Середа, 13 липня 2022 21:02

Кириєвський В'ячеслав. Десять церков Воронізької сотні в селах: Клишки, Чепліївка, Лушники, Собич, Пирогівка, Богданівка, Ображіївка, Локотки, Миронівка, Макове

В'ячеслав Кириєвський, краєзнавець (м. Шостка)
Кириєвський В'ячеслав. Десять церков Воронізької сотні в селах: Клишки, Чепліївка, Лушники, Собич, Пирогівка, Богданівка, Ображіївка, Локотки, Миронівка, Макове

Воронізька сотня була створпена у 1653 р. спочатку у складі Новгород-Сіверського козацького полку, пізніше входила до складу Глухівського та Ніжинського полків, у останньому й перебувала аж до анексії Гетьманщини в 1782 р. У статті шосткинського краєзнавця В. Кириєвського йдеться про церкви у населених пунктах цієї сотні.

1. Покровська церква села Клишки

Була збудована клишківськими козаками ще за гетьмана Богдана Хмельницького на початку 1650-х рр. Вона стояла на правому березі Осоти, неподалік святої криниці. За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., в селі Клишки Воронізької сотні була одна дерев’яна церква, 2 священики, 1 диякон та 2 причетники [10, с. 394].

У 1800 р. збудували нову дерев’яну Покровську церкву [9, с. 17]. Вона згоріла у 1820 р. Селяни вирішили збудувати кам’яну, муровану церкву. За переказом, заради міцності церковної споруди, селяни кидали у ями, де гасили вапно, великих биків й очікували поки вони розчиняться. А для клейкості розчину добавляли в нього білки курячих яєць. Церкву освятили у 1837 р. [9, с. 17]. Вона була збудована в стилі класицизму, з численними високими колонами. На церкві була одна велика глава та одна мала главка над олтарем.

1

На карті Чернігівської губернії 1820 р. позначена в селі Клишки дерев’яна церква на правому березі річки Осоти. На трьохверстовій карті 1863 р. позначені вже дві церкви в селі Клишки – кам’яна та дерев’яна, на відстані версти одна від одної.

У 1875 р. прибудували до кам’яної Покровської церкви триярусну дзвіницю висотою до верху карниза – 3 та 2/3 сажні (7,8 м). Довжина Покровської церкви разом з дзвіницею становила 18 та 1/3 сажнів (39 м), ширина – 9 сажнів (19,2 м), висота до верху карниза – 3 та 1/3 сажні (7 м) [13, арк. 568]. За переказом, на дзвіниці було 8 дзвонів, найбільший важив 106 пудів (1696 кг). Його було чутно за десятки верст від Клишок, за Есманню, за Десною. Один з цих 8 дзвонів зберігся.

У 1903 р. збудували церковно-приходську школу (22,4х11,3х2,8 м) [13, арк. 568]. Нині в школі перебуває магазин та краєзнавчий музей (вул. Калинова, 2).

За страховим описом 1910 р. Покровської церкви в селі Клишки, вона була зовні та в серединні тинькована, побілена, купол розписаний живописом, зверху покрита залізом, покрашеним зеленою масляною фарбою. Вікон – 41 шт., з них великих – 32 шт., малих – 9 шт. Дверей – 7 шт., з них 4 шт. – зовнішні (3 стулкові обшиті залізом та 1 одинарні), 3 шт. – внутрішні стулкові, обшиті залізом. Головний іконостас довжиною – 10 аршин (7,1 м), висотою – 15 аршин (10,6 м), два бокові іконостаси довжиною – 8 та ½ аршина (6,8 м), висотою – 10 аршин (7,1 м). Церква була холодна, не опалювалася [13, арк. 568].

2

У власності Покровської церкви села Клишки перебувало до півсотні різних будинків, будівель, споруд. Зокрема, церква мала біля себе лавку (9,8х5,5х2,8 м), вона примітна на старій фотографії своїм широким ганком на стовпах, колонах. Клишківці називали церковну лавку поважно – магазином, сільмагом. У церкви був свій цегельний завод, цегельня на глинищі за селом. Там стояла піч під навісом (10,7х9,2х2,5 м) на 16 дубових стовпах. Поряд були дві довгі сушильні (42х9,2 м), під солом’яним дахом на 45 дубових стовпах. При цегельні була хата (5,4х5х2,3 м), з колод, з дощатою стелею, крита соломою. Поблизу церкви стояло п’ять церковно-причтових будинків, де проживали 2 священики, 2 псаломщики та 1 диякон. При кожному будинку був двір з амбаром, хлівом, кам’яним погребом, сараєм, навісом та клозетом (1,4х1,1х2,1 м) з шалівки, критим залізом, як зазначено в опису [13, арк. 568].

Страхова вартість Покровської церкви разом з усіма іконостасами та дзвіницею становила у 1914 р. – 30000 руб. Загалом страхова оцінка нерухомого церковного майна в селі Клишки становила – 40458 руб. [13, арк. 568].

3

У 1931 р. більшовики розкидали стару дерев’яну Покровську церкву, а кам’яну Покровську знехрестили, роздерли, понівечили куполи, як бачимо на довоєнному фото. Будинок священика націоналізували під Клишківську сільраду. У 1955 р., за ініціативи тодішнього голови сільради комуніста Чорнодіда та його безпартійного заступника Несвітайла, шосткинські сапери підірвали динамітом кам’яну Покровську церкву. Вона дійсно виявилася міцною спорудою, не розлетілася уламками на все село, а впала великими глибами, які розбирали на окремі цеглини для будівництва неподалік клубу до 40-річчя Жовтневого перевороту. Селяни кажуть, що розбирачі церкви зарано пішли з життя. Зазнали нещасть й селяни, які поцупили цеглини для будівництва своїх погребів.

У 1972 р. збудували на місці дерев’яної Покровської церкви двоповерховий багатоквартирний цегляний будинок. За переказом, мешканцям нового будинку заважав цвинтар (погост) з кам’яними склепами знатних клишківців. Склепи були вивезені разом з камінням та кістками мерців на засипку ямок по вулицях Клишок.

4

У 1974 р. на місці кам’яної Покровської церкви спорудили Меморіал радянським воїнам, які загинули при визволенні Клишок та усім клишківцям, які загинули в роки Другої Світової війни. Селяни кажуть, що меморіал мироточить, тобто на зворотній стороні постаменту з солдатом виступає пляма у вигляді розп’яття, не від того, що десь там зверху затікає вода, а тому, що постамент стоїть на олтарі, тобто на найсвятішому місці Покровської церкви, розірваної вибухівкою у 1955 р. Як не зафарбовують пляму-розпяття, а вона все одно виступає.

2. Успенська церква села Чепліївка

Була збудована чепліївськими козаками у 1650-х рр. на правому березі річки Осоти. Священик Успенської церкви Максим Чечель згадується в акті 1678 р. щодо Рихлівського монастиря [5, с. 407]. За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., у селі Чепліївка Воронізької сотні була одна дерев’яна церква, 2 священики, 3 церковники та 2 різночинці [10, с. 393]. У 1787 р. збудували нову дерев’яну Успенську церкву [9, с. 19]. Вона позначена на трьохверстовій карті 1863 р., за греблею на Осоті, праворуч в центрі села Чепліївка.

5

У 1885 р. була збудована на місці старої церкви нова дерев’яна Успенська церква [9, с. 19]. На ній була одна велика глава та чотири менших. Зі старої церкви збудували церковно-причтовий дерев’яний будинок (9,2х7,1х2,8 м) для проживання псаломщика. Будинок був критий соломою, у ньому було 8 вікон, 5 дверей (з них 1 – стулкові та 4 одинарні), 1 піч руська та 2 голландські грубки. При будинку були сіні з брусу та шалівки. Заодно збудували при церкві клуню (15х10,7х2,8 м), рублену з брусу, зі стулковими воротами, криту соломою. Також збудували у 1885 р. дерев’яну каплицю (3,5х3,5х2,8 м) у сусідній слобідці Тимонівка, біля ставка. Каплиця була обшита зовні та всередині тесом, мала 2 вікна та 1 двері, пофарбована масляною фарбою, покрита залізом [13, арк. 333]. Нині на місці каплиці в центрі села могила першого тиманівського комсомольця Федора Рубана.

У 1886 р. збудували в Чепліївці дерев’яну церковно-приходську школу (10,6х9,5х3,6 м) на кам’яному фундаменті, з коридором, зовні тиньковану, зверху криту залізом. У школі було 8 вікон, 4 двері, 1 піч руська та 1 голландська грубка [13, арк. 333].

У 1894 р. прибудували до церкви триярусну дзвіницю висотою до верху карниза 3 та ½ сажені (7, 5 м) [13, арк. 333].

6

У 1895 р. у церковному дворі поставили новий дерев’яний амбар з ганком, зовні обшитий тесом, пофарбований масляною фарбою, критий залізом, з дощатою підлогою та стелею, 2 дверима. Також збудували дерев’яну каплицю (3х2,3х2,8 м), зовні обшиту тесом, пофарбовану олійною фарбою зовні та всередині, з дверима та вікном, покриту залізом [13, арк. 333].

У 1909 р. збудували новий церковно-причтовий дерев’яний будинок (12,8х10,7х2,8 м) для проживання священика. Будинок стояв на кам’яному цоколі, був обшитий зовні тесом та пофарбований олійною фарбою, всередині обклеєний шпалерами, критий залізом. У ньому було 15 вікон, 10 дверей (6 – стулкових, 4 – одинарних), 3 голландські грубки та 1 руська піч. та. При будинку був коридор з коморою, з колод, з відкритою галерею, обшитий тесом та пофарбований олійною фарбою, з вікном та стулковими дверима [13, арк. 333].

За страховим описом 1910 р., Успенська дерев’яна церква стояла на кам’яному цоколі, була обшита зовні тесом, пофарбованим олійною фарбою, в середині теж пофарбована олійною фарбою, покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 17 сажнів (36,2 м), найбільша ширина – 10 сажнів (21,3 м), висота до верху карниза – 3 та ½ сажні (7,4 м). Вікон було 29 шт., з них великих – 19 шт., малих – 10 шт. Дверей – 4 шт., з них 3 шт. – зовнішні стулкові, обшиті залізом, 1 – одинарні. Іконостас довжиною – 13 аршин (9,2 м), висотою – 15 аршин (10,7 м). Церква не опалювалася [13, арк. 333].

У церковному дворі стояли дві сторожки, стара дерев’яна (5х4,3х2,1 м), крита тесом, з дощаним навісом та нова цегляна, 1890 р. побудови (5х5х2,1 м), крита залізом. Також у дворі стояли ще й старі дощаті навіс та сарай, криті соломою [13, арк. 333].

У 1914 р. поставили на церковному погості (цвинтарі) літню хату (6,4х5х2,5 м), з трьома стінами з шалівки та однією цегляною стіною, з двома вікнами, стулковими дверима, земляною підлогою та дощатою стелею, крита залізом. До хати прибудували з боку цегляної стіни навіс з шалівки, критий залізом [13, арк. 333].

Страхова вартість Успенської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1914 р. – 8000 руб. Загалом страхова оцінка нерухомого церковного майна в селі Чепліївка становила – 11540 руб. [13, арк. 333]. За описом 1915 р., вартість рухомого майна Успенської церкви в Чепліївці становила 5000 рублів. Більше третини (1830 руб.) від цієї вартості коштували 87 дерев’яних ікон, крім іконостасу. Найдорожчі чотири ікони в кіоті без скла коштували 400 руб. Усі срібні напрестольні хрести, священні блюда, дискос, чаша (потир), дарохранительниця та ін. коштували 1745 руб. [14, арк. 89].

За більшовиків, у 1930-х рр., Успенська церква стала клубом колгоспу «Шлях комунізму». На початку 1970-х рр. влаштували біля клубу стадіон на розрівняному цвинтарі. А через двадцять років клуб повернули релігійній громаді. Отже, збереглася тільки частина Успенської церкви без дзвіниці.

3. Різдво-Богородицька церква села Лушники

Церква з’явилася селі Лушники ще до 1560 р., як визначив архієпископ чернігівський Філарет (Гумілевський) в своєму історично-статистичному опису Чернігівської єпархії 1874 р. видання [5, с. 406]. Церква володіла рибними озерами на Десні, доходи з яких йшли на церковні потреби та на утримання священика. Право володіння озерами підтверджували церкві своїми грамотами тодішні московські зверхники. Лушниківські збирачі меду – бортники згадуються в грамоті першого царя Московії Івана IV (Грозного) 1551 р., щодо угідь Новгород-Сіверського Спаського монастиря [15, с. 142]. Церква стояла на узгірку лівого берега річки Осоти. У церкві зберігалася ікона св. Миколая, яка була віднайдена на старезному дубі вище по Десні над озером Ретеж, тобто за дві версти від Лушників в мальовничому місці, що зветься відтоді в народі Микілкою.

У 1780 р. збудували в Лушниках нову дерев’яну Різдво-Богородицьку церкву [9, с. 18]. За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., у селі Лушники Воронізької сотні була одна дерев’яна церква, 1 священик та 1 церковник [10, с. 394].

7

У 1826 р. було закладено на місці старої дерев’яної церкви нову кам’яну Різдво-Богородицьку церкву. Будівництво велося 31 рік за гроші сина лушниківського священика Івана Глядиковського відомого лікаря Прокопія Глядиковського. Церкву освятили у 1857 р. [9, с. 18]. Вона відповідала архітектурному стилю класицизму з характерними для нього колонами.

Священик церкви проживав у дерев’яному церковно-причтовому будинку (21,3х8,5х2,8 м). У дворі будинку стояли два старі амбари з колод та плетений сарай. У 1860 р. була збудована з колод клуня, потім у 1900 р. збудували сарай з колод, а в 1907 р. збудували з колод ще й новий амбар з хлівом, сарай та саж – малий хлів (3х2,1х2х1 м) [13, арк. 333].

При церкві була нова, 1865 р. побудови, цегляна сторожка (6,4х5,7х2,1 м), крита залізом. У 1872 р. збудували квартиру для проживання псаломщика – дерев’яний церковно-причтовий будинок (12,1х6,4х2,1 м), критий залізом. У його дворі збудували амбар з колод, хлів-сарай з осини та навіс дощатий [13, арк. 333].

За описом 1910 р., кам’яна Різдво-Богородицька церква в селі Лушники була тинькована зовні та всередині, зверху покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 16 та 1/3 сажні (34 м), найбільша ширина – 6 та 2/3 сажні (14,2 м), висота до верху карниза – 4 сажні (8,5 м). На церкві була одна велика глава та над олтарем одна маленька главка. Вікон – 46 шт., з них великих – 30 шт., малих – 16 шт. Дверей – 7 шт., з них зовнішніх – 4 шт. (стулкових, обшитих залізом – 3, одинарних, обшитих залізом – 1), внутрішніх – 3 шт. (обшитих залізом – 1, одинарних – 2). Головний іконостас довжиною – 9 аршин (6,4 м), висотою – 10 аршин (7,1 м). Іконостас на хорах довжиною – 8 аршин (5,5 м), висотою – 3 аршина (2,1 м). Церква не опалювалася. Дзвіниця в 2 яруси, висотою до верху карниза – 4 сажні (8,5 м). Страхова вартість Різдво-Богородицької церкви разом з іконостасами та дзвіницею становила у 1910 р. – 20525 руб. Загалом страхова оцінка нерухомого церковного майна в селі Лушники становила – 22070 руб. [13, арк. 333].

Взимку 1934 р. більшовики «опечатали» церкву й наказали священику Степану Ніпоту, який мешкав в цегляній сторожці разом з родиною, негайно протягом доби залишити Лушники [17]. За німецької окупації в 1942 р. відновилися богослужіння в лушниківській церкві. У 1961 р. шосткинські сапери підірвали динамітом Різдво-Богородицьку церкву за ініціативи тодішнього голови місцевого колгоспу ім. Сталіна Григорія Пономаренка. Цеглу вивезли неподалік на греблю через Осоту, де ще діяв старий млин.

4. Михайлівська церква села Собича

Перша церква була збудована ще в дотатарські часи, друга – в після татарські, а третя – в козацькі. Усі вони стояли на древньому Путивльському шляху, на княжій дорозі з Новгорода-Сіверського на Путивль. Остання церква архангела Михаїла стояла на найвищому піщаному пагорбі – грудку, неподалік святої криниці, що виблискувала внизу під вербами в лівобережному лузі річки Довгі Води. Церкву було видно з усіх кутків Собича.

За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., в селі Собичі Воронізької сотні була одна дерев’яна церква, 1 священик та 3 причетники [10, с. 393].

У 1846 р. церква в селі Собич була перебудована [9, с. 19]. Дерев’яна церква позначена на трьохверстовій карті 1863 р. в центрі села Собич. Селяни кажуть, що до церкви вели три вулиці – Гришківка, Шалдівка та Козлівка, названі так за прізвищами першопоселенців цих трьох кутків Собича, які й досі становлять там більшість.

У 1886 церква в селі Собичі знову була перебудована [9, с. 19]. Із заміненого старого матеріалу збудували в 1898 р. церковно-причтовий будинок (6,4х5,8х2,8 м) для проживання псаломщика. Будинок був критий соломою, мав 5 вікон, 3 дверей одностулкових, 1 піч руську та 1 голландську грубку. При будинку були рублені сіні та чулан.

8

У 1901 р собицька церква була перебудована вже в третій раз [9, с. 19]. Зрозуміло, село стрімко зростало й потребувало більшої церкви. За описом 1910 р. Свято-Михайлівська церква в селі Собичі стояла на цегляному фундаменті, зовні була обшита тесом і покрашена білою масляною фарбою, всередині також покрашена білою масляною фарбою та розписана живописом. Зверху була покрита залізом, покрашеним зеленою масляною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 15 сажнів (32 м), ширина – 8 та ¾ сажні (17, 6 м), висота до верху карниза – 3 сажні (6,4 м). На церкві була одна глава. Вікон – 30 шт., з них великих – 26 шт., малих – 4 шт. Дверей – 8 шт., з них зовнішніх – 4 шт. (стулкових скляних – 2, стулкових, обшитих залізом – 1, одинарних – 1), внутрішніх дверей – 4 шт. (стулкових обшитих залізом – 3, одинарних – 1). Іконостас довжиною – 9 аршин (6,4 м), висотою – 9 аршин (6,4 м). Церква була холодна, не опалювалася. Дзвіниця – в чотири яруси, загальною висотою до верху карниза – 3 сажні (6,4 м). У церковному дворі стояли доволі старі будівлі криті соломою: амбар з колод, з дощатим полом та стелею, при амбарі був навіс дощатий, за ним два хліва, теж з соснових дощок [13, арк. 159].

У 1913 р. збудували з соснового брусу новий будинок (8,5х6,4х2,8 м) для псаломщика. Будинок мав дощату підлогу та дощату тиньковану стелю, був критий залізом. Вікон – 8 шт., печей – 2 шт. (руська та голландська) [13, арк. 159].

Страхова вартість св. Михайлівської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1913 р. – 8000 руб. Загальна страхова оцінка нерухомого церковного майна в селі Собичі становила – 8774 руб. [13, арк. 159]. За описом 1915 р., вартість рухомого майна св. Михайлівської церкви в селі Собичі становила 4171 руб. 75 коп. Більше половини цієї вартості коштували 6 мідних церковних дзвонів – 2201 руб. 50 коп., тоді як усі срібні напрестольні хрести, священні блюда, дискос, чаша (потир), дарохранительниця та ін., коштували 613 руб., а усі 36 дерев’яних ікон, крім іконостасу, коштували 520 руб. Найдорожча ікона в кіоті під склом коштувала 70 руб. [14, арк. 95].  

У 1929 р. більшовики закрили собицьку церкву. У 1932 р. комсомольці здерли з неї хрести, скинули з дзвіниці усі шість дзвонів. Найбільший розколовся, вгруз в землю. Його викопали й здали як металобрухт на переплавку для потреб індустріалізації. У церкві влаштували зерносклад колгоспу «Червоний колос». У 1939 р. склад перебудували під клуб для усіх трьох собицьких колгоспів: «Червоний лан», «Червоний колос» та «Червона перемога». У вересні 1943 р. в церкві перебував військовий госпіталь для поранених червоноармійців під час форсування Десни.

По війні знову в собицькій церкві головного ангела Михаїла діяв клуб. У 1968 р. його відремонтували, живопис на стінах покрили товстим шаром фарби, щоби не визирали з під нього літаючі янголи, зокрема над апостолами з картини «Таємна вечеря». Відремонтований клуб перейменували в «Будинок культури» собицького об’єднаного колгоспу «Червона Україна». У просторому БК щовечора веселилася червона, атеїстична молодь, допоки він не запалав від короткого замикання електропроводки вночі з 26 на 27 грудня 1976 р. [4]. Вогняний стовп полум’я в кілька десятків метрів було видно в Шостці. Звідти та з найближчих сіл приїхали аж 11 пожежних машин. До ранку БК згорів до тла. Дивом встояла в пожежі лише частина північної стіни храму, на якій виступив з під чорного шару обгорілої фарби величний хрест з церковного живопису.

5. Покровська церква села Пирогівка

Була збудована пирогівськими козаками на початку у 1650-х рр. на підвищеному лівому, дюнному березі річки Шостки. Вона зображена разом з дзвіницею на старому, тривіковому плані, складеному в день битви москалів зі шведами за переправу через Десну 26 жовтня 1708 р. біля села Пирогівка.

9 copy copy

Покровську церкву в Пирогівці згадує в своїх мемуарах генеральний хорунжий Микола Ханенко (1693-1760), коли він ще був суддею Стародубського полку й відвідав по справах Пирогівку 10 червня 1733 р. й побував у церкві на обідній молитві [3, с.115].

У 1777 р. власник села Пирогівки воронізький бунчуковий товариш Матвій Іванович Холодович (1710-1783) оновив Покровську церкву [9, с. 25 ]. Він значно видовжив її вгору, зробив вищою за дзвіницю.

За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., в селі Пирогівка Воронізької сотні була одна дерев’яна церква, 1 священик та 1 причетник [10, с. 393].

Через століття пирогівська церква «стала на ноги», тобто звела для себе та дзвіниці надійні, щодо весняної повені, цегляні підмурки. Також було прибудовано невеликий вхідний тамбур в церкву та жертовник, з лівого (північного) боку вівтаря, а з правого (південного) боку вівтаря прибудовано дияконник.

10

За страховим описом 1910 р., дерев’яна Покровська церква була обшита тесом, довжина церкви становила 5 сажнів та 1 аршин (11,4 м), найбільша ширина – 4 сажні та 2 аршина (9,9 м), висота до верху карниза – 4 сажні (8,5 м). На церкві одна велика главка. Вікон – 19 шт., з них великих – 15 шт., малих в главці – 4 шт. Дверей зовнішніх обшитих залізом – 3 шт. Іконостас довжиною – 14 аршин (10 м), висотою – 9 аршин (9,4 м). Церква холодна. Дзвіниця дерев’яна, стовпова, двоярусна, загальною висотою до верху карниза – 6 сажнів (12,8 м). висотою – 9 аршин (6,4 м). Церква та дзвіниця були пофарбовані білою масляною фарбою, покриті залізом, пофарбованим зеленою масляною фарбою. Поряд з церквою стояла дерев’яна сторожка (2,9х2,9х2,1 м) з чавунною піччю для обігріву [11, арк. 647].

Страхова вартість Покровської церкви разом з іконостасом становила у 1910 р. – 3480 руб., вартість дзвіниці – 50 руб, вартість сторожки – 20 руб, разом – 3550 руб. [11, арк. 647].

11

За сучасним архітектурним описом, Покровська церква стоїть на цегляному підмурку, складається з трьох частин – з заходу на схід – бабинця, нави та вівтаря. Отже, церква є тридільною. Церква збудована з соснового брусу (20-27 см), що утворює, замкнутими у вінцях рядами, три прямокутні кліті (зруби, об’єми): західний – бабинець, центральний – нава та східний – вівтар. Зруб нави розширений з півночі та півдня двома удвічі нижчими боковими зрубами. Отже, церква є п’ятизрубною. У плані церква нагадує хрест, отже, є хрещатою. Також церква симетрична відносно центральної осі, отже, є центричною, з єдиним центром. Стіни церкви обшальовані вертикально поставленим дошками з нащільниками, які видовжують церкву, роблять її вищою, спрямовують увись.

12

Центральний зруб церкви перекритий чотиригранним дахом вгору до восьмерика з чотирма вузькими вікнами. Восьмерик перекритий восьмигранним дахом вгору до малого безвіконного (глухого) восьмерика з видовженою маківкою та хрестом над нею. Рамена (поперечки) хреста покриті щипцевими (зрізаними) дахами з масивними трикутними фронтонами (завершеннями) на чолових (лицевих) гранях. Висота церкви з хрестом становить 22 м. Вона бездоганна своїм бароковим силуетом.

13

Дзвіниця пирогівської церкви належить до поширеного типу споруд «четверик на четверику», має каркасну конструкцію на 4 дубових стовпах. Вона обшальована вертикально поставленим дошками на першому ярусі – коморі та горизонтально поставленими дошками на другому – горішньому поверсі. Дзвіниця вінчається невеликим, критим залізом чотиригранним шатровим дахом з маківкою. Висота дзвіниці з хрестом – 15 м. З південного боку від церкви стоїть древня, як і церква сторожка. Вона збудована з соснового брусу в лапу, тобто брус поєднаний у вінцях прямокутними виступами, шипами.

14

У 1979 р. Покровську церкву разом з дзвіницею було включено до списку пам’яток архітектури УРСР під охоронним номером 1554. Церква є унікальним зразком архаїчного типу культових споруд козацької Гетьманщини.

6. Різдво-Богородицька церква села Богданівка

Була збудована наприкінці 1650-х рр., по заселенню пирогівськими козаками сусідніх вільних земель уверх по річці Шостці та заснуванні ними Богданівки – нового села у Воронізькій сотні, названого на честь гетьмана Богдана Хмельницького (1595-1657). Дерев’яна Різдво-Богородицька церква стояла на лівому, березі річки Шостки. Вона зображена на плані, складеному в день битви між шведами та москалями за переправу через Десну біля села Пирогівки 26 жовтня 1708 р. При церкві ще не було дзвіниці.

15

У Різдво-Богородицькій церкві села Богданівка зберігалася особливо-шанована, прославлена в межах всієї Чернігівської єпархії ікона Богоматері з Предвічним Младенцем. Такі ж самі ікони Богоматері були ще в двох Покровських церквах в селах над Десною – в Погребках та Дігтярівці [8, с. 47]. Заради цієї ікони на дерев’яній дошці заввишки 5,5 вершка і завширшки 5,5 вершка (вершок – 4, 44 см) з зображенням Богоматері, яка двома руками обіймає дитину, що пригорнулася до неї, гетьман Мазепа збудував кам’яну Покровську церкву в Дігтярівці і зробив їй срібну ризу. Богданівську ікону Богоматері згадує в своєму щоденнику генеральний підскарбій (міністр фінансів) Гетьманщини Яків Маркович (1696-1770), з тої причини, що до неї на поклоніння був привезений з Глухова у п’ятницю 31 серпня 1733 р. паралізований з весни 28 травня гетьман Данило Апостол (1654-1734) [2, с. 317].

За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., в селі Богданівка Воронізької сотні була одна дерев’яна церква, 2 священики, 2 причетники та 2 різночинці [10, с. 391].

16

У 1784 р. була збудована в Богданівці кам’яна Різдво-Богородицька церква [9, с. 23]. Вона позначена на трьохверстовій карті 1863 р. в самому центрі села Богданівка, ліворуч губернського поштового тракту зі Стародуба до Глухова, що проходив тоді через Новгород-Сіверський та Вороніж.

У 1880 р. збудували новий дерев’яний будинок для проживання священика (10,7х8,6х2,8 м), критий залізом, з 9 вікнами та 2 голландськими печами. До будинку була прибудована кухня (8,6х5х2,8 м) [11, арк. 647].

17

У 1904 р. Різдво-Богородицька церква була розширена [9, с. 23]. За описом 1910 р., довжина кам’яної Різдво-Богородицької церкви в селі Богданівка становила разом з дзвіницею 12 сажнів та 2 аршина (27 м), найбільша ширина – 7 сажнів (14,9 м), висота до верху карниза – 4 сажні та 1 аршин (9,2 м). На церкві була одна велика глава. Вікон – 22 шт., з них великих – 14 шт., малих – 8 шт. Дверей – 8 шт, з них 4 внутрішніх та 4 зовнішніх, обшитих залізом. Іконостас довжиною – 6 сажнів (12,8 м), висотою – 4 сажні (8,5 м). Дзвіниця в три яруси, загальною висотою до верху карниза – 14 сажнів (30 м). Вікон у дзвіниці – 8 шт. Церква та дзвіниця були покриті залізом, пофарбованим зеленою масляною фарбою. Поряд з церквою стояв старий дерев’яний амбар, критий соломою та новозбудований в 1909 р. двоповерховий дерев’яний сарай, критий залізом, пофарбованим червоною масляною фарбою [11, арк. 647].  

У 1910 р. збудували цегляну церковно-приходську школу (14,2х7,1х2,8 м), покриту залізом, пофарбованим зеленою масляною фарбою. У школі було 10 вікон, 3 печі (з них 2 голландські та 1 руська) [11, арк. 647].

Страхова вартість Різдво-Богородицької церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910 р. – 13000 руб. Загалом страхова оцінка нерухомого церковного майна в селі Богданівка становила – 16100 руб. [11, арк. 647].

18

У 1924 р. більшовики закрили Різдво-Богородицьку церкву, зробили з неї зерновий склад, потім задіяли під клуб колгоспу «Новий світ». У 1961 р. шосткинські сапери підірвали динамітом церкву-клуб, встояла лише дзвіниця. У 1998 р. віддали віруючим стару приходську школу для облаштування тамечки Різдво-Богородицької церкви. У 2021 р. відновили златосяючий купол на дзвіниці за кошти Ігоря Івановича Коржевського, уродженця Шостки.

7. Михайлівська церква села Ображіївка

Була збудована в 1670 р. козаками й монастирськими селянами Преображенської слобідки, яка відтоді стала зватися селом Ображіївкою Воронізької сотні Ніжинського полку. Дерев’яна церква стояла на невисокому пагорбі Головачівки, з західного (Новгород-Сіверського) боку села, звідки розпочалася з перших років ХVІІ ст. його хутірська забудова. Ображїівська церква архістратига Михаїла – верховного командувача Божого війська янголів – згоріла від удару блискавки в 1765 р. На її місці встановили стару дерев’яну церкву, перевезену з козацького села Самотуги Сосницької сотні Чернігівського полку [6, с. 41].

За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., в селі Ображіївка Воронізької сотні була одна дерев’яна церква, 2 священики, 1 диякон, 1 причетник та 2 різночинці [10, с. 367].

У 1831 р. була закладена нова кам’яна церква аж за версту від старої церкви на схід, де проживали козаки Вареники, які найбільше зібрали коштів на будівництво церкви [1, с. 42]. Кам’яну Михайлівську церкву освятили в 1839 р. [9, с. 25; 11, арк. 697]. Вона збудована в архітектурних формах пізнього класицизму ХІХ ст. з використанням деяких елементів, запозичених з минулих архітектурних стилів XV-XVIII cт.

При церкві була цегляна сторожка (8,5х6,4м), крита залізом, з трьома вікнами, двома дверима та голландською піччю [11, арк. 697]. З 1860 р. сторожку почали використовували вдень як церковно-приходську школу (ЦПШ), а потім, з 1890 р., як школу грамоти. У ній навчалися до півсотні ображіївських дітей.

У 1870 р. була збудована, на захід від церкви, дерев’яна триярусна дзвіниця висотою у 7 сажнів (14,9 м) [11, арк. 697]. Квадратна в плані (6,4х6,4 м) дзвіниця типу «четверик на четверику» була перекрита сферичним куполом з глухим (безвіконним) восьмериком та маленькою маківкою такою ж, як і на церкві.

19

За описом 1910 р., довжина Архістратиго-Михайлівської церкви в селі Ображіївка становила 13 сажнів (27,7 м), ширина – 10 сажнів (21,3 м), висота до верху карниза –¬ 5 сажнів (10,7 м). Церква була покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. На церкві була одна велика глава. Вікон – 48 шт., з них 19 шт. – у нижньому ряду, 21 шт. – у верхньому ряду, 8 шт. – на главі. Дверей – 5 шт., з них зовнішніх стулкових, обшитих залізом – 2, внутрішніх – 3. Іконостас довжиною – 26 аршин (18,4 м), висотою – 7 аршин (5 м) p [11, арк. 697].

Поряд з церквою стояв попівський дерев’яний будинок (5,7х5,7х2,3 м) з прибудовою (5,7х5,7 м) з колод, критий соломою. Будинок мав 3 вікна, 4 двері та 1 руську піч. Також стояла дерев’яна церковна лавка (5,7х5,7х2,6 м), крита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою [11, арк. 697].

Страхова вартість Архістратиго-Михайлівської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910 р. – 14000 руб. Загалом страхова оцінка нерухомого церковного майна в селі Ображіївка становила – 15970 руб. [11, арк. 697].

Більшовики закрили Михайлівську церкву в 1930-х рр., але не наважувалися її руйнувати. Хіба що одного разу прийшла голота з сусідніх Погребків й почала нищити цегляну огорожу навколо церкви. Ображіївські козаки швидко вгамували погребців, нагадали їм «що з ображунами краще не зв’язуватися, бо лиха не оберешся» [1, с. 63].

Селяни кажуть, що їхня церква збереглася завдяки батькові льотчика Тричі Героя Івана Кожедуба Микиті Кожедубу, який був тоді церковним старостою. Його могила знаходиться біля Михайлівської церкви.

Влітку 1961 р., вже за влади Микити Хрущова, приїхали до Ображіївки шосткинські сапери підривати церкву вслід за раніше підірваними динамітом церквами в Богданівці та Лушниках. Ображіївці оточили саперів щільним кільцем з вилами, косами та палицями й примусили їх забрати вибухівку та змотати підривні дроти й їхати на… Шостку, «інакше після підриву церкви живими вони з Ображіївки не вийдуть, і не буде прощення ні батькам, ні дітям, ні сестрам, ні родичам вашим. Знищимо всіх до п’ятого коліна» [1, с. 62].

8. Вознесенська церква села Локотки

Була збудована у 1603 р., як визначив чернігівський архієпископ Філарет (Гумілевський) в своєму опису Чернігівської єпархії 1873 р. видання [7, с. 349]. У 1733 р. локотківці отримали благословення глухівського протопресвітера Олексія Голяховського на ремонт своєї 130-літньої Вознесенської церкви. Відремонтована церква простояла в Локотках ще півстоліття, допоки на її місці не була збудована у 1778 р. нова дерев’яна Вознесенська церква [9, с. 7].

20

За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., в селі Локотки Воронізької сотні була одна дерев’яна церква, 2 священики та 2 причетники. Один зі священиків на прізвище Імшенецький мав у Локотках 2 двори з 2 хатами своїх підданих [10, с. 391].

Локотківська церква позначена на карті Чернігівської губернії 1820 р. ліворуч шляху з Новгорода-Сіверського на Глухів. Вона стояла посеред села Локотки, в якому нараховувалося тоді 82 двори уздовж Новгородського шляху та за річкою Шосткою по дорозі на хутір Миронівку.

У 1870 р. збудували біля церкви два амбари з колод, дощатий навіс, сарай з пластин, криті соломою. Над вулицею збудували з колод церковну лавку (5,7х5х2,5 м), з одними дверима, криту залізом [12, арк. 1300].

21

У 1894 р. Вознесенська церква була розширена [9, с. 7]. Дзвіниця отримала класичний високий ганок на стовпах. Довжина церкви разом з дзвіницею ствновила 13,5 сажнів (28,75 м), найбільша ширина – 8,5 сажнів (18,1 м), висота до верху карниза – 5,5 сажнів (11,7 м). На церкві була одна велика глава. Вікон – 40 шт., з них великих – 35 шт., малих –5 шт. Дверей – 8 шт., з них 3 були обшиті залізом. Іконостас довжиною – 10 аршин (7,1 м), висотою – 13 аршин (9,2 м). Церква холодна. Дзвіниця в три яруси, загальною висотою до верху карниза – 7 сажнів (14,9 м). Церква та дзвіниця були покриті залізом, пофарбованим зеленою масляною фарбою. Також у 1894 р. збудували поряд з церквою дерев’яну сторожку (4,2х4,2х2,1 м), криту залізом, з двома вікнами, двома дверима та голландською піччю [12, арк. 1300].

У 1909 р. заново перебудували старий будинок псаломщика. Будинок (11,8х6,1х2,8 м) поставили на цегляний фундамент, покрили залізом. У будинку було 7 вікон, 4 двері (з них 3 одностулкові, 1 – двостулкові), 2 печі (руська та голландська). У дворі псаломщика стояв дерев’яний амбар на стовпах з прибудованим до нього навісом з шалівки, обидва криті черепицею [12, арк. 1300].

У 1910 р. збудували дерев’яний будинок (12,7х6,4х3,2 м) для проживання священика. Будинок стояв на цегляному фундаменті разом з прибудовою з сіньми, з комірчиною (чуланом), критий залізом та обмазаний глиною [12, арк. 1300].

Страхова вартість Вознесенської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910 р. – 10000 руб. Загалом страхова оцінка нерухомого церковного майна в селі Локотки становила – 13220 руб. [12, арк. 1300].

22

27 серпня 1935 р., за день до Першої Пречисти, більшовики й комсомольці Локотків, як-то Румненко, Колодко, Чмих та інші червоні активісти, вирішили зачистити село від бога. Вони, під прокльони стареньких бабусь, поздирали хрести з куполів церкви і дзвіниці. Вже по війні в 1947 р. комуністи остаточно розкидали церкву та збудували з неї школу, вчительську хату, неподалік на Забігайлівці та хату бухгалтера локотківського колгоспу ім. Щорса. Локотківці кажуть, що в хатах збудованих з церкви чутно божі пісні. У 1960-х рр. прицерковне кладовище розрівняли під футбольне поле. На ньому в 2011 р. збудували з білої цегли маленьку Вознесенську церкву з дзвіницею.

9. Казанська церква села Миронівка

Від часу заснування, на початку ХVIII століття Миронівського хутора на козацьких сінокосах навколо великого джерельного болотища, віруючі хуторяни були приписані до Вознесенської церкви села Локотки Воронізької сотні. Лише у 1897 р. вони збудували свою Казанську церкву [9, с. 7]. Вона стояла наприкінці села Миронівки, на розвилці доріг – вправо на Шкирманівку та вліво на Крупець. За переказом, миронівська церква була схожа на локотківську церкву.

За описом 1910 р., дерев’яна Казанська церква стояла на цегляному фундаменті, зовні була обшита тесом та пофарбована білою масляною фарбою як зовні, так і в середині, зверху покрита залізом, пофарбованим зеленою масляною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 13 сажнів (27,6 м), найбільша ширина – 10 сажнів (21,3 м), висота до верху карниза – 5 та 1/3 сажні (11,4 м). На церкві була одна велика глава. Вікон – 30 шт., з них великих – 25 шт., малих – 5 шт. Дверей – 7 шт., з них зовнішніх стулкових – 3 шт., одинарних – 1 шт., внутрішніх стулкових – 3 шт. Іконостас довжиною – 11 та ½ аршина (8,2 м), висотою – 15 та ½ аршина (10,7 м). Церква холодна. Дзвіниця в два яруси, загальною висотою до верху карниза – 8 сажнів (17 м) [12, арк. 1118].

Для порівнянь – Вознесенська церква в селі Локотки разом з дзвіницею була довжиною 13,5 сажнів, тобто лише на півсажні (1,05 м) довша за Казанську церкву (13 сажнів) в Миронівці. Проте миронівська церква була ширша за локотківську церкву на півтора сажні (3,2 м), а за висотою стін до верху карниза вони були майже однакові – 11,4 та 11,7 сажні відповідно. Хоча миронівська дзвіниця була вище за локотківську на один сажень (2,13 м). Жодної фотографії, чи то малюнка миронівської церкви поки що не знайшлося.

У 1897 р. при Казанській церкві було збудовано два будинки для проживання священика та псаломщика. Будинок священика (12х7,1х2,8 м) стояв на цегляному фундаменті, зовні був обшитий тесом, в середні – тинькований, зверху – критий соломою. У будинку було 8 вікон, 8 дверей, 2 голландські печі та коридор з шалівки. У дворі священика збудували дерев’яну кухню (5,7х5,7х2,1 м) з піччю та грубою, з чотирма вікнами, з одними дверима. Ще стояли у дворі під соломою – навіс дощатий на стовпах; амбар з колод, з підлогою, стелею та дверима; сарай з шалівки; хлів дощатий. У 1902 р. у дворі священика збудували кам’яний погріб (8,5х3,1х2,1 м) з двома дверима, покритий землею та дерном. У 1903 р. збудували з дерев’яних колод конюшню (7,1х5х2,1 м) з навісом, без підлоги і стелі [12, арк. 1118].

Церковний дерев’яний будинок для псаломщика (11,4х7,1х2,8 м) стояв на стовпах, був критий соломою, мав 9 вікон, 4 двері, 2 печі (руську та голландську). У дворі псаломщика стояв амбар з колод та сарай з шалівки [12, арк. 1118].

У 1907 р. при церкві була збудована дерев’яна сторожка (4,3х4,3х2,1 м), крита залізом, з двома дверима, з трьома вікнами та піччю. Неподалік збудували з колод амбар, з підлогою та стелею, критий соломою. У 1910 р. зробили до сторожки дерев’яну прибудову та сіні з шалівки, криті залізом [12, арк. 1118].  

У 1906 р. була збудована, зі старої дерев’яної конюшні Гамаліївського монастиря, церковно-приходська школа (ЦПЩ), на цегляному фундаменті, крита залізом, довжиною 21 аршин (15 м), шириною 15 аршин (10,7 м), висотою 6 аршин (4,3 м). Вікон – 15 шт., дверей – 7 шт., печей – 4 шт.(з них 1 – руська, 3 – голландські). При школі був коридор з шалівки, критий залізом [12, арк. 1118]. За переказом, ЦПШ щороку білили, тому вона отримала в народі назву білої школи.

Страхова вартість Казанської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910 р. – 15000 руб. Загалом страхова оцінка нерухомого церковного майна в селі Миронівка становила – 18650 руб. [12, арк. 1118].

Миронівська церква простояла б не одне століття, як би її не закрили більшовики в 1933 р. та розібрали на матеріал. З вівтаря збудували клуб миронівського колгоспу «3-й вирішальний», з решти – школу. Кажуть, що деякі селяни теж прихопили собі матеріалу з розібраної церкви, згодом у них згоріли хати.

23

26 вересня 2010 р. була освячена в Миронівці відновлена Казанська церква в колишній колгоспній конторі, збудованої 1933 р. з вівтаря розібраної церкви. 18 жовтня 2012 р. відбулося освячення закладного каменя та хреста з нагоди майбутнього будівництва нової Казанської церкви на місці дореволюційної дерев’яної миронівської церкви.

10. Миколаївська церква села Макове

Була збудована маківськими козаками у 1650-х рр. на лівому березі річки Шостки. Це була звичайна для Воронізької сотні одноглава дерев’яна церква, як усі інші церкви в селах вниз за Маковим по річці Шостці – Локотках, Богданівці, Пирогівці. Маківську церкву згадує в своїх мемуарах генеральний хорунжий Микола Ханенко (1693-1760). У церкві 25 липня 1753 р. він слухав обідні молитви [3, с. 501].

За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., в селі Макове Воронізької сотні була одна дерев’яна церква, 1 священик, 1 дяк та 2 причетники [10, с. 390].

У 1790 р. маковці збудували нову дерев’яну Миколаївську церкву [9, с. 7]. Вона позначена помилково як кам’яна на трьохверстовій карті 1863 р., праворуч шляху на Глухів, що проходив понад річкою Шосткою (нині шлях віддалився на версту південніше, з причини його спрямування в 1975 р. на новий шляхопровід через залізницю з Києва на Москву).

У 1882 р. збудували при церкві дерев’яний будинок (10,7х5х2,8 м) для проживання псаломщика. Будинок стояв на кам’яному фундаменті, був обмазаний зовні глиною, зверху покритий залізом, вікон – 7 шт.; дверей – 3 шт., всі одностулков1; печей – 2 (руська та голландська). У дворі псаломщика був амбар з колод, критий соломою [12, арк. 12].

За описом 1910 р., дерев’яна Миколаївська церква в селі Макове стояла на цегляному фундаменті, була обшита зовні тесом, покрита залізом, пофарбованим зеленою масляною фарбою. Довжина церкви становила 8 сажнів (17 м), найбільша ширина – 10 сажнів (21 м), висота до верху карниза – 6 сажнів (12,7 м). На церкві була одна велика глава. Вікон – 30 шт., з них великих – 22 шт., малих – 8 шт. Дверей – 9 шт., з них 3 зовнішніх одинарних, внутрішніх – 6 (стулкових – 1, обшитих залізом – 3, дерев’яних зі склом – 2). Іконостас довжиною – 7 та ½ аршина (5,3 м), висотою – 10 та ½ аршина (7,5 м). Дзвіниця дерев’яна в два яруси, зовні обшита тесом, покрита також тесом. Довжина дзвіниці – 8 аршин (5,7 м), ширина – 9 аршин (6,4 м), висота до верху карниза – 4 сажні (8,5 м). Поряд з церквою стояла стара дерев’яна, вкрита соломою сторожка довжиною – 14 аршин (10 м), шириною – 6 аршин (4, 2 м), висотою – 3 аршина (2, 1 м); у неї було 3 вікна, 2 двері [12, арк. 12].

У 1911 р. збудували в Макові новий дерев’яний будинок (17,4х7,2х2,6 м) для проживання священика. Будинок стояв на кам’яному фундаменті, був обмазаний зовні глиною, зверху покритий залізом, мав 16 вікон, 9 дверей (7 – двостулкових, 2 – одинарних), 3 печей (руську з грубкою, голландську з грубкою та голландську без грубки). При будинку був коридор з шалівки, критий залізом, з двостулковими дверима та двома дверима-полувікнами. У фундаменті будинку був розташований кам’яний погріб (4,3х2,9х2,2 м). У дворі стояв амбар з колод, критий соломою. Ще був у дворі сарай з пластин, з воротами, критий соломою. Між амбаром і сараєм був навіс на двох дубових стовпах, критий соломою [12, арк. 12].

У 1912 р. збудували при церкві великий сарай для обмолоту снопів хліба – ригу (12х7,5х2,2 м), без опалення (печі), на сохах та шулах, оббитих сосновими оболками, зі стулковими воротами. Рига була покрита соломою [12, арк. 12].

За століття Миколаївська церква стала замалою для села Макова, не вміщала у свята всіх своїх прихожан. Селяни вирішили збудувати нову, ширшу церкву. Запросили для цього майстра Трохима Тропизона з містечка Понорниця Кролевецького повіту [16, с. 8].

24

У 1913 р. в селі Макові була освячена нова дерев’яна Миколаївська церква з нагоди урочистого святкування 300-літття царювання в Московії дому Романових [16, с. 8]. Церква стояла на цегляному фундаменті, була обшита зовні тесом, покрашеним олійною фарбою, всередині не фарбована, покрита залізом, покрашена зеленою масляною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею – 15 та 1/3 сажні (32,7 м), найбільша ширина – 14 та 1/3 сажнів (30,5 м) висота до верху карниза – 4 та 1/3 сажні (9,2 м). Церква п’ятиглава, холодна без опалення. Вікон – 31 шт., з них великих – 20 шт., малих – 11 шт. Дверей – 4 шт., з них 3 шт. – зовнішні стулкові, обшиті залізом, 1 – одинарні. Дзвіниця дерев’яна в чотири яруси, висотою до верху карниза – 10 сажнів (21,3 м). Іконостас довжиною – 13 аршин 10 вершків (9,6 м), висотою – 13 аршин (9,1 м). З північно-західного боку від церкви, за 20 сажнів, стояла клуня в садибі потомственного дворянина Василя Яковича Фененка. Страхова вартість Миколаївської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1914 р. – 20000 руб. Загалом страхова оцінка нерухомого церковного майна в селі Макові становила – 22540 руб. [12, арк. 12].

Порівняно зі старою церквою нова Миколаївська церква додала ще чотири глави й стала п’ятиверхою, цибулястою за московським зразком. Також стала довшою та ширшою зусібіч на 5 сажнів (10 м), тобто квадратною в плані. На жаль, церква понижчала на півтора сажні (3,6 м), а дзвіниця навпаки зросла аж на 6 сажнів (13 м). За переказом, усі хрести на церкві було позолочені, стіни розписані зображеннями святих та картинами з біблійського життя, як-то: «Суд Пілата», «В’їзд Ісуса Христа в Єрусалим». Іконостас був прикрашений позолоченим різьбленням по дереву. Стару церкву, що стояла навпроти (східніше) нової, продали в село Береза, за 20 верст по шляху з Новгорода-Сіверського на Глухів (нині на її місці знаходиться братська могила радянських воїнів та пам'ятник воїнам-землякам, які загинули в роки Другої Світової війни) [16, с. 8].

Нова Миколаївська церква була закрита більшовиками в 1939 р. та перероблена на Будинок культури маківського колгоспу «Комунар».

Джерела

1. Воїнов С. Село Ображіївка. Шостка, 2005

2. Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1730-1734). – Ч. 3 – Киев, 1897.

3. Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко 1727-1753. – Киев, 1884.

4. Жирный Н. Храм Архангела Михаила // Советское Полесье, Шостка. – 1995. – 27, 29 марта.

5. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Книга 5. Губ. город Чернигов. Уезды: Черниговский, Козелецкий, Суражский, Кролевецкий и Остерский – Чернигов. Земская типография, 1874.

6. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн. 6. Уезды: Новгород-Северский, Сосницкий, Городницкий, Конотопский и Борзненский. – Чернигов, Земская типография, 1874.

7. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн. 7. Стародубский, Мглинский, Новозыбковский, Глуховский и Нежинский уезды – Чернигов. Губернская типография, 1873.

8. Календарь Черниговской губернии на 1906 год. – Чернигов, 1905.

9. Корноухов Е.А. Алфавитный список церквей Черниговской епархии. // Труды Черниговской губернской архивной комиссии 1906-1908 гг. Вып. 7. – Чернигов, 1908.

10. Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781). – Київ, 1931.

11. Российский государственный исторический архив в Санкт-Петербурге (РГИА), ф. 799, оп. 33, д. 2339.

12. РГИА, ф. 799, оп. 33, д. 2343.

13. РГИА, ф. 799, оп. 33, д. 2345.

14. РГИА, ф. 799, оп. 33, д. 2387.

15. Русіна О.Б. Грамоти Новгород - Сіверському Спасо - Преображенському монастирю. Український археографічний збірник. Нова серія – Т. 5. – Вип. 2. – Київ: Наукова думка, 1992.

16. Секрет А.Н., Секрет Г.М. Краткая история села Маково Шосткинского района Сумской области. – Шостка, 1994.

17. https://history.sumy.ua/research/prominent-names/9116-buhai-nadiia-ukrainska-pysmennytsia-vira-smereka-patriotka-hromadska-diiachka-1923-2010-rr.html

Новини

В боях за Україну загинув Едуард Пінчук

22-01-2023

Серце сильніше за розум. Коли розумом все розумієш, чуєш, бачиш факти, але серце не сприймає - ніякі аргументи не здатні...

Російська ДРГ намагалася перейти кордон на Сумщині

21-01-2023

Російська диверсійно-розвідувальна група намагалася перетнути кордон в Сумській області, повідомив голова ОВА Дмитро Живицький. Джерело: Живицький у Telegram Пряма мова Живицького: "Російська ДРГ знову спробувала...

На фронті загинув житель Новослобідської громади

15-01-2023

Сумна скорботна звістка надійшла у нашу Новослобідську громаду – загинув захисник України ІВАН МУРАЄВ... Він віддав життя у боротьбі з російськими...

У Сумах дерусифікували 179 топонімів

24-12-2022

22 грудня 2022 р. на позачерговій сесії Сумської міської ради депутати скасували своє рішення, щодо перейменування вулиць, яке прийняли 30 листопада...

Борисові Ткаченку - 85

18-12-2022

ДОРОГОЮ ЗВИТЯЖНОЇ ПРАВДИ У відділі краєзнавчої літератури та бібліографії розгорнуто перегляд виставки до 85-річчя славного й міцного духом лебединського козака, знаного...

Головою ОУН обрано сумчанина Олега Медуницю

16-12-2022

Секретаріат Проводу ОУН (б) повідомляє, що в грудні в Україні відбувся ХV Великий Збір Організації Українських Націоналістів з-під стягу Степана...