Передмова: Кого немає в цій книзі?

«Це дивляться з темних небес загиблі поети й герої»...

І раптом я розумію, що це не могили.

Це окопи. Це ті мертві, що тримають лінію оборони».

Ліна Костенко

Життя побудовано на мотиваціях. А мотивації - на яскравих прикладах, які дають у своїх вчинках найкращі серед нас. Якщо цього немає, то це не Життя, в людському сенсі, це - жалюгідне існування. Герої і подвижники цієї книги - не єдині, кого історія поставила «за кадром». Так завжди було і буде. Для того вона й залишає нам документальні сліди найвиразніших представників народу, щоб ми потрудилися бодай «намалювати» їх портрети. А це вже співпричетність. І мотивація...

Серед мертвих і живих земляків-героїв немає основних і другорядних. Без кожного з них не було б наступного.

Без Антона Щербака, не було б революційного Сумського повіту в 1905 році, а в 1917-му Сумська повітова рада не визнала б Центральну Раду і УНР. Без прапорщика Ліницького, який викрив збройний склад заколотників на станції «Суми», більшовики захопили б місто майже на рік раніше, а без уродженця Ямполя, генерал-хорунжого Миколи Янчевського та його однодумців не було б Одеської Гайдамацької дивізії. І наша південна твердиня набагато раніше стала б жертвою тих самих більшовиків-терористів... Важко уявити створення дивізії «Сірожупанників» та діяльність Інформбюро Армії УНР без Миколи Букшованого з Беседівки Недригайлівського району. Без уродженця Роменщини Леоніда Полтави не звучав би гімн світового СУМу, а без його земляка Євгена Адамцевича - «Запорожський марш». Не втрималися б так довго у запеклій боротьбі з російськими окупантами отамани-повстанці 20-х років: Левко Христовий (Охтирщина), Марко Сміян (Тростянеччина), Пилип Ващенко (Шосткинщина) та десятки інших, якби не сотні і тисячі невідомих розвідників і зв'язкових. Тих, які годували, лікували, одягали загалом 40-тисячні загони месників ціле десятиріччя, переховували їх останні боївки аж до початку 1930-х. Не достукались би до нашої пам'яті свідки терору, концтаборів і Голодомору, остарбайтери і дисиденти, якби не письменники: Борис Антоненко-Давидович (Ромни), Іван Багряний (Охтирка), Євген Онацький (Глухів), Михайло Осадчий (Курмани), Борис Ткаченко (Лебедин). Не відкрилися б для українців твори світової літератури (з оригіналів!), якби не Микола Лукаш (Кролевець). Не аплодувала б так Україні міжнародна наукова громадськість без братів Тимошенків: Степана, Сергія і Володимира (Конотопщина) - унікальних вчених, академіків кількох академій світу.

І не застигли б у бронзі й камені герої та події минулого, якби не скульптор Іван Кавалерідзе (Роменщина). Та й Герб, і навіть гроші України могли бути іншими, без художників-графіків Василя Кричевського (Лебединщина) і Георгія Нарбута (Глухівщина). Про все це не дізналися б діти без патріотичних підручників історика Федора Турченка (Краснопільщина).

«Ім'я їм легіон!» - не тільки відомих, але й безіменних, хто просто й звично трудився, створював матеріальні блага, незважаючи на часи бездержавності й безпам'ятства плекав віру і рідну мову, зберігав традиції й виховував дітей.

І вчив любити Україну. А коли ворог знову постукав у наші двері - просто пішов її захищати. Часто мовчки й без пафосу. Так було в роки ІІ Світової. Так є тепер... Тоді, в 1940-х, керівництво націоналістичним підпіллям Донбасу неможливо було уявити без уродженців Сумщини. І серед них: Володимир Гладкий (с.Засулля) - голова обласного Проводу ОУН (Б) Донеччини, Микола Фененко (с.Макове, Шосткинщина) - надрайонний Провідник ОУН Волноваського, Володарського і Старокостянтинівського районів та ще майже два десятки наших земляків.

Сьогодні, їхніми слідами знову йдуть найкращі. Туди ж, - на Схід, де вирішується доля України. Вже понад 100 сумчан загинули смертю хоробрих, захищаючи рідний край від московського агресора. Такі, як Сергій Табала («Сєвєр») – 18-річний легендарний «кіборг» з Донецького аеропорту, боєць ДУК «ПС»; учасник боїв на вул. Грушевського під час Революції Гідності. Такі, як Роман Атаманюк («Берест») – боєць 93-ї Харківської мехбригади, активний учасник Революції Гідності в Києві, активіст молодіжного націоналістичного руху на Сумщині. Він загинув в с. Тоненьке, що поблизу Донецького аеропорту, закривши від осколків побратима... Такі, як ті, чий Подвиг закарбований у журналістському проекті «Вічна пам'ять героям!»¹

Без них усих не було б нас - у прямому й переносному смислі. Не було б узагалі і не було б нас таких... Таких, як друзі, знайомі, сусіди, яких не час іще називати по прізвищах, бо вони «там» - на війні. Таких, як мій учень Микола К., який пройшов усі кола пекла під Іловайськом і зараз воює під Щастям. Таких, як Андрій Букін і його друзі - волонтери, які переборюючи втому та, часто людську байдужість, вже рік як «живуть на колесах», возячи в АТО все необхідне. Таких, як тисячі простих людей, які несуть останнє на волонтерські пункти, в'яжуть, плетуть сітки, заготовляють продукти, лікують поранених і опікуються сім'ями загиблих. Бо є приклад і є мотивація.

Всі наші герої: від минулого до сьогодення, це люди одного формату, однієї, найвищої людської проби. Їх немає в цій книзі, бо вони - серед нас. І тому історії про них і книги ще попереду.

01.06.2015

P.S. Десять біографій героїв минулого, які представлені в цьому збірнику, написані на основі архівних документів з Державного архіву Сумської області, центральних і галузевих архівів, архівів української діаспори, наукових публікацій попередніх років. За допомогу в пошуку цих матеріалів, всебічне сприяння в роботі та корисні поради щиро дякую своїм колегам і друзям.

_________________________________________________

¹ Вічна пам'ять героям! - Суми.: «Панорама», 2015 - 50 с.

Джерело: Іванущенко Г.М. Сумчани в боротьбі за волю (10 біографій). - Вид. 2-ге, доопрац. Суми: Видавничо-виробниче підприємство "Мрія", 2016. - 192 с.: іл.

ISBN 978-976-473-209-0