Вівторок, 12 липня 2022 12:59

Корнієнко Олег. Літописці північного фронтиру [передмова до книги "Сумщина. Велика спадщина. Краєзнавство"]

Олег Корнієнко, історик, голова голова Сумської обласної організації Національної спілки краєзнавців України
Корнієнко Олег. Літописці північного фронтиру [передмова до книги "Сумщина. Велика спадщина. Краєзнавство"]

Краєзнавство – це комплексна система наукових дисциплін, різних за змістом і методами дослідження, таких, що ведуть до єдиної мети – наукового і всебічного пізнання краю. Краєзнавчі знання мають прикладне значення та відіграють важливу соціальну роль, виконуючи педагогічну, навчальну та наукову функції. І в основі цієї комплексної системи наукових знань, поза сумнівом, лежить історичне краєзнавство та історична регіоналістика.

Чи не до перших праць, котрі можна назвати краєзнавчими, належать описи окремих населених пунктів і фортець, літописи й мемуаристика доби Козаччини, починаючи з сер. XVII ст. Однак, говорити про системні краєзнавчі дослідження можна лише з 2-ої пол. XVIII ст., коли започатковуються описи намісництв і губерній тодішньої Російської імперії. На підставі анкет і переліків питань, надісланих урядовими установами на місця, збиралася історико-статистична інформація про населені пункти, а також відомості про давні матеріальні пам’ятки, архіви, літописи тощо.

Значне піднесення краєзнавчого руху в ХІХ – на поч. ХХ ст. було пов’язане з діяльністю широкої мережі державних і громадських установ, що збирали й досліджували історико-краєзнавчі матеріали. Центрами подібних досліджень стали губернські міста – Курськ, Полтава, Харків, Чернігів. Особливою активністю відзначалися губернські статистичні комітети та вчені архівні комісії, церковні історико-археологічні та єпархіально-статистичні комітети, статистичні бюро губернських земств та ін. установи. Їхнім коштом видавалися як періодичні видання, так і окремі історичні й народознавчі праці, що відзначалися надзвичайно високим рівнем об’єктивності та науковості. Величезне значення для становлення краєзнавства мала плідна участь уродженців і мешканців краю в діяльності «Історичного товариства Нестора-Літописця» при Київському університеті Св. Володимира (1872-1931), Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові (з 1873), Наукового історико-філологічного товариства при Харківському університеті (1876-1919) та ін. регіональних творчих об’єднаннях. Розвитку краєзнавства сприяло й проведення Археологічних з’їздів, шість із яких відбулися в Україні (Київ – 1874, 1899; Одеса – 1884; Харків – 1902; Катеринослав – 1905; Чернігів – 1908). Важливу роль відігравали публікації в «Київській старовині» – щомісячному історико-етнографічному та літературному часописі (з 1882 р.), а також його додатку – «Археологічному літопису Південної Росії» (1899-1905). Створення народних музеїв у губернських центрах спричинило їхню появу й на повітовому рівні. Так, уродженець Глухівщини відомий меценат М. Шугуров заповів передати власну колекцію старожитностей місцевому земству. У 1903 р. його бібліотека, колекція гравюр і документів з історії краю поклали початок Глухівському музею місцевої старовини.

Короткий період Української революції 1917-1921 рр. був надзвичайно плідним для розвитку краєзнавства – як у плані організаційному, науковому, так і розвитку музейництва. Влітку 1918 р. в Лебедині була влаштована Перша виставка української старовини, організована земським діячем М. Грищенком і мистецтвознавцем С. Таранушенком. Саме тоді й виникла ідея створення в місті художньо-історичного музею старожитностей, реалізована в листопаді 1918 р. Основу колекції склали націоналізовані та врятовані від грабіжників приватні зібрання з маєтків Лебединського повіту.

Більшовицька влада не наважилася ліквідувати наукові установи, проте вирішила переформатувати їх під себе. Так, наприклад, створене за гетьмана П. Скоропадського, «Українське наукове товариство дослідження й охорони пам’яток старовини та мистецтва на Полтавщині» діяло у Полтаві та упродовж 1918-1930 рр. Науковці Чернігівського інституту краєзнавства в жовтні 1924 р. провели губернську краєзнавчу конференцію, а Харківська Слобожанська Комісія стала ініціатором проведення Першої Всеукраїнської краєзнавчої конференції в травні 1925 р., під час якої було створено Український комітет краєзнавства. Разом із тим, осередки організованого краєзнавчого руху виникають у повітових і окружних центрах: у 1920 р. створюється Роменське краєзнавче товариство, а в 1927 р. – Конотопське товариство краєзнавців. Однак із початком активного згортанням процесів національного відродження, краєзнавча спільнота була піддана тотальним переслідуванням, а краєзнавчі товариства ліквідовані. Адже комуністична ідеологія ставила за мету атомізацію традиційного суспільства й перетворення людей на слухняні «гвинтики», позбавлені історичної пам’яті. Протягом 1930-1950-х рр. були репресовані історики Ф. Ернст і В. Юркевич, археологи М. Макаренко, М. Рудинський та П. Смолічев, архівісти П. Москаленко, К. Стороженко і М. Росинський, мистецтвознавці Н. Онацький і С. Таранушенко, керівні та наукові працівники краєзнавчих музеїв А. Афанасьєва, І. Галюн, М. Ернст, О. Малиношевський, П. Михно, О. Поплавський, М. Семенчик та ін. краєзнавці, пов’язані із Сумщиною.

З початком німецько-радянської війни більшість музейних колекцій та архівних фондів Сумської області були полишені напризволяще й стали жертвами мародерів переважно з числа місцевого населення, що завдало надзвичайно тяжких втрат історико-культурній спадщині краю.

Після Другої світової війни поширення спорадичних краєзнавчих студій в УРСР і на Сумщині зокрема відбувалося під жорстким контролем партійних і радянських установ, що позначалося на змісті й напрямках роботи нечисельних гуртків і окремих ентузіастів-аматорів. Серед «дозволених» тем домінували вивчення історії встановлення радянської влади в краї, місцеві події т. зв. «Великої Вітчизняної війни радянського народу 1941-1945 рр.», а також обмежені літературно-мистецькі розвідки. Вцілілі музейні колекції, архівні та книжкові фонди піддавалися безапеляційному «розподілу» з-поміж закладами культури та відвертому грабунку шляхом вивезення найцінніших артефактів до Москви й Ленінграду. У 1949 р. створюється обласна організація «Товариства по розповсюдженню політичних і наукових знань УРСР» («Товариство «Знання»), що була лише складовою комуністичного «агітпропу» й слугувала для ідеологічної обробки населення.

З початком у СРСР т. зв. «відлиги», з 2-ї пол. 1950-х рр. активізувалося видання допоміжної краєзнавчої літератури, відновлено мережу музеїв на районному рівні. З 1960 р. створюються народні музеї та музейні кімнати. За вказівкою комуністичних органів, у 1970-х рр. масового характеру набули громадські музеї та музейні класи закладах освіти. Однак, у тематиці їхніх експозицій звично переважала «революційна й бойова слава».

З 1966 р. почало діяти «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури». Однак, функціонування місцевих осередків перебувало під контролем партійних органів. Масовість була удаваною, а діяльність – фіктивною. Звичним стало призначення на посаду керівника УТОПіК партійних пенсіонерів, котрі й призвели до повного занепаду Сумського осередку.

Важливим етапом історико-краєзнавчих досліджень була підготовка та видання обласного тому серії «Історія міст і сіл Української РСР» (1973, 1980). При всій унікальності проекту, в ньому переважало висвітлення «класової боротьби», «становлення радянської влади» й «соціалістичного будівництва». Певній активізації історичного краєзнавства сприяло започаткування в 1982 р. роботи над підготовкою обласного тому науково-документальної серії «Звід пам’яток історії та культури України». Через брак фахових істориків, серед авторів подібних видань переважали ідеологічні та партійні працівники, журналісти тощо. Сумська область, штучно створена у 1939 р., наприкінці існування СРСР так і не набула власної історичної школи й традицій. Хоча в 1981 р. у Сумському державному педагогічному інституті ім. А.С. Макаренка було відновлено історичний факультет, що існував протягом 1938-1957 рр., краєзнавчими студіями тривалий час переймалися поодинокі музейні працівники, журналісти та краєзнавці-аматори, діяльність яких носила публіцистичний характер, піддавалася цензурі, а подекуди й переслідувалася.

Значні якісні зміни в питанні вивчення краю відбулися з поч. 1990-х рр. і здобуттям Україною Незалежності. 27 березня 1990 р. в роботі І-го установчого з’їзду Всеукраїнської спілки краєзнавців взяли участь і представники Сумської області, а в квітні 1990 р. на базі Сумського державного педагогічного інституту пройшла І-а Сумська обласна науково-краєзнавча конференція. Вагомими подіями 1990-х рр. стала поява актуальних наукових статей музейних працівників Л. Сапухіної, Ш. Акічева, В. Кравченка, викладачів Б. Корогода і Г. Корогод, В. Піскун, архівістки Л. Покидченко. Було покладено початок якісно новому етапу, що позначився підходом до краєзнавства, як до комплексної системи наукових знань, а не довільних аматорських студій.

Не в останню чергу зміни торкнулися й освітнього краєзнавства. У 1991 р. на базі кафедри історії СРСР історичного факультету Сумського педінституту було створено кафедру історії України де викладався курс «Історичне краєзнавство». У 2002 р. було створено «Науково-дослідний центр історичного краєзнавства Сумського державного університету». Результатом його роботи був вихід двох видань енциклопедичного довідника «Сумщина в іменах» (2003, 2004). У 2019 р. у Сумський держуніверситет вперше набрав студентів за спеціальністю «Історія та археологія».

Державний сегмент краєзнавства представлений Державним архівом Сумської області та мережею музейних установ, що здійснюють значну роботу з історичної регіоналістики та публікації джерел. Вагомим значенням для дослідження й збереження історико-культурної спадщини стало створення Національного заповідника «Глухів» (1994), державних історико-культурних заповідників «Путивль» (1986), «Посулля» (2007), «Державотворці Сіверщини» (2019). Зусиллями сумських краєзнавців підготовлені обласні томи науково-документальних серій «Звід пам’яток історії і культури України», «Реабілітовані історією» та «Книги Пам’яті України», виходять наукові часописи «Сумська старовина» (1995) та «Сумський історико-архівний журнал» (2005).

Суспільна складова краєзнавчого руху Сумщини тривалий час лишалася неструктурованою. У 1990 р. було створене Сумське історико-краєзнавче товариство «Спадщина», а в 1996 р. було зареєстровано Конотопський осередок Всеукраїнської спілки краєзнавців. Індивідуального членства в лавах Спілки набули ще кілька мешканців області. Лише надання у 2008 р. Всеукраїнській спілці краєзнавців творчого статусу та піднесення її до рангу національної вплинуло на становлення організованого краєзнавчого руху Сумщини. 24 квітня 2010 р. відбулася Установча конференції Сумської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, що затвердила Положення та обрала Правління в складі О. Корнієнка (голова), О. Вовка (відповідальний секретар), С. Дегтярьова, Г. Іванущенка, В. Цибки. На даний час організація має статус професійного творчого об’єднання. Зусиллями членства створено електронний ресурс «Сумський історичний портал», а в рамках громадського проекту «Книга Памяти Украины 1941-1945» – електронний банк даних жертв Другої світової війни та ведеться пошукова робота. Значний обсяг з генеалогічних і джерелознавчих досліджень здійснює Фонд «Алгоніка» очолюваний В. Цибкою. Протягом 2017-2018 рр. Сумська обласна організація НСКУ видано серію з 14 наукових і краєзнавчих книг. З огляду на відзначення ювілею Української революції 1917-1921 рр., для закладів освіти й культури підготовлені ілюстровані інформаційно-просвітницькі матеріали: серія плакатів про видатних уродженців області з числа чільних діячів доби УНР і Української Держави, а також постери «Державність і патріотизм», присвячені визначним подіям і персоналіям української Сумщини – від Козаччини нинішньої російсько-української війни.

Дане видання, що є складовою серії книг «Сумщина. Велика спадщина», є певною антологією праць істориків, краєзнавців та етнографів – уродженців тих населених пунктів, що зараз входять до складу Сумської області, або чия творчість була пов’язана з нашим краєм. Хронологічно охоплено значний період – з 2-ї пол. XVIII ст. і до сьогодення. Це чи не перше подібне краєзнавче видання, обмежене форматом всієї серії, а тому, звісно, воно не претендує на довершеність. П. Куліш, О. Лазаревський, М. Макаренко, М. Маркевич, Г. Полетика, Ф. Туманський, В. Юркевич – далеко не повний перелік видатних краєзнавців, чию велику спадщину й традиції бережуть і примножують сучасні літописці Сумщини.

Новини

В боях за Україну загинув Едуард Пінчук

22-01-2023

Серце сильніше за розум. Коли розумом все розумієш, чуєш, бачиш факти, але серце не сприймає - ніякі аргументи не здатні...

Російська ДРГ намагалася перейти кордон на Сумщині

21-01-2023

Російська диверсійно-розвідувальна група намагалася перетнути кордон в Сумській області, повідомив голова ОВА Дмитро Живицький. Джерело: Живицький у Telegram Пряма мова Живицького: "Російська ДРГ знову спробувала...

На фронті загинув житель Новослобідської громади

15-01-2023

Сумна скорботна звістка надійшла у нашу Новослобідську громаду – загинув захисник України ІВАН МУРАЄВ... Він віддав життя у боротьбі з російськими...

У Сумах дерусифікували 179 топонімів

24-12-2022

22 грудня 2022 р. на позачерговій сесії Сумської міської ради депутати скасували своє рішення, щодо перейменування вулиць, яке прийняли 30 листопада...

Борисові Ткаченку - 85

18-12-2022

ДОРОГОЮ ЗВИТЯЖНОЇ ПРАВДИ У відділі краєзнавчої літератури та бібліографії розгорнуто перегляд виставки до 85-річчя славного й міцного духом лебединського козака, знаного...

Головою ОУН обрано сумчанина Олега Медуницю

16-12-2022

Секретаріат Проводу ОУН (б) повідомляє, що в грудні в Україні відбувся ХV Великий Збір Організації Українських Націоналістів з-під стягу Степана...