Як відомо вперше радянська влада була встановлена в Україні російськими радянськими військами у грудні 1917-лютому 1918 рр. Але Центральна Рада з допомогою німецьких та австрійських військових частин навесні 1918 р. повністю витіснила цю владу.
Вдруге радянська влада буде встановлена у лютому 1919 р., коли війська Директорії УНР під тиском російської радянської армії залишили Київ.
Влада формально перейшла до Тимчасового робітничо-селянського уряду України, що був створений восени 1918 р. у Суджі, у січні 1919 р. він був перейменований в РНК України. І уже з весни 1919 р. починається правове оформлення процесу підпорядкування України радянській Росії.
28 січня 1919р. у “Зверненні Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України до всіх народів і урядів” запрошувались народи і уряди всіх країн встановити правильні дипломатичні “зносини з УСРР” [2, с.52]. У цьому зверненні пропонувалось соціалістичним урядам Росії, Латвії, Білорусії, Естляндії та Литви заключити “тісний оборонний союз проти всіляких спроб повалити встановлену ціною тяжких жертв владу робітників і селян” [2, с.54].
Через деякий час Президія Вищої ради народного господарства РСФРР на засіданні 3 березня 1919р. розробила проект положення про економічні взаємовідносини між РСФРР та іншими радянськими республіками, що утворилися на території колишньої Російської імперії. У документі йшлося про централізацію управління народним господарством радянських республік [3, с.120].
На основі цього документу відбулося об’єднання ВРНГ Російської федерації із Радою Народного господарства України. РНК України дав згоду на об’єднання банківської справи і надав право російським банкам поширити свої дії на територію України. У березні 1919 року були об’єднані статистичні органи Росії і України, а у квітні 1919р. В.Ленін підписав проект постанови ЦК РКП(б) про необхідність єдиного командування Червоною Армією, єдиного постачання армії, єдиного управління залізничним транспортом, про розповсюдження функцій Наркомату народного контролю РСФРР на всі установи України [3, с.131-133].
Темпи зближення Росії та України зростали. 11 квітня 1919 р. керівництво Наркомату торгівлі і промисловості Росії пропонує голові Раднаркому України Х.Раковському організувати спільну торгівлю, особливо росіян цікавили порти Чорного моря. На кінець травня 1919 р. потік директив, розпоряджень та інших документів, які надходили з Москви від ЦК РКП(б) вищих урядових установ, міністерств до установ різного рангу України значно зріс. Це приводило до дезорганізації, нерозберихи в економічному житті України. Тому питання про взаємини РСФРР і УСРР розглядалось на Пленумі ЦК КП(б)У 27 травня 1919р. В резолюції Пленуму говорилось: “Формальна самостійність УСРР повинна ще залишатись… Дії деяких не в міру заповзятливих агентів РСФРР (особливо військових і продовольчих ), які не рахуються з національними особливостями України повинні припинятися рішучим чином… Безпосередні розпорядження на місця, минуючи центральні установи Української республіки, безумовно недопустимі… Запропонували ЦК РКП(б) суворо підтвердити всім економічним організаціям УСРР, що вони є органами УСРР і що вони зобов’язані підкорюватись центральним і місцевим органам УСРР” [1, арк.4].
Таким чином із змісту постанови випливає, що керівництво республіки не виступало проти об’єднання, а виступало проти дій московських чиновників, які не хотіли навіть формально визнавати українську державність.
Зважаючи на те, що директиви, розпорядження російських властей не мали юридичної сили для українських державних органів, Х.Раковський намагався уникнути виконання цих розпоряджень і постанов. Але сам Х.Раковський і інші керівники української держави не могли не виконувати партійні розпорядження, бо діяла сувора партійна дисципліна, а керівники республіки були членами КП(б)У, що була обласною партійною організацією РКП(б).
Яскравим свідченням ігнорування самостійності УСРР є телеграма голови РНК РСФРР голові РНК УСРР Х.Раковському від 22 травня 1919р. “ЦК РКП пропонує ЦК КП(б)У не ставити на обговорення Української РНГ відповідальних фінансових рішень, як випуск нових грошових знаків або обмін карбованців, попередньо не запитавши ЦК РКП, бо до таких заходів можна вдаватись тільки у всеросійському масштабі” [4, с.322].
1 червня 1919 р. ЦВК РСФРР видає декрет про об’єднання соціалістичних республік у сфері:
1)військової організації і військового командування ;
2)рад народного господарства;
3)залізничного управління і господарства;
4)фінансової справи;
5)комісаріатів праці радянських соціалістичних республік [5, с.85].
З юридичної точки зору це був абсолютно неправомірний акт, бо рішення вищого законодавчого органу Росії не мало чинності на території Україні. Розуміючи це, Л.Троцький беручи командування українськими радянськими військам, посилався на угоду між ЦВК Росії і ВУЦВК, хоча такої угоди ніколи не було. Знову ж таки по партійній лінії Х.Раковського змусили від імені ВУЦВК оголосити про визнання декрету ЦВК Росії від 1 червня 1919 р. Але об’єднанню став на перешкоді наступ денікінських військ.
Після третього встановлення радянської влади на початку 1920р. ІV Всеукраїнський з’їзд рад у резолюції «Про державні відносини між УСРР і РСФР заявив, що УСРР ,зберігаючи свою самостійну державну конституцію є членом Всеросійської Соціалістичної Радянської Федеративної Республіки» [6, с.116-117]. Проте ця резолюція не могла мати правового наслідку, бо з’їзд проголошував УСРР членом неіснуючої держави.
Першим і єдиним двостороннім правовим актом на шляху до утворення союзу обох республік був “Союзний робітничо-селянський договір між РСФРР і УСРР», укладений 28 грудня 1920 р. Договір визнавав «незалежність і суверенність кожної із договірних сторін” [6, с.182].
Таким чином до грудня 1922 р. Україна формально була незалежною державою і на юридичному рівні це визнавала радянська Росія.
Література:
1) ЦДАВОВУ, ф. 1, оп. 1, спр. 22, арк. 4
2) Документы внешней политики СССР.Т 2-М., 1957
3) КПРС в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК.1898 -1970. Переклад з 8-го рос. видання.- Т.2 1917-1924, К., 1978
4) Ленін В. Телеграма Х.Раковському 22 травня 1919р. – Повн.зібр.творів. – Т 50.
5) Образование СССР. Сборник документов. – М., 1972
6) Резолюції Всеукраїнських з’їздів Рад робітничих, селянських, червоноармійських депутатів. – Х., 1932
