Це право «обґрунтоване» безліччю історичних міфів: про «собіратєльство русскіх зємєль», а, отже, право на спадщину Русі, про «ісконность» їхнього і тільки їхнього (!) православ’я. А ще - «боговибраність» московського народу. Свого часу Кремль потурбувався, щоб образ «народа-богоносца» набув саме таких - монументальних рис.
Сфінкс. Він уособлює імперію у всіх її іпостасях: від Петра до Путіна.
Він магнетизує своїм поглядом (у якому - століття імперської псевдонауки й пропаганди) наше майбутнє. Небагато знаходилося сміливців, хто б на широкому історичному матеріалі розібрав його «на запчастини» і довів облудність міфів, на які опирається велич сфінкса.
Одним з таких був Василь Косаренко-Косаревич, автор книги «Московський сфінкс». Свого часу він виправляв Пруську Державну Бібліотеку, коли вона трактувала Україну як «Південну Росію», а українську мову, як «малоросійський діалект». За це його запроторили до нацистських концтаборів: «Третій Рейх» як і «Третій Рим» не міг допустити підриву «устоїв». Навіть чужих.
Після війни, 1957 року в Нью-Йорку виходить його дослідження «Московський сфінкс (міф і сила в образі Сходу Європи)». Матеріали до нього автор збирав усе життя. Матеріали до цієї теми можна збирати і нині, коли «русскій мір» перейшов у наступ. Тому це книга не стільки про минуле, скільки про майбутнє. Перевидана у 2012 році Українською Видавничою Спілкою ім. Юрія Липи за фінансового сприяння Осипа Довбуша (Лестер, Англія) вона дасть відповіді на багато запитань. Наукові відповіді.
Вони й допоможуть «розмагнітити» погляд московського сфінкса і подолати страх.