Біографічна довідка:
Осадчий Михайло Григорович (*22 березня 1936, с. Курмани Недригайлівського району Сумської області — †5 липня 1994, м. Львів) — журналіст, поет, письменник. Дисидент.
Народився в сім'ї селян-колгоспників. 1958-го закінчив факультет журналістики Львівського університету. Працював редактором і старшим редактором Львівської телестудії.
З 1960 року на викладацькій роботі у Львівському університеті. Водночас був редактором університетської багатотиражної газети, заступником секретаря парторганізації факультету з ідейно-виховної роботи. З 1962 став членом КПРС. У 1963-1964 роках був інструктором з питань преси Львівського обкому партії. Член Спілки журналістів України. У 1965-му отримав підвищення — старший викладач кафедри журналістики Львівського держуніверситету.
Без аспірантури і наукового керівника написав та успішно захистив 25 червня 1965-го кандидатську дисертацію «Журналістська діяльність Остапа Вишні (1919-1933)».
Окрім наукової й викладацької діяльності Михайло Осадчий виступав у обласній та республіканській пресі як журналіст і літературознавець, а також публікував художні твори. Видавництво «Каменяр» випустило збірку його віршів «Місячне поле». Увесь її тираж знищено через арешт Осадчого.
Перше ув'язнення
28 серпня 1965 його заарештували за звинуваченням у проведенні «антирадянської агітації і пропаганди». На судовому засіданні 18 квітня 1966 року Михайла Осадчого засуджено до двох років таборів суворого режиму. За день, 19 квітня у засудженого письменника й журналіста народився син.
Своє покарання Михайло Осадчий відбував у таборі № 11 селища Явас, що у Мордовії. Там працював столяром й дістав хворобу шлунка. Під час обшуку в таборі у грудні 1966 в Осадчого конфіскували зошит з перекладами Гарсія Лорки, поетів прибалтійських республік та власними віршами.
Життя після концтабору
По звільненні Осадчий не міг одержати прописку у Львові й влаштуватися на роботу. Його затримували за порушення паспортного режиму. Зрештою Михайло прописався у Львівській області, став робітником на Львівському комбінаті глухонімих.
Написав біографічну повість про Остапа Вишню «Геній сміху, або зустріч із вождем», де розкрив маловідому сторінку стосунків літераторів з партійними вождями 20-х років. 1968 року написав повість «Більмо» й спитав думку про неї в Івана Світличного. Після прочитання той сказав, що книга дуже цікава, але потребує літературного опрацювання. Тож «Більмо» фактично переписав Ярослав Ступак з умовою, що його участь в роботі над книгою залишиться таємницею. Через московських дисидентів Осадчий передав рукопис книги на Захід, де вона 1971 вперше вийшла друком, стала відомою і одразу була перекладена англійською, німецькою, французькою, іспанською, російською й китайською мовами. Наступного 1972 року книга «Більмо» посіла шосте місце серед 102 бестселерів у Франції.
Друге ув'язнення
У січні 1972-го Михайла Осадчого заарештовано вдруге. Разом з іншими представниками української інтелігенції його звинувачували в «антирадянській агітації й пропаганді». Але поза тим Осадчому інкримінували ще і написання його статтей, віршів й прози, зокрема, повісті «Більмо». Рецензії на його твори писали доктор філологічних наук Микола Матвійчук, кандидат філологічних наук Михайло Нечиталюк, а також поет Георгій Книш. Їхній висновок став основою для засудження Осадчого.
5 вересня 1972 року на закритому судовому засіданні Михайла засуджено за статтею 62 Кримінального Кодексу УРСР до семи років таборів особливо суворого режиму і трьох років заслання. Вдруге Михайло Осадчий відбував кару в таборі ЖХ-385-1 у селі Сосновка Зубово-Пjлянського району у тій же Мордовії.
Наступного, 1973 року, помирає батько Григорій. А наприкінці вже 1974-го в'язня Осадчого перевезли з табору суворого режиму до тюрми КДБ. Тамтешні офіцери лейтенант Єрмоленко і старший лейтенант Шумейко запропонували співпрацю в обмін на свободу. Коли ж Михайло їм відмовив, пообіцяли розправитись з його родиною. Після того у рідному селі Осадчого невідомі побили його 70-річну матір Олену. Про це Михайлові розповів його співкамерник-сексот Олешка Громов. У той же час брата Володимира, який мешкав у Сумах, викликав на розмову до Львова генерал КДБ Полудень, запропонував співпрацю, але і тепер дістав відмову.
5 січня 1975 року самого Осадчого били й намагались згвалтувати «кримінальники» Гуцуляк та Бельмьосов. 10 лютого напередодні повернення з тюрми до табору Бельмьосов попередив Осадчого, що його вб'ють на засланні, а брата — на волі.
У березні 1975 року Володимир Осадчий за посередництвом одного зі своїх колег познайомився з «кримінальниками», які відбували покарання у Сумах на будівництві народного господарства. Тоді вони пограбували крамницю, а Володимир Осадчий був затриманий у справі як свідок. Одразу після виходу зі слідчого ізолятора 5 квітня 1975 року група кримінальників викинула посеред вулиці 40-річчя Жовтня тіло Володимира Осадчого. Його вбили ударом у скроню.
Через смерть брата Михайло голодував 39 днів. За той час вдалося дізнатися тільки те, що над тілом покійного Володимира провели дві експертизи: перша засвідчила його вбивство, а друга — ненасильницьку смерть. Через те Михайло Осадчий неодноразово звертався з концтабору до всіх знайомих з проханням приватно вивчати справу з загибеллю його брата. Також він продовжував голодування: у день народження Володимира — 16 листопада та у день братової смерті — 5 квітня.
Коли розслідування загибелі Володимира не дало результату, Михайло 1977 року написав листа генеральному секретареві ЦК Леонідові Брежнєву зі скаргою на ув'язнення й із застереженням, що його самого можуть убити. Коли й ця скарга виявилась безрезультатною, 1978 року Осадчий звернувся вже до американського народу, сенату і президента США Картера з проханням надати йому американське громадянство. Того ж 1978-го українська діаспора присудила Михайлові Осадчому літературну премію імені Івана Франка.
На засланні у Милві
У січні 1979 року Михайло прибув на заслання до села Милва, що за 2-3 кілометри від містечка Троїцько-Печорськ республіки Комі. Тут працював кочегаром й за десять днів відпустки вперше навідав рідних у Львові. Після повернення працював сторожем.
Тоді за нез'ясованих обставин згорів склад, якого охороняв Михайло. 4 жовтня 1979 року проти Осадчого порушено кримінальну справу за «необережне знищення або пошкодження державного або громадського майна» з відшкодуванням 1500 карбованців. Та під час судового засідання Михайлові оголосили, що коли він до 1 січня 1980 року виплатить вартість збитку, справа буде припинена. 29 грудня російський дисидент Андрій Сахаров перевів Осадчому потрібну суму й повідомив про це місцевим органам міліції республіки Комі.
Повернення й життя за незалежності
Після заслання Михайло Осадчий повернувся до Львова, довго не мав роботи й був змушений працювати вантажником, двірником та кочегаром.
У листопаді 1987 року був одним з ініціаторів створення Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ). 2 грудня 1987 невідомі увірвалися в помешкання в м. Києві і побили О. Неодноразово по телефону йому погрожували розправою. З 1988-го Михайло став редактором самвидавського журналу «Кафедра». А 22 грудня 1988 року Осадчого офіційно попереджено про кримінальну відповідальність «за дармоїдство».
1991 Михайло захистив докторську дисертацію в мюнхенському Українському вільному університеті. З 1993 року Осадчий став доцентом кафедри журналістики Львівського університету. Водночас входив як почесний член до швейцарського відділення ПЕН-клубу, був членом Львівського відділення Спілки письменників України. Помер 5 липня 1994 року.
Афоризми
Бібліографія
1. М.Осадчий. Більмо: Автобіографічний нарис.— Париж-Балтимор: Смолоскип, 1971.— 207 с.
2. М.Осадчий. Зустріч з вождем. // Український вісник, 1987, №8.— С. 18-25.
3. Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 23, 47, 50, 73, 116, 122, 127, 129, 136, 153.
4. Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992.— С. 17, 21, 23.
5. А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 59, 142, 154, 155, 180, 190, 290.
6. Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 40.— С. 79.
7. ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 45.— С. 35, 36, 52, 59; вип. 47.— С. 98, 114, 117, 118.
8. ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1978, вип. 48.— С. 52, 54, 68, 71, 72.
9. ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 51.— С. 85; вип. 52.— С. 32, 50, 53.
10. Вести из СССР. Т. 2. 1982-1984.— Мюнхен: Права человека.— 1982, 18-1.
11. Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінкської групи.— Нью-Йорк, 1980, вип. 1.— С. 5.
Джерело: Осадчий Михайло Григорович