Cпогади про нашого земляка Бориса Антоненка-Давидовича, які належать перу Олександра Хахулі. О. Хахуля був низку років поряд з Антоненком-Давидовичем у таборах ГУЛАГУ.
Антоненко-Давидович Борис Дмитрович (1899–1984) – відомий український письменник, один із духовних лідерів української інтелігенції, народився у передмісті Ромни Засуллі у родині машиніста-залізничника.
На початку 20-х років деякий час жив і працював у місті Охтирка. Як літератор дебютував памфлетом «Полкан». Належав до літературних груп «Аспис» і МАРС («Майстерня революційного слова»). Автор психологічної прози («Смерть», 1928; «За ширмою», 1963), начерків і репортажів («Землею українською», 1930), які совєтська преса засуджувала як ідеологічно шкідливі.
2 січня 1935 року заарештований і 23 вересня засуджений до 10 років за ст. 54-11, 20-54-8 КК УРСР (співучасть у організаційній діяльності для вчинення терористичних актів). Звільнений у 1947 році, але у 1951-му знову заарештований і засуджений на довічне заслання до Красноярського краю за «приналежність до антирадянської терористичної організації і націоналістичну діяльність». Повністю реабілітований у 1956 році.
Брав активну участь у рухові шістдесятників. У романі «За ширмою» (1963) описав роки перебування в таборі і на засланні. Автор книги «Як ми говоримо». Відомі також його спогади про період визвольних змагань в Україні 1918–1919 років, опис найвідомішого із сфальсифікованих судових процесів кінця 20-х років – процесу над СВУ. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1991).
Книгу взято із сайту: Diasporiana
