На великому фото, що зустрічає відвідувачів у Музеї Івана Гончара, конотопські юнаки в національному одязі з портретом Кобзаря. Під портретом дата: 1914 рік. Незважаючи на заборону російської влади, конотопські просвітяни, самодіяльні актори, бандуристи гідно відзначили 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Учасники шевченківських вечорів жорстоко переслідувались, багатьох було заарештовано, покарано шомполами, оштрафовано на великі суми та звільнено з роботи. Відомо прізвища всіх учасників ювілейних заходів на цьому фото. Більшовицька влада під гаслом боротьби з буржуазним націоналізмом вже в 20-х роках почала кампанію винищення кобзарства через розпуск кобзарських гуртків, капел бандуристів, нападок у пресі. А в 30-х роках продовжилось переслідування непокірних українських патріотів. «Кохатися в націоналістичній романтиці – далеко не комуністична справа», - писала одна з більшовицьких газет за 16.03.1930 р. Шістьох із зображених на фото було репресовано, Кобро Василя Петровича розстріляли німці за влаштовану втечу військовополонених з табору. Глибоке вивчення кобзарства на Конотопщині здійснив наш славний земляк відомий історик, краєзнавець Іван Андрійович Лисий. Саме завдяки його дослідженням стали відомі імена майже 100 самодіяльних митців. Мені пощастило співпрацювати в «Просвіті» з цією фантастичною людиною. Десь на початку 90-х Іван Лисий перед Великоднем попросив нас, просвітян, привітати кілька родин репресованих. Я не згадаю тих прізвищ, але закарбувала пам'ять бідність їхніх осель, настороженість і смуток в очах стареньких.

Трагічна доля Стеценка Василя Івановича (на фото 3-ій зліва), працівника   механічного заводу, колишнього члена УСДРП, хориста Української автокефальної церкви. Був закоханий в українську пісню, мав прекрасний тенор, виконував українські пісні та арії з опер. Принагідно зауважу, що його дружина Олександра (Золотник) була активною учасницею дожовтневих культосвітніх заходів «Просвіти», співала в «Українському хорі» під орудою Кисильова П.Т., пізніше брала участь у самодіяльних театральних виставах при клубі залізничників, грала на бандурі. У 1931 році Василь був заарештований і звинувачений за статею 54-2 КК УРСР як учасник конотопської контрреволюційної націоналістичної організації, « ...ставившей перед собой целью содействие в интервенции Украины капиталистическими государствами, поднятие вооруженного восстания, свержение соввласти, отделение Украины от СССР и создание «соборной», украинской демократической республики» (мова оригіналу) [1]. Причому, до військового виступу мала долучитись еміграція в Польщі. За матеріалами справи, організація налічувала 120 осіб, і більшість складали парафіяни автокефальної церкви, які з початком розгрому її в 1928 р. зазнавали переслідувань. Зазначу, що зізнання заарештованих, зі справами яких я ознайомилась, формулювалось однаково. У показах, які вони підписували, йшлося про наміри відродити УНР з Директорією на чолі, повернення заводів і підприємств їх власникам, вільну торгівлю [2]. Ось такі безглузді звинувачення містили протоколи допитів конотопців, в основному з «низшим образованием», як писалось в їхніх анкетах .

Один із затриманих обмовився, що на пропозицію вступити до організації   Василь Стеценко відповів, що підняти повстання зараз важко, і робити це треба було раніше [3]. Важко повірити, що конотопці створювали організацію з метою повалення радянської влади. Стеценко ж категорично відкидав всі звинувачення і відсидівши 10 місяців у Сумській в'язниці, отримав 3 роки таборів (умовно) [4].

У жахливому за розмахом репресій 1937 році Василя Стеценка ( на той час інваліда 2-ї групи) знову заарештували по тій же справі: участь у повстанській контреволюційній організації. І знову допити, на цей раз більш категоричні звинувачення [5].Та якщо 13 жовтня Василь рішуче заперечував свою «контрреволюційну, націоналістичну діяльність», то вже наступного дня після кількох перерваних допитів (можна тільки уявити, що то були за перерви) підписував штамповані формулювання про підготовку до збройного повстання, до якого мала ніби долучитись Німеччина. Підписував каяття за свої націоналістичні погляди, до яких його ніби спонукало оточуюче середовище, незадоволення радянською владою та членство у УСДРП, яка «внедрила во мне чувство контрреволюционного национализма» (мова оригіналу). Викликає сумнів, чи спроможний був читати Василь ті розлогі, написані дрібним, нерозбірливим почерком протоколи допитів, ніби записані з його слів, що постійно переривались [6]. Рішенням «трійки» Чернігівського УН КВД (абвіатура збережена) Василя Стеценка було засуджено до 10 років таборів [7]. Як казали сусіди, постраждав за сині штани і вишиту сорочку. А родичі, яких мені вдалось розшукати після арешту, не знали про його подальшу долю.

У 1989 році Василь Стеценко був реабілітований по обом кримінальним справам [8]. Про абсурдність і не правомірність вироку йдеться у листі 1989 року з Управління Комітету держбезпеки УРСР у Сумській обл. Цитую мовою оригіналу: «...ни в одном из документов дела не указана статья уголовного кодекса по которой он обвинялся. Анализ материалов дела дает основание сделать вывод, что Стеценко В.И. к уголовной ответственности привлекался необоснованно. В деле отсутствуют какие-либо фактические данные, которые бы свидетельствовали о проведении им контрреволюционной или иной преступной деятельности. Установлено. что следствие в 1937 г. производилось с грубими нарушениями норм социалистической законности» [9]. За даними МВС СРСР Стеценко помер у місцях відбування покарання ( дата смерті не вказана). Ось так обірвалось життя талановитого співака, батька двох діток. Вбивали кращих... Зі справи відомі імена кривавих катів – слідчих: Синіцин, Ілюшин, Ремов (уповноважений Сумського опер. сектора, що фігурує у всіх досліджених мною справ репресованих). Цікаво, що ініціали цих жорстоких вершителів людських доль ніде не вказувались. Важко читати проникнуті пекучим болем сторінки справ. Але мусимо знати як тоталітарний режим знищував мирних українських громадян, щоб такі злочини не були можливими ніколи.

                                      Джерела    

1. ДАЧО. Ф. 8840. Оп. 3. Спр. 11409. Арк. 1, 34.
2. Там само. Арк. 15.
3. Там само. Арк. 6.
4. Управління СБУ по Сумській обл. Ф. П-4223. Оп. 1. Спр. 587. Арк. 23.
5. Управління СБУ по Сумській обл. Ф. П-8962. Спр. 1855. Арк. 1, 6.
6. Там само. Арк. 19.
7. Там само. Арк. 23.
8. Там само. Арк. 37-37 зв.
9. Там само. Арк. 38, 39