вузьке коло фахівців усвідомлювало несправедливість такого стану. Тільки 28 червня 1991 року вирок було скасовано, а кримінальна справа щодо нашого земляка Миколи Прокоповича Василенка – закрита.

василенко

 Микола Василенко

Знаний у світових наукових колах сумчанин Павло Іванович Зайцев – учений-літературознавець, шевченкознавець, який зібрав велику кількість невідомих автографів численних творів Т. Г. Шевченка, розкиданих по всій Росії, знайшов рукопис українською мовою «Книг битія» М. Костомарова – залишався маловідомим на Батьківщині тільки тому, що у свій час приймав активну участь у створенні суверенної української держави. З вересня 1917 року Павло Іванович займає помітне місце серед керівництва Центральної Ради, ставши начальником канцелярії Генерального секретаріату освіти, веде активну педагогічну діяльність в Науково-Педагогічній академії, чималу увагу приділяє новоствореній Академії наук. Член Ради Міністерства закордонних справ УНР, в. о. міністра праці та інформації УНР (1921). В 1919 році змушений був покинути Київ і включитися у визвольні змагання українського народу цієї доби. В 1920 році він – начальник культурно-освітнього відділу Армії УНР. З 1921 року – на еміграції. До кінця свого життя Павло Іванович працює для України та українців: допомагає українським емігрантам у Європі, викладає українську мову в українських освітніх закладах, починає видання творів Тараса Шевченка в 16 томах, створює монографію «Життя Тараса Шевченка». Помер у 1965 році у Мюнхені. У сім’ї губернського секретаря слободи Самотоївка Краснопільської волості Охтирського повіту народився Борис Георгійович Іваницький, донедавна відомий як засновник української школи лісівників, автор першої книги з лісівництва українською мовою. Поза увагою залишалася його політична діяльність та участь в українському державотворенні 1917-1921 рр. Після початку Лютневої революції 1917 року Борис Георгійович бере активну участь в роботі уряду, працюючи в напрямку розбудови фахових структур. Виступає одним з організаторів Лісового департаменту Генерального Секретаріату земельних справ та Всеукраїнської лісової спілки, проводить роботу по запобіганню вирубці лісів. За його участі видається наказ про охорону лісових масивів, приймається закон «Про ліси в Українській Народній Республіці», за яким усі ліси та землі, що були придатні для лісорозведення, оголошуються власністю держави. Не полишає наукової роботи. В цей час побачили світ його праці «Ліси України» та «Лісова господарка України». Розділяючи разом з урядом всі тяготи еміграції, не полишає створювати українські освітні заклади, спілки, веде педагогічну, просвітницьку, громадську роботу. Перебуваючи в еміграції, Б. Іваницький активно займається політичною діяльністю: входить до керівництва Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі (вигнанні). Помер1953 року, був похований у Детройті. В 1980 році відбулось перепоховання на православному кладовищі у штаті Нью-Джерсі.

зайцев павло іванович

 Павло Зайцев

Життя і діяльність роменчанина Олександра Михайловича Коваленка були наповнені подіями двох революцій. Людина-легенда, він виринав на арену історії, здавалося для того, щоб, зробивши свою справу, знову канути у небуття. Про нього і про історичні потрясіння, героєм яких був талановитий революціонер та математик писали багато, писав спогади і він сам. Та, видані в еміграції, ці матеріали тільки в наш час стали відомими широкому загалу на Батьківщині. Згадку цю людину треба починати з 1905 року. Саме тоді він служив інженером-механіком на славнозвісному броненосці «Потьомкін», на якому у червні того ж 1905 року вперше в історії російського флоту спалахнуло збройне повстання моряків. До повстання крім унтер-офіцерів добровільно приєднався тільки один офіцер – Олександр Коваленко, взявши на себе відповідальність за долю і арештованих офіцерів, і повсталих матросів. Радянські історики у свій час створили для підручників красиву легенду про це повстання, показану у фільмі С. Ейзенштейна «Потьомкін», яка стала офіційною версією цих подій. Свідчення очевидців, та й ім’я Олександра Коваленка, стали зникати із досліджень, які друкувались в СРСР, а сам легендарний броненосець у 1923 році був за наказом Леніна розібраний на металобрухт. Не хотіли привертати увагу до того факту, що більшість команди на броненосці – українці. Серед них були і наші земляки з Роменського, Лебединського, Сумського повітів, список яких приводить сумський краєзнавець Г. Іванущенко. Після поразки повстання Олександр Михайлович живе у Швейцарії та Франції, викладає математику в середній школі, стає автором двох підручників, видає у Лозанні журнал «L’Ukraine». Коли почалася Українська Революція 1917 року, Олександр Коваленко повертається в Україну, де, враховуючи високий професіоналізм, його призначають директором департаменту морської освіти в Міністерстві морських справ. Завдяки його авторитету за короткий час 20 військових кораблів Чорноморського флоту підняли прапори УНР. Серед них і броненосець «Потьомкін», що увійшов до складу Українського військово-морського флоту та змінив назву на «Борець за свободу». В 1919 році з переговорів з представниками Антанти розпочалась його дипломатична служба. Потім була Румунія, консульство в Царгороді, українська дипломатична місія у Парижі, де в 1920 році брав участь в асамблеї Ліги Націй як секретар української делегації. Еміграція починається з 1922 року. коли він переїздить до Чехії на запрошення Української Господарської Академії (УГА). Тут він викладає вищу математику та механіку. Видавниче товариство при УГА друкує його підручники з аналітичної геометрії, теоретичної та прикладної механіки українською мовою.Це був колосальний внесок в розвиток української і світової наукової літератури того часу. Недарма один російський професор, побачивши на виставці в Празі підручники УГА, в розпачі вигукнув: «Так це їм і наша книжка вже не потрібна» (із спогадів Б. Мартоса). Помер у Женеві у 1963 році.

ол др коваленко

 Олександр Коваленко

Михайло Микитович Ковенко – військовий і політичний діяч, інженер, член Центральної Ради і Всеукраїнської ради робітничих депутатів, один з організаторів українського Вільного козацтва (1917), військовий комендант Києва (1918) народився у Білопіллі (по іншим даним у с. Грязне Охтирського повіту). Офіційна скупа на факти біографія цієї яскравої людини завдяки розвідкам сумських краєзнавців Г. Іванущена та В. Власенка, знайденим ними документам набула нових кольорів, висвітлюючи життєпис цієї непересічної постаті. Ще до початку Української революції Михайло Ковенко вступає до Української соціал-демократичної робітничої партії і, як її представник, у липні 1917 року стає членом Центральної Ради. Він твердо стоїть на державницьких позиціях. Тому з завзяттям береться за надзвичайно складну в умовах війни і революції справу – 17 вересня 1917 року стає директором Виборчого бюро у складі Генерального секретарства внутрішніх справ (прообраз сучасної Центральної виборчої комісії). Та події, які відбувались у країні, змінили рід діяльності енергійного інженера. Його подальша участь в революції тепер пов’язана з організацією Вільного козацтва, що стало засобом народної самооборони від численних збільшовичених банд та дезертирів російської армії, що заполонили українські села. Особливо потрібними Україні військові формування стали після розв’язання ленінським урядом війни проти УНР. З січня 1918 року Михайло Микитович Ковенко – військовий (особливий) комендант Києва. Широкого розголосу в УЦР набув здійснений ним арешт у будинку засідань її членів – М. Полозова, Г. Михайличенка, О. Сіверо-Одоєвського, О. Шумського та інших, які намагались, порозумівшись із більшовиками, розпустити УЦР і привести до влади Раду робітничих, солдатських і селянських депутатів. У цій загрозливій ситуації єдиним, хто проявив рішучість, був саме Михайло Ковенко. Отримавши військові повноваження Михайло Микитович не один раз рятував зі своїми загонами український уряд. 5 січня загони Вільного козацтва захопили завод «Арсенал», де тривала підготовка повстання, роззброїли пробільшовицькі формування та вивезли із заводу велику кількість зброї, згодом ліквідувавши і саме повстання. У лютому прикривали відхід уряду з Києва під час навали карателів М. Муравйова. З 1920 року Михайло Микитович живе на еміграції в Румунії. Можна було б сказати, що на цьому його слід загадково губиться. Та наші краєзнавці продовжують пошукову роботу.

ковенко михаил

 Михайло Ковенко

(в центрі)

З-поміж активних діячів Української революції 1917-1921 рр. донедавна маловідомим залишалося ім’я нашого земляка Івана Івановича Мірного. Навіть місце народження було з’ясоване лише нещодавно: с. Самотоївка Краснопільскої волості Охтирського повіту. Вибраний до Центральної Ради у квітні 1917 року, він займає відповідальні посади, які вимагають пунктуальності, акуратності, відповідальності: жовтень 1917 – заступник Генерального писаря, листопад 1917 – Генеральний писар, січень 1918 – Державний писар УНР, приймає активну участь у підготовці тексту IV Універсалу та низки законів УНР. Ділові якості Івана Мірного цінували всі уряди того часу: після гетьманського перевороту він очолив канцелярію Міністерства закордонних справ. Помер у Празі 1937 року.

іван мірний. фото початку 1930 х років. 58042925

 Іван Мірний

Завідуючим секретаріату Української Центральної Ради був ще один наш земляк, запрошений на цю посаду М. Грушевським – Євген Дометійович Онацький, який народився у м. Глухові. Як представник від Чернігівської губернії був введений до складу Центральної Ради, ідеї якої палко захищав на переговорах із урядом козацьких військ у Катеринодарі та Новочеркаську. А в 1919-1920 рр. представляв Українську Народну Республіку на мирній конференції в Парижі. Проживши майже 60 років на чужині, залишив глибокий слід в українській історії та культурі, створивши унікальну етнологічну «Українську малу енциклопедію», що була надрукована в Буенос-Айресі у 1957–67 роках. Від більшості енциклопедій світу вона відрізняється тим, що це праця однієї людини, близько 2200 сторінок – колосальна праця, на яку він поклав усе життя. У фондах обласної бібліотеки знаходяться перші два тома цієї енциклопедії, що є передруком видання 1957-1967 років. Помер Євген Онацький 1979 року в м. Буенос-Айрес.

онацький

 Євген Онацький

З січня 1918 року на посаді міністра хліборобства УНР перебував Аристарх Григорович Терниченко, який народився в м. Охтирка. На момент створення Української Центральної Ради мав і досвід, і авторитет аграрія-практика. Пізніше займав посаду заступника міністра земельних справ.

терниченко аристарх григорович

 Аристарх Терниченко

Не можна не згадати і той факт, що з самого початку існування УНР значна увага приділялась створенню державних символів. За ініціативи М. Грушевського була створена спеціальна комісія з розробки державного гербу України. Її головою став П. Зайцев, членами – наші земляки Георгій Нарбут, Василь і Георгій Кричевські.

Наше минуле багате не тільки на героїчні події, але й на визначних людей. Їх національно-патріотичні переконання, чітке розуміння українського національного відродження на рівні державотворення визначили подальший життєвий шлях кожного з них. З падінням української держави, більшість із них опинились в еміграції, але і там не полишали відстоювати право народу творити власну державність, продовжували працювати над розвитком науки, техніки, культури для слави України і її утвердження в світі.

Список використаних джерел

  1. Іванущенко Г. М. Сумщина в боротьбі : 10 біографій / Г. М. Іванущенко. – Вид. 2-ге, доопрац. – Суми, 2016. – 192 с.
  2. Сумчани в колі Грушевського: тези доп. та повідомл. наук. краєзнавчих діалогів, присвяч. 150-річчю від дня народження М. С. Грушевського (1866–1934) / Сумська обл. універс. наук. б-ка ; уклад. О. М. Малиш. – Суми, 2016. – 42 с.
  3.  Українська Народна Республіка і наш край : до 100-річчя Української революції 1917–1921 років : рек. матеріали на допомогу шкільній програмі / Сумська обл. універс. б-ка ; уклад. А. І. Марченко. – Суми, 2017. – 86 с.

Опубліковано: Сумщина від давнини до сьогодення: проблеми ідентичності, ментальності, самосвідомості: матеріали обласного круглого столу з нагоди відзначення 80-річчя створення Сумської області (м. Суми, 30 січня 2019 року) / за ред.: С.В. Драновська, Л.М. Чхайло. Суми: НВВ КЗ СОІППО, 2019. С. 117-122.

Новини

«Конотопські читання»: новий формат ХІІ науково-практичної конференції

11-11-2021

Сьогодні, 11 листопада 2021 року, відбулася чергова щорічна науково-практична конференція «Конотопські читання-ХІІ», що була започаткована у 2010 році.

Четверті "Петровські читання"

11-11-2021

Четверті «Петровські Читання», присвячені 85-річчю від дня народження і 25 річчю від дня смерті Геннадія Терешковича Петрова, талановитого журналіста, патріота...

ІІ Всеукраїнська науково-практична інтернет-конференція «Сумські історико-краєзнавчі студії»

29-10-2021

28 жовтня 2021 р. на базі комунального закладу Сумський інститут післядипломної педагогічної освіти в он-лайн режимі відбулася ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція...

"Переписна книга Білопільської сотні 1673 року": презентація в Білопіллі

15-10-2021

"Презентували в Білопіллі разом із Oleksandr Riznichenko нашу спільну працю "Переписна книга Білопільської сотні 1673 року". Щиро вдячні за підтримку...

70 років Шамілю Акічеву

28-09-2021

Почесному краєзнавцю України науковому співробітнику  Конотопського міського краєзнавчого музею імені О.М. Лазаревського Шамілю АКІЧЕВУ Вельмишановний Шамілє Мулламовичу! У цей визначний день від імені Правління та усього...

На Конотопщині відкрили пам’ятний знак видатним землякам

30-08-2021

У центрі села Шпотівка Дубов’язівської селищної ради Конотопського району відкрили пам’ятний знак братам Тимошенкам. Три брати залишили по собі вагомий...