Людини, що носила в собі цілий всесвіт забутих, загублених у лихоліттях, маловідомих постатей діячів української культури.
Затято, наполегливо, правдолюбно він викликав їх усіх до життя, мов чаклун-некромант. Під його пером їхні тіні ставали людьми з плоті і крові.
Архівіст і дешифровщик стародавніх писемностей Микола Суслопара, етнограф Євгенія Спаська, мистецтвознавці Федір Ернст і Стефан Таранушенко, художник Георгій Нарбут, комі поет, автор епосу "Біармія" Калістрат Жаков і інші воскресали завдяки йому.
Він був дуже політнекоректним. Його праця «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР 1917-1941» та деякі статті й досі страшні для космополітів та українофобів. Там є про обставини смерті декого з гетьманських міністрів. З іменами катів. Він багато зробив для публікації прогетьманської і антипетлюрівської спадщини Євгена Чикаленка та не раз говорив про потребу розслідувати вбивство гетьманича Данила Скоропадського. Він не збирався применшувати кількість жертв Голодомору, бо скривдили якогось там видавця.
Він не збирався прощати.
Для вітчизняної науки Сергій Білокінь через це все виступав особою малопомітною і малопотрібною. Нецікавою ні для сирівчаних патріотів, ні для ліберальних грантожерів. Йому не видавали ювілейні фестшрифти, його не пошановували на рівні ліберальних гніздилищ-псевдоуніверситетів, а спроба дати почесного професора одного з них обернулася спільною атакою космополітичного кубла та ультралівої профспілки. Світла пам'ять!
Джерело: facebook
