Ще в Петербурзі Тарас Шевченко познайомився з членом Харківського губернського комітету «по влаштуванню селянського стану», поміщиком із села Лифиного Лебединського повіту Дмитром Олександровичем Хрущовим (1825–1873), який приїздив сюди у зв'язку з підготовкою селянської реформи.Д. О. Хрущов — громадський діяч. Його політичні погляди були співзвучні з програмою герценівського «Колокола», ще за 4 роки до скасування кріпосного права він дав волю своїм селянам. Дмитро Олександрович, як і його дружина Наталія Олександрівна, суворо переслідувався поліцією і був змушений виїхати за кордон, в Німеччину, де й помер. Лише в 1876 році його прах було перевезено в Лифине і поховано в родинному склепі.
Зустрічі й розмови в столиці з Шевченком справили на Хрущова сильне враження. І він, дізнавшись, що поет збирається їхати на Україну, запропонував йому трохи змінити маршрут і завітати до нього в гості. Шевченко дає на це згоду. Із Петербурга до Москви їм довелося їхати поїздом. Збереглася записка Кобзаря до Д. Хрущова, в якій він просить почекати його в Москві до 28-го травня.
Звідти вони виїхали на Україну «на перекладних». Шлях лежав через Тулу, Орел, Курськ, Суми. Федір Лазаревський у листі від 3-го червня писав із Орла своїй матері Афанасії Олексіївні в село Гирівку Конотопського повіту, що до нього заїжджав Шевченко з Д. Хрущовим і пообіцяв у серпні бути в неї. Першим селом на Україні, яке зустріло поета, була Юнаківка Сумського повіту. Смуток огортав душу Кобзаря, коли він дивився на убогі оселі кріпаків.
Уже 5-го червня Шевченко і Хрущов прибули до Сум. На поштовій станції, яка знаходилася неподалік Іллінської церкви, подорожнім швидко, замінили коней, і вони вирушили з міста Лебединським шляхом.
Етюд Т. Шевченка "Дуб"
До Лифиного вони прибули, коли вже сонце червоною полуницею котилося до обрію і ніби зависло на верхів'ях кучерявих верб коло синього плеса ставу. Д. О. Хрущов ще встиг завидна показати гостю свій маєток. Потім запросив його вечеряти. Поет влаштувався на відпочинок не в пишному панському будинку, а в невеликій селянській хаті, що біліла в зеленій гущавині дерев на краю садиби. З її вікна Кобзар милувався ромен-цвітом, яким була суцільно, наче білим килимом, встелена вся гора. Це викликало в нього творче піднесення.
Саме в цій хаті 7-го червня він написав вірш, який став відомою піснею:
Ой, по горі роман цвіте.
Долиною козак іде
Та у журби питається,
Де та доля пишається?
Чи то в шинках з багачами?
Чи то в степах з чумаками?
Чи то в полі на роздоллі?
З вітром віється по волі?
Не там, не там, друже-брате,
У дівчини, в чужій хаті,
У рушнику та в хустині.
Захована в новій скрині.
Тут він створює два пейзажних малюнки «У Лихвині», які дійшли до нас. На одному з них зображено ставок з греблею, біля якої невеличка хатина й могутні верби. Трохи далі — схил гори з групою дерев. Інший малюнок відтворює вигляд частини садиби з будинком і кількома деревами.
Тарас Шевченко в колі друзів: Г. Честяхівський, О. Лазаревський, Т. Шевченко, М. Лазаревський, П. Якушкін
У Лифині художник пише етюд «Дуб». Тут Шевченко зустрічається з українським поетом-романтиком прогресивного напрямку Михайлом Петренком, який на той час жив і працював у Лебедині. Кобзареві дуже сподобався його вірш «Дивлюсь я на небо». Отож Тарас Григорович власноруч записав його в альбом. Чимало корисних порад дає він місцевому художнику-аматору О. Цеге фон Мантейфелю.
Лебединські шанувальники таланту поета — брати Олексій і Максим Залєські організували на честь автора «Кобзаря» традиційне українське кашоваріння на лоні природи, на березі стрімкого Псла, неподалік хутора Нови (нині Старонове).
На згадку про цю прогулянку Тарас Григорович подарував Олексію Михайловичу Залєському офорт «Приятелі» з власноручним написом: «Варенушному архимайстрові А. М. Залєському на пам'ять 6 іюня 1859 на Нови Т. Шевченко».
Потім Кобзар їздив у Лебедин, оглядав його історичні пам'ятки, зупинявся в будинку Залєських, де колись бував український письменник і філософ Григорій Савич Сковорода. Місцеве населення влаштувало йому теплу зустріч. За переказами, до поета тяглися і знайомі, й незнайомі, коли він з'являвся на вулицях міста, чувся шепіт: «Шевченко іде...». Всі замовкали, прислухалися до кожного його слова.
На Лебединщині Шевченко пробув лише 4 дні, але вони для нього видалися дуже плідними. Він чимало встиг зробити на літературно-мистецькій ниві. Творчої наснаги, горіння йому додавала українська земля, за якою він так дуже скучив.
Шанують пам'ять Шевченка в Лебедині. Будинок, в якому зупинявся поет, відремонтовано. Зараз у ньому місцевий краєзнавчий музей. Про перебування тут поета нагадує меморіальна дошка. А в центральному сквері міста встановлено погруддя…
І тут постає питання про створення у Лифиному музею-заповідника Т.Г. Шевченка. Адже тут збереглося чимало меморіальних пам'яток, пов’язаних з Кобзарем. Створення його вимагає саме життя. Це повинно стати всенародною справою.
Малюнок Т. Шевченка "У Лихвині"
В кінці серпня 1859 року повертаючись з Київщини до Петербурга, Шевченко по дорозі відвідує мальовниче село Гирівку біля Конотопа. Тут його вабили мальовничі пагорби, ставки, гаї, рясні садки, в яких уже достигли червонощокі яблука та груші.
Зупинився поет у маєтку братів Лазаревських, котрі надавали йому всіляку підтримку ще під час його заслання, а потім у Петербурзі. На цей час з них шести вдома був лише Федір, з яким Тарас Григорович познайомився ще в Оренбурзі, відразу по прибутті на заслання 1847 року.
«Він першим не посоромився моєї сірої шинелі, — писав нього поет своїй приятельці В. М. Рєпніній, — і першим зустрів мене після повернення мого із Киргизького степу, і запитав, чи є у мене що пообідати?..».
Під час розмови з щирим другом Шевченко розповів, що за політичні розмови з селянами і антикріпосницькі виступи царські власті заборонили йому дальше перебування на Україні. Тоді ж Федір Матвійович всіляко намагався розвіяти смуток поета. Про це він пізніше згадував: «Живучи в Гирівці, Тарас, як завжди, вставав дуже рано і йшов у сад, сідав тамі вербою і залишався в споглядальному стані до чаю, настрій його, внаслідок пережитих ним на батьківщині неприємностей був якийсь пригнічений...».
Офорт Тараса Шевченка за твором І. Соколова "Приятелі"
Від'їжджаючи з Гирівки 25 серпня, Шевченко подарував Афанасії Олексіївні свій офорт«Свята родина» та автограф вірша «Садок вишневий коло хати».
Звідси шлях ішов через Підлипне, Конотоп, Гути, Кролевець, Бистрик, Тулиголове, Обложки, Глухів... Через день Україна була вже позаду. Побувати ще раз на батьківщині Тарасу Григоровичу більше не довелось.
А через два роки тим же шляхом, тільки тепер уже в зворотному напрямі, везли його домовину з Петербурга до Канева.
На Сумщині є багато місць, пов'язаних з перебуванням Т. Г. Шевченка. І кожна його стежка — це жива історія життя і творчості генія українського народу. Тож хай не заростають вони бур'янами байдужості і забуття, і, як кажуть, їм на роду написано стати заповідними місцями, бо любов до Кобзаря — незгасна, вічна.
Опубліковано: Ленінська правда. – 1989. – 9 квіт. – С. 6.