Понеділок, 15 листопада 2021 07:13

Кудінов Дмитро. Спалах епідемії «іспанського грипу» в Сумському повіті у 1918 році: причини поширення та спроби боротьби з інфекцією

Дмитро Кудінов, доктор історичних наук (м. Суми)
Кудінов Дмитро. Спалах епідемії «іспанського грипу» в Сумському повіті у 1918 році: причини поширення та спроби боротьби з інфекцією

Протидія нинішній пандемії коронавірусної інфекції природно зумовлює потребу ретроспективного погляду на приклади боротьби з масовими захворюваннями. Найближчий аналог Covid-19 за масштабами та вірулентністю – вірус іспанського грипу (ВІГ), пандемія якого вирувала протягом 1918–1920 рр. І хоча типові способи протистояння медицини та інфлюенци досліджені доволі достеменно, натомість залишається відкритим простір осягнення регіональних особливостей санації хворих на ВІГ. Мета даної публікації – розкрити причини поширення «іспанки», а також схарактеризувати особливості протидії інфекції в Сумському повіті. Хронологічно наратив обмежений 1918 роком, оскільки даних за період 1919–1920 рр. не зберіглося.

Грип («лихоманка») відомий із давніх часів. Учені припускають, що правильний клінічний опис цьому захворюванню дав ще Гіппократ у 412 р. до н. е. Від XII ст. людство пережило понад 130 епідемій грипу. Одна з найперших пандемій цієї хвороби сталася вже у 1580 р., охопивши Азію, Європу та Африку. Потужні спалахи грипу, смертність від якого перевищувала втрати від холери, також відбулися в 1729–1733, 1781–1782, 1830–1833 і 1889–1890 рр. [2, 68–69].

Вірус іспанського грипу, попри свою назву, вочевидь, з’явився не на Піренейському півострові, а в Китаї, де ще в 1916 р., вірогідно, відбулася його передача від птахів до людини. Якщо ця гіпотеза є вірною, то в такому випадку поширенню інфлюенци сприяла трудова міграція китайців у Північну Америку. Уже звідти вірус разом із канадськими та американськими солдатами, відправленими на Західний фронт, потрапив до Європи. Загалом, у 1918 р. «іспанкою» захворіло близько 550 млн осіб (29,5% населення планети), з яких, за різними оцінками, померло від 17 до 100 млн осіб (летальність – 3–20%) [2, 69; 31, 326, 333].

Особливістю пандемічного штаму 1918 р. (A/Brevig Mission/1/18 H1N1) було те, що найбільш загрозливим він був саме для людей віком від 20 до 40 років. У представників цієї вікової страти ВІГ нерідко викликав цитокіновий шторм (надмірна потенційно летальна реакція імунної системи), найнебезпечніший для організму, що володіє потужними захисними функціями. За умов бурхливого розвитку хвороби смерть, як правило, наступала в результаті пневмонії, оскільки ВІГ провокував легеневу консолідацію (ущільнення легеневої тканини за рахунок заповнення альвеол рідиною), а цитокінова буря лише сприяла перемозі хвороби.

0367

У характеристиці «іспанського грипу» тодішня медицина допускала наступні невірні уявлення про його природу: 1) збудник інфлюенци – «бацила Пфейфера» (від прізвища німецького мікробіолога Ріхарда Пфейфера, що в 1892 р. у мокроті хворого віднайшов гемофільну палочку, яка помилково ним була сприйнята в якості збудника грипу), зараження якою відбувається повітряно-крапельним шляхом; 2) «бацила» виділяє токсин, який зумовлює важке протікання захворювання; 3) поріг смертності не перевищує 1% від кількості хворих. Утім клінічна картина описувалася правильно: сильний головний біль, біль в очах і «в усіх членах, найчастіше в хрестці», висока температура, почуття ознобу, слабкість, втрата апетиту, нудота, блювання (в дітлахів), наступ несвідомого стану, «катаральне запалення слизистої оболонки носу, гортані і дихального горла, наслідком чого є хрипота, судомний кашель, що супроводжується, за словами хворих, лоскотливим і буравлящім відчуттям»; ускладнення – запалення легень, «послаблене серце» і, нарешті, «повторний» характер симптомів (повторна бактеріальна пневмонія) [27]. Невірні установки науки визначали нездатність медицини своєчасно виявити реальну небезпеку, використання нею малоефективних засобів протидії інфекції, а також певну фатальність медиків у сприйнятті хвороби, що лише сприяло ствердженню громадської думки про грип, як про сезонну й не особливо небезпечну хворобу.

Окрім відомих причин, пов’язаних із тодішнім станом ще доволі слабкої медицини, існувала низка об’єктивних чинників, що сприяла циркуляції вірусу. По-перше, в умовах Першої світової війни значно занепав матеріальний рівень життя громадян. Недоїдання, почасти недоступність якісних медичних послуг, посилення експлуатації праці, залучення жінок у «чоловічі» сфери професій природно впливали на масове послаблення імунітету. По-друге, Суми в 1918 р. були містом з високою щільністю населення, що спрощувало передачу різноманітних інфекцій. Від 1915 р. його населення стрімко зросло за рахунок біженців із Царства Польського – з трохи понад 36 тис. у довоєнний час до понад 70 тис. в 1917/18 р. У результаті, в місті виникло гостре «квартирне питання», яке навіть не вирішилося й після часткового повернення мігрантів із західних губерній колишньої Російської імперії до рідних місць – на їхнє місце прибували нові біженці, відтепер із радянської Росії. Пізніше в Сумах з’явилася стійка думка про те, що грип був занесений саме ними в села північної частини Сумського повіту, після чого він уже «перекочував» до повітового центру. По-третє, поширенню вірусу сприяли військові дії на завершальному етапі війни. Австро-німецька окупація, перекидання контингентів від однієї ділянки зайнятої території до іншої призводили до зростання контактів між солдатами Центральних держав і місцевими мешканцями, а разом із цим – до передачі інфекції. По-четверте, певну роль в поширенні хвороби відігравали місцеві особливості розвитку комунальної сфери: у Сумах – відсутність централізованої каналізації й недостатня водогінна мережа, що охоплювала лише райони вулиць Петропавлівської, Соборної, Троїцької. Водночас нормою стали регулярні порушення санітарного характеру містянами – наслідок низької соціальної культури (виливання в непотрібних місцях нечистот, викидання гною, забруднення дворів тощо). Нарешті, важливим був психологічний фактор. Війна та мінлива політична ситуація в Україні «привчили» людей індиферентно сприймати смерть. На тлі новин війни, політики та економічних негараздів повідомлення про грип слугували лише ще одним доповненням загальної картини незручностей тодішнього життя. Звідси – здебільшого пасивна реакція громадськості на протиепідемічні заходи місцевих органів влади, халатне ставлення до особистої гігієни й безпеки оточуючих.

испанка 5

«Іспанці» в Сумах передував спалах холери влітку 1918 р. Згодом Сумський повіт накрила хвиля тифу, коклюшу й віспи, що до кінця року набули масштабів окремих епідемій, поряд із ВІГ. Питання про боротьбу з епідемією холери, що насувалася, було розглянуте в Сумах на засіданні міської санітарної комісії 20 липня, після чого були розгорнуті протихолерні заходи – оповіщення населення про невикористання сирої води, проведення в колодязях і річках її бактеріологічних аналізів, посилення поліцейського контролю за санітарним станом громадських місць і дворів, організація «холерного бараку», нарешті, протихолерне щеплення. Підтвердженням тому, що холера сприймалася більш серйозно, аніж грип, є те, що просвітницька робота лікарів була первинно спрямована на ознайомлення громадян із причинами зараження та клінікою саме холери. Наприклад, 3 серпня в приміщенні земської управи членами профспілки лікарів було прочитано три доповіді на цю тему [3, 10; 6, 22Б; 10, 4; 12, 4; 33, 79].

Начебто протиепідемічні заходи, які виявилися досить ефективними (на відміну від Київської губернії, у Сумському повіті холера мала обмежене поширення), повинні були опинитися результативними й проти грипу. Натомість відбулося протилежне. Головна увага медиків була спрямована на «старі» хвороби, тоді як ситуація з «іспанкою» була позбавлена реального контролю. Більше того, наступ другої хвилі ВІГ спочатку навіть опинився непоміченим, оскільки симптоматика нового штаму відрізнялася від уже відомої «легкої» форми інфекції. Тож, деякі прояви грипу, як-то кровотеча з носу, шлунку чи прямої кишки, зумовлювали невірне діагностування (прояви ВІГ могли сприйматися в якості захворювання на холеру або тиф).

Коли нетиповий для літа грип усе ж таки був помічений, з’ясувалося, що вже пізно застосовувати проти нього профілактичні заходи. Зокрема, якщо за період з 16 по 31 липня було офіційно зареєстровано 4 випадки грипу, то вже протягом серпня лише у міській амбулаторії лікували грип 59 осіб. Нарешті, на початку вересня був визнаний «епідемічний характер захворювання на грип». За приблизними даними, «іспанка» до жовтня проявилася в 75% родин містян, хоча офіційно зареєстрованих випадків було небагато (146 амбулаторних хворих у жовтні, з них 31 – в першу половину місяця), що можна пояснити тим, що за допомогою сум’яне, як правило, зверталися в самих важких випадках грипу, який, до того ж, міг діагностуватися в якості іншої інфекційної хвороби [8, 4; 13; 14; 19; 26]. До середини осені ВІГ став лідирувати в повіті серед інших інфекцій. «Не перебільшуючи, аптеки ⅓ усіх ліків готують проти цієї хвороби», – зазначав сумський «Луч» [15].

У листопаді кількість хворих на «іспанку» в Сумах різко знизилась (зареєстровано лише 4 випадки за першу половину листопада), що в цілому відповідало світовій тенденції перебігу другої хвилі інфекції [20, 4; 23]. Проте крива захворюваності стрімко піднялася вгору в сільській окрузі повіту. Наприклад, за останній тиждень жовтня тільки в с. Річки було виявлено 172 інфікованих ВІГ, а в перший тиждень листопада – ще 64, з яких семеро померли. Багато хворих також фіксувалося в Білопіллі. Проте особливо грип лютував у Миропіллі, що входило до зони німецької окупації й тимчасово було підпорядковане сумським властям. Тут небіжчиків виявилося настільки багато, що їх навіть почали хоронити в братських могилах [21; 22; 24].

испанка 23

Висока смертність у сільській місцевості пояснювалася не лише елементарним порушенням санітарно-гігієнічних правил, що було типовим для мешканців села, але й неможливістю хворих своєчасно звернутися до лікаря. Станом на 1904 р., 35,9 тис. жителів Сумського повіту (кожен п’ятий) проживали в 66 поселеннях, розташованих на відстані 15 і навіть більше верст від лікарень і амбулаторій [32, 102]. Поштових коней по повіту вже не надавалося, а власні хури мав далеко не кожний селянський двір. Також часто хворі залишалися без якої-небудь допомоги через те, що працездатне сільське населення було зайняте на традиційному для нашої місцевості занятті – копці й перевезенні на цукрові заводи «бураков» [1].

Перший випадок смерті в Сумах від ВІГ, гіпотетично, стався 8 серпня, коли померла жінка з деякими ознаками холери, яка, утім, за результатами аналізу її фекалій не підтвердилася. У подальшому сумська преса замайоріла свідченнями про «раптові смерті» ще недавно цілком здорових людей. Наприклад, наприкінці літа медики були приголомшені наглою смертю їхнього колеги, земського лікаря з Верхньої Сироватки 35-річного Петра Соколова [9, 4; 10, 4; 11].

У той час як у багатьох країнах застосовувалися суворі процедури до стримування поширення інфекції – встановлення правил соціальної дистанції, масковий режим, ізоляція хворих, тимчасове призупинення навчального процесу й інші ефективні заходи для згладжування кривої захворюваності, – то в Сумах подібні дії були визнані зайвими. У самий розпал пандемії були відкриті лазні, їдальні, ресторани, театри й кінотеатри, відбувалися громадські лекції, зібрання, масові богослужіння тощо. Жодних обмежень не вводилось щодо установ освіти. До кінця літа в повітовому центрі діяли шість дитячих майданчиків. У нормальному режимі розпочали навчальний рік початкові і середні навчальні заклади, а також вечірні гімназії для дорослих і Сумський народний університет, що надавав неформальну освіту.

Лише наприкінці вересня сумські лікарі оголосили тривогу довкола ситуації із ВІГ, зібравшись для обговорення епідемічного становища на нараду членів Сумського медичного товариства і профспілки лікарів. Тут вони дійшли досить сумнівних висновків, що «це захворювання не є нічим новим або невідомим у медицині, ані з клінічної, ані з епідеміологічної точки зору». «Новою» її визнали лише для молодого покоління, яке з’явилося вже після попередньої хвилі грипу в 1889–1890 рр. Введення карантину в школах ними визнавалося безглуздим з медичної точки зору, оскільки найближче оточення учнів і так вже здебільшого інфіковано, а тому «можливість зараження в родині залишається така сама, що і в школі». Загалом, констатували лікарі, «значення профілактичних заходів при інфлюенці мінімальне», як у випадку з холерою чи чумою, оскільки «серед значної кількості хворих чимало таких, котрі не переривають своїх звичних занять» [27; 28]. Хворим містянам рекомендувалося знаходитися під спостереженням лікаря, не зловживати жарознижуючими, дотримуватися постільного режиму та «лихоманкової» дієти, а, головне, «не втрачати терпіння». При гострому перебігу хвороби було вирішено боротися з нею хінною (Cinchona officinalis) і «загалом гіркими ліками», що застосовуються при лихоманках, – аспірином і саліпірином. Населення в заспокійливому тоні інформувалося про властивості хвороби в пресі, а книжковий магазин Ільченко на вул. Соборна у середмісті Сум розгорнув торгівлю брошурою «Испанская болезнь, ее причины, общая картина и лечение» [15; 29].

Оскільки правильні заходи запобігання зараження не пропагувалися, значення такої просвіти виявилося незначним. Більш дієвою пропозицією стало запровадження нічного чергування лікарів у приміщенні міської управи, до якого було залучено 32 медики, переважно з тих, хто практикував у приватний спосіб (за штатами 1913 р. на утриманні міста перебувало чотири спеціалісти, така ж кількість спеціалістів – у земській лікарні; ще один лікар, прикріплений до 1-ї медичної ділянки, приймав хворих в амбулаторії при земській лікарні; також у дитячій лікарні працювало три лікарі і ще один доктор – у лікарні Павловського рафінадного заводу) [7, 1, 17, 230–233; 19]. Однак, чимало з них – стоматологи, гінекологи, окулісти й венерологи, – здебільшого, виявлялися безпорадними у протистоянні інфекції. Умови роботи тодішніх медиків сучасники оцінювалися як «нестерпні» – за оплатою і за умовами праці (ненормований робочий день, брак медикаментів, палива, харчу, некомплект сіделок і молодших медичних співробітників). Щоправда, їм на допомогу приходили волонтерки із Союзу сестер милосердя в Сумах, але й вони ледь справлялися с масою госпіталізованих [6, 23Б].

испанка 9

Наслідком відсутності профілактичних дій стала велика смертність хворих. Так, до 10 жовтня від «іспанки» в Сумах померло близько 60 осіб [17, 3]. Лише за метричними даними по приходу міської Покровської церкви у жовтні було зареєстровано сім смертельних випадків від ВІГ чи запалення легень, яке, вочевидь, провокувалося грипом. До сумної статистики нерідко потрапляли діти – зокрема, тримісячна донька селянина с. Баси Параскева Кошеленко і чотирьохмісячний син сумського міщанина Петро Макаренський. За той самий період у приході Троїцького собору м. Суми було зафіксовано п’ять смертей від грипу чи запалення легень. Ще дві смерті від запалення легень та «іспанки» за вересень подибаємо у метричній книзі Петропавлівської церкви [4, 272–276, 382–384; 5, 269–270]. У газетах почастішали повідомлення про передчасні кончини, «що наступила після нетривалої хвороби», «дорогої жінки та матері», «дорогої господарки», «любимого чоловіка», «товариша» тощо. Серед них – викладач Сумського реального училища Нейман [16].

У розпал епідемії 16 жовтня в приміщенні повітового земства за ініціативою Харківською губернською протиепідемічної ради відбулося санітарне засідання, присвячене питанням боротьби з «іспанкою» и холерою в регіоні. Була створена повітова протиепідемічна рада, до складу якої увійшли представники земської та міської управ, повітового старости й начальника міської державної варти, усі земські лікарі та санітарний лікар міста. Проте, і надалі її основні рішення стосувалися переважно протидії саме холері, новий спалах якої виявився в с. Миколаївка, де до середини жовтня з’явилося 27 холерних хворих [18; 19; 25].

Коли через місяць цілком з’ясувалися загальні руйнівні наслідки грипу, пріоритети, нарешті, змінилися на користь протидії саме інфлюенці. Повітова рада звернулася до харківського губернського земства по допомогу – медичні заклади повіту потребували кошти, інвентарь військових лазаретів, що закривалися, і персоналу [1]. Утім, ця ініціатива виявилася спізнілою. В Україні спалахнуло антигетьманське повстання, а на східному її кордоні вже зосередилися більшовицькі частини. Тож, політичні події тамували питання боротьби з епідеміями.

Гострий перебіг «іспанки» в нашому регіоні був зумовлений не лише об’єктивними обставинами, що створювали майже ідеальні умови для поширення інфекції (пересування військ і цивільних осіб, ущільнення жителів міста, падіння якості життя, слабка матеріальна підтримка системи охорони здоров’я й брак медичних кадрів), але й недооцінкою небезпеки хвороби як з боку медиків, так і громадськості. Помилки адміністративного і медичного характеру зумовили загибель сотень, а можливо, і тисяч жителів Сумського повіту. Проте, нині неможливо установити реальну кількість померлих від ВІГ через втрату документів медстатистики і помилок діагностики хвороби.

Джерела та література

  1. Борьба с эпидемиями в Сумском уезде. Луч. 1918. № 125. С. 4.
  2. Брико Н. И. 100 лет пандемии: уроки истории. Новый этап вакцинопрофилактики. Эволюция вируса гриппа и развитие гриппозных вакцин. Эпидемиология и Вакцинопрофилактика. 2018. № 17 (4). С. 68–97.
  3. ДАСО. Ф. 354. Оп. 1. Спр. 56. 48 арк.
  4. ДАСО. Ф. 744. Оп. 1. Спр. 513. 807 арк.
  5. ДАСО. Ф. 744. Оп. 3. Спр. 29. 575 арк.
  6. Кудинов Д. Испанский стыд за «испанский грипп»: как в Сумах эпидемию нового заболевания приняли за уже привычную холеру и пустили на самотек. Ваш шанс. 2021. № 23. С. 22Б–23Б.
  7. Медицинский отчет Сумской уездной земской управы за 1913 год. Сумы: Типо-лит. П. К. Пашкова, 1914. разд. паг.: 259, 116 с.
  8. Местная жизнь. Луч. 1918. № 44. С. 3–4.
  9. Местная жизнь. Луч. 1918. № 45. С. 3–4.
  10. Местная жизнь. Луч. 1918. № 47. С. 3–4.
  11. Местная жизнь. Луч. 1918. № 48. С. 3.
  12. Местная жизнь. Луч. 1918. № 54. С. 3–4.
  13. Местная жизнь. Луч. 1918. № 70. С. 4.
  14. Местная жизнь. Луч. 1918. № 73. С. 4.
  15. Местная жизнь. Луч. 1918. № 82. С. 4.
  16. Местная жизнь. Луч. 1918. № 95. С. 4.
  17. Местная жизнь. Луч. 1918. № 96. С. 3–4.
  18. Местная жизнь. Луч. 1918. № 101. С. 4.
  19. Местная жизнь. Луч. 1918. № 102. С. 4.
  20. Местная жизнь. Луч. 1918. № 113. С. 3–4.
  21. Местная жизнь. Луч. 1918. № 120. С. 4.
  22. Местная жизнь. Луч. 1918. № 122. С. 4.
  23. Местная жизнь. Луч. 1918. № 130. С. 3.
  24. Местная жизнь. Луч. 1918. № 133. С. 4.
  25. Местная жизнь. Сумской вестник. 1918. № 138. С. 4.
  26. Местная жизнь. Сумской вестник. 1918. № 162. С. 4.
  27. Мищенко П. Об испанском гриппе. Луч. 1918. № 101. С. 2–3.
  28. Объявления. Луч. 1918. № 161. С. 1.
  29. Объявления. Сумской вестник. 1918. № 88. С. 1.
  30. П. П. Соколов. Луч. 1918. № 73. С. 3–4.
  31. Харченко Е. П. Вирус испанского гриппа: штрихи к портрету спустя 100лет. Инфекция и иммунитет. 2018. Т. 8. № 3. С. 325–334.
  32. Чернобров И. В. Роль земских врачей Сумщины в развитии медицины. Сумська старовина. 2011. № XXXIII–XXXIV. С. 100–122.
  33. Чернобров І. В. Люди милосердя. Суми: Корпункт, 2001. 308 с.

Опубліковано: Конотопські читання: зб. наук. пр. / ред. кол. Верба Н. П. (гол. ред.), Акічев Ш. М., Несвідоміна І. М.: Відділ культури і туризму Конотоп. міськ. ради Сумськ. обл., Конотоп. міськ. краєзн. музей ім. О. М. Лазаревського. Вип. ХІІ. Ніжин: ПП Лисенко М. М., 2021. С. 116–125.

 

Новини

В боях за Україну загинув Едуард Пінчук

22-01-2023

Серце сильніше за розум. Коли розумом все розумієш, чуєш, бачиш факти, але серце не сприймає - ніякі аргументи не здатні...

Російська ДРГ намагалася перейти кордон на Сумщині

21-01-2023

Російська диверсійно-розвідувальна група намагалася перетнути кордон в Сумській області, повідомив голова ОВА Дмитро Живицький. Джерело: Живицький у Telegram Пряма мова Живицького: "Російська ДРГ знову спробувала...

На фронті загинув житель Новослобідської громади

15-01-2023

Сумна скорботна звістка надійшла у нашу Новослобідську громаду – загинув захисник України ІВАН МУРАЄВ... Він віддав життя у боротьбі з російськими...

У Сумах дерусифікували 179 топонімів

24-12-2022

22 грудня 2022 р. на позачерговій сесії Сумської міської ради депутати скасували своє рішення, щодо перейменування вулиць, яке прийняли 30 листопада...

Борисові Ткаченку - 85

18-12-2022

ДОРОГОЮ ЗВИТЯЖНОЇ ПРАВДИ У відділі краєзнавчої літератури та бібліографії розгорнуто перегляд виставки до 85-річчя славного й міцного духом лебединського козака, знаного...

Головою ОУН обрано сумчанина Олега Медуницю

16-12-2022

Секретаріат Проводу ОУН (б) повідомляє, що в грудні в Україні відбувся ХV Великий Збір Організації Українських Націоналістів з-під стягу Степана...