Село Ходине відомо з другої половини ХVІІ ст. Воно було засноване козаками-переселенцями з південного Правобережжя України внаслідок так званого «Великого згону» 1678–1679 років. Ця насильницька депортація правобережних українців на Лівобережжя, організована лівобережним гетьманом Іваном Самойловичем за підтримки московитських військ. Акція мала на меті позбавити Річ Посполиту та Османську імперію демографічної бази на Правобережжі, що перетворило регіон на пустку та зруйнувало його економіку, але посилило Лівобережну Гетьманщину.

Ходине на карті 1785 року

Старі люди неоднозначно і непевно тлумачать назву села Ходине. Зокрема село назвали, бо воно розташоване на шляху, по якому «ходили» із Путивля до Рильська. Частина шляху прослідковується й до наших днів. Називається він «Свинячий шлях». Це історична назва одного з маршрутів вторгнень кримських татар, який проходив через Посем’я (територія сучасної Сумської та Курської областей) у XV–XVII століттях. Уже пізніше по цьому шляху вже купці та селяни вели на продаж худобу. 

1646 року Ходине, як й інші села на схід від річки Клевені були передані Московському царству і увійшли до складу Севського повіту, де утворили окрему волость — Крупецьку. У 1703-1708 рр. всією волостю у складі Київської губернії володів Гетьман Лівобережної України Іван Мазепі. Він здавав вільні землі у найм глухівському війту Яну Юр’єву. Більшість жителів Ходине складали козаки та вільні селяни. Після зруйнування Батурина кровавий Олександр Меньшиков заволодів майном гетьмана. З 1719 року це була територія Путивльського дистрикту Севської провінції Київської губернії – тобто Україна! Після «падіння» Меньшикова в 1727 році Ходине, як і весь край, міняло власників: цариця Євдокія Федорівни, з 1732 року - граф Микола Головін, а потім - принцеса Катерина Гольштейн-Бек (дружина князя Івана Барятинського). Після скасування гетьманського устрою в Україні з 1764 року це була територія Севської волості Севського (з 1765 р. – Путивльського) повіту Бєлгородської губернії.

Біля південної околиці села Ходине бере початок річка Лапуга. Вона тече у пригирловій частині — на північ та далі через Ходине, а потім  через Ємадикине та Гудове переважно на північний захід. Довжина 21 км. Впадає до Обести на північний захід від селище Шалигине.

По правий бік річки жив дідич Мошкін. Яр, над яким стояв будинок поміщика, мешканці села називають й досі Мошкін. А по лівий бік річки жив поміщик Букасов. Пагорб, де стояв маєток, називають “Букасів пагорб”. За картою Крупецької волості 1785 року в Ходине вже була дерев’яна церква. Вона якраз і стояла на лівій південній стороні села. Точніше на околиці на березі вже не існуючої річки Язовка.

Крупецька волость, 1785 рік

Очевидно перша церква, як і мурована, була зведена на честь Святого Георгія Побідоносця чи Змієборця (Юрія Переможця). Це свято відзначаєтьмя 23 квітня (за новим стилем, як це було в ті часи та зараз) або 6 травня (за старим стилем – в часи СРСР). Святий вважається покровителем воїнів, землеробів, худоби та захисником від ворогів. Це свято символізує перемогу добра над злом, а в народі відоме як Юріїв день.

Сам Георгій був римським воїном, який прийняв мученицьку смерть за віру в Христа ще в IV столітті.

Зі створенням у травні 1779 року Курської губернії село Ходине, як і вся волость увійшло до Севського (Шалигинського) повіту Курської губернії (у 1780-1796 рр. – Курське намісництво). З 1796 р. – все ця територія Путивльського повіту Курської губернії. Потім з 1835-го - по лютий 1917 року Ходине перебувало в складі Шалигинської волості того ж таки Путивльського повіту Курської губернії.

23 квітня 1866 року (160 років тому!) в селі Ходине була урочиста освячена мурована однокупольна Георгіївська церква. Нині – це пам’ятка архітектури місцевого значення. Хоча на думку відомого фотографа та пам’яткоохоронця Максима Назаренка («Україна інкогніто») мурована церква була заснована ще в 1848 році (тобто 178 років тому). При церкві існувала чотирьохрічна церковно-парафіяльна школа.

В часи Української революції село Ходине номінально належало Українській Народній Республіці (1917-1918) та Українській Державі гетьмана Павла Скоропадського (1918). За більшовицької влади знову перебувало в складі Курської губернії. Радянська влада зруйнувала маєтки поміщиків, а селяни з будівельного матеріалу зводили собі житла. Саму церкву в атеїстичному СРСР врятувало те, що її використовували на потреби колгоспу «Побєда» та те, що село розташовувалося в глибокій провінції – рівно по 33 км до Путивля, чи Рильська, чи (згодом райцентру) Глухова.

З 16 жовтня 1925 року Ходине разом, наприклад із селищем Шалигине, Монастирем Глинська пустинь та ін.), Крупецької волості у складі більшої частини Путивльського повіту було передане зі складу Російської РФСР до складу Глухівської округи Української СРР. Тобто 101 рік тому цей край нарешті повернувся до складу України, хоч і радянської.

17 лютого 1935 року Постановою Президії ВУЦВК № 25 «Про склад нових адміністративних районів Чернігівської області» було створено Шалигинський район. Окрім Ходинської до нього району увійшли Шалигинська, Катеринівська, Сварківська, Соснівська, Ковенківська, Гудівська, Чернівська, Холопківська, Баницька, Будищенська, Вікторівська, Волокитинська, Кочергівська, Ротівська та Стариківська сільські ради Глухівського району і Веселівська, Ревякинська, Князе-Козацька, Уцківська, Мачулищенська, Погарицька та Шулешівська сільські ради Путивльського району.

Після ліквідації 11 березня 1959 року Шалигинського району всі населені пункти увійшли до Глухівського району Сумської області (створеної у січні 1939 року). 

З проголошенням незалежності України Георгіївська церква відновила свої діяльність. Настоятелем храму був протоієрей Василій (Цико) – панотець з сусідніх Кавйонок, що вже давно у складі селища Шалигине. За підтримки прихожан та ТОВ «Ходинське» почалася навіть реставрація старовинної церкви.

З 2017 року – Ходине - це територія Шалигинської селищної громади Глухівського, а з 2020 року – Шосткинського району. З лютого 2022 року ця територія нещадно обстрілюється російською армією. Ситуація у с. Ходине демонструє типовий приклад трансформації прикордонного населеного пункту під впливом сучасної війни. Систематичні артилерійські та дронові атаки з боку РФ спричинили руйнування житлової забудови, інфраструктури та призвели до повної евакуації населення. У таких умовах об’єкти історико-культурної спадщини, зокрема Георгіївської церква XVIII ст., опинилися поза належною охороною та під загрозою фізичного знищення. Однак вона залишила помітний слід в історії нашого краю та, безперечно, переживе своїх ворогів.