На початку ХХ століття Волошин кілька разів відвідав Львів і познайомився з українським життям Галичини. Інтелектуальні зв’язки з Галичиною він підтримував і далі, особливо з «Просвітою».
Протягом 1900-1917 років був професором, а в 1917-1938 роках – директором Ужгородської учительської семінарії. В 1921 році почав видавати релігійну газету «Благовісник» для оборони церкви від нападів різних конфесій, став активним захисником видання всіх підручників релігії для народних шкіл українською мовою. 1928 р. організував «Кружок духовенства християнської народної партії» для широкої місійно-освітньої діяльності серед пастви. У 1933 році власний будинок передав під сиротинець (тепер вулиця Августина Волошина).
Будучи професором і директором семінарії, написав і опублікував 63 підручники, зокрема граматики, читанки, букварі, методичні праці. Деякі перевидавалися по декілька разів. Був видавцем і водночас журналістом, організатором виходу в світ щорічних «Місяцесловів», редагував газету «Наука», реорганізував її у «Свободу» (у липні 1938 році вона стала «Новою Свободою»). Був дописувачем багатьох газет краю, які видавалися у 20-30-х роках, а також літератором: публікувався під псевдонімом А. Верховинський, написав п’єси «Марійка Верховинка», «Князь Лаборець», «Без Бога ні до порога», «Син Срібної землі» та «Фабіола».
Авґустин Волошин вступив на політичний шлях 1919 р., коли в складі трьох народних рад – Ужгородської, Хустської і Пряшівської – ухвалив рішення приєднатися до Чехословаччини. Протягом 1919-1921 років був членом тимчасового урядового утворення – Директорії. З 1923 до 1938 року очолював створену ним Християнсько-народну партію Підкарпатської Русі, від якої в 1925-1929 роках був депутатом чехословацького парламенту. У 1920-1939 рр. став одним із керівників крайового товариства «Просвіта», а з 1929 до 1939 р. – почесним головою «Учительської громади», яку й організовував.
У 1937-1938 рр. очолював педагогічне товариство Підкарпатської Русі, а 1938 року – ініціював створення в Ужгороді на базі Українського вільного університету вищого навчального закладу з чотирьох факультетів.
Боротьба за українську автономію Підкарпатської Русі тривала впродовж 30-х років. 11 жовтня 1938 року Рада міністрів Чехословаччини після тривалих переговорів погодилася на самоврядність краю і призначила Раду міністрів Підкарпатської Русі на чолі з Андрієм Бродієм у складі трьох міністрів і двох статс-секретарів. Авґустин Волошин став статс-секретарем з питань охорони здоров’я і соціального забезпечення. 12 жовтня 1938 року Підкарпатські міністри склали присягу. Повернувшись додому, 15 жовтня провели перше засідання. За політику на користь фашистської Угорщини 26 жовтня 1938 р. в Празі арештовано Андрія Бродія. Новим прем’єром Підкарпатської Русі став український патріот Августин Волошин, на долю якого випали важкі випробування будівництва державності Карпатської України.
1 листопада 1938 року Августин Волошин з помічниками виїхав на Віденський арбітраж, де від Підкарпатської Русі були відібрані українські міста Ужгород, Мукачево, Берегово та частина сіл і передані Угорщині. Новою столицею українського краю стало місто Хуст, куди переїхали державні установи і служби.
В Уряді залишилися лише троє - А. Волошин, Ю. Ревай та Е. Бачинський.
9 листопада 1938 року в Хусті створено Організацію народної оборони «Карпатська Січ» (ОНОКС) на чолі з головним командантом Дмитром Климпушем. Українська народна рада видала Маніфест з програмою дій нового уряду. 25 листопада вийшла постанова про запровадження державної української мови, а 30 грудня – про вживання назви Карпатська Україна.
12 січня 1939 р. опубліковано заяву Авґустина Волошина про вибори до Сойму, а 13 січня створено партію Українське Національне Об’єднання (УНО).
24 січня був сформований її Центральний Провід на чолі з Федором Реваєм. 12 лютого 1939 р. відбулися вибори до Сойму Карпатської України з 32 послів, за яких проголосувало 92,4 відсотки українських виборців. 15 березня 1939 року відкрилося засідання Сойму, на якому Президентом Карпатської України було обрано Авґустина Волошина. Проте невдовзі з дозволу Адольфа Гітлера розпочалася інтервенція угорських фашистів проти Карпатської України, яка після кровопролитних боїв з «Карпатською Січчю» була окупована угорськими військами. Уряд Карпатської України опинився в екзилі у Празі.
Після чергової окупації радянськими військами столиці Чехословаччини серед перших арештували Президента Карпатської України Аавгустина Волошина. Це сталося 15 травня 1945 року. Його відвезли до Москви, де ув’язнили у Лефортовську тюрму.
Августина Волошина звинувачували у багатьох антирадянських злочинах, але не встигли судити. За офіційними даними, він Августин Волошин помер 19 липня 1945 року вже у Бутирській тюрмі. Після відновлення незалежності України Президента Карпатської Україн Августина Волошина реабілітували, а 15 березня 2002 року Волошину посмертно присвоєно звання Герой України.
