Середа, 29 грудня 2021 14:41

Кудінов Дмитро. На перетині великої політики: Московська дипломатична місія в Сумах у 1680 році

Дмитро Кудінов, доктор історичних наук (м. Суми)
Кудінов Дмитро. На перетині великої політики: Московська дипломатична місія в Сумах у 1680 році

У перші десятиліття своєї історії Суми неодноразово ставали місцем перетину військово-політичних подій. Зокрема, після відмови сумського полковника Г. Кондратьєва підтримати гетьмана І. Виговського в боротьбі проти Москви («Выговский или от природы глуп, или одурел по смерти Богдана», – слова Г. Кондратьєва, за І. Срезневським), сумці були побиті вірними гетьманові військами: «Суминского полку черкасы побиты все на… государевой службе под Варвою и… под Песками. А остались де толко старые и малые робята да раненые… а ружья де государь у них ни у кого нет», – скаржився Г. Кондратьєв [2, с. 149; 6, с. 224]. 

Уже на початку 1659 р. виникла загроза захоплення Сум силами І. Виговського й татар: «февраля в 11 день приходили к Сумину городу крымские татаровя и черкасы восемь тысяч человек, и в посаде людей побили и в полон поимали» [2, с. 149]. Сумці при підтримці московського гарнізону – роти солдат під командою капітана І. Рейхарта – дали їм бій і відігнали геть від міста, полонивши багатьох нападників. Наступного дня «татаровя под Сумин прибежали изгоном, а черкасы, которые с теми татары прибежали, говорили им, чтоб Сумин город здали» [2, с. 149]. Однак, на намовляння сумці не піддалися, після чого ординці з козаками Виговського відійшли від слободи, вчинивши розорення його округи: «стали в Сумском уезде, и села и деревни воюют, и людей в полон емлют» [5, с. 106; 9, с. 60].

сумська фортеця 7 реконструкція ігоря титаренка

 Сумська фортеця. Реконструкція І. Титаренка

Узимку 1660–1661 рр. у Сумах були зосереджені московські війська під рукою голови Белгородського приказу боярина Г. Ромодановського, який отримав від царя Олексія Михайловича розпорядження «до нашего указу стоять в Сумах, а в Нежин и иные черкасские городы отнюдь не ходить» [11, с. 162, 164]. У червні 1675 р. у Суми «для словесного разговору» відбулася зустріч гетьмана І. Самойловича, стряпчого С. Алмазова і Г. Ромодановського, на якій вони обговорили політичну ситуацію на Правобережжі, а також присудили клопотати царя «ратным людем, которые будут в малороссийских городех, на жалование делать чехи таким же образом, каковы и полские чехи» [1, стп. 109–110]. Через два роки сумці обороняли Чигирин від турецько-татарських військ, зазнавши тяжких втрат (у т. ч. загинув син полковника Іван Герасимович Кондратьєв). Піррова перемога під старою гетьманською столицею, а також наближення конфлікту з австрійськими Габсбургами, змусила султана Мехмеда IV відмовитися від походу на Київ і погодитися на переговори. Фінальні акорди війни лунали й в Сумах, які опинилися на шляху слідування в Крим другої російської дипломатичної мирної місії (перша в 1679 р. через розбіжності поміж самими російськими послами провалилася).

У «Статейном списке стольника Василия Тяпкина и дьяка Никиты Зотова» указано, що «лета 1680 Августа в 15-й день Великий Государь Царь и Великий Князь Феодор Алексеевич… велел стольнику и полковнику и наместнику Переясловскому Василию Михайловичу Тяпкину да дьяку Никите Зотову быть на своей Царского Величества служба в Крым, Великие Орды, у Мурат-Гирея-Хана, да у калги Тактамыщ-гирея, да у нурадына Саадет-гирея салтанов, в посланниках» [7, с. 3–4]. З обох посланців саме Василь Михайлович Тяпкін (? – 1686) був досвідченим дипломатом. Ще в 1660-ті роки цар Олексій Михайлович відправляв його кур’єром у Польщу і Туреччину. У 1668 р. він вів перемовини з Петром Дорошенко. А в 1673 р. був відправлений «резидентом» у Варшаву. У 1677 р. Тяпкіна цар послав до гетьмана І. Самойловича для нарад стосовно долі Чигирина. Власне, і його подорож у Крим передбачала рішення по дорозі деяких українських питань: «Августа в 26 день отпущен он Василей, с Москвы, Великого Государя Его Царского Величества с грамотою и с тайными посольскими делами Войска Запорожского обеих сторон Днепра к Гетману к Ивану Самойловичу, в Батурин… А быв у Гетмана, исполнив его Государские дела, ехати ему из Батурина в Сумы ж» [7, с. 4–5].

Менш яскравою до цього часу була постать Микити Мусійовича Зотова (бл. 1645–1718). У 1670-х роках він устиг побувати дяком Чолобитного, Сискного, Владимирського судного й Московського судного приказів [4, с. 23Б]. Місія в Крим стала першим серйозним державним дорученням Зотову й від її успіху залежала його подальша кар’єра.

nikita zotov

 Микита Зотов

Із російської столиці посли виїхали роздільно («А отпуск с Москвы им посланникам учинился порознь») – Тяпкін, як вже було мовлено, поїхав у Батурин, а Зотов із кримським гонцем Халіл-агою виїхав «Крымским путем: с Москвы на Тулу; с Тулы на Мценеск, на Орел и на Курск, и на Суджу и на Сумы». Суми же були визначені місцем збору дипломатичної місії: «велено ему Никите стоять и дожидаться стольника Василия Тяпкина» [7, с. 4].

Вибір Сум в якості тимчасової ставки дипломатичного почету не випадковий. По-перше, сумським козакам вже довгий час доручали завдання добувати дані про ситуацію в Дикому Полу чи у Гетьманщині. Відповідно, поінформованість сумців про справи на півдні мала послужити й послам. По-друге, фортифікації міста робили його одним із найнадійніших укріплень на Слобожанщині. Відповідно опису 1678 р., сумська фортеця мала доволі потужні оборонні лінії: довжина «города и с посадом» по периметру складала близько 7400 м. Стіни, поставлені на вал і складені тарасами, були посилені 27 баштами, з яких 4 мали ворота. Фортеця мала на озброєнні гармати, мушкети, карабіни та пістолі, чисельність яких, щоправда, була недостатньою [3, с. 296]. Також, вочевидь, слобода непогано була облаштована і зсередини, маючи прямокутно-прямолінійне планування, кілька площ, а також, припустимо, просторові полкову та воєводську канцелярії, дома старшини й обивателів, що враховувалося в питанні зручності розміщення посольства, його охорони та військового супроводу [8, с. 71–73, 180].

У Суми Зотов прибув 10 вересня 1680 р. За 10 верст від міста Микиту Мусійовича с шаною зустріли «ратные люди Белогородцкого разряду Сумской полковник Герасим Кондратьев с сотниками и с есаулами и с атаманами и со всеми казаками Сумского полку», а разом із ними – майор Дмитро Моканаков «с шквадроною своею» – частиною «рейтарского Михайлова полка Гобта» (Гоупта) і «наказной полковник Дмитрий Чечель с Запорожскими казаками» [7, с. 5–6].

Прибуття колеги Зотову з його людьми прийшлось чекати 15 днів. За цей час сталася подія, що загрожувала погіршити майбутні переговори: «крымских гонцов товарищ, татарин Мустафа, объявился зарезан до смерти, покунут на улице» [7, с. 6]. Як з’ясувалося, постраждалий вів себе доволі нахабно і, попри попередження єдиновірців, «будучи в Сумине слов их не послушал, рано и поздно, и в день ходил с ними не спрашиваясь, пил и бражничал, и убит у корчемной избы» [7, с. 6]. Чи загинув татарин в п’яній бійці, чи став жертвою помсти якогось козака, поплатившись за загибель його сумських побратимів на мурах Чигирина, невідомо. Слід віддати належне Зотову, котрому вдалося відгородити свою місію від злочину, заручившись листом Халіл-аги, у якому гонець брав на себе відповідальність за свою людину: «а перевел он Халил-ага то все, на свою голову» [7, с. 7]. Відносно ж убивства було заведено «сыскное дело».

русское посольство гравюра 1576 года

 Московське посольство

Тим часом Тяпкін, прибувши в Батурин, «от Великого Государя грамоту Гетману Ивану Самойловичу подал и о здоровье его, и всю генеральную старшину на тот час при нем будущую спрашивал, а службу их похвалял; и помянутые Его Царского Величества тайные посольские дела ему, Гетману, объявил» [7, с. 7–8]. Після десяти днів перебування в гетьманській столиці, Василь Михайлович у супроводі гетьманського писаря Семена Раковича відправився в Суми, зустрічаючи по дорозі самий високий прийом: «для повышенья чести имени Великого Государя Его Царского Величества встречали его Василья, сотники и есаулы и атаманы и казаки вооружась знаменами, а городские люди и мещане с хлебом и солью выходили за город и принимали с честью» [7, с. 9–10]. «Приняли со всякою учтивостью» посла й сумці. Возз’єднавшись, Тяпкін і Зотов «стояли в Сумах два дня, для проведания от Сумских казаков Крымского пути, Муравским шляхом, где было бесстрашно и прямее до Крыму идти». Нарешті, 28 вересня 1680 р. посольство в супроводі 600 рейтар і козаків («для сбереженья такого страшного пути») рушило з місця [7, с. 10–11]. Припустимо, в складі охорони перебували й сумські козаки.

По щасти, сильна охорона посольству так і не знадобилася, навіть коли на кордоні з Кримським ханством Моканаков «взбунтовал рейтар своих и все казацкое войско, чтобы им далее… не провожать, и идти бы им назад» [7, с. 24–25]. Відтепер послам прийшлося розраховувати на шляху лише на «одних своих людей». Наприкінці жовтня 1680 р. вони безперешкодно дісталися до кримської столиці. Після напружених переговорів, в решті-решт, 13 січня 1681 р. сторони підписали угоду про 20-річне перемир’я. Султан визнавав верховенство царя над Лівобережжям і Києвом з округою. Поділля й Південна Київщина визнавалися територією Османської імперії. Кордон між двома державами встановлювався по Дніпру, що закріпляло розчленування України на дві частини. Татарам дозволялося кочувати й полювати в Дикому Полі, а українцям – ловити рибу в Дніпрі та його притоках, добувати сіль в лиманах і плавати по Дніпру до самого Чорного моря. Султан зобов’язувався не заселяти міжріччя Південного Бугу й Дніпра. Також було домовлено про обмін полоненими й виплату щорічної данини кримському ханові з боку Московського царства [10].

карло боссоли бахчисарай 1857 1

 Карло Боссолі. Бахчисарай

Про успішне завершення переговорів царський уряд повідомив і в Сумський слобідський козацький полк: «апреля 29 числа писали к нам В. Г. посланники Василий Тяпкин и дьяк Микита, что милостью всещедрого Бога и предстательством и помощью и заступлением христианской Заступницы Пресвятой Богородицы и Московских и Киевопечерских Чудотворцев и всех святых молитвами, а нашим В. Г. Ц. и В. К. [великим государем царем и великим князем – Д. К.] Федора Алексеевича счастьем они посланники, будучи в Крыму у Мурата Гирея хана учинили по нашему В. Г. указу с салтаном Турским и с ним ханом Крымским перемирие с генваря м. нынешнего 189 (1681) года впредь на двадцать лет» [9, с. 71]. Щоправда, мир між державами протримався недовго. Уже в 1687 р. Московське царство, приєднавшись до антитурецької Священної ліги, рушило свої війська у напрямі Криму. При цьому Суми знов стали місцем зосередження московської армії, в чергове підтвердивши свою важливу роль на порубіжних просторах.

Література та використані джерела

  1. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. СПб.: Тип. брат. Пантелеевых, 1882. Т. 12: 1675–1676. 20, 874 стб.
  2. Бабулин И. Б. Борьба за Украину и битва под Конотопом (1658–1659 гг.). М.: Фонд «Русские Витязи», 2015. 400 с.
  3. Дополнения к Актам историческим, собранные и изданные Археографическою комиссией. Т. 9. Спб.: б. и., 1875. 353 с.
  4. Кудинов Д. «Приняли со всякою учтивостью»: Сумы – на пути дипломатической миссии в Крым. Ваш шанс. 2021. № 30. С. 23Б–24Б.
  5. Неделин В. Сумы (Сумин, Сумино). Воротникова И. А., Неделин В. М. Кремли, крепости и укрепленные монастыри Русского государства XV–XVII веков. М.: Буксмарт, 2016. Т. 2, кн. 2: Крепости юга России. С. 104–115.
  6.  Срезневский И. Историческое обозрение гражданского устроения Слободской Украины со времени ее заселения до преобразования в Харьковскую губернию. Прибавление к «Харьковским губернским ведомостям». 1839. № 33. С. 223–226.
  7. Статейный список стольника Василия Тяпкина и дьяка Никиты Зотова, посольства в Крым в 1680 году, для заключения Бакчисарайского договора / [С предисл. и прим. Н. Мурзакевича]. Изд. с подлинника, хранящегося в б-ке кн. М. С. Воронцова. Одесса: Гор. тип., 1850. VI, 284 с.
  8. ТверскойЛ. М. Русское градостроительство до конца XVII века: Планировка и застройка русских городов / Под ред. Н.Б. Бакланова. Л.; М.: Гос. изд-во лит. по стр-ву и архитектуре, 1953. 215 с.
  9. Филарет (Гумилевский Д. Г.) Историко-статистическое описание Харьковской епархии: в трех томах. Т. 2. Харьков: Харьковский частный музей городской усадьбы, 2005. 278 с.
  10. Чухліб Т. В. Бахчисарайський мир 1681р. URL: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Bakhchysarajskyj_myr_1681.
  11. Яковлева Т. Руїна Гетьманщини: Від Переяславської ради-2 до Андрусівської угоди (1659–1667) / Пер. з рос. Л. Білик. К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2003. 644 с.

Опубліковано: Історико-краєзнавчі дослідження: традиції та інновації: матеріали V Міжнародної наукової конференції (Суми, 11–12 листопада 2021 р.). У 2 ч. Ч. 1. Суми: ФОП Цьома С. П., 2021. С. 90–95.

Новини

У Спаському відкрили меморіальну дошку підполковнику армії УНР Опанасу Сокольнику

23-01-2022

Вчора, в День Соборності України, у селі Спаське було відкрито меморіальну дошку земляку, підполковнику армії УНР Опанасу Івановичу Сокольнику. На...

Пам’яті історика, краєзнавця, музейника Ігоря Скворцова (02.04.1947 – 27.12.2021)

28-12-2021

На 75-му році життя відійшов у Вічність Ігор Миколайович Скворцов. Енциклопедичні знання, блискучий аналітичний розум, вроджена інтелігентність і відданість справі...

В Детройті знайшли могилу полк. Миколи Янова - уродженця Глухова, учасника бою під Крутами

15-12-2021

Про це на своїй сторінці Facebook повідомив Вахтанг Кіпіані -  історик, журналіст, Головний редактор Інтернет-видання «Історична Правда».  "Ми це зробили. Разом з...

Вітаємо Зою Шалівську

13-12-2021

Вітаємо Вас, пані Зоє, із зайнятим І місцем у конкурсі есе «Вишиванка у спадок», присвяченому 30-й річниці Незалежності України! У...

У Тернопільській області в трьох бідонах віднайдено найбільший архів ОУН

09-12-2021

Унікальні документи датовані 1948-1951 роками, особисті речі повстанців. Але найцікавіша знахідна понад 20 малюнків авторства Ніла Хасевича. Презентація знахідки відбудеться 14 грудня. Нижче...

Помер відомий краєзнавець

08-12-2021

НА 83-МУ РОЦІ ЖИТТЯ ПІШОВ З ЖИТТЯ МИХАЙЛО ЧАСНИЦЬКИЙ – ВІДОМИЙ КРАЄЗНАВЕЦЬ, ЖУРНАЛІСТ І ЗАСНОВНИК ГРОМАДСЬКОГО МУЗЕЮ В ГЛУХОВІ