Субота, 18 червня 2022 09:07

Кудінов Дмитро. Участь учениць Сумської жіночої гімназії в суспільно-політичному житті наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Дмитро Кудінов, доктор історичних наук, професор (м. Суми)
Сумська жіноча гімназія Сумська жіноча гімназія

З’ясовані форми участі сумських гімназисток у визвольному та учнівському рухові – гурткова робота окремих учениць до Першої російської революції й відкрите залучення багатьох старшокласниць у виступах та політичній роботі в останньому кварталі 1905 року. Указані імена гімназисток і випускниць СЖГ, котрі долучилися до політичного руху, з позначенням характеру антиурядової діяльності: Ганна й Марія Гаврилович, Ганна й Марія Литвинови, Б. Чемецька (усі – РСДРП), О. Ю. Лещинська (ПСР).

Протиріччя пореформеного розвитку Російської імперії (передусім, між феодальною формою організації суспільства й держави та капіталістичним розвитком країни) зумовили появу ліберального та радикального політичного рухів, учасники яких висували вимоги докорінної перебудови суспільства н демократичних засадах, ліквідації самодержавства та знищення найбільш реакційних інститутів і законів, що стримували розвиток країни й зумовлювали зубожіння значної частини населення. У визвольному русі помітну роль відігравала учнівська та студентська молодь, у тому числі, сумська. При цьому є сенс виокремлювати громадську активність на рівні певних закладів середньої освіти, як-от Сумської жіночої гімназії.

Автор даної статті має за мету розкрити зміст опозиційної діяльності учениць Сумської жіночої гімназії й схарактеризувати її наслідки.

Перші прояви політичної активності населення м. Суми спостерігалися в 1870-ті роки, коли під впливом народницької ідеології учнівською та студентською молоддю почали формуватися гуртки самоосвіти. Немає певних свідчень на користь того, брали в них участь сумські гімназистки чи ні. Тож просто висловимо довіру до точності даних Департаменту поліції, котре не указало певно на це. Натомість в останнє десятиліття ХІХ ст. демократичні ідеї все ж таки проникли в середовище жіночої гімназії. Так, учениці старших класів СЖГ, дворянки Марія Гнатівна (1876–?) та Ганна Гнатівна (1878–1968/69) Гаврилович у 1893–1896 рр. були залучені до роботи марксистського робітничого гуртка, яким керували заслані до Сум робітники, члени марксистських гуртків Петербургу О. Є. Карелін, В. М. Кареліна («коли приїхала я, то приєднала ще й гімназисток» до роботи гуртку, Кареліна) і Г. Г. Болдирева (коли до Сум прибула й Ганна Гаврилівна «ми вже вдвох продовжували роботу з гімназистками», Кареліна).

Вочевидь, напучені старшими товаришами, сестри Гаврилович зберегли свої політичні погляди невідомими для однокласниць, що дозволило зберегти діяльність гуртка в таємниці від поліції. По завершенню навчання в Сумах дівчата продовжили здобувати освіту в Москві (Марія відвідувала тут Вищі жіночі курси, а Ганна закінчила там же акушерські курси). У старій столиці Гаврилович пристали до місцевої організації РСДРП. При цьому вони не втрачали зв’язок із сумським молодіжним гуртком соціал-демократичного спрямування – у 1898 р. сестри висилали або безпосередньо передавали нелегальну літературу вже своєму братові, учневі Сумського реального училища Альберту-Олександру (1881–1919), а також його товаришу по училищу Адольфу Геттлеру (1883 – після 1965). Більше того, вони сприяли встановленню контактів сумських юних марксистів через засланого до Сумського повіту колишнього члена Петербурзького «Союзу боротьби за звільнення робочого класу» інженера М. К. Названова із робітниками-цукровиками, що дозволило їм врешті запровадити гурткову роботу на Сумсько-Степанівському цукровому заводі [2, с. 29; 6, арк. 209–210; 12, ствп. 1091–1092; 15, с. 19; 18, с. 100–103].

1 гимн.1909г.25 февраляфото п

 Сумські гімназистки, 25 лютого 1909 року. Фото П. Макашова.

Широкі можливості до залучення памолоді до визвольного руху з’явилися під час Першої російської революцію 1905–1907 рр., що охопила всі верстви населення, серйозно похитнувши самодержавний режим. Рух за демократичні зміни суспільства отримував як загальні, так і специфічні форми залежно від установок, цілей і завдань тієї чи іншої групи учасників революції. В містах високу соціальну активність проявляли поряд із робітниками інтелігенція, земці, студенти й учні середніх навчальних закладів, що свідчило про кризу довіри владі з боку освічених прошарків населення. Якщо ж враховувати вікові особливості всіх цих учасників народної революції, то з’ясовується, що вона була переважно «молодіжною». Особливо це стосувалося міст з високим відсотком освітніх закладів, де в авангарді молодих бунтарів ставали студенти, гімназисти та молоді вчителі. Суми, де в 1905 р. розташовувалися шість середніх навчальних закладів, стали одним із центрів демократичного руху учнів і вчителів.

Мотиви виступів учнів і вчителів у Сумах відповідали загальноросійським причинам підйому громадянської активності в країні, а також тим проблемам, які панували в царині народної освіти. Певно держава сама провокувала освітян до опозиційності через недбале ставлення до школи. Наприклад, її витрати на потреби освіти в 1905 р. становили 9,8 млн руб., у той час як на утримання Міністерства імператорського двору від 12,7 до 17 млн руб. [47, с. 58]. До того ж існували обмеження в отриманні освіти для бідних, запроваджені Циркуляром 18 червня 1887 р. – заборонялося навчатися в ЗСО «кухарчиним дітям» і регламентувався відсоток учнів із нижчих станів. До прохання про прийом до середнього навчального закладу додавалося посвідчення про звання: послужні списки батьків, посвідчення про дворянство, а для податних станів – «копія посвідчення виду, за яким живуть батьки» [13, с. 4; 30, с. 57].

Крім соціальних утисків, існували й обмеження щодо національності при прийомі до навчальних закладів. За постановою МНП від 15 липня 1884 р. були звужені можливості євреїв вступати на загальних засадах до середньої ланки школи, окрім місцевостей, де «проживання їхніх батьків дозволено». Відтепер, за рисою осілості, куди потрапляли і Суми, претенденти на місце в гімназії чи реальному училищі повинні були надавати дирекції посвідчення, видані в поліції, про дозвіл їхнім батькам жити в даній місцевості. Водночас прийом єврейських дітей до навчальних закладів від 1887/88 н. р. обмежувався за рисою осілості 5% контингенту учнів [13, с. 9, 11; 38, с. 13–15]. Нарешті, гімназистам юдейського походження заборонялося давати приватні репетиторські уроки християнським дітям [3, арк. 37]. Тим не менш, уряд не закривав можливості отримання середньої освіти для єврейських дівчат, котрі не навчалися в гімназії, але натомість необмежено могли складати іспити при ЗСО в якості екстернів, принаймні, у 1910-х роках [45, с. 27–28].

Вибагливими були вимоги до учениць жіночих гімназій. За розпорядженнями і правилами МНП 1868 і 1874 років, їм заборонялося без дозволу гімназії і відповідного свідоцтва давати приватні уроки. Дирекція суворо стежила за розвагами підопічних. Так, перебування на публічних виставах дозволялося тільки за квитками, які безпосередньо видавала начальниця закладу. За правилами відвідування театрів та інших розважальних закладів 1896 року дирекції гімназій залишали за собою право визначати ті публічні розважальні заходи, на яких можна бувати. Звісно, без супроводу дорослих дівчата не могли піти в сінематограф. Невідвідування церкви без поважних причин могло тягнути за собою виключення з гімназії [17, с. 54; 22; 46, с. 12].

Навіть в канікулярний час учні не почували себе вільними. Квиток на відпустку прикріплявся до місця проживання учня або до місцевого відділку поліції чи навчального закладу. За «Правилами для вихованців навчальних закладів під час відпустки» 1902 року, учениці підлягали нагляду будь-якого службовця МНП, «так як кожній із цих осіб дається право і ставиться в обов’язок у певному випадку спостерігати поза стін навчальних закладів за ученицями взагалі всіх середніх навчальних закладів… у випадку порушення ученицями правил поведінки врозумляти їх та сповіщати про це їхньому начальству». Наприклад, вони стежили за тим, щоб учениці не виступали «на літніх дачних сценах» [22]. Повертаючись із канікул, гімназистки зобов’язувались пред’явити директрисі або класній наглядачці квітки із підписами батьків, де вони повідомляли адміністрацію про час відправлення на навчання дівчини. Неявка в строк без поважної причини каралась відрахуванням з гімназії [23].

Учням середніх шкіл заборонялася будь-яка громадська діяльність, окрім тієї, яка дозволялася і контролювалася дирекцією. За правилами МНП для гімназій, прогімназій і училищ 1874 року, учням заборонялося «організовувати між собою або із сторонніми особами будь-яких товариств або вступати в такі товариства під загрозою негайного виключення із навчального закладу» [22; 39, с. 10–11]. У 1880-х роках нові правила для ЗСО заборонили учням відвідувати судові засідання, брати участь у дозволених законом товариствах, збираннях коштів, у публічних частуваннях і засіданнях без спеціального дозволу начальства. За порушення цих правил вихованців виганяли зі стін школи. Подібні рішення диктувалися консервативним курсом урядів Олександра ІІІ і Миколи ІІ, які намагалися огородити учнів від революційної та ліберальної пропаганди.

Суворі вимоги висувались не тільки учням, але й їхнім батькам. Зокрема, вони зобов’язувались погодити із адміністрацією навчальних закладів місце проживання дитини, навіть якщо передбачалось її поселення у родичів. Батьки, за постановою МНП 1882 року, повинні були неухильно виконувати всі настанови начальства гімназій. В іншому випадку відповідальність за «недбалість» ніс учень, якого могли відрахувати із ЗСО. Батьки змушені були оплачувати пошиття чотирьох видів форми одягу для учнів, що додатково обтяжувало сімейний бюджет. Цю форму діти зобов’язувались носити не лише під час відвідування занять, але й в громадських місцях. Іногородні учні під час літніх канікул повинні були її носити постійно [23].

Подібна дріб’язкова регламентація життя й діяльності учнів, а також їхніх батьків, втручання дирекції в особисте життя дітей призводили до важкого відчуття останніми своєї несвободи, постійного страху за відступ від правил, багато з яких насправді були недоцільними. Бажання учнів добитися чемного ставлення до своєї особи, а багатьох батьків із ліберальними поглядами – демократизації освітньої системи, давали імпульс виступам учнів під час революції 1905–1907 рр.

Важливим чинником втягування учнів до визвольного руху слугувало їхнє потрапляння під вплив опозиційно налаштованих осіб, здебільшого також молодого віку, у випадку, коли поселення на найманих квартирах приводило до сусідства учня з ними. Ще у 1884 р. МНП розпорядилося попечителям навчальних округів і через них начальству ЗСО ретельно стежити аби приїжджі до міста учні поселялися або у родичів, або на т. зв. «учнівських квартирах» у власників, котрі «користуються довір’ям начальства», а не у невідомих адміністрації закладів людей, серед яких трапляються персони «зі злими намірами» [37, с. 41–42].

и.м.шлуглейт на рассвете обыск фрагмент

 Шлуглейт І. М. На світанку. Обшук. 1906 рік.

Опозиційні настрої в середовищі вчителів та учнів Сум посилились у зв’язку з подіями в столиці і великих містах, де спалахнули робітничі страйки і відбулися демонстрації. Так, «бродіння» в середовищі сумських учнів помічник начальника Харківського губернського жандармського управління пов’язував зі звістками про демонстрації курських гімназистів [9, арк. 18]. 12 лютого 1905 р. у Курську поліція і козаки при підтримці місцевих торговців розігнали демонстрацію учнів середніх навчальних закладів. Частина юнаків отримали важкі травми, від яких декілька з них померли. Розправа над памолоддю викликала глибоке обурення серед громадськості; відгукнулася вона і в Сумах [16, с. 57–61]. Перші прояви непокори ще в 1904 р. – поширення так званої «заборной литературы», а також биття скла в квартирах окремих педагогів, що з початком нового 1905-го року лише посилилися [25]. Безпосереднім поштовхом до протесту учнів став страйк робітників Сумських машинобудівельних майстерень. 21 лютого 1905 р. учні Олександрівської гімназії, а наступного дня – вихованці старших класів реального училища висунули вимоги до адміністрації навчальних закладів щодо пом’якшення умов організації педагогічного процесу [3, арк. 36–37; 21].

Виступи робітників і учнів справедливо поєднувались між собою поліцією. За ними стояла одна група людей – молодих соціал-демократів, які мали тісні контакти як із робітниками, так і з учнями гімназії та училища. Вплив на останніх опосередковувався особистими відносинами соціалістів і учнівської молоді. Деякі з опозиціонерів, які проходили за справою соціал-демократичної Сумської революційної групи 1903 року або приєдналися до неї в 1904 році, самі донедавна являлися учнями або студентами. Серед них – Марія Литвинова та ще одна нещодавня випускниця СЖГ (із золотою медаллю), «дуже молоденька, маленька та тендітна дівчина» Б. Чемецька. Виключення деяких з неблагодійних осіб із навчальних закладів за політичну діяльність, вочевидь, мало зворотній результат сподіванням адміністрації. До них потягнулася учнівська молодь, що не сприймала більше офіційну ідеологію. На квартирах М. Литвинової, Л. Ніколаєва-Асинського і В. Переверзєва регулярно відбувалися сходки за участі учнів старших класів сумських ЗСО [2, с. 29, 35; 7, арк. 181–183; 9, арк. 18–21]. Очевидно тут і планувались організовані виступи в місті.

Новий навчальний рік, який співпав із піднесенням соціальних виступів в країні, позначився підйомом громадської активності учнів. На цей раз виступи відбулися спонтанно без втручання з боку революціонерів, більшість з яких перебувала під арештом до проголошеної політичної амністії. Одночасно зі зупинкою роботи Сумської залізниці, телеграфу і кравецьких майстерень 10 жовтня 1905 р. оголосили страйк учні чотирьох старших класів чоловічої і трьох старших класів жіночої гімназій. Гімназистки вимагали замінити лікаря-чоловіка жінкою [*], дозволити відвідувати театри і загалом покращити їхній побут [26; 32, арк. 50; 33, арк. 110].

Батьки в цілому підтримали своїх дітей, пояснивши причину їхнього протесту «нестерпними умовами для нормальних відносин між учнями і вчителями, а, з іншого боку, повною відсутністю в практиці шкільного режиму заходів з виховання й управління, заснованого на принципах „сердечного піклування”» [20]. У Сумах був створений «Батьківський союз» на чолі з головою Сумської повітової земської управи та водночас лідером Сумської групи Партії народної свободи П. М. Линтварьовим, що мав на меті «не лише [вести] боротьбу із сучасним шкільним режимом, але й участь у прийдешній продуктивній роботі в галузі шкільної справи». Спілка неодноразово збиралася для обговорення ситуації в школі та розсилала телеграми до владних структур [24; 29].

Проте ситуація в школі не виправилася. Повернувшись до стін навчальних закладів, учні зіштовхнулися з тими самими проблемами, що спонукали їх до виступу. «Безсоромне ігнорування місцевим навчальним начальством громадської думки викликало в місцевого товариства почуття пригнічення», – передавав настрої сум’ян дописувач «Харківського листка» [28]. Напружена ситуація склалась і в жіночій гімназії. Її начальниця для попередження непередбачуваних ситуацій в листопаді 1905 р. організувала збір підписів батьків учениць на свою підтримку, що викликало обурення опозиційно налаштованої частини молоді. Проти цього сумські школярі вперше виступили разом. Учні старших класів жіночої, чоловічої гімназії і реального училища розмістили в «Сумском голосе» відкритий лист, висловивши протест проти дій адміністрації СЖГ [1]. Утім подібні настрої навряд чи можна визнати такими, що превалювали. За оцінкою помічника начальника Харківського губернського жандармського управління Краснощокова, «переважна більшість учнів не співчувала [агітаторам] зовсім», а «із застосуванням репресивних мір проти головних діячів протиурядового руху, страйки жодного разу ніде не поновлювалися», хоча, визнавав він, «певне бродіння поміж учнями безсумнівно існує» [8, арк. 87, 118].

Хвилювання в школах відбувалося на тлі розгортання демократичного руху в місті, до якого приєднувалися й старшокласники. Так, поліція відзначала, що на мітингу 19 жовтня 1905 р. біля будинку земської управи, влаштованому на честь обнародування маніфесту 17 жовтня були присутніми багато учнів (навчальні заклади в цей день були зачинені). Разом із іншими демонстрантами того ж дня під час ходи вулицями міста вони брали участь у звільненні політв’язнів з тюремного замку [27; 33, арк. 110]. Ініціатива приєднуватись до таких заходів, як правило, надходила ззовні – на демонстрацію гімназистів прямо із стін гімназії виводили агітатори [31, с. 93]. Вочевидь, саме у «дні свобод» з’явилася демократична Спілка сумських учнів. Остання залучалася до політичної діяльності Комітетом демократичних організацій, голова якого А. П. Щербак направляв сумських учнів і студентів агітувати й поширювати пропагандистську літературу в сільську місцевість [5, арк. 8].

Страйки учнів знаходили підтримку і з боку місцевих комітетів партій і Всеросійського селянського союзу. Всі виступи в місті – селянські, залізничні, робітничі – координувалися комітетом цих організацій під проводом А. П. Щербака, що робило їх вагомим чинником тиску на владу [34, арк. 65].

У цих подіях помітну роль колишні вихованки СЖГ сестри Ганна й Марія Литвинови, які увійшли до складу Сумської групи РСДРП (М. Литвинова, до того ж, входила до складу Харківського комітету РСДРП), вчительки Сумського комітету поширення грамотності в народі, які в якості промовців і організаторів брали участь у жовтневих мітингах, у формуванні профспілок, керуванні учнівськими виступами тощо. Натомість агітація в стінах СЖГ доручалася ще й їхній молодшій сестрі Анастасії [5, арк. 28; 11, арк. 8; 35, арк. 18].

Третя хвиля учнівських виступів у Сумах відбувалася в кульмінаційний момент громадянського протистояння. 9 грудня 1905 р. страйк оголосили працівники Харково-Миколаївської залізниці і ряд промислових підприємств Сум. Наступного дня на підтримку дій робітників і службовців застрайкували гімназисти і реалісти. Безпосередньою організацією виступу керували Л. Ніколаєв-Асінський і В. Переверзєв [19; 36, арк. 176–177]. Після арешту А. Щербака 16 грудня 1905 р., Комітет Спілки сумських учнів випустив відозву «До учнівської молоді», в якій закликав її протидіяти уряду, боротися за обрання Установчих Зборів. Подібне завдання Комітет пов’язував з вирішенням конкретних завдань шкільного життя. Тільки так, на думку членів Комітету, стало б можливим зробити школу вільною, а не такою, якою вона була на той момент, «готуючи для уряду вульгарних дурнів, необхідних йому для управління народом» [14, с. 2].

гаврилович мария

 Марія Гаврилович

Про наступні дії Спілки нам не відомо. Запровадження військового стану 26 грудня 1905 р., арешти агітаторів вплинули на дезактивацію учнівського руху. Будь-які зібрання учнів розганялися військами і поліцією [31, с. 94]. Тож у наступні два роки революції та в післяреволюційний час залякані діями влади учні шкіл вже не проявляли будь-якої помітної громадської активності. В запілля пішла Г. Литвинова, яка разом зі студентом Ю. Кайдановським очолила сумського осередок РСДРП. За її сприяння була влаштована таємна друкарня, в місті і повіті поширювались прокламації видані соціал-демократами, до організації кооптувалися нові члени. Зібрання партійців відбувалися переважно на квартирі Литвинової. Проте у червні 1906 р. група була розгромлена, а її керівництво зазнало судового переслідування та заслання [4, арк. 1, 16; 5, арк. 28]. У серпні того ж року була ліквідована й Сумська група ПСР, до складу якої входила колишня вихованка СЖГ, стипендіатка родини Харитоненко Олександра Юстинівна Лещинська, яка брала участь у поширенні друкованої пропаганди в м. Суми. Припустимо незадовго до цього вона була виключена з гімназії за «образу імператора», про що повітовий справник І. Д. Крижансовський повідомляв сумському тимчасовому генерал-губернатору М. О. Ходоровичу в березні 1906 р. Відомо, що під крилом есерів також перебував гурток гімназистів, яким керував учень А. Добровольський (достеменно невідомо, чи входили до нього й гімназистки) [7, арк. 23; 10, арк. 229–237; 36, арк. 80]. З ліквідацією соціал-демократичної і есерівської організацій політичне життя міста повністю зосередилося в комітетах проурядових організацій, а демократична учнівська і вчительська молодь надовго опинилися за межами громадських ініціатив.

Загалом, утягування учнів у революційний рух, влаштування ними акцій непокори та масове висловлювання невдоволення порядками в сфері освіті з боку батьків мало позначилося на становищі вихованців. Урядом були зроблені лише окремі поступки: 1) учням було дозволено носити цивільний одяг за межами навчальних закладів (листопад 1905 р.); 2) дітям старообрядців та сектантів дозволялося не вивчати Закон Божий (грудень 1905 р.); 3) розширювалися компетенції педрад, які відтепер навіть могли відступати з дозволу попечителя навчального округу «від діючих правил для учнів, правил про випробування, інструкцій для класних наставників і відповідних циркулярних доповнень і роз’яснень», допускати на засідання з правом вирішального голосу представників місцевого самоврядування, а також на власний розсуд комплектувати бібліотеки своїх закладів (листопад 1905 р.); 4) дозволялося при кожному класові чи на рівні всієї школи проводити батьківські наради та обирати на них батьківські комітети, що мали змогу передавати на розгляд педрад свої пропозиції (листопад 1905 р.). При цьому голові батьківського комітету надавалися повноваження, прирівняні до почесного піклувальника закладу. Утім, МНП роз’яснювало гімназійному начальству, що вказані зміни не тягнуть за собою зниження вимогливості до учнів («не допускаються як порушення загальних правил пристойності, так і прояви франтівства та розкоші»), не дозволяють учнівської самоорганізації чи висунення вихованцями вимог до адміністрації школи, не надають батьківським комітетам права повз начальства ЗСО звертатися до очільників навчальних округів [42, с. 12, 32–34, 36; 43, с. 22]. Нарешті, у 1908 р. Рада міністрів виробила постанову, затверджену імператором, «Про порядок закриття батьківський нарад та комітетів», яка дозволяла міністру народної просвіти припиняти діяльність комітетів, якщо їхня діяльність набуде «небажаного напряму». Останнє, звісно, могло тлумачитися вельми широко в контексті «яких-небудь порушень порядку, несумісного з правильним ходом навчального життя» [44, с. 5–8]. Себто батьківські органи при ЗСО були позбавлені можливості порушувати питання про істотні зміни в організації шкільного життя, обговорювати правильність чи неправильність урядових, міністерських, окружних рішень і т. ін.

Недоліки освітньої системи викликали опозиційність учнів до влади. Вона проявлялася у відкритому виступі проти порядків, що панували в стінах навчальних закладів і державі в цілому, участі в діяльності громадських антиурядових організацій і партій, в акціях, які вони проводили, в публіцистичній і агітаційній діяльності. Виступи гімназисток, попри звинувачення поліції в підбуренні до них соціал-демократів, насамперед, зумовлювалися загальними і місцевими суворими дисциплінарними умовами навчання, кризою гуманності у виховній системі середньої школи. Протести учнів хоча і мали певний відгук у громаді Сум і вплинули на поведінку адміністрації, але по суті поставленої мети не досягли – надмірні вимоги дисципліни, втручання в особисте життя учнів, ненормальність ставлення адміністрації і частини педагогічного колективу до учнів зберігалися. Бодай часткове покращення ситуації, коли у листопаді-грудні 1905 р. місто фактично опинилося в руках революційної і ліберальної опозиції, не відбулося через другорядність «шкільного питання». Революційним лідерам просто не вистачало часу для з’ясування конфліктних ситуацій у школі. Як наслідок, не отримуючи достатньої підтримки з боку політичної опозиції, учнівські страйки залишилися безрезультатними, а зроблені урядом поступки на вимогу учнів та їхніх батьків лише частково задовольняли нагальні потреби здобувачів середньої освіти.

Література

  1. В редакцию газеты «Сумской голос». Сумской голос. 1905. № 3. С. 1.
  2. Геттлер А. Е. Попередники 1905 року в м. Сумах. 1905 рік на Сумщині / За заг. ред. С. П. Потімкова. Суми: Плуг і молот, 1930. С. 28–37.
  3. Державний архів Російської Федерації (ДАРФ). Ф. 102. Оп. 233. Спр. 4. Ч. 53. 201 арк.
  4. ДАРФ. Ф. 102. Оп. 234. Спр. 20. Ч. 88. 18 арк.
  5. ДАРФ. Ф. 102. Оп. 235. Спр. 7. Ч. 27. 32 арк.
  6. Державний архів Сумської області (ДАСО). Ф. П-9. Оп. 1. Спр. 2. 262 арк.
  7.  ДАСО. Ф. П-9. Оп. 1. Спр. 5. 254 арк.
  8. ДАСО. Ф. Р-2362. Оп. 1. Спр. 6. 156 арк.
  9. ДАСО. Ф. Р-2362. Оп. 1. Спр. 10. 22 арк.
  10. ДАСО. Ф. Р-2362. Оп. 1. Спр. 11. 304 арк.
  11. Державний архів Харківської області. Ф. 3. Оп. 287. Спр. 2569. 20 арк.
  12. Деятели революционного движения в России: биобиблиографический словарь / Сост. Э. А. Корольчук, Ш. М. Левин; под ред. В. И. Невского. М.: Всесоюзн. общ-во политкаторжан и ссыльнопоселенцев, 1933. Т. 5: Социал-демократы. Вып. II.: В–Гм. 1310 стб., XXXIVс.
  13. ЕлисеевВ. Программы и правила всех классов мужских гимназий и прогимназий Министерства народного просвещения (С приложением последних дополнений и разъяснений Министерства народного просвещения)/ Издание 8-е (исправленное и дополненное). Одесса: Родное слово, 1910. 64 с.
  14. К учащейся молодежи! Сумской голос. 1905. № 11. С. 2.
  15. КарелинаВ. На заре рабочего движения в С.-Петербурге. Красная летопись. 1922. №4. С. 12–20.
  16. Ларский И. По поводу (Из жизни в провинции). Мир Божий. 1905. № 4. С. 48–64.
  17. Луценко В. П. Из истории среднего женского образования на Сумщине в начале ХХ в. Матеріали п’ятої Сумської наукової історико-краєзнавчої конференції. Ч. ІІ. Суми: СДПУ ім. А.С. Макаренка, 2003. С. 52–57.
  18. Лябах Н. И., Капуста В. Л. От «Искры» пламенеет «Факел». К.: Молодь, 1987. 173 с.
  19. Местная хроника. Крестьянская газета. 1905, 14 декабря. С. 3–4.
  20. Письмо к родителям. Сумской голос. 1905. № 3. С. 2.
  21. Сапухіна Л. П. Події Першої російської буржуазно-демократичної революції в Сумах. Ленінська правда. 1985, 18 червня. С. 3.
  22. Сумський обласний краєзнавчий музей (СОКМ). КП-22058. Д-3247: Щоденник учениці VIкласу першої Сумської жіночої гімназії М. Левитської. 1909 р.
  23. СОКМ. КП-33104. Д-6057: Билет ученицы Ахтырской женской гимназии Л. Мокренко, 1912. 23 с.
  24. Сологуб Ф. (О требованиях учеников и родительском союзе). Сумской голос. 1905. № 3. С. 1.
  25. Сумские злобы. Харьковский листок. 1905, 16 января. С. 4.
  26. Сумы. Харьковский листок. 1905, 21 октября. С. 3.
  27. Сумы. Харьковский листок. 1905, 29 октября. С. 3.
  28. Сумы. Харьковский листок. 1905, 31 октября. С. 3.
  29. Сумы. Харьковский листок. 1905, 8 ноября. С. 3.
  30. Тян В. В. Политический реванш верхов в пореформенной России (Монархический радикализм во внутренней политике 80–90-х гг. ХІХ в.). М.: Экслибрис-Пресс, 2004. 152с.
  31. Устименко Г. Великий штурм. 1905 рік на Сумщині / За заг. ред. С. П. Потімкова. Суми: Плуг і молот, 1930. С. 93–96.
  32. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Ф. 336. Оп. 1. Спр. 914. 357арк.
  33. ЦДІАК України. Ф. 336. Оп. 1. Спр. 1099. 170арк.
  34. ЦДІАК України. Ф. 336. Оп. 1. Спр. 1382. 65арк.
  35. ЦДІАК України. Ф. 336. Оп. 1. Спр. 1891. 19 арк.
  36. ЦДІАК України. Ф. 1682. Оп. 1. Спр. 1. 298 арк.
  37. Циркуляр по Харьковскому учебному округу. 1884, июнь. № 6. 69 с.
  38. Циркуляр по Харьковскому учебному округу. 1884, август. № 8. 67 с.
  39. Циркуляр по Харьковскому учебному округу. 1887, март. № 3. 86 с.
  40. Циркуляр по Харьковскому учебному округу. 1900, январь. № 1. С. 1–101.
  41. Циркуляр по Харьковскому учебному округу. 1905, февраль. № 2. 99 с.
  42. Циркуляр по Харьковскому учебному округу. 1906, февраль. № 2. 78с.
  43. Циркуляр по Харьковскому учебному округу. 1908, апрель. № 4. 90 с.
  44. Циркуляр по Харьковскому учебному округу. 1908, июль. № 7. 56 с.
  45. Циркуляр по Харьковскому учебному округу. 1912, июнь. № 6. 47с.
  46. Чернышева А. Ф. Под крышей дома моего. Сумы: Издатель Панасенко И. Н., 2016. 184 с.
  47. Шешунова І. М. Участь учителів у революції. Український історичний журнал. 1985. № 12. С. 57–63.

Примітки

[*] Данна вимога відповідала побажанням самого відомства просвіти, зацікавленого в працевлаштуванні жінок-медиків (станом на 1900 р. в ХНО з 58 гімназій та прогімназій лише в двох працювали жінки-лікарі). Ще 10 грудня 1899 р. попечитель ХНО підписав розпорядження «Про заходи до забезпечення й посилення лікарського нагляду в жіночих гімназіях і прогімназіях округу» , який налаштовував начальство жіночих гімназій віддавати перевагу жінкам-лікарям у працевлаштуванні в гімназії та покращити їм оплату праці. Нарешті, у розпорядженні міністра народної просвіти від 31 січня 1905 р. вказано на бажаність прийняття на посаду лікаря жіночого закладу освіти спеціалістів жіночої статі. Таке побажання пояснювалося як етичними міркуваннями, так і доцільністю проведення саме лікарками занять з гігієни, а також здійсненням пропаганди здорового способу життя [40, с. 56–57; 41, с. 51–52].

Опубліковано: Формування громадянської культури в новій українській школі: традиційні та інноваційні практики: збірник наукових статей / За заг. ред. Г. Л. Єфремової, С. М. Луценко. Суми, 2022.

Новини

Українські прикордонники "дали прикурити" російським агресорам [Відео]

24-06-2022

На ділянці україно-російського кордону між Сумською та Бєлгородською областю біля села Попівка Великописарівського району військовослужбовцями оперативно-тактичного угруповання "Суми" було знищено...

Втрата в Білопільській громаді

21-06-2022

І знову смерть... Наша громада втрптила ще одного свого кращого сина. Вчора вночі, в зоні проведення бойових дій , від...

Рашисти здійснили мінометний обстріл Сумської області, зафіксовано 13 вибухів (фото)

19-06-2022

У ніч на 19 червня, окупанти обстріляли населені пункти Сумської області з мінометів. Обстріл вівся з території держави-окупанта. Про це повідомляє пресслужба Оперативного командування...

РФ атакувала Сумську область: є загиблі

16-06-2022

Російські окупанти в ніч з 15 на 16 червня завдали ракетного авіаудару по Садівській громаді Сумської області ворог. Про це повідомив керівник...

Ворожа авіація знову завдала ракетного удару по Сумщині: пролунали вибухи

04-06-2022

Окупанти близько 4 ранку завдали кілька ракетних ударів по Сумщині з літаків. Повідомляють про вибухи на околицях прикордонних районів. Прикордонники кажуть...

Загинула за Україну

03-06-2022

Боронячи країну загинула колишня студентка Лебединського фахового медичного коледжу імені професора М.І.Ситенка Євгенія СемененкоЄвгенія закінчила коледж у 2017 році, і...