Неділя, 29 травня 2022 08:08

Кириєвський В'ячеслав. Чотири церкви та каплиця Гамаліївського монастиря

В'ячеслав Кириєвський, краєзнавець (м. Шостка)
Кириєвський В'ячеслав. Чотири церкви та каплиця Гамаліївського монастиря

1. Харлампіївська церква була освячена у Страсну п’ятницю 14 (27) квітня 1702 р., за два дні до Великодня. Ця дата освячення та ім’я засновника церкви: «Антона Гамалеи, товариша значного войскового» викарбовано на мідній табличці, віднайденій у 1850-х рр. під підлогою церкви [6, с. 21]. Заможний козак Антон Гамалія володів у Воронізькій сотні слобідкою Гамаліївкою, що дісталася в спадок від його батька генерального осавула Андрія Гамалії. У 1697 р. Антон заклав церкву поблизу криниці живої води на лівому березі річки Шостки. Церква була завершена у 1702 р. й названа Харламіївською, в ознаменування 1500-ліття мученицької смерті у 202 р. за християнську віру грецького єпископа Харлампія (в перекладі з грецької – «радістю сяючого»).

1

Невдовзі Антон Гамалія звів неподалік Харлампіївської церкви, в дубині ліворуч шляху з Новгорода-Сіверського на Глухів, кілька келій для усамітнення богобоязливих дівок – черниць (монахинь). Таким чином виникла невелика дівоча духовна обитель – Харлампіївська пустинка. У 1708 р. Антон Гамалія долучився разом з гетьманом Іваном Мазепою до війська шведського короля Карла ХІІ заради звільнення України  від Московії, за що Петро І позбавив Гамалію слобідки й відправив в 1709 р. на заслання до Сибіру. Гамаліївка дісталася гетьману Івану Скоропадському, який, з дозволу московського царя Петра І від 25 січня 1714 р., розпочав зводити на місці малої Харлампіївської Гамаліїної пустинки свій великий дівочий гетьманський монастир, де й знайшов собі вічний спочинок 6 липня 1722 р. в склепі Харлампіївської церкви. Невдовзі, 13 січня 1730 р. поряд з гетьманом була похована його дружина Настя. А 2 квітня 1733 р. там поховали ще й їхню єдину дочку Уляну. 

За заповітом гетьманші Насті Скоропадської Гамаліївський монастир став з 1733 р. чоловічим і звався до 1826 р. Пустинно-Харлампіївським. У 1735 р. в монастирі було завершене будівництво Різдво-Богородицької церкви як головної, соборної. Монастир огородили по всьому периметру (170х180 м), цегляним муром товщиною 1,3 м, висотою 2,2 м, перекритим двосхилим дахом. У мурі нараховувалося сім захисних башт – чотири кутові та три середостінні, надбрамні. Також у мурі були влаштовані, на висоті 1,2 м від землі, вузькі бійниці для стрільби з рушниць. Північна стіна Харламїівської церкви стала частиною монастирського оборонного муру уздовж річки Шостки.

2

У опису Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр. Харлампіївськаа церква Гамаліївського монастиря значиться як «трапезная, при ней трапез дві: одна болшая летняя, а другая маленкая тіоплая, также поварня, хлібопекарня и полата каменные, под одною кришкою” [3, с. 390].

Харлампіївська церква та її трапезні (зали для прийму їжі монахами) й інші зазначені в опису прибудови накреслені на плані Гамаліївського монастиря 1795 р. [5, арк. 1]. Тридільна Харлампіївська церква накреслена з гранчастим вівтарем на сході, такою ж за довжиною навою посередині та удвічі коротшим бабинцем на заході. Також на плані 1795 р. зображено ще й південний фасад Харлампіївської церкви разом з трапезними, хлібопекарнею, поварнею. Вони теж стали частиною північної стіни монастиря в західному напрямку до кутової башти (7).

3

У 1850-х рр., за керівництва монастирем ігумені Антонії (з 1849 по 1888 рр.), було прибудовано з південного боку вівтаря Харлапіївської церкви приділ в ім’я святого Івана Кущника – небесного покровителя гетьмана Івана Скоропадського [7, с. 166]. Церква стала удвічі ширшою, двоглавою, з класичним для козацької доби сферичним куполом на високому восьмерику та малим цибулястим московським куполом над приділом. Також в 1850-х рр. були перебудовані «полата каменные» у новий кам’яний двоповерховий настоятельський корпус, подовжений за рахунок поварні, хлібопекарні до кутової башти (7).

4

На трьохверстовій карті 1863 р. Гамаліївський монастир позначений на східному краю села «Гомалеевки» лише однією кам’яною церквою та прописаний одним словом – «Девичій».   

5

У 1885 р. в Харлампіївській церкві Гамаліївського Різдво-Богородицького дівочого монастиря був похований полковник Петро Іванович Скоропадський, батько майбутнього гетьмана Української Держави (29.04-14.12.1918 р.) Павла Петровича Скоропадського (1873-1945). У 1899 р. була похована молодша сестра Павла Єлизавета Петрівна Скоропадська. У 1900 р. була похована мати Павла Марія Андріївна Миклашевська. У 1915 р. був похований старший брат Павла Михайло Петрович Скоропадський.

За описом 1910 р., кам’яна Харлампіївська церква була двоповерхова,  крита залізом, пофарбованим зеленою масляною фарбою, зовні тинькована й побілена, в середині – настінний живопис. За внутрішнім виміром церква була довжиною в 9 сажнів 1½ аршина (20,3 м), шириною – 7 саж. 1 арш. (15,6 м), висотою до верху карнизу – 6 саж. (12,8 м). На ній була одна велика глава та одна мала главка. Вікон – 9; дверей – 1, вхідні; печей – 4 (отже, церква була теплою, теплушкою). Іконостасів було 2, кожний висотою в 6 арш (4,3 м). та шириною в 10¼ арш. (7,3 м). Церква була збудована 1702 р. Опис підписаний настоятельницею монастиря ігуменею Діонісією. Гамаліївський монастир названо вже не Пустинно-Харлампіївським, а Різдво-Богородицьким дівочим монастирем, тобто по назві головного монастирського Різдво-Богородицького собору (1735 р)., а не другорядної  Харлампіївської церкви (1702 р.) [4, арк. 484].

6

Впритул за Харлампіївською церквою стояв, далі на захід до восьмигранної башти (7),  двоповерховий настоятельський корпус. довжиною 45½ арш. (32,3 м), шириною – 12½ арш. (9,1 м), висотою – 8¾ арш. (5,7 м). У корпусі було 12 келій, з них 9 на верхньому поверсі та 3 на нижньому –  для настоятельниці та сестер обителі. Вікон на верхньому поверсі було 17; дверей – 15; печей кахельних – 7; на нижньому поверсі вікон – 16; дверей – 14; печей руських – 3, голландських  – 7 [4, арк. 484].

У 1921 р. шосткинські більшовики примусили черниць Гамаліївського монастиря утворити сільськогосподарську артіль «Червоні янголи» [9]. У травні 1924 р. більшовики закрили Харлампіївську церкву й монастир в цілому. Корпуси келій звільнили від черниць й заселили престарілими   людьми, потім – безпритульними дітками, круглими сирітками. У 1928 р. в монастирі проведено планову конфіскацію цінностей і майна. Більшовики залізли у склеп гетьмана Скоропадського, але  золотих прикрас на мерці не намацали. Надалі гамаліївські колгоспники використовували Харлампіївську церкву, як склад своїх злиденних матеріальних цінностей, як-то відер, цвяхів, мотузки… Церква відновила богослужіння вже за німців у грудні 1941 р. Працювала й надалі по війні до кінця 1961 р. як церква-клуб, на першому поверсі якої правили служби, а на другому – танці. 

У січні 1962 р. було знову, через 33 роки, прискіпливо оглянуто склеп Скоропадського представниками влади, а саме – міліцейськими начальниками, які підготовляли монастир для прийому в’язнів. Міліціонери не виявили золота, як у першому, так і в другому склепі з кістками нащадків Скоропадського. Також не знайшли там будь-якого таємного підземного ходу, але на всяк випадок залили два склепи бетонним розчином, тобто навічно замурували кістки гетьмана Івана Скоропадського та його шістьох родичів у міцному бетоні. А церкву перетворили на виробничий цех тюремного підприємства №319/66. Лише через півстоліття спотворену до невпізнання церкву свячено-мученика Харлампія виокремили, відгородили парканом разом з настоятельським корпусом від зони – території Гамаліївської тюрми та передали 2 березня 2011 р. в підпорядкування Московського патріархату. Таким чином було частково виконано указ Президента України В. Ющенка №4/2010 від 6 січня 2010 р., щодо вивільнення Шосткинською виправною колонією №66 приміщень та споруд колишнього Гамаліївського Харлампіївського монастиря.

2. Різдво-Богородицька церква була закладена гетьманом Іваном Скоропадським в 1719 р. поряд з кам’яною Харлампіївською церквою, південніше за 20 сажнів, тобто ближче до шляху з Новгорода-Сіверського на Глухів. По смерті гетьмана в 1722 р. розбудовою монастиря та будівництвом церкви займалася його удова Настя до своєї кончини в 1729 р. Різдво-Богородицька церква була освячена 14 вересня  1735 р. [6, с. 48].  Вона стала головною, соборною церквою Гамаліївського дівочого монастиря.   

За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., велика Різдво-Богородицька церква була «о пяти престолах». Головний престол Богородиці – по центру собору, інші розташовувались у чотирьох прибудовах до храму:  ліворуч – в ім’я дванадцяти апостолів, праворуч – в ім’я Святої великомучениці Варвари, на хорах правої сторони – в ім’я сповідника Якова, на хорах лівої сторони – в ім’я святого Миколая. Також в опису значаться «кельи ради начальника ихъ деревянные, о 7 покояхъ. Для всех оного монастыря монахо-служителей домъ деревянный о 13 покояхъ» [3, с. 390]. Нові келії для монахинь були збудовані в середині ХІХ століття. У 1880-х рр. в монастирі проживало більше 200 дівочих душ [7, с. 166].

За описом 1910 р., у монастирі було 15 корпусів з келіями для черниць, з них лише 3 корпуси були кам’яні, решта 12 – дерев’яні. Перший кам’яний двоповерховий настоятельський корпус (32,3х9,1х5,7 м) стояв за Харлампіївською церквою впритул до кутової восьмигранної башти західної стіни (7). Корпус мав 12 келій для настоятельниці та сестер духовної обителі, 3 келії було на нижньому поверсі, 9 – на верхньому. Ще два кам’яні корпуси були одноповерхові, вони стояли під одним дахом з трапезною біля східної стіни монастиря. Перший з них (24х8,5х5,3 м) мав 4 келії, хлібопекарню та кам’яний погреб. Другий корпус (71х8,9х3,6 м) мав 26 келій. В усіх трьох кам’яних корпусах нараховувалося 42  келії. Середній розмір келії становив десь 5,8х4,4х2,8 м. Ще три кам’яні келії знаходилися у двоповерховій брамі, розташованій у північній монастирській стіні над річкою Шосткою.

7

У 12-х дерев’яних корпусах нараховувалося 52 келії. Середній розмір дерев’яного корпуса становив десь 20х12х3,5 м з розрахунку на 6 келій. Десять корпусів були криті залізом, 2 – тесом. За страховою оцінкою 10 корпусів вважалися старими, ветхими, два – новими, міцними. У одному з  дерев’яних корпусів (20х8,5х3 м) знаходилася монастирська лікарня та 5 келій. Також у будівлі проскурні, де пекли та продавали проскурки (священні хлібці з пшеничного борошна) знаходилося 3 келії. Усього в монастирі нараховувалося 100 келій (42+3+52+3), де проживало до 250 черниць. У кожній келії була піч. Неподалік проскурні стояла монастирська кухня (11,7х5,7х2,5 м), за нею два амбари (11,4х2,5х2,5 м) та льодовник (8,5х4,7х2,1 м), усі дерев’яні, криті залізом, старі, ветхі. Загалом на території монастиря знаходилося 19 будівель, 2 церкви, 1 дзвіниця та 1 двоповерхова господарська брама.

За описом 1910 р., внутрішня довжина Різдво-Богородицького собору становила 13 сажнів (27,7 м), ширина –  9 саж. 1 аршин (18,2 м), висота – 7 саж. (14,9 м) до верху карнизу. Церква була покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою, зовні тинькована та побілена, в середині також тинькована та побілена, в приділах правого та лівого олтаря був настінний живопис. Церква п’ятикупольна, один з куполів  великий, був покритий листовим залізом, а інші чотири – малі, покриті білим англійським залізом. У церкви було 48 вікон, 3 вхідні двері (західна, південна, північна) та одні невеликі двері з олтаря. Усі двері дерев’яні, обшиті залізом. Іконостасів було 5, головний – висотою  8 саж. (17 м),  шириною – 3 саж (6,4 м). Два бокові іконостаси висотою – 6 саж. (12,8 м), шириною – 3 саж. (6,4 м). Два іконостаси на хорах висотою – 4½ арш. (3,2 м), шириною – 8 арш. (5,7 м). Церква не мала печей для обігріву, була холодною [4, арк. 484].

На дореволюційній фотографії зовнішня сувора, зростаюча вгору міць стін собору Різдва-Богородиці згуртована воєдино наче непохитна лицарська фортеця.

8

За оцінкою знавців церковної архітектури, внутрішня сила красоти собору Різдва-Богородиці була створена трьома навами – повздовжніми просторами між шістьма стовпами, як в старовинних церквах за князівських часів. Грандіозний розмах внутрішнього простору тягнеться увись у грайливу зміну тьми і світла восьмериків п’ятьох глав, запроваджених в козацьких п’ятиверхих церквах за часів гетьмана Мазепи.

9

Надзвичайно високий, аж в 17 метрів, іконостас мав сім позолочених різьблених ярусів з великими іконами в срібних ризах. Головною святинею Гамаліївського монастиря була Кербутівська чудотворна Єрусалимська ікона Божої Матері. Значимою святинею була Іллінська Чернігівська ікона Божої Матері, яку дуже вшановували в гамаліївській окрузі [6, с. 53]. На стінні собору висіли портрети гетьмана  Івана Скоропадського та його дружини Насті (нині ці портрети зберігаються у Сумському художньому музеї ім. Н.Х. Онацького).

10

Різдво-Богородицька церква була закрита шосткинськими більшовиками у травні 1924 р., а відкрита в лютому 1928 р. лише на один день для вилучення дорогоцінностей, а саме – здирання позолоти з іконостасу, який потім був порубаний на дрова. Великі ікони пішли на столи.  З появою в Гамаліївці колгоспу «Вільна праця», церква стала надійним зерновсипищем.

У грудні 1961 р. Сумський облвиконком передав Різдво-Богородицьку церкву разом з монастирем Міністерству Внутрішніх Справ України під облаштування там тюрми – виправного закладу посиленого режиму. Вже по весні 1962 р. в’язні поскидали хрести з куполів собору та встановили у головному куполі великий бак для води. Також внутрішній простір собору поділили на три поверхи для класів та майстерень професійно-технічного училища – ПТУ, де в’язні отримували робітничу професію слюсаря токаря, зварювальника. Вони виробляли вогнегасники, кухонні набори, сувеніри, ще й шили робочі рукавиці та простинні. В’язні безупинно доглядали за внутрішніми стінами собору, ретельно білили їх, щоби не було видно жодного клаптику живопису. А настінна ліпнина й сама відвалилася від вібрації верстатів. 

У 2011 р. пересунули колючу огорожу ближче до собору, вивільнивши Харламіївську церкву від території в’язниці. Почалася реставрація Харлампіївської церкви, заодно була побілена й церква Різдва Богородиці, а вицвілий за століття зелений дах було пофарбовано синьою фарбою та встановлено хреста на великому куполі.

У 2017 р. розпочалася «консервація» приміщень Шосткинської виправної колонії №66, останній в’язень якої був вивезений 2 квітня 2018 р. Зараз собор перебуває під надійною охороною МВС. Тюрма навряд чи відновиться, а музей був би з неї прибутковим, зрозуміло за помірної плати туристів за добу перебування в камері з відповідним сервісом утримання совєцького в’язня. Зокрема пожити в камері, де сидів в 1960-х рр. хуліган Висоцький та складав блатні пісні, або ж у камері, де сидів а 1970-х валютчик Масляков, писав сценарії для КВН. Про цих в’язнів казала тоді втиху вся Шостка, бо у ній так само поширювалися чутки, які ходили в інших містах СРСР, що мали в себе подібні суворі в’язниці.    

Різдво-Богородицький собор й досі є неоціненним, малознаним з причини його недоступності.

3. Вознесенська церква була освячена у 1735 р. в новозбудованій головній проїзній надбрамній башті-дзвіниці, розташованій у західній монастирській стіні. У опису Новгород-Сіверського намісництва 1779–1781 рр. вказано її розташування: «Напротиво большой церквы колокольня и церковъ на ней каменная жъ» [3, с. 390]. Триярусна надбрамна башта-дзвіниця з бароковим верхом зображена на плані Гамаліївського монастиря 1795 р. [5, арк. 1].

11

Башта стояла на повздовжній вісі Різдво-Богородицького собору. Перший ярус башти був чотиригранним з трьома арками. Найбільша середня арка слугувала парадним в’їздом до монастиря. Бокові арки вели східцями на другий восьмигранний ярус, де знаходилася невеличка церква Вознесіння Господня [2, с. 275]. На найвищому третьому теж восьмигранному ярусі була влаштована дзвіниця з вісьмома отворами для дзвонів. Гамаліївська надбрамна башта-церква-дзвіниця була зовні схожа на надбрамну башту-дзвіницю (Святу браму) Новгород-Сіверського Спаського монастиря.

12

Крім цієї парадної надбрамної башти (1) в мурі Гамаліївського монастиря було ще шість башт – чотири кутові (2,4,5,7) та дві середостінні надбрамні (3,6). П’ять башт були восьмигранні, як Харлампіївська церква, та одна (6) – чотиригранна. Усі вони були архітектурно виразними, елегантними, з високими дахами, наметами, покритими гонтом (маленькими дощечками).

13

Башти мали бойові камери з бійницями. Південна монастирська стіна, з боку шляху з Новгорода-Сіверського на Глухів, була посилена середостінною восьмигранною. баштою (3) з вхідною господарською хвірткою в монастир. Західна кутова башта (7) була дещо висунута вперед за лінію мурів для контролю за лугом з боку Локотків. З башти відкривався гарний краєвид на захід сонця над річкою Шосткою. Ця башта поєднувалася з настоятельським корпусом склепінчастим переходом.

14 copy

Єдина чотиригранна башта (6) знаходилася на переломі північного муру понад річкою Шосткою, де діяли два монастирські млини. У башті були влаштовані в’їзні господарські ворота (брама). Бійниці башти призначалися для прицільної стрільби уздовж під’їзної дороги, що підходила зі сходу до воріт та з лугу від млинів. У 1753 р. чотиригранна башта була перебудована. Роботи виконував київський  зодчий – «в художестве муровщик» Гаврило Раєвський, який 2 березня 1753 р. уклав угоду (контракт) з намісником Пустинно-Харлампіївського Гамаліївського монастиря Феодосієм Левицьким [8, с. 227]. Висота нової брами становила 10 аршин (7,1 м), довжина – 15½ арш. (11 м), ширина – 10 арш. (7,1 м) [4, арк. 484]. Півциркульна проїзна арка була обрамована пілястрами (виступами на стіні схожими на колони). На нижньому поверсі брами знаходилася одна келія та сходи, що вели на другий поверх, де було ще 2 келії.

15

У великій пожежі, що сталася в монастирі у 1794 р., згоріли гонтові дахи башт, їх замінили сферичними залізними покрівлями. Найбільше  потерпіла в пожежі триярусна башта-церква-дзвіниця, яка була перебудована в 1830-х рр. на двоярусну, отже, без церкви. Нова надбрамна башта-дзвіниця вийшла чотиригранною на першому ярусі та восьмигранною на другому ярусі з чотирма отворами для дзвонів. Верх увінчувала гранчаста баня сферичних обрисів із високим шпилем.  

За описом 1910 р., дзвіниця в своїй основі була майже квадратною (11,4х10,7 м), її висота становила 17,8 м до верху карнизу. Дзвіниця була зовні тинькована, побілена, а зверху покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою [4, арк. 484].

 У 1913 р. дзвіниця Гамаліївського монастиря отримала новий 320-пудовий дзвін в подарунок від самої імператриці Олександри Федорівни з нагоди святкування 300-річчя царського дому Романових. Дзвін привезли залізницею до Шосткинського порохового заводу, а потім – волами до Гамаліївки. У 1928 р. дзвін став головною здобиччю шосткинських більшовиків під час проведення планової конфіскації цінностей і майна Гамаліївського монастиря. П’ятитонний дзвін був скинутий з дзвіниці на розкол, а потім добитий кувалдами комсомольців на шматки як металобрухт для переплавки.

По війні дзвіниця використовувалася гамаліївським колгоспом для зберігання мінеральних добрив та отрутохімікатів. У 1962 р. нові власники монастиря міліцейські начальники наказали в’язням гамаліївської тюрми розібрати дзвіницю до цеглини, бо вона заважала огляду всієї західної монастирської стіни, огородженої колючим дротом. Також були закладені цеглою бійниці в монастирських стінах. У 1970-1973 рр. усі кам’яні монастирські башти були розібрані до основи та встановлені «сталінські лагерні»  сторожові вишки – дерев’яні будки на чотирьох похилих до низу стовпах.

4. Антоніє-Феодосіївська церква була збудована у 1876 р. на кладовищі монашок в високому березовому гаю, праворуч шляху на Глухів. Маленьку дерев’яну церкву назвали в ім’я святих преподобних Антонія та Феодосія Печерських, засновників Києво-Печерської лаври (1051 р.). А засновницею Антоніє-Феодосіївської церкви була настоятельниця Гамаліївського монастиря ігуменя Антонія (1810-1889), в миру Дарія Григорівна Назаревська, дворянка з села Кіпті Козелецького повіту Чернігівської губернії, яка майже сорок років (з 1849 по 1888) вміло управляла монастирем [7, с. 166]. Спершу ігуменя спорудила цегляний завод та  прибудувала до кам’яної Харлампіївської церкви приділ в ім’я святого Івана Кущника, потім облаштувала територію монастиря новими кам’яними келіями, збудувала монастирську лікарню. Водночас за монастирем було збудовано два будинки для священиків та три гостинних будинки для приїжджих. Заведено пасіку до 300 колод.

16

Перший будинок священика (16,3х10,5х3,6 м) стояв на кам’яному фундаменті, зовні був тинькований, зверху – критий залізом, мав 12 вікон, 3 напіввіконі двері, 11 дверей, 3 голландські печі та 1 руську піч. При будинку були сіні (5х4,4х3,6 м) з шалівки, з чуланом, двома дверима, криті залізом. У дворі священика стояли, криті соломою: – сарай (22,7х5х2,1 м) з колод; – амбар (5,7х5х2,1 м), з колод, з дверима, з дощатими стелею та підлогою; – льодовник (5х5х2,1 м) з колод, з дверима, з дощатою стелею.

Другий будинок священика (14,9х9,2х4,4 м) стояв на стовпах, зовні був тинькований, зверху критий залізом, мав 14 вікон, 13 дверей, 4 голландські печі та 1 руську піч. При будинку були сіні (4,4х3,2х3,2 м) з шалівки, з чуланом, був коридор (4½ х2х4½ арш.) з шалівки, усі криті залізом. У дворі священика стояли, криті соломою: – сарай (36 арш. 26 вершків х 8 арш. х 3½ арш.) з колод; –  амбар (8х6х3½ арш.), з колод, з дверима, з дощатими стелею та підлогою; – льодовник (7х7х3 арш) з колод, з дверима, з дощатою стелею.

Біля будинків священників знаходилася школа грамоти в старому, дерев’яному будинку (16½х7х4½ арш.), зовні тинькована, крита залізом, вікон – 7, дверей – 4, печей голландських – 2.

Усі три дерев’яні гостинні будинки для приїжджих, за описом 1910 р., стояли на кам’яних фундаментах, були зовні тиньковані, зверху криті залізом, з печам для опалення. Перша гостинна була довжиною 47 аршин (33,3 м), шириною 13½ арш. (9,6 м), висотою 7-5½ аршина, друга – (47х8х4½ арш.), третя – (36½х7х5 арш.) У гостинному дворі стояли міцні дерев’яні будівлі – кухня (16½х12х4 арш.) крита тесом; – конюшня (58х7х4½ арш.), збудована з колод та покрита залізом; – навіс (87х9х4 арш) на стовпах, критий залізом; – сарай для екіпажів (74х9½х4½ арш.), збудований з колод, критий залізом; – сарай  (39х8х4½ арш.), з дощок, критий соломою; –  навіс (40х7х4 арш.), на стовпах, критий тесом.

При дорозі на Глухів знаходився скотний двір монастиря, у ньому стояли: – старий дерев’яний будинок (24х14х3¾ арш.), критий тесом, з прибудовами з колод по обидва боки; – ветхий амбар (7½х6х3½ арш.) з колод, з дощатими підлогою та стелею, критий соломою; – старий сарай (30х7х3 арш.), з дощок, з воротами, критий соломою; – ветхий хлів (14х7½х3 арш.), дощатий, з воротами, критий соломою; – новий навіс (57х7х4 арш.), дощатий на стовпах, критий залізом; – нова, міцна рига (21х15х4 арш.) з пластин, без опалення, крита соломою.

Монастирська пасіка мала два дерев’яні будинки для своїх потреб: – старий (17х7х3 арш.) під соломою, та новий (17х7х3½ арш.) критий тесом; вікон – 6; дверей – 6; печей руських – 1, голландських – 1. Також у пасіці стояли: – старий омшаник (15х13х1½ арш.) з колод, критий соломою та такий же ветхий амбар (8х7х3½ арш.) з колод; з підлогою та стелею; критий соломою.

Отже, століття тому територія від східної стіни монастиря до Антоніє-Феодосіївської церкви на кладовищі, була суцільно забудованою. Загалом до  революції 1917 р. за межами стін монастиря перебувало 54 будинки, будівлі, споруди, враховуючи млини біля монастиря та в Слобідці у Собичеві.  У 1930-х рр. все це стало колгоспним, а в 1960-х рр. все що залишилося за східною стіною монастиря, стало тюремним. Таким чином територія тюрми збільшилася удвічі, до 9 га, порівняно з дореволюційною площею монастиря в 4 га.      

Антоніє-Феодосіївська церква, за описом 1910 р., стояла на кам’яному фундаменті, була покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. За внутрішнім виміром довжина церкви становила 13 арш. (9,2 м), ширина – 8¼ арш. (5,9 м), висота до верху карниза – 9 арш. (6,4 м). На церкві була одна велика глава, вікон – 9; дверей – 1. Зовні обшита тесом і пофарбована сірою олійною фарбою. Іконостас довжиною 8¼ арш. (5,9 м), висотою – 6 ½ арш. (4,6 м). Церква не опалювалася, була холодною [4, арк. 484].

Сіра кладовищенська церква діяла поки існував Гамаліївський монастир та були монашки. Із закриттям монастиря в 1924 р. та розгону червоними більшовиками монашенської артілі «Червоні янголи», Антоніє-Феодосіївську церкву, мабуть, розібрали на дрова або спалили. На сьогодні зберігся лише один дубовий хрест на колишньому кладовищі монашечок  в березняку. Ніякого пам’ятного знаку на місці церкви немає.

17

5. Каплиця Гамаліївського монастиря

Наявність дивного джерела живої води на лівому березі річки Шостки обумовило побудову у 1702 р. поблизу неї в одвічній дубині кам’яної Харлампіївської церкви Гамаліївської слобідки. Дуже смачна джерельна шосткинська вода спонукала гетьмана Івана Скоропадського, великого знавця з приготування пісного різдвяного борщу, звести собі власний Різдво-Богородицький монастир навколо Харлампіївської церкви. Монастир облаштував джерело, встановив хреста біля криниці та збудував каплицю. За спогадами ямпільського краєзнавця Якова Дмитровича Верховця (1860-1935), каплиця була обширна й прикрашена в середині образами [1, с. 25] .

18       

За описом 1910 р., дерев’яний будинок каплиці був вже дуже старим, ветхим, його довжина становила 10 аршин (7,1 м), ширина 8 та висота 3 ½ аршина. У будинку було 2 вікна, 2 двері та одна голландська піч. Поряд з каплицею стояв новий довгий господарський сарай (30х10х3,2 м), дощатий, критий залізом. За сараєм, ближче до північної стіни монастиря стояв дерев’яний корпус (17,4х9х3,2 м) на кам’яному фундаменті, критий тесом. У ньому було  9 келій, 14 вікон, 12 дверей і жодної печі, так звана літня гостинка. Ще ближче до господарської двоповерхової брами стояла нова дерев’яна, дощата чайна (9х5,5х3,6 м), крита залізом, вікон – 6, дверей – 1, піч з 2-ма казанами [4, арк. 484].

19

Гостинка та чайна призначалися для приїжджих гостей як правило в літку. У 1850-х рр. ігуменя Антонія запровадила звичай надавати пісного борщу з монастирської кухні та хліб з пекарні богомольцям, які відвідують обитель в літні пости Петрів та Спасів [7, с. 166].  

Наприкінці 1914 р. була збудована нова дерев’яна каплиця (8х8х4 арш.), крита залізом; вікон – 2, двері – 1; піч голландська – 1; при каплиці були сіні з колод (5,7х5,7х2,8 м); каплиця примикала з одного боку до нового дерев’яного амбару (10,8х5,7х2,8 м), теж збудного наприкінці 1914 р., критого залізом; з дощатою підлогою та стелею і двома дверима.

20

Біля нового амбару стояло ще два старих амбари (5,4х5х3,2 м; 5х5,7х2,5 м), з колод, з дощатими стелями та підлогами, з дверима, криті соломою. Також стояла дерев’яна мельникова хата (9,6х5,7х3,6 м), з сіньми, 4 вікнами, крита залізом.

 Поряд з каплицею був міст через річку Шостку та гребля з двома млинами, трьома водяними колесами (колами), одне – мучне, інші два – ступне та  валюшне. Першим стояв млин з одним «мучным» колесом, дерев’яний, квадратний в плані (10,8х10,5х3,2 м), з двома дверима, критий залізом. При млину був навіс (10,5х4,1х3,2 м), дощатий, під залізним дахом. За двадцять сажнів вниз від млину була кладка для прання.      

21 

У 1912 р. збудували новий ступник – «водяную толчею с промывальной и одною поставою (парою жернов) для муки». Ступник був довжиною – 9,9 м, шириною   – 8 м, висотою, від основи до верху карниза, – 5,3 м, критий залізом. Ступник був з дерев’яною прибудовою (9,9х3,4х2,3 м), критою залізом.

Крім цих двох млинів монастирю належали ще два млина вище на річці Шостці, розташовані в Слобідці біля села Собичева. Обидва млини і перший (9,9х5,7х2,1 м) і другий (6х11,4х2,1 м) були дерев’яні, криті залізом. На березі стояв міцний дерев’яний будинок (7,1х4,4х2,1 м), у ньому було 4 вікна, 3 двері, 1 піч, був критий залізом. Біля будинку стояла келія (8,5х5,7х2,1 м) дерев’яна, з сіньми, 3-ма вікнами, 3-ма дверима, 1 піччю з грубкою, крита соломою. Поряд ще стояв сарай з навісом (8,5х5,7х2,1 м), дерев’яний, критий соломою [4, арк. 484].

За влади більшовиків, млини на річці Шостці були розібрані, став спущений, каплицю розтягли. Криниця сховалася під землю. Сховалася вчасно, бо територія за монастирем увійшла до тюремної зони, й була оточена колючим дротом.

Джерела

  1. Верховец Я.Д. В наши дни.  Петроград, 1914.
  2. Вечерський В.В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ: НДІТІАМ, 2002. 592 с.
  3. Российский государственный исторический архив в Санкт-Петербурге (РГИА), ф. 799, оп. 33, д. 2343.
  4. Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781).  Київ, 1931.
  5. РГИА, ф. 1399, оп. 1, д. 843.
  6. Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описание Черниговской епархии.  Книга 4.  Чернигов, 1873.
  7. Черниговские епархиальные известия.1889. № 5 (не офиц.).
  8. Юрченко С. Б. Пригода Гаврила Раєвського у Гамаліївському монастирі. Сіверщина в історії України. 2011. Вип. 4. С. 227-231.
  9. http://istoriya.soippo.edu.ua/index.php/%D0%93%D0%B0%D0%BC%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80

Новини

Українські прикордонники "дали прикурити" російським агресорам [Відео]

24-06-2022

На ділянці україно-російського кордону між Сумською та Бєлгородською областю біля села Попівка Великописарівського району військовослужбовцями оперативно-тактичного угруповання "Суми" було знищено...

Втрата в Білопільській громаді

21-06-2022

І знову смерть... Наша громада втрптила ще одного свого кращого сина. Вчора вночі, в зоні проведення бойових дій , від...

Рашисти здійснили мінометний обстріл Сумської області, зафіксовано 13 вибухів (фото)

19-06-2022

У ніч на 19 червня, окупанти обстріляли населені пункти Сумської області з мінометів. Обстріл вівся з території держави-окупанта. Про це повідомляє пресслужба Оперативного командування...

РФ атакувала Сумську область: є загиблі

16-06-2022

Російські окупанти в ніч з 15 на 16 червня завдали ракетного авіаудару по Садівській громаді Сумської області ворог. Про це повідомив керівник...

Ворожа авіація знову завдала ракетного удару по Сумщині: пролунали вибухи

04-06-2022

Окупанти близько 4 ранку завдали кілька ракетних ударів по Сумщині з літаків. Повідомляють про вибухи на околицях прикордонних районів. Прикордонники кажуть...

Загинула за Україну

03-06-2022

Боронячи країну загинула колишня студентка Лебединського фахового медичного коледжу імені професора М.І.Ситенка Євгенія СемененкоЄвгенія закінчила коледж у 2017 році, і...