Місяць травень позначений кривавими мітками вбивств українських героїв. Людей, які поклали своє життя не в прямому бою, а були знищені ворогом «із-за рогу», підступно і підло. 23 травня 1938 року серед білого дня в Ротердамі російський агент П.Судоплатов здійснив замах на Євгена Коновальця, полковника Армії УНР, командира Січових Стрільців, голову проводу ОУН. Вбивця не поніс жодного покарання, більше того, був підвищений по службі, хоча згодом його доля так само наздогнала...
25 травня в Парижі було вбито Симона Петлюру більшовицьким агентом і найманцем С.Шварцбардом. Вбивця не поніс покарання, більше того, винним визнали Симона Петлюру в єврейських погромах в Україні. Упродовж десятиліть приховували правду та фальсифікували документи. І лише в 1990 р. Михайло Любімов, колишній співробітник розвідки КДБ СРСР у статті в «Московських новостях» (1990, №34, 26 серпня) напише: «Згідно західних даних, політичні вбивства за кордоном ОГПУ почало в 1926 році, коли в Парижі був убитий Симон Петлюра». Чому саме на цього українського героя вилито стільки бруду за понад століття? Ще в 1926 р. політичний опонент Петлюри Микита Шаповал констатував: «Він засвоїв одну цінну ідею, - що для остаточного визволення потрібне військо!. Це йому принесло навіть популярність». І навіть тоді, коли військовий опір російському більшовизму став неможливим він продовжив боротьбу іншими засобами. Праця Симона Петлюри «Сучасна українська еміграція та її завдання» це план дій, програма, яку українці продовжують виконувати і нині – через 100 років після її написання. Ось декілька тез із розділу «Боротьба проти «Великої єдиної Росії». «Інертність європейської політичної думки в деякому відношенні така міцна, а заскорузливість – нерухлива і нечутлива до життьових логічних аргументацій, що тільки напруженою працею можемо це подолати». «Найголовнішою працею буде та, яку на Україні своєю кровю, жертвами і упертістю в напрямку здобуття власної держави проробить український народ». «Проводячи певну працю ми повинні скомпрометувати ідею реставрації великої Росії, як ідею нереальну, штучну і невигідну для Європи, натомість виставляючи план поділу її як найбільш доцільне розв’язання остогидлої, неспокійної справи, що все таїла в собі погрозу і небезпеку для Європи, що й тепер таїть в собі, ті ж самі тенденції».
Про співробітництво з Польшею, підписання Варшавської угоди як спроба врятувати державу. В листі до Андрія Лівицького Петлюра писав: «В цей час полагодження стосунків з Польщею могло би нас врятувати, - дати нам базу деяку, зносини зі світом і перспективи». Але потрібно було 100 років, щоб зрозуміти сенс того вчинку. Окрім того, він вважав, що Україна також стане базою для захисту життя «державних новотворів з бувшої Росії організованих». Один із лідерів Ідель-Уралу Гайяз Ісхакі так само підкреслював, що розв’язання українського питання буде і шляхом для визволення всіх інших поневолених народів Росії. І з цією метою саме Симон Петлюра спільно з Ю.Пілсудським та представниками інших народів зорганізували рух «Прометей» для спільної боротьби з новопосталим російським імперіалізмом під личиною «інтернаціоналізму».
В історії України ХХ ст. маємо багато виявів героїчних вчинків і опірності російській експансії. Це і Марко Безручко, якого поляки шанують за захист їхньої столиці від орд Червоної армії, і героїчні українські повстанці 1920-х років: відомі й невідомі, це й учасники Другого зимового походу, які були знищені більшовиками під Базаром. Про одного з них Михайла Білинського, лейтенанта, колишнього міністра морських справ УНР, організатора першого гуцульського полку морської піхоти особлива згадка. Оточений військами Червоної армії, він не здався в полон (молодий 38 років), застрелився, щоб не потрапити в руки ворогові. Юрій Липа на честь 10–ліття з дня загибелі героя написав у 1931 р. «Епітафію М.Білинському»
Хоч я умер, беззвучні сі рядки
Хай сповнить зміст могутній, многоцвітний,
Що з ним життя моє вливається в твоє.
Усе ніщо на світі : бенкети веселі,
Уквітчана зрадливо гра любові
І забуття прихильності людської.
Я смертю вирізбив: ти стань і прочитай –
Одно святе є в світі, - кров людей хоробрих,
Одні живуть могили – вірних Батьківщині.
Нині 36 бригада морської піхоти Військово-морських сил ЗСУ носить ім’я Михайла Білинського, вони – разом із полком «Азов», прикордонниками захищали Маріуполь, захищали Азовсталь, як клаптик тієї української землі на узбережжі Азовського моря, щоб не дати ворогові зробити Азовське море своїм «внутрішнім морем», щоб не дозволити відкрити прямий шлях до Криму й Одеси. Їхній героїзм буде описано в підручникам і жодному, з бажаючих, не вдасться применшити його в очах українського народу.
Про деякі історичні аналогії я хотіла сказати на об’єднаному телемарафоні, куди мене було запрошено 23 травня, але замість 5 обіцяних хвилин інтерв’ю, мене перебили на третій хвилині. Галочку поставлено… День героїв – відзначено. Історія не цікава глядачеві. Хіба для «галочки» загинули тисячі українських героїв у минулому й гинуть найкращі сини й доньки нині?!
Ми пам’ятаємо й шануємо!