На заходах, у публікаціях до Дня пам'яті Героїв Крут чую звичні, постійно тиражовані плачі про національну трагедію, зраду, поразку і т.п. Так, ми любимо смакувати поразки, забуваючи про наші славні перемоги.Тож слово безпосереднім учасникам подій, історикам.

Як писав у своїх спогадах підполковник армії УНР Микола Битинський через 15 років після бою, суперечливе і неправдиве дійсності подання крутянських подій виникло ще за часів Центральної Ради, створене її ворогами для пониження довір'я і поваги до українського демократичного уряду. Ця версія, за йою словами, була спростована самим комендантом крутямського фронту полковником Аверкієм Гончаренком, командиром Студентського куреня полк. Свиридом Довгалем, проф. Борисом Мартосом, багатьма учасниками бою. Саме вони заперечували що оборонці Круг були «напівдіти», беззбройні гімназисти, насправді, із 1065 учасників бою була лише одна сотня Студентського куреня (близько 120 - 130 осіб). Решту складали юнкери військової школи, які перед тим майже два місяці вправлялися у стрільбі та киданні бомб, козаки та старшини, українська міліція с. Пліски.

Є свідчення про участь у бою загону самооборони із с. Підлипне (біля Конотопа) під керівництвом студента комерційного інституту Ялисея Лисенка та конотопських січових стрільців, які завчасно залишили Конотоп. Саме їх імпровізований «бронепотяг» із гарматою та кулеметом так дошкуляв муравйовцям, що машиніста, кулеметника (січовика-конотопця Тимофія Денженка) Муравйов хвалився «посадіть на кол».

Студенська сотня не була «ганебно покинута командирами», бо її командир сотник Омельченко до поранення залишався при ній (помер дорогою до Києва). При організованому відході з фронтової лінії лише одна чота 27 студентів через трагічну помилку потрапила в полон і була по-звірячому замордована більшовицькими нелюдами. Загалом під Кругами загинули, були поранені та зникли безвісті біля 300 оборонців. З них загинуло 121 разом із 24 юнкерами, які вирушили пішки 29 січня до Києва і загинули в нерівному бою з муравйовцями біля с. Літки.