Така політика тривала весь перший, відносно короткий період перебування російсько-більшовицьких військ на території нашого краю. Те ж саме відбувалося при їх відступі після Брестського миру. Так, у Конотопі при втечі більшовики реквізували в казначействі 273 тис. карбованців, у Глухові розстріляли близько 400 чоловік, у тому числі й учнів місцевої гімназії, як “майбутніх буржуїв”. Вся подальша діяльність більшовицької влади стала наочним свідченням не просто державного тероризму, але і зародження його системи. Ось одне з повідомлень, де вперше згадується про існування концтаборів ще у 1920 році. Мова йде про Роменщину:

          „Сообщаю Вам донесение Начотряда т.Воронцова следующего содержания, что им взяты заложники в д.Чеберяки и арестовано совмесно с председателем продштаба т. Шевченко 8 человек из которых 3-ое растреляны, 5 чел. препровождены в концентрационный лагерь и 4 дезертиров при конвое 5 чел. красноармейцев вверенного мне отряда и 5 человек местной охраны, 13 часов выступили в д.Хоминцы со штабом для ареста кулацкаго элемента. Скот и хлеб взяты в дер.Чеберяках передан продштабу.²”

          До речі, терор і організація голоду не були самоціллю. Набагато важливішим було створення атмосфери загальної покори і страху, намагання паралізувати будь-які спроби опору. В одній із статей, написаних ще до жовтневого перевороту, а отже програмній, вождь більшовиків повчав: “Хлібна монополія, хлібна картка, загальна трудова повинність є в руках пролетарської держави, в руках повновладних Рад наймогутнішим засобом обліку і контролю... Цей засіб контролю і примусу до праці сильніший від законів конвенту і гільйотини. Гільйотина тільки залякувала, тільки ламала активний опір. Нам цього мало... Нам треба примусити працювати в нових організаційно-державних рамках... І ми маємо засіб для цього... Цей засіб – хлібна монополія, хлібна картка, загальна трудова повинність”³.

         Отже хлібна монополія і карткова розподільча система були як засобом придушення будь-якого опору, так і примусом до каторжної праці. Комуністична влада зосереджувала у своїх руках весь хліб і розподіляла його так, щоб за хлібну картку людина виконувала все, що накажуть. Але спочатку треба було провести перший акт великого злодійства – зібрати хліб. Для цього широко застосовувалась армія, продзагони, комітети незаможних селян. Саме на них покладалося “відповідальне завдання” – внесення розколу в сільські громади, породження стану заздрості, недовіри, доносів. У деяких місцевостях для заохочення комнезамам залишали від 10% до 25% награбованого. Згодом в Україну і в наш край, зокрема, було перекинуто з Москви для проведення каральних та пов`язаних з ними продовольчих акцій і регулярні військові частини: 12-ту армію, 3-тю інтернаціональну (згодом “українську”), 3-тю стрілецьку дивізії, дивізіон легкої артилерії в Конотоп, з Курська 81-й полк, в Шостку – Дубовицький полк, на Глухівщину – Московський полк внутрішньої охорони. Сюди слід додати численні продзагони, частини особливого призначення (ЧОН), частини ВУЧК тощо.

          Мало переймалася влада і голодом, що охопив Україну 1921 року. Автори статей у тодішніх газетах б’ють на сполох з приводу голоду в Поволжі, але про українські села якщо й згадується, то тільки в контексті проблеми: як би “изыскать излишки хлеба”. Ось витяг з бюлетеня V губернського з’їзду Рад Полтавщини про допомогу голодуючим Поволжя: “...Надо признаться – результаты невелики. Мы и на 30% не выполнили заданий Центра. Один Роменский уезд оказался на передовом посту в деле помощи голодающим. Он дал 25 вагонов хлеба выше нормы, остальные уезды далеко отстали. [Згодом надійшло ще 18 вагонів зерна з Роменщини та 22 вагони з Глухівського повіту. – авт.] Правда, мы проделали другую, более колоссальную работу, которая задержала развитие работы помощи голодающим. Это сбор продналога. Но и в этой работе Ромны были не на последнем месте. Ромны одни из первых выполнили продналог и всё-таки первыми идут в деле помощи голодающим. Надо взять пример с Красного Роменского уезда. Надо подтянуться другим, осознать важность, мировую важность этого дел …Дробнис⁴”

Якою ціною Роменське начальство звітувало перед тов. Дробнісом та підтягувало інших, показує наступний документ:

„Бацмановская волость.

На 1920 год на волость была наложена Государственная развёрстка: хлеба разного рода 149700 пудов, скота 250, овец 440, свиней 400, гусей 710, уток 280, кур 2700, сена 2820п., соломы 8070п. Продразвёрстка не получена благодаря плохого урожая хлеба. До 1 января поступило хлеба до 20 000 тысяч пудов, было поступление скота и других продуктов, но такие не учтены”⁵.

 Об’єм даної статті не розрахований на грунтовний економічний аналіз, але вдамося до найпростіших математичних підрахунків: За даними статистичного збірника Бацманівська волость Велико-Бубнівського району складалася з 10 населених пунктів і налічувала 496 господарств. Чоловічого населення було 1185, жіночого 1206, разом – 2391. Далі заплановану суму 149700 пудів переведемо в кілограми: 149700 х 16 = 2 395. 200, тобто 2395 тон 200 кг. і розділимо на число господарств волості – 496. Одержимо – 2395.200:496 = 4 829.032, тобто 4 тони 829 кг. Приблизно скільки в середньому мусила здати хліба кожна сім’я – майже 5 тон, або по тоні з людини. Перегляд інших цифр дозволяє визначити, що від кожної другої хати забирали корову і качку, майже від кожної по 1 вівці і 1 поросяті, від кожної по 2 гуски і 5 курок тощо. Якби (не дай Боже!) все це відбувалося у наш час то для вивезення на станцію одного тільки награбованого хліба потрібно було б 48 вантажівок «ЗІЛ-130».

        Підкреслюю, що події відбуваються в одному з „проблемних” для більшовиків районів з розгалуженим рухом Опору проти політики „воєнного комунізму”. Саме його представники та їх родини стали ще одним об`єктом репресивної політики влади. Саме для них була запущена в дію спеціальна інструкція:

„20.04.1920г.

Краткая инструкция по борьбе с бандитизмом и кулаческими восстаниями(...)

33). В целях предупреждения бандитизма и восстаний надлежит брать заложников из кулаков и из числа лиц влиятельных или подозрительных по соучастию или сочувствию бандам и повстанцам.

34). Заложники должны быть препровождены в Особые Отделы или Отделения ближайших воинских частей или учреждений ЧК.

35). Населению объявляется, что в случае ухода местного населения в бандитские шайки или участие в восстаниях или же иных враждебных действий против оперирующих в данной местности или пункте воинских частей, их начальников, учреждений и агентов Советской власти, заложники будут расстреливаемы. (...)

37). В районах или местностях, наиболее охваченных бандитизмом или освобожденных от банд и восстаний, но являющихся очагом бандитского движения предоставить право Губвоенкомам или начальникам воинских частей по соглашению с Губвоенкомом изъять все мужское население, способное носить оружие (от 19 до 45 лет), препровождая таковое под конвоем в Окрвоенкоматы для зачисления:

а). из трудового населения – в запчасти округа.

б). из нетрудового – кулаков и буржуазного – в тыловое ополчение округа.

38). В случае явно выраженной враждебности населения, укрывательства или полной невыдачи бандитов и повстанцев на данное население может быть наложена та или иная кара.

39). Таковыми карами могут быть:

а). контрибуция продуктами продовольствия,

б). денежная.

в). производство выселения и изъятия семейств главарей и зачинщиков восстания, конфискуя все их имущество, передавая его бедноте.

г). обстрел селения.

д). его полное уничтожение.

Подписи: Председ. Совнаркома Украины: Раковский

Командюгзапад: Егоров

Член Реввоенсов. Югзапфронта: Берзин

Начтыла фронта: Эйдеман

Начюгзап: Петин”⁶.

Про перебування одного такого карального загону під командуванням Азарова на хуторі Панщина в Глухівських лісах також свідчить документ:

“Всi жiнки i дiти були заарештованi i вiдправленi у Глухiв в концентрацiйний табiр, майно конфiсковане, а хутiр спалено дотла”. Вражає невимушенiсть, з якою пише Азаров про подiбнi акцiї i, якби не завiзованi печатки архiву на цьому документi, все це можна було б прийняти за якусь фальсифiкацiю.

Цікавим є те, що вилучення продовольства в населення названо “контрибуцією”. “Словарь иностранных слов” подає таке тлумачення цього терміну: 1)послевоенные принудительные платежи, взимаемые с побежденного государства государствами-победителями,

2)принудительные денежные и натуральные поборы с населения, производимые во время войны чужеземными войсками на захваченной ими территории⁷.

Отже, більшовики, по-суті самі визнають, що вони є окупантами, а населення з його матеріальними цінностями розглядають як невільників, в якого можна будь-що безкарно відібрати.

         Інший період уже неоголошеної війни проти українського населення припадає на 1930-ті роки, коли на окупованих землях виросло нове покоління молоді, яке, виховане в радянських реаліях уже, певною мірою, вважало СРСР „своєю” державою. Воно само і залучалося нею до репресивних акцій проти „класових ворогів”. Цим і пояснюються величезні масштаби людських втрат. В цей час репресивна політика велася кількома напрямами але основний із них полягав у винищенні українського селянства. Надійну правову базу для цього давав тодішній Кримінальний Кодекс. Знову кілька цитат:

ст. 54¹⁴. За контрреволюційний саботаж, тобто за те, що будь-хто свідомо не виконує певних обов’язків або навмисно недбало їх виконує зі спеціальною метою послабити владу Уряду і діяльність державного апарату, застосовується –

позбавлення волі на строк не менше як 1 рік, з конфіскацією всього або частини майна, з підвищенням при особливо обтяжуючих обставинах аж до вищого заходу соціального захисту – розстрілу з конфіскацією майна.

ст. 58¹. За те, що одноосібники повторно не виконують своїх зобов’язань щодо здавання хліба, або картоплі, або соняшнику державі в установлені строки –

позбавлення волі строком не менше ніж 6 місяців або виправно-трудові роботи на строк до 1 року.

За ті ж самі дії, що їх вчинили куркульські елементи, хоч би і вперше позбавлення волі не менш як на 5 років, з конфіскацією всього або частини майна, з засланням, або без нього⁸.

             Хлібозаготівельна кампанія 1932 р. викликала значну активність органів ГПУ. 8 грудня 1932 р. заступник голови ГПУ УСРР Леонюк підписав "Довідку про притягнутих та засуджених у справах, заведених органами ГПУ УСРР та міліції у зв'язку з хлібозаготівлями за серпень-листопад 1932 р." Донецький дослідник Володимир Нікольський⁹ подає такі приблизні показники кількості притягнутих до кримінальної відповідальності: загалом за вказаний період по УСРР було притягнуто тільки органами ГПУ до відповідальності 21197 осіб: у серпні 1932 р. - 1491 (7,0%), у вересні - 2526 (11,9%), жовтні - 2850 (13,4%) та листопаді - 14330 (67,7%). Тобто, основну масу було притягнуто у листопаді, коли почали активно "викачувати" зерно з колгоспів та в одинаків, і зустріли певний опір населення.
Яким же був розподіл обвинувачень притягнутих у ході хлібозаготівель? Далі він подає таку картину :

Таким чином, третину репресованих, підкреслює він, було звинувачено у розкраданні, розбазарюванні та приховуванні хліба, дещо меншу частину - в агітації проти хлібозаготівель. На всі інші обвинувачення припадала також приблизно третя частина заарештованих та засуджених. У цій групі майже половина припадала на спекуляцію хлібом, та четверта частина - на опір вивозу хліба. Дві третини засуджених обвинувачувалися у певних діях, спрямованих проти хлібозаготівель, та третина - у висловлюванні свого ставлення до таких дій. Серед категорій засуджених виділяються такі:

            Іншим напрямом репресивної політики було знищення творчої інтелігенції України, священиків та віруючих. В листопаді 1934 року у Воздвиженському сільськогосподарському технікумі Шосткинського району органами ГПУ була розкрита українська націоналістична організація, яка складалася зі студентів і викладачів. Особливо шокувало слідчих те, що студенти організували своїм затриманим товаришам касу взаємодопомоги. Коли ж арештованих виводили з навчального корпусу, хтось із натовпу кинув їм під ноги букет квітів¹⁰.

Особливих репресій зазнавала педагогічна інтелігенція. Адже у її руках було виховання молоді – найгрізніша зброя, якої боялися поневолювачі.

В Сумському Педагогічному Інституті тільки у 1933-35 рр. із складу близько 40 викладачів було вилучено 29 осіб “класово ворожих націоналістичних недобитків, що намагалися прищепити студентам буржуазно-націоналістичну ідеологію¹¹.”

Були звільнені з роботи: Симоненко Карл Андрійович – член “контрреволюційної організації СВУ”, Василенко М. Г. – ректор кафедри літератури, за “протаскування буржуазно-націоналістичної контрабанди у викладанні української літератури”.

        За культивування літературної української мови поплатилися чимало викладачів інституту: “Шкідники – націоналісти направляли розвиток української літературної мови на відрив від мови українських працюючих мас, протиставляли і відділяли її від інших мов Радянського Союзу, особливо від російської мови, орієнтуючи українську мову на польську і чеську буржуазні культури. Українські націоналісти вводили в мову архаїзми, надумані слова, викидали з української мови слова, спільні з російською мовою, боролись проти революційної термінології інтернаціональної лексики.¹²”

       Основну небезпеку для влади становив організований опір української інтелігенції. Тому судили людей переважно групами. Так було простіше залякати підозрюваних, „розкрутити” їх, проводячи очні ставки і найголовніше – надати судовому процесу в очах громадськості вигляду розкриття добре спланованої і організованої змови. Нижче подаємо невелику зведену таблицю таких груп (невідомо – міфічних, чи реальних):

        Третя і четверта хвиля репресій на території нашої області прокотилися в період ІІ Світової війни та після неї і були пов`язані з німецькою окупацією та поверненням радянської влади. Проте вони виходять за рамки наших зацікавлень на сьогоднішньому зібранні і заслуговують на окрему розмову.

         Політичні репресії – це злочин проти народу, а злочин має бути покараним, інакше ми ризикуємо знову і знову опинятися в становищі заручників періодично відтворюваної системи державного тероризму. Лише один із тоталітарних режимів, який лютував на українських землях у минулому столітті - гітлерівський був покараний (і то неповною мірою) в рамках Нюрнберзького судового процесу. Зі здобуттям Україною незалежності у 1991 році багато науковців і громадських діячів стали говорити про необхідність Нюрнбергу-2 над комуністичним режимом. Але чи вистачить у нас сміливості поглянути на свою історію власними очима, щоб раз і назавжди бодай морально засудити теорію і практику одного з людиноненависницьких режимів? Адже забути минуле – означає примиритися з його поверненням.

Лютий, 2005 р.

_____________________________________________________

1. Історія міст і сіл УРСР (Сумська область) – Харків.: УРЕ – 1973.– с. 38.

2. ДАСО. ФР. 1241, оп.2, спр.13, арк..69.

3. Ленін. В. Повне зібрання творів. Т. 36 – С. 294-295.

4. Голодомор 1921 – 1923років в Україні (Збірник документів і матеріалів) – К.: Наукова думка. – 1993.– с.54, 219.

5. ДАСО. ФР. 5579, оп.1, спр.16, арк. 46.

6. ДАСО. ФР. 98, Оп.2, спр.56, арк.229.

7. Словарь иностранных слов. – М., 1986.- с.250.

8. Уголовный Кодекс УССР. – М.: Госюриздат. – 1950. – 127 с.

9. Нікольський В. Репрессивна діяльність органів ГПУ під час голодомору в УСРР (1932-1933 рр.) // Архіви. - № 2. – 2004.

10. “Кімовець”, Шостка, 1(19) за 30.11. 1934 року.

11. ДАСО. ФР. 2817, оп. 1, спр. 238, арк. 4 зв.

12. Корж Л. “Становлення та розвиток СДПУ ім. Макаренка” . - С. 43

ДОДАТОК 1

Лист учениці 1-го класу з с.Грузьке Олі Зубко з проханням про помилування мами

Джерело: Архів УСБУ в Сумській обл., спр.П-10797, арк.48-50зв. Оригінал. Рукопис