В Україні з початку 2000-х років почали проводитися некрополістичні читання [1, с. 23], діє Український центр біографічної некрополістики [11, с. 50]. Варто виділити праці з некрополістики В. Сушко «Похорон на Слобожанщині», В. Конобродської «Поліський поховальний і поминальний обряди: Етнолінгвістичні студії», Р. Гузія «З народної танатології: карпатознавчі розсліди», а також дослідження Ірини Коваль-Фучило, зокрема щодо ролі мовчання [див. 8, 7]. Вивченням некрополю Миколаєва займається Т. Губська, а похоронними традиціями українсько-польського прикордоння І, Ігнатюк [6].

         Стан досліджень ускладнюється поширеним за радянських часів варварським ставленням до старовинних некрополів, як сільських, так і міських [10]. Нині старі надгробки замінюються іншими, стандартизованими, із нових матеріалів, інколи із обробленими на комп’ютері світлинами. Страждають і козацькі кам’яні хрести (найвідоміші в районі Одеси [13], але і на Харківщині [12] теж). Є і певне нерозуміння краєзнавчою та науковою спільнотами (зокрема фахівцями-урбаністами [17]) важливості некрополістичних досліджень, вже не кажучи про широкі суспільні верстви.

         Коло некрополістичних досліджень можна розподілити на кілька блоків. Перший – дослідження власне похоронної культури: ставлення до тіла померлого (померлої), роль учасників похорон, зокрема церемонії та обряди, які ними здійснюються, роль предметів, які використовуються під час похорону. Наприклад – ставлення до дзеркал у хаті, до «мертвої» води, мотузок, до особистих речей небіжчика чи небіжчиці, рушників та хліба; релігійні дії (читання Псалтиря, панахида тощо), предмети, які кладуться до труни (зокрема «похоронні набори») тощо. Християнський похорон має чітку структуру, яка може варіюватися залежно від часу його проведення (наприклад, у великодній час), місця (дім, церква, цвинтар), статусу небіжчика (небіжчиці) – священник, монах, мирянин, дитина, самогубець із психічним розладом тощо [25]. Християнські дії та народні звичаї взаємодіють та доповнюють одне одного, але часом і вступають у конфлікт. Цікавим є і психотерапевтичний аспект, який передбачає комплекс дій, спрямованих на надання допомоги рідним і близьким. Його сенс – у поступовому осмисленні втрати («сніданок», дев’ятини, сороковини), певному катарсисі (особливі пісні – плачі, голосіння (зокрема пародійні [9]), які дозволяють вербалізувати власні переживання), перебуванні між людей (помини). Вагоме місце займають і магічні дії – до труни може кластися фото живої людини, якій хочуть зробити шкоду, мотузки, якими зв’язувалися руки й ноги небіжчика можуть забирати і використовувати для лікування, на Західній Україні існував звичай перевертати стільці і стукати труною об одвірок. Особлива увага приділяється землі, якою «запечатується» труна. Треба бути уважним аби її також ніхто не забрав для здійснення якихось уроків. Тобто під час похорону використовується як апотропеїчна, так і «чорна» магія. Загалом сам процес похорону сприймається як упорядкований шлях із своїми зупинками й правилами, взаємодією із певними надприродними сутностями. Специфічним є ставлення до фотографування похорон. Раніше такий звичай був поширений як на Східній, так і на Західній Україні, нині на сході він рідкісний, і то переважно на похоронах військових. Другий блок – власне місце та спосіб поховання, надгробок та територія навколо нього. Основний спосіб поховання на даний час – трупопокладення із переважаючою орієнтацією «схід – захід». У великих або старовинних містах можуть бути і сімейні склепи (гробівці) (Личаківське кладовище, залишки склепів на харківському кладовищі №2 тощо). Існує спеціальне законодавство, яке регулює як сам похорон, так і функціонування кладовищ [5]. Законодавчі акти, до речі, змінювалися протягом історії і мають відмінності у різних країнах, що також можна вивчати і аналізувати. Різні нації й етноси можуть мати свої особливості у похованні – мусульманське поховання у ямі з «підбоєм», орієнтація на Мекку, похорон сидячи [16], грандіозні склепи із масою речей у ромських «баронів» тощо. Трупоспалення (кремація) поширена менше, хоча сучасна тенденція – збільшення її ролі, особливо у мегаполісах та, відповідно, поширення колумбаріїв. Інколи прах розвіюється над певним місцем або підхоронюється до рідних. В Україні зафіксовано і кремацію за релігійними неоязичницькими переконаннями. Зрідка встановлюються кенотафи (порожні поховання), які ведуть свій початок із античних часів. Третій блок – поминальні традиції, постпохоронні уявлення та ставлення до некрополів у суспільстві, зокрема встановлення пам’ятників, меморіальних таблиць, інших форм фіксації пам’яті щодо померлих. Сюди належать як християнські обряди (дев’ятини, сороковини, літія за спочилим (спочилою), парастас, панахида, помини-«гробки»), так і різноманітні способи громадського вшанування, наприклад, на Покрову, День Героїв тощо. Для небіжчика вдома під час трапези ставиться тарілка, на кладовищі залишається склянка із горілкою, запалена цигарка, для поминання кладеться їжа (цукерки, печиво), сиплеться зерно для пташок. Особливою поминальною стравою є канун, який призначений не так для їжі як для спільного споживання (по три ложки за чергою). Не кладуться м’ясні й молочні страви, натомість на «гробки» кладуться крашанки. Це можна пояснити як гігієнічними міркуваннями, так і релігійними. До церкви на панахиду м’ясо також не приноситься. Існують і певні постпохоронні уявлення щодо зв’язку світу живих і мертвих – роль снів, в яких з’являються мертві, ставлення до цвинтарів, як до місця із певними табу (звідти нічого не можна приносити), можливість передачі забутих речей небіжчикам на той світ (на похоронах спільних знайомих). Раніше певна стигматизація стосувалася поховань самогубців, утоплеників, нехрещених дітей. На початку ХХ століття кладовища стали обов’язковим місцем для прогулянок молоді із маргінальних субкультур – «емо», «готів», «металістів», а тема похорону та кладовищ навіть знайшла відображення у музичних творах «важкого металу».  

Кожен із цих блоків має свій предмет досліджень, який може становити цінність у міждисциплінарних дослідженнях. Так лише епітафії (надгробні написи) можуть розповісти про уявлення певної групи людей (окремої сім’ї, мешканців населеного пункту) стосовно посмертної долі людини (релігієзнавство), літературних впливів, уподобань, символіки використовуваних образів (літературознавство), ступеня емпатії, відкритості до трагічного в світі (психологія, етнопсихологія), особливостей мови (мовознавство), оригінальних шрифтів (типографіка) тощо [3]. Прикметно, що в похоронній культурі можуть, часом у символічній формі, виявлятися ті суспільні уявлення, які намагаються не вступати у конфронтацію із офіційною ідеологією (комунізмом, російською імперською ідеологією «русского міра» тощо), мімікрувати. Інколи ці уявлення не усвідомлені самими членами суспільства чи суспільної групи, перебувають у певному «колективному підсвідомому», тож вивчення їхніх проявів може допомогти зрозуміти світогляд тих, хто їх виявляє.

         Для прикладу можна взяти радянську похоронну обрядовість [18]. Релігійна символіка, хрести замінювалася на п’ятикутні зірки або дерев’яні червоні тумби, відспівування й народні голосіння замінили оркестр та т. зв. «громадська панахида» [8]. Більш повно ці нові церемонії виражалася у похоронах видатних осіб (партійних та військових), в облаштуванні братських могил. Там акцентованою була військова складова (зображення мечів, гвинтівок, автоматів), образ матері (апеляція як до культу богині-матері). Щодо останнього, то він явно пов’язаний із хтонічними культами (тут і серп Кроноса та молот Гефеста) й давньогрецькою титаномахією – грандіозною битвою богів-олімпійців і титанів. Мати-Земля народжує безособових титанів-героїв, які лише воюють і гинуть, якоюсь своєю часткою перебуваючи у пам’ятниках. Образ батька в комуністичній міфології формально відсутній, але це лише зовнішнє враження. У комуністичному пантеоні образ батька поєднувався із Карлом Марксом (перші пам’ятники), Леніним та «отцем народів» Сталіним [23]. (Характерно, що християнство, юдаїзм та іслам в різний час по різному ставилися до скульптур, від різкого засудження до мовчазного прийняття. Адже пам’ятник має певну частку того, кого він зображує, є «іконою» в широкому сенсі, образом). Незрозумілий образ ворога, який є досить туманним. В міфології хтонічні сили протистоять Олімпу, тобто богам вищого порядку. Комуністична міфологія і прямо дослівно, і символічно апелює саме до хтонічних божеств, титанів. Особливе місце в радянській квазірелігії відводилося образові «вічного вогню». Його образ у християнстві є негативним, пов’язаним із вічним пекельним вогнем. Подальше дослідження символіки палаючих пентаклів у радянській міфології є цікавим. Функції вогню у релігіях світу чітко окреслені – вогонь жертовний, який передбачає очищення, встановлення контакту із божеством. Вогонь руйнівний, який має на меті знищення ворога, чогось зайвого у даному світопорядку, як істоти, яка не має в собі життя, є нечистою і підлягає знищенню. Вогонь «домашній», «домашнього вогнища», який передбачає захист («дух домашнього вогнища») і певний рівень комфорту. «Вічний» вогонь у радянській міфології аж ніяк не асоціюється із «домашнім затишком», оскільки палає на кладовищі. Немає нічого спільного і зі спаленням ворога, чогось нечистого. Відповідно залишається лише одна його функція – вогонь жертовний, принесення в жертву чогось чистого абстрактній ідеї божества-«батьківщині-матері» (обраної ідеології – комунізму, обраній державі – СРСР) загиблих і похованих у «братських» могилах. Ці образи втілюються в кам’яних статуях вождів, титанів або «матері-батьківщини» із військовою символікою. Некрополістична флорологія масових поховань у радянській ідеології також має суто російське забарвлення – берези (символи дівчат) та ялини.

«То берёзка, то рябина,

Куст ракиты над рекой:

Край родной, навек любимый,

Где найдёшь ещё такой?!»

         («То берізка, то горобина, кущ рокити над річкою, край рідний, навіки улюблений, де такий ще знайдеш?»). Пісня розучувалася українськими школярами і мала формувати уявлення про «спільну батьківщину» СРСР-Росію, а ялини вперто насаджувалися в українському степу біля комуністичних міськкомів, обкомів, райкомів, інших офіційних закладів та на «братських могилах» на згадку про офіційні установи комуністичної партії Росії.

Окремо варто виділити етнічний та національний елементи у некрополістичних дослідженнях. Вони репрезентовані в некрополях України як у чітко акцентованих, так і в прихованих формах. До перших належать суто українські традиції в похованні, україномовні написи й епітафії, світлини чи зображення в українських народних строях,  поминальні традиції. До других, наприклад, – висаджування кущів калини чи інших рослин, які асоціюються саме із українським етносом. До речі, некрополістична флорологія – також важлива,  маловивчена область некрополістики. Як вивчення дерев та кущів, які висаджуються – калина, дуб, яворина, так і дизайну клумб, символіки квітів. Характерно, що ці уявлення втілюються в мистецьких творах (наприклад, поезія Т. Шевченка, популярна свого часу пісня Н. Яремчука «Яворина» тощо). Жанр голосіння фактично відновився із початком Революції Гідності в масових масштабах – його функції почала виконувати пісня «Пливе кача». Із бігом часу, під впливом певних подій, український етнічний та національний компоненти можуть акцентуватися, трансформуватися. Наприклад, після початку новітньої російсько-української війни на надгробках українських вояків почали з’являтися українська державна та мілітарна символіка (стилізовані тризуби, хрести тощо). Зазнає трансформації і сама церемонія – українські фахівці розробили власне українську військову церемонію прощання, дослідивши як давні українські традиції, так і закордонні [22].

Під впливом загальносвітових тенденцій похоронна культура зазнає певних змін. Важливими тенденціями, які поступово проникають і до нас є – цифровізація, мінімалізм, екологізм. Щодо цифровізації, то йдеться про так звані «цифрові кладовища» [19, 15], а також збереження максимальної кількості інформації про ту чи іншу людину, що прямо пов’язано із просопографічними дослідженнями. Навіть популярна всесвітня мережа «Фейсбук» пропонує запитання щодо того, як користувач хоче вчинити із власною сторінкою після своєї смерті – хто буде її «спадкоємцем» тощо [24]. Мінімалізм передбачає як збільшення кремації, так і поступове зникнення звичних для нас цвинтарів. Попіл розвіюється, або ж навіть є випадки виготовлення з нього штучних алмазів [21]. Щодо екологізму і новітніх вигадок, то ентузіасти пропонують масу несподіваних способів поховання – біоурна, піроспектакль, відправлення праху до космосу, перетворення на добрива після заморожування рідким азотом, зберігання у кріосховищах, ресомація (розчинення лугами), перетворення на олівці, а також нові труни із вовни, крохмалю та пластику [20, 26]. Це ставить питання їх моральної оцінки з точки зору представників різних релігій. Осмислюється і сама роль некрополів – від «сакралізації» до «десакралізації» [17]. Тобто з одного боку – максимальне збереження шанобливого ставлення, з іншого – максимально утилітаристський підхід. Ці питання має вивчати урбаністика аби оптимізовуючи простір водночас враховувати етичну проблематику. З одного боку міста не можуть собі дозволити розростання кладовищ, а великі мегаполіси – навіть колумбарії. З іншого боку знищення людських поховань викликає моральне несприйняття. Вихід бачиться у збереженні поховань видатних діячів, скульптурних композицій, архітектурних комплексів, створенні рекреаційних зон (парків, скверів) на місці некрополів.

Узагальнюючи, можна зазначити, що некрополістичні дослідження мають великий потенціал для розуміння уявлень людей, наслідків трансформації цих уявлень, чинників, які впливають на ту чи іншу зміну. «Сам цвинтар ― це частина великого комплексу ідеологічних заходів. Те, що ми робимо зі своїми померлими, більше розповідає про нас, ніж про тих самих померлих» [17].

Список використаних джерел та літератури

1. Артемова Л. Треті некрополістичні читання // Історичні студії суспільного прогресу. Випуск 7. С. 233 – 234. // URL: http://issp.gnpu.edu.ua/sites/default/files/doc/artemova_l._v._treti_nekropolistychni_chytannya.pdf (дата звернення 09.01.2022)    
2. Голосіння / Упорядкування, підготовка тексту, передмова, коментарі, покажчики Ірини Коваль-Фучило. К., 2012. 792 С.; компакт-диск // URL: https://www.historians.in.ua/index.php/en/novi-knizhki/593-holosinnia-uporiadkuvannia-pidhotovka-tekstu-peredmova-komentari-pokazhchyky-iryny-koval-fuchylo-k-2012-792-s-kompakt-dysk (дата звернення 10.01.2022)
3. Губська Т. Біографічна некрополістика у світлі епітафій (за матеріалами миколаївського некрополя) // URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/95170/05-Gubska.pdf?sequence=1 (дата звернення 11.01.2022)
4. Губська Т. М. Родові усипальниці миколаївського християнського цвинтаря: проблеми вивчення та збереження. Науковий вісник МДУ. Імені В. О. Сухомлинського // Випуск 3.37 (105). Історичні науки. С. 177 – 180 // URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/95170/05-Gubska.pdf?sequence=1 (дата звернення 09.01.2022)
5. Державні санітарні правила та норми «Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання і утримання кладовищ в населених пунктах України» // URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0028588-99?lang=ru#Text (дата звернення 10.01.2022)  
6. Ігнатюк І. Поховальні звичаї та обряди на Південному Підляшші. Інститут культурної антропології. Випуск 11. Фольколористичні зошити, 2008. С. 85 – 101 // URL:  http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/18145/05-Ignatyuk.pdf?sequence=1 (дата звернення 09.01.2022)  
7. Коваль-Фучило І. Екзистенціал мовчання в етнології та культурі. Вісник Львівського університету. Серія філологічна, 1999. Вип. 27. С. 32 – 40.
8. Коваль-Фучило І. Похорон на Слобожанщині // Народознавчі зошити. Серія історична. № 1 (115), 2014. С. 171 – 172.
9. Коваль-Фучило Ірина. Українські пародійні голосіння: мотиви й особливості побутування. Народознавчі зошити. № 6 (114), 2013. С. 969 – 976.
10. Михайліченко М., Кудінов Д. Проблеми обліку та збереження пам’яток культурної спадщини. (на прикладі Міського кладовища м. Суми) // URL: https://history.sumy.ua/research/article/9571-mykhailichenko-mykola-kudinov-dmytro-problemy-obliku-ta-zberezhennia-pamiatok-kulturnoi-spadshchyny-na-prykladi-miskoho-kladovyshcha-m-sumy.html (дата звернення 10.01.2022)  
11. Лисенко А. Діяльність Українського товариства охорони пам’яток історії та культури // Матеріали І-ої Всеукраїнської науково-практичної конференції (з міжнародною участю) «Культурно-історична спадщина України: перспективи дослідження та традиції збереження»/ М-во освіти і науки України, Черкас.держ. технол. ун-т. Черкаси: ФОП Гордієнко Є.І., 2018. С. 48 – 51.
12. Могила чумака, колишнього запорізького козака Г. З. Шульги // URL: https://zruchno.travel/ObjectEntity/ObjectEntity?idCrm=6ba65acb-79df-fec8-dc37-58f08578e438&lang=ua(дата звернення 09.01.2022)
13. Найстаріше козацьке кладовище Одеси стало пам'яткою історії місцевого значення // URL: https://risu.ua/najstarishe-kozacke-kladovishche-odesi-stalo-pamyatkoyu-istoriyi-miscevogo-znachennya_n118273(дата звернення 11.01.2022)
14. Некрополістика // URL: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Nekropolistyka (дата звернення 09.01.2022)
15. Поховайте мене під пікселем. Як сучасні технології допомагають знайти померлих родичів // URL: https://hromadske.ua/posts/pohovajte-mene-pid-pikselem-yak-suchasni-tehnologiyi-dopomagayut-znajti-pomerlih-rodichiv(дата звернення 11.01.2022)
16. Правила поховання тіла у Татар // URL: https://vek-ritual.com.ua/pravila-pohovannya-tila-u-tatar/ (дата звернення 11.01.2022)
17. Расулова О. Міста для живих і мертвих. Як цвинтарі впливають на міське життя // URL: https://kufer.media/misto/mista-dlya-zhyvyh-i-mertvyh-yak-tsvyntari-vplyvayut-na-miske-zhyttya/ (дата звернення 09.01.2022)
18. Сушко В. А. «Червоний похорон» (радянська поховальна обрядовість у звичаєвій практиці українців Слобожанщини) // URL: https://newacropolis.org.ua/theses/91776571-820b-44e6-a422-56352e023150 (дата звернення 11.01.2022)
19. У Гонконзі з'явилося віртуальне кладовище // URL: https://tsn.ua/tsikavinki/u-gonkonzi-z-yavilosya-virtualne-kladovische.html(дата звернення 11.01.2022)
20. У Колумбії розробили ліжка, що перетворюються в труни// URL: https://www.unian.ua/curiosities/koronavirus-novini-12-travnya-2020-v-kolumbiji-rozrobili-lizhka-shcho-peretvoryuyutsya-v-truni-ostanni-novini-10993181.html(дата звернення 11.01.2022)
21. У Швейцарії роблять діаманти з попелу померлих людей // URL: https://daily.rbc.ua/ukr/show/v_shveytsarii_delayut_brillianty_iz_pepla_umershih_lyudey030920081(дата звернення 09.01.2022)
22. Уніфікований ритуал поховання загиблих захисників має бути впроваджений по всій Україні, - Ірина Фріз // URL: https://www.kmu.gov.ua/news/unifikovanij-ritual-pohovannya-zagiblih-zahisnikiv-maye-buti-vprovadzhenij-po-vsij-ukrayini-irina-friz (дата звернення 11.01.2022)
23. Хархун В. Літературний канон ленініани // Слово і час. 2008 № 8. С. 3 – 12.
24. Цифрові кладовища. Що відбувається з онлайн-акаунтами після смерті їхніх власників // URL: https://chas.news/current/tsifrovi-kladovischa-scho-vidbuvaetsya-z-onlain-akauntami-pislya-smerti-ihnih-vlasnikiv (дата звернення 11.01.2022)
25. Чин похорону мирян // URL: http://ugcc-littexts-ukr.blogspot.com/2012/11/blog-post_1124.html(дата звернення 11.01.2022)
26. Ціна вічного спокою: стати деревом, діамантом чи полетіти у космос // URL: https://uain.press/articles/tsina-vichnogo-spokoyu-staty-derevom-diamantom-chy-poletity-u-kosmos-836323(дата звернення 11.01.2022)

Надруковано в: Збірник доповідей Наукової конференції «Рідні палестини» Василя Горленка», присвяченої 170-річчю від дня народження українського літературознавця, письменника, мистецтвознавця, фольклориста та етнографа В.П. Горленка. Полтава, 2023. С. 30 – 41.