Понеділок, 25 січня 2021 11:33

Кудінов Дмитро. Політико-правовий статус селянських республік періоду першої російської революції як дослідницька проблема

Дмитро Кудінов, доктор історичних наук (м. Суми)
Кудінов Дмитро. Політико-правовий статус селянських республік періоду першої російської революції як дослідницька проблема

Унікальним явищем періоду Першої російської революції (ПРР) став процес утворення т. зв. «селянських республік». Серед українських істориків першим цей термін ужив П. Замковий, застосувавши його по відношенню до території, підвладній осередкам Всеросійського селянського союзу (ВСС) в Сумському повіті [5]. Окрім цього регіону, «республіки» у 1905 р. зʼявилися в Алапаєвському, Васильківському (Ольшаницька республіка), Волоколамському (Марківська республіка), Лохвицькому, Кролевецькому (Покошицька республіка), Лубенському, Миргородському (Сорочинська республіка), Озургетському (Гурійська республіка), Сенакському, Сумському повітах тощо. Поява подібних локальних самовладних територій стала можливою за умов наростання соціальних протиріч, появи політичного життя на селі, розгортання конфлікту між селянством і царатом, поглиблення загальної політичної кризи Російської імперії, наявності сильного організаційного ядра в місцевих структурах ВСС, харизматичних та інтелектуальних лідерів тощо (Іван Бедро, Михайло Краснокутський, Герасим Муха, Антон Щербак, Микола Яценко).

Попри доволі широку історіографічну проробку організованого селянського руху питання глибини та меж інституалізації «селянських республік» залишається відкритим: чи були вони реальними напівдержавними формаціями чи комітетами з мандатом на територію? Для зʼясування цього питання важливо виявити відповідність «республік» ознакам держави. По-перше, «республіки» мали просторову локацію, а отже відповідали такій категорії як наявність території. Проте їхні кордони не мали чіткого межування й змінювалися разом із настроями мешканців «прикордонних» сіл або з присилкою в них каральних загонів. Наприклад, в межах «Сумської селянської республіки» деякий час існував анклав у с. Степанівка, громада якого не сприймала владу повітового комітету ВСС. Після влаштованого його керівниками мітингу, упередження селян розвіяли й Степанівка була інтегрована до складу «республіки» [4, 10]. Влада окремих «республік» могла поширюватися на волость, кілька волостей (Покошицька й Сорочинська «республіки»), на повіт і навіть виходити за його межі. Наприклад, Ольшаницький комітет Селянського союзу поширював свій вплив не лише на Васильківський повіт, але й на частини Канівського, Київського й Таращанського повітів [12].

У звʼязку із цим непевною була й чисельність населення «республік». Водночас її «громадянами» ставали не всі мешканці регіону, а та частина селянства, що публічно підтримала програму та дії Селянського союзу, увійшла до його складу («до членів Союзу можуть бути прийняті лише ті селяни, які визнають некорисність існуючого образу правління й необхідність передачі державної влади в руки народних представників, вільно обраних усім народом») й уклала відповідний присуд, у якому стандартно містилися вимоги демократизації суспільства, народного представництва, обраного на чотирьохчленній основі, відміни викупних платежів, приватної власності на землю, безоплатної передачі її тим, хто на ній безпосередньо трудиться, впровадження доступної освіти для народу, ліквідації інституту земського начальника. Саме такі акти («приговори») ставали правовою основою «суспільного договору» селянської організації та «громадян» [1, 120; 18, 88; 22].

У якості третьої ознаки – публічної влади – виступали місцеві комітети Селянського союзу (апарат управління) у складі голови, секретаря, скарбника та ще кількох членів, а також діючі органи селянського врядування. При цьому саме «державних органів влади» «республіки» не створювали. Лише у «Марківській республіці» був упроваджений пост президента, який обіймав сільський староста, проте особливими функціями він не наділявся і його повноваження нічим не вирізнялися від інших ватажків селянських комітетів на місцях. Таким чином, «республіканська» влада не була відокремлена від суспільства, а організація Союзу сприймалася як його органічна частина. Структурними елементами «республіки» ставали сільські та волосні управи, функції яких у межах самовладних селянських територіях були значно розширені. В якості апарату примусу виступали групи бойовиків або спеціально створена міліція. Зокрема, у Великих Сорочинцях та Ольшаниці бойові дружини запобігали погромам, а в Сумах селянська міліція частково підмінила поліцію, чатуючи міські вулиці [7; 8; 10, 183; 11, 105; 20, 142].

Прикметне, що влада «селянських республік» зовсім не прагнула до повного витіснення існуючих органів влади. Земства, думи надалі працювали в межах своїх дореволюційних повноважень. Навіть поліція, попри обмеження її діяльності (видалення сільських стражників), остаточно не розпускалася й, як правило, продовжувала виконувати свої функції по переслідуванню карних злочинців. Отже, на території «республік» стверджувалося двовладдя, що унеможливлювало їхній реальний суверенітет. Нарешті, жодне керівництво селянських самовладних територій не ставило за мету відокремлення від імперії. Нарешті, керманичі «республік» та її «громадяни» не ототожнювали її територію з особливою державною організацією. Реалізація же соціальних завдань революції вбачалася не в локальних успіхах селянської політичної активності, а в змінах по всій країні.

Єдиним компонентом поняття «суверенітет», що зближував «республіки» з цією ознакою держави, було верховенство рішень Селянського союзу – Установчого, Делегатського та обласних зʼїздів організації, які охоплювали різні сфери суспільного життя. Де-не-де селяни на зʼїздах ухвалювали не коритися представникам царської влади, як це, зокрема, постановили жителі с. Марківка [14, 20]. 20 листопада 1905 р. делегати Сумського, Лебединського, Охтирського, Богодухівського, Суджанського, Льговського, Путивльського й Рильського повітів, обурені арештом проводу ВСС, оголосили царський уряд «поза законом» та розглянули питання про перехід усієї повноти влади до комітетів Союзу [6; 21, 286–287]. Подібні акти ставали «законом» для всього населення регіонів, підвладних «республікам», що створювало своєрідну нормативно-правову колізію.

Комітети ВСС дбали не лише про розширення меж своєї політичної та соціальної влади, але й про формування матеріальної основи своєї діяльності. Реквізиції поміщицького майна, розпорядження майном сільських та волосних управ, продовольчих капіталів, створення власних кас мали на меті утримання апарату управління, бойових дружин, здійснення пропаганди й матеріальної підтримки бідноти. Таким чином, у межах «республік» поспіху була сформована примітивна (усі стягнення з населення мали нерегулярний характер), проте дієва фіскальна система. Ще виразніше «державно» комітети ВСС діяли по відношенню до майна приватних власників або держави. Типовими їхніми заходами ставали закриття монопольок, примушення поміщиків та управляючих маєтками знижувати орендну плату, надавати селянам безкоштовно паливо, врегулювання умов праці в економіях та на підприємствах, встановлення контролю над цінами на споживчі товари, несплата податків, зрив призову до армії [5; 13; 16; 17, 64–65; 19, 185–190].

Поодинокими були випадки експропріації маєтків, як-то на території Марківської та Сумської «республік». Зокрема, у грудні 1905 р. селяни с. Хотінь Сумського повіту на мітингу ухвалили рішення розірвати відносини з власницею місцевих економій і проголосили, що віднині вони переходять під контроль волосного комітету ВСС. Голосуванням було обрано нового управляючого, який зобов’язався звітувати виключно перед комітетом [15, 98]. Це характерний приклад усуспільнення по-селянськи, ідея якого відштовхувалася від громадського егалітаризму та общинної трудової етики.

Окремої уваги заслуговує питання про шляхи інституалізації «республік». Поширеним явищем ПРР ставало приєднання до революційного руху авторитетних серед селян представників сільської адміністрації, що додавало певної «легітимності» «республікам». Характерним у цьому відношенні є діалог між земським начальником та марківським старостою І. Рижовим. На вимогу «земського» «прибратися із старшин», здати печатку й касу, сільський голова, сповнений впевненості в підтримці односельців, відповів: «не тобою поставлений, не за твоїм наказом і піду, здам владу, гроші й печатку тому, кому волосний схід накаже» [14, 7].

Характерною рисою «республік» ставало відносно мирні умови їхньої появи. Масовість і організованість селянського руху, віра в силу народу та слабкість самодержав’я впевнювали лідерів ВСС у здатність добитися демократизації країни шляхом відсторонення бюрократії від влади на місцях, ігноруванням та бойкоту розпоряджень легітимних органів влади й поліції, зриву призову до армії, страйків, відмови від сплати податків, влаштування мітингів, сходів, зʼїздів, на яких ухвалювалися резолюції в дусі постанов Делегатського зʼїзду Селянського союзу, а де-не-де приймалися рішення про невизнання державних органів влади [2, 146; 17, 64–65].

Звісно, мирна тактика боротьби ставала можливою лише завдяки високому кредиту довіри комітетам ВСС з боку селянства. Впливовість Селянського союзу вимушені були визнати навіть його противники. Зокрема, полтавський губернатор той факт, що Лохвицький повіт був чи не єдиним «спокійним» регіоном губернії пояснював саме авторитетом селянської організації, що «дисциплінувала селянську масу й прищеплювала їй переконання в марноті й безцільності насильницьких прийомів боротьби за волю й землю» [3, 213]. Але це одночасно визначало ВСС як найбільш небезпечного супротивника уряду, здатного згуртувати довкола себе хліборобів на конструктивних пропозиціях, а не на традиціях селянського бунту.

У цілому, феноменальність «селянських республік» доби ПРР полягала в: 1) масовій підтримці селянства – основного «громадянського контингенту» – квазідержавних утворень; 2) домінуванні «мирної тактики» боротьби за права та економічні інтереси селянства, що стала водночас і засобом інституалізації «республік»; 3) формуванні апарату «республік» на основі традиційного селянського сільського та волосного самоуправління й водночас оргструктури ВСС; 4) переобранні на себе ряду функцій держави та формуванні в межах своєї локації нових, революційних в основі структур управління; 5) тимчасовості існування – «республіки» бачилися керівниками ВСС як своєрідні «опорні пункти» революції, де у явочному порядку проводилися підготовчі та практичні заходи щодо реалізації програми Селянського союзу, відпрацьовувалася його тактика боротьби за землю й волю. Водночас «республіки» не відповідали в повній мірі статусу держави, оскільки не володіли достатнім суверенітетом, допускали паралельне існування легітимних органів влади й навіть здебільшого не прагнули до закріплення за собою формального статусу окремого державного утворення.

Список використаних джерел та літератури

  1. ДАРФ. Ф. 102. Оп. 1. Спр. 999. Ч. 42. 228 арк.
  2. ДАРФ. Ф. 102. Оп. 233. Спр. 2550. 196 арк.
  3. ДАРФ. Ф. 539, Оп. 1, Спр. 1003, 239 арк.
  4. ДАСО. Ф. Р-2362. Оп. 1. Спр. 62. 35. арк.
  5. ЗамковийП.В. З історії «селянської республіки» на Сумщині / П. В. Замковий // Український історичний журнал. – 1985. – № 12. – С. 87–94.
  6. Из деятельности Крестьянского союза // Крестьянская газета. – 1905. – № 1. – С. 1.
  7. ІванущенкоГ. Яструбинська республіка: погляд через століття/ Г. Іванущенко // Визвольний шлях. – 2006. – № 5. – С. 116–119.
  8. КудіновД.В. Основні віхи революційних подій 1905 р. в Сумському повіті / Д. В. Кудінов // Краєзнавство: науково-методичний та практичний аспекти. Матеріали Краєзнавчої науково-практичної конференції (8–10 червня 2010 р., Суми). – Суми, 2010. – С. 69–70.
  9. Кудінов Д. В. Сумська селянська республіка у вітчизняній і зарубіжній історіографії / Д. В. Кудінов // Часопис української історії. – 2011. – Вип. 21. – С. 82–90.
  10. Куренышев А. А. Крестьянские организации России в первой трети
    ХХ века (рубеж XIX – ХХ в. – 1930-е гг.): Дис. … докт. ист. наук: 07.00.02 / Куренышев Андрей Александрович. – М., 2006. – 610 с.
  11.  Магась В. О. Всеросійський селянський союз в Україні у 1905–1907 рр.: Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / Магась В’ячеслав Олегович. – Камянець-Подільський, 2009. – 297 с.
  12. Магась В. О. Діяльність селянського союзу в селі Ольшаниця Київської губернії в період піднесення революції 1905–1907 рр. / В. О. Магась // Україна наукова. Матеріали другої всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції 21–23 грудня 2006 року. – К., 2006. – Ч. 3. – С. 27–28.
  13. Магась В. О. «Селянська республіка» на Сумщині в роки Першої Російської революції/ В. О. Магась // Інтелігенція і влада. – 2008. – Вип.11. Серія: Історія. – С. 44–53.
  14. Павлов И. Н. Марковская республика: Из истории крестьянского движения 1905 года в Московской губ. / И. Н. Павлов; [под ред. Н. П. Милютиной]. – М.-Л.: Московский рабочий, 1926. – 60 с.
  15. ПороскунІ. Спогади про 1905 рік / І.Пороскун // 1905 рік на Сумщині: Зб. наук. ст. – Суми: Плуг і молот, 1930. – С. 96–99.
  16. Свідзінський М.Селянські спілки на Україні в революції 1905 року/ М. Свідзінський // Літопис революції. – 1929 – № 2. – С. 58–89.
  17. СердюкМ. До 25-річчя 1905 року (Спогади про революційні події на Сумщині)/ М. Сердюк // 1905 рік на Сумщині: Зб. наук. ст. – Суми: Плуг і молот, 1930. – С. 53–69.
  18. Тан. Новое крестьянство / Тан. – СПб: Народная мысль, 1906. – 120 с.
  19. ШанинТ. Революция как момент истины. Россия 1905–1907→1917–1922гг. / Т. Шанин; [пер. с англ. Е. М. Ковалев]. – М.: Весь мир, 1997. – 560 с.
  20. Щербак А. П. 1905 год в Сумском уезде / А. П. Щербак // 1905 рік на Сумщині: Зб. наук. ст. – Суми: Плуг і молот, 1930. – С. 129–143.
  21. Яременко М. Ф. Пореформений розвиток Сумщини (1861–1916) / М. Ф. Яременко. – Суми: Університетська книга, 2002. – 366 с.
  22. Kudinov D. Pre-October Historiography of the Question of Public Prigovory and Nakazy Drawing up by Russian and Ukrainian Peasantry (years 1905 – 1907) / D. Kudinov // European Journal of Social and Human Sciences. – 2014. – Vol. 2. – P. 67–74.

Опубліковано:  Актуальні питання вітчизняної юридичної науки: матеріали Четвертої Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Суми, 13–14 квітня 2017 р. Суми: СНАУ, 2017. С. 20–24.    

 

Новини

У Глухові відкрили меморіальну дошку Юрію Коваленку

15-03-2024

Сьогодні мали честь бути присутніми на відкритті меморіальної дошки Юрію Коваленку - відомому історику, археологу, краєзнавцю, який загинув 14 березня...

Пам’яті історика Володимира Муравського

06-03-2024

З глибоким сумом сповіщаємо, що 4 березня 2024 р. у Львові помер член Організації Українських Націоналістів (бандерівців) Володимир Муравський – «Мураха». Народився...

Віктору Ющенку – 70

23-02-2024

Сьогодні відзначає свій 70-літній Ювілей третій Президент України Віктор Ющенко. Період його президенства – це запекла боротьба з промосковською номенклатурою, яка...

Пам'яті Лідії Григорівни Шеремет

10-02-2024

9 лютого померла Лідія Григорівна Шеремет, колишній депутат міськради, екс-директор заповідника "Михайлівська цілина", знавець народних традицій, автор величезної колекції старовинних...

Російський терорист Прилєпін про перейменування в Сумах

07-02-2024

Про перейменування вулиць у Сумах він написав на своєму Телеграм-каналі. Зокрема він визнав, що Ковпак воював проти України в 1918...

На Сумщині тероборона зупинила російську ДРГ: що відомо

04-02-2024

3 лютого на підступах до Глухівської громади бійці територіальної оборони України зупинили російську диверсійно-розвідувальну групу, яка намагалася перетнути державний кордон України. Про це повідомив Сергій...