У статті здійснено спробу дослідити сприйняття образу філософа XVIII сторіччя Григорія Сковороди та його філософії крізь призму пізніших національних ідентичностей. Автор доходить висновку, що впродовж ХІХ—ХХ сторіч, та й на теперішній час актуальними залишаються дві національні ідентифікації особи Сковороди: українська й російська. Причому російська є наслідком перенесення головним чином в сучасну партикулярну російську національну самосвідомість стану «общерусского» синкретизму XVIII—XIX сторіч. Натомість українізація образу Сковороди, тобто «вилущування» його з «національного контексту розгорталася в кілька етапів: на початку ХІХ сторіччя він «український», тому що має українську територіальну ідентичність, тобто пов’язаний із Слобідсько-Українською губернією. Пізніше він стає «українським» через те, що представляє «простий» український народ. І наостанок, він «українець», бо належить до української етнічної нації, й відповідно і його філософія належить до української філософської культури.